Кадрові дипломати й спеціалісти з «інформаційної безпеки» – безпоседерні учасники пропагандистських кампаній Росії. Які інструменти вони використовують та як працюють? Дослідили Роберт Купєцкі, Філіп Брийка і Томаш Хлунь у книжці «International Disinformation. Concept, recognition, counteracting», уривок з якої «Куншт» публікує у перекладі. Попередні частини читайте тут, тут і тут.
Росіяни розглядають дезінформацію як «сферу науки» та елемент політики (внутрішньої і міжнародної). Російська теорія інформаційних війн безпосередньо випливає з теорії спеціальної пропаганди, яку почали викладати окремою дисципліною у Військовому інституті іноземних мов з 1942 року. У 1990-х роках спецпропаганда зникла з навчальних програм через завершення суперництва між наддержавами – холодної війни – та через спроби налагодити партнерські відносини. Після приходу до влади Владіміра Путіна дезінформаційна діяльність повернулася в арсенал політичних інструментів Кремля. У 2000 році Росія ухвалила доктрину інформаційної безпеки, роботу над якою доручили Управлінню військової інформації та іноземних мов Військового інституту Міноборони Росії. Після реорганізації університету в ньому відновили підготовку фахівців за напрямами «Організація зовнішньої військової інформації та зв’язку», «Аналіз інформації» і «Моніторинг та опрацювання військової інформації».
Дослідження у сфері спеціальної пропаганди також здійснюють зокрема:
– Московський державний інститут міжнародних відносин;
– Дипломатична академія МЗС Росії;
– Інститут проблем інформаційної безпеки та Інформаційно-аналітичний центр з дослідження суспільно-політичних процесів на пострадянському просторі МДУ імені М. В. Ломоносова;
– Академія криптографії, зв’язку та інформатики Федеральної служби безпеки (ФСБ);
– Державний науково-дослідний випробувальний інститут проблем технічного захисту інформації Федеральної служби з технічного і експортного контролю;
– Академія ФСБ;
– Воронезький інститут державних зв’язків;
– Академії МВС у Волгограді, Ростові-на-Дону тощо;
– Науково-методичне об’єднання ВНЗ Росії з освіти в галузі інформаційної безпеки (Darczewska 2014, pp. 9–10).
Сьогодні теорію інформаційних війн розробляють переважно Іґорь Панарін та Алєксандр Дуґін – викладачі та представники так званої російської геополітичної школи. Вони описують наступальні дії Росії (наприклад, агресію проти Грузії у 2008 році, анексію Криму та конфлікт на сході України, який триває з 2014 року) як «захист» від спроб Заходу знищити російську державність та її «зону пріоритетних інтересів» – територію колишнього СРСР. Панарін і Дуґін не тільки теоретики, а й практики інформаційної війни. Вони беруть активну участь у публіцистично-аналітичних програмах «Первого канала», «Россия», НТВ, РЕН-ТВ, RT.
Згідно з кількарічними спостереженнями за російською дезінформацією, робоча група ЄС East StratCom, що діє з 2015 року, описала модель патернів інформаційно-психологічного впливу, метою якого є вплив на обговорення важливих політичних і соціальних питань у демократичних країнах. Перешкоджаючи обміну думками, намагаючись домінувати в дискусії та нав’язати певний наратив, прокремлівські тролі намагаються перешкодити реальній публічній дискусії та діалогу. Впливаючи на дискурс, підживлюючи емоції, пробуджуючи страхи та фобії і маніпулюючи чутливими питаннями, вони намагаються керувати суспільством.
За даними EUvsDisinfo, засоби російської дезінформації – це:
– : відповідь на звинувачення чи складне запитання контрзвинуваченням або порушенням проблеми. Наприклад, авторитарні лідери відкидають звинувачення у жорстокому придушенні протестів, як-от у Білорусі у 2020 році, змінюючи тему: «Чому ви не критикуєте французький чи протести після виборів у США?».
– Заперечення: ставлення під сумнів будь-яких доказів. Наприклад, доказів присутності російських військ у Криму та на Донбасі, результатів міжнародного розслідування збиття літака MH-17, доказів участі офіцерів ГРУ в отруєнні Сєрґєя Скрипаля чи Алєксєя Навального співробітниками ФСБ.
– Сатира: використання сарказму для приниження опонента. Наприклад, прессекретарка МЗС Марія Захарова використовує цей прийом як основний елемент своїх щотижневих виступів. Такий же підхід застосували щодо демонстрацій у Росії в січні 2021 року: прокремлівські ЗМІ та експерти заклеймували протестувальників «цуценятами Навального» і «маминими революціонерами».
– Брехня: словесні напади на опонентів за погляди, які вони ніколи не висловлювали. Наприклад, невиправдане та бездоказове приписування фашистських/нацистських симпатій тим, хто критикує політику Кремля; звинувачення в русофобії чи роботі на іноземні спецслужби.
– Звинувачення: використання провокаційних і безпідставних . Наприклад, звинувачення західних країн у підготовці провокацій із застосуванням хімічної зброї в Сирії та Україні.
