На виборчий процес у демократичних країнах намагалася вплинути не лише Росія. Але переважна більшість атак і маніпуляцій у цьому напрямку – справа саме її рук. Як саме авторитарні країни можуть «хакнути» систему виборів і змінити думку людей? Пояснюють Роберт Купєцкі, Філіп Брийка і Томаш Хлунь у книжці «International Disinformation. Concept, recognition, counteracting», уривок з якої «Куншт» публікує у перекладі. Першу частину читайте тут.
Процес обрання влади суспільством має важливе значення для легітимності всієї політичної системи в демократичних державах. Будь-яка спроба зовнішнього втручання з метою вплинути на результат виборів чи завадити їм є порушенням закону та міжнародних правил. Однак полковник ФСБ Сєрґєй Расторґуєв вважає, що втручання в політичні процеси західних країн є елементом інформаційної війни, завдяки якій можна досягти політичних цілей. За його словами, суть такого виду операції полягає у тому, щоб «взяти під контроль держави і народи шляхом введення до лав керівників іноземної держави своїх прибічників, прихильників власної ідеології та інтересів винятково за допомогою методів інформаційного впливу».
Расторґуєв наголошує: «Лише наївна людина здатна вважати, що вибори голови держави чи президента в тій чи тій країні є справою тільки мешканців цієї країни і не мають стосунку до геополітики» (що не суперечить ефективності дій Росії в цьому плані, але водночас створює враження, ніби Москва має особливий потенціал спричиняти такі ситуації). З цією метою російські спецслужби використовують багато методів і прийомів, відомих як «брудні виборчі технології» . Їхнє завдання – впливати на внутрішню ситуацію в країні, де відбуваються вибори, й активно підтримувати певного кандидата чи політичну групу.
Російське втручання у вибори – явище не нове. За даними [професора з міжнародних відносин Університету Гонконга] Дова Левіна, у 1946–2000 роках аж 74% з них [втручань] були спрямовані проти країн НАТО (Levin 2020, p. 155), а з 2004 року таке явище було зафіксовано у 27 країнах (Wojnowski 2021, pp. 9-10). З 8 листопада 2016 року по 30 квітня 2019 року російське втручання було зафіксовано в 16 з 20 випадків у світі (решта стосувалася втручання Китаю, Ірану та Венесуели) (Hanson et al. 2019). У 2016 році російські спецслужби втрутилися в президентські вибори в США, де, атакуючи Гілларі Клінтон, проклали шлях до перемоги Дональду Трампу. На референдумі щодо Брекзиту (2016) Росія «активними заходами» сприяла кампанії за вихід Великобританії з Європейського Союзу, тим самим поглибивши внутрішні розбіжності та кризи в цій країні. Під час президентських виборів у Франції (2017) Росія виступила на боці ультраправої, антиєвропейської і проросійської Марін Ле Пен (Jurczyszyn 2017); так само було під час парламентських виборів у Німеччині (2017), де Росія підтримала антиімміграційну націоналістичну силу євроскептиків «Альтернатива для Німеччини» (AfD) (Applebaum, Pomerantsev, Smith 2017). Під час референдуму про статус Каталонії (2017) російські інформаційні кампанії були спрямовані на підтримку сепаратизму в Іспанії.