– Нюанси: засипання опонента деталями та технічними нюансами. Наприклад, цей метод використовували після випадку авіапіратства у Білорусі [коли влада змусила сісти літак Ryanair з активістом Романом Протасевичем на борту]. Прокремлівські ЗМІ порівнювали його з аварією 2013 року, у якій американська влада вимагала, щоб літак із президентом Болівії Ево Моралесом на борту приземлився у Відні. У тому випадку не було твердження про бомбу в літаку, літак не перехоплювався винищувачами, але інцидент у австрійській столиці все одно використовується як порівняння.
– Атака: використання різкої лексики, щоб знеохотити опонента. Наприклад, кремлівські ЗМІ називали дисидентів називали «фашистами», «екстремістами», «сатаністами», «збоченцями» і навіть «педофілами». (Barros 2020.)
У дезінформаційній діяльності російські служби використовують інтернет-платформи та звичайні медіа, агентів впливу та «корисних ідіотів» для поширення зрозумілих, але неправдивих меседжів, які нібито доводять оборонний характер дій Росії проти агресії з боку США, НАТО та країн Заходу. Хоча сюжет змінюється залежно від контексту, місця поширення та цільової аудиторії, це базовий наратив для багатьох історій. У його межах існує «маленька брехня» – спотворення фактів або їх упереджене тлумачення. Однак є також «велика брехня», тобто чисте вигадування фактів у неймовірно великих масштабах. Це змінює сприйняття реальності та створює її наново. Класичним прикладом такої поведінки стала дезінформація Кремля щодо мобілізації військ на російсько-українському кордоні на зламі 2021–2022 років.
Увага була зосереджена на виправданні цього факту українською агресією, яку матеріально підтримували США і Захід, а також наступальним розгортанням військ і озброєнь НАТО на сході альянсу. Ця брехня проникає в медіа, наукову та політичну комунікацію в демократичних країнах, збільшуючи наявні соціальні розбіжності та використовуючи всі прогалини в знаннях і здатності населення перевіряти факти.
У звіті за 2015–2019 роки Агентство внутрішньої безпеки [Польщі] підкреслює, що Польща особливо піддається гібридному впливу (особливо пропаганді та дезінформації) [з боку Росії] в інформаційному просторі, зокрема в соцмережах.
У березні 2021 року за запитом польської Служби військової контррозвідки до списку небажаних осіб потрапив Євґєній Рєшетнєв (громадянин Росії, який називає себе репортером російського телебачення). Його «журналістська» діяльність, на їхню думку, слугувала лише прикриттям для шпигунства. Згідно з матеріалами контррозвідки, одним із завдань російського агента, що називав себе журналістом, був збір інформації для дезінформаційних операцій, які проводила російська розвідка проти Польщі. За запитом СВК Рєшетнєву заборонили в’їзд до Польщі на п’ять років, а до Шенгенської зони – на три роки. У пресрелізі речник Координатора міністра спецслужб наголосив, що «російські журналісти, які працюють у Польщі, є групою, яка використовується для інформаційної діяльності Росії проти Польщі, країн НАТО та Заходу».
Наприкінці лютого 2022 року Агентство внутрішньої безпеки [Польщі] затримало громадянина Іспанії російського походження, який працював на ГРУ. Обвинувачений видавав себе за журналіста і мав діяти, зокрема, у Варшаві та Україні, а також безпосередньо на кордоні (в Медиці та Пшемишлі). Його завданням був збір інформації, яку російські спецслужби могли використати для впливу на безпеку та оборону Польщі. Також її могли використати як ІПСО, спрямовані на біженців з України, та задля фальсифікування того, як виглядає ситуація на кордоні. Російські дезінформаційні операції проти Польщі є частиною політики Кремля щодо країн НАТО та ЄС, спрямованої на послаблення трансатлантичної спільноти.
Мілітаризація інформації глибоко вкорінена в російській стратегічній культурі, і немає ознак того, що ворожі дії щодо Польщі в інформаційній сфері згортатимуться.
Спостереження за розвитком безпекової ситуації в Європі дозволяє зробити висновок, що слід готуватися до посилення дезінформаційних кампаній проти Польщі не лише з боку Росії, але й Білорусі, яка наслідує її, та Китаю, який діє дедалі масштабніше. Через ці умови зростає попит на аналітиків дезінформації. Тому державні структури разом із приватним сектором, експертними та науковими спільнотами мають співпрацювати для побудови системи державного опору дезінформації.
Adapted from (Robert Kupiecki, Filip Bryjka, Tomasz Chłoń, Dezinformacja międzynarodowa. Pojęcie rozpoznanie, przeciwdziałanie, Warszawa 2022, ISBN: 978-83-66849-48-8).
Ілюстраторка – Юлія Іванська, Кафедра Графічного Дизайну Львівської Національної Академіі Мистецтв.
Переклад: Олеся Павлишин
Ця публікація створена за підтримки Європейського фонду підтримки демократії (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну думку EED. Відповідальність за інформацію та погляди, висловлені в цій публікації, повністю несе автор(и).