Російська схема втручання в політичні процеси демократичних держав полягає в кібератаках на інформаційні системи політичних партій і державних структур; у зломі приватної та ділової електронної пошти з подальшим контрольованим витоком викрадених даних (hack-and-leak) разом з масовим поширенням їх у соцмережах за допомогою ботів, тролів, пропагандистських каналів, мереж проросійських аналітичних центрів, агентів впливу та інших «активних агентів». Метою цієї діяльності є загострення наявної соціальної напруги, підрив довіри громадян до демократичних інституцій, просування людей і політичних груп, дружніх (чи нейтральних) щодо Росії, дискредитація опонентів, а також створення атмосфери хаосу та невизначеності (Kruglashov, Shvydiuk 2020, pp. 79–93; Davis 2018). Наймасштабніше російське втручання викрилося у зв’язку з президентськими виборами в США 2016 року. Під час кампанії кандидатів від демократичної (Гілларі Клінтон) і республіканської (Дональд Трамп) партій російські спецслужби розглядали багатьох [інших] претендентів, яких вважали «більш сприятливими» для Кремля (Menkiszak 2016). Рішення мав ухвалити сам президент Росії. У межах кібероперацій, проведених гакерами з угруповань APT-28 [відомого також як Fancy Bear] (підконтрольна ФСБ і СЗР) та APT-29 [Cozy Bear] , російські спецслужби отримали матеріали щодо Клінтон (зокрема електронні листи з приватної електронної пошти), а потім оприлюднили їх на «викривальних» порталах (WikiLeaks, DCleaks). Вкрадені матеріали поширювали за підтримки Sputnik, RT, «фабрики тролів» , агентів впливу, вигаданих персонажів (наприклад, ), а також мережі фейкових сайтів і акаунтів у соцмережах, створених ГРУ спеціально для цілей цієї операції. За даними американської розвідки, Агентство інтернет-досліджень (АІД) [запустило і] фінансувало понад 3,5 тисячі рекламних оголошень, які охопили понад 11,4 мільйона американців, і створило 470 сторінок у фейсбуці, де опубліковано понад 80 тисяч постів, що отримали до 126 мільйонів переглядів (Exposing Russia’s … 2018).
Російська операція з впливу на вибори в США складалася з кількох етапів:
1. Сегментація суспільства – вибір соціально-політичних груп/фракцій, на які буде спрямований інформаційно-психологічний вплив (наприклад, білі американці англосаксонського походження – так звані WASP [White Anglo-Saxon Protestants – білі англосаксонські протестанти], афроамериканці, латиноамериканці, мусульмани, представники ЛГБТ); визначення пріоритетних регіонів (так звані штати, що вагаються, – де конкуренція між кандидатами найбільша);
2. Поляризація соціально-політичних груп – створення або підтримка внутрішнього розколу з ключових політичних, соціальних та економічних тем (наприклад, соціальна нерівність серед афроамериканців і латиноамериканців); спонукання груп до протистояння (наприклад, проти ліберальних і ЛГБТ-груп);
3. Ініціювання політичної активності певної групи (фракції) – перенесення інформаційної діяльності, що здійснюється у віртуальному світі, у реальність: мітинги, демонстрації, протести, заворушення (наприклад, фейсбук-група Heart of Texas, створена АІД, організувала демонстрацію «Зупиніть ісламізацію Техасу», куди прийшли озброєні прихильники цієї групи, а також контрдемонстранти-мусульмани від спільноти United Muslims of America, яку також заснували путінські тролі);
4. Контроль хаосу – поступова ескалація соціальних і політичних конфліктів через інформаційну діяльність і можливі корекції початкового оперативного плану (Wojnowski 2021, pp. 15–19).
Кампанії з дезінформації, які проводило ГРУ за допомогою АІД, були спрямовані на підживлення громадянських суперечностей у США. Як зазначає Ян Місюна, «внаслідок значної політичної поляризації американського суспільства посилилася ефективність [російської] дезінформаційної діяльності. Тут відбувся такий собі зворотний зв’язок: поляризація сприяла ефективній дезінформації, а ефективна дезінформація посилювала поляризацію» (Misiuna 2021, р. 63).
Натомість використання методу hack-and-leak безпосередньо вдарило по іміджу Клінтон, знизивши її рейтинг і, як наслідок, посприявши її програшу на виборах. Перша інформація про можливе зовнішнє втручання у вибори з’явилася незабаром після їхнього завершення, що спонукало тодішнього президента Барака Обаму розпочати розслідування. У спільній заяві Офіс директора національної розвідки і Департамент внутрішньої безпеки підтвердили участь російських спецслужб у кібератаках (зокрема на сервери Комітету демократичної партії, Фонду Клінтона, виборчу інфраструктуру та кілька інших установ). Через це США ввели санкції проти офіцерів російської розвідки та компаній, що надають їм програмне або апаратне забезпечення, а також вислали 35 російських дипломатів зі США (Piotrowski 2017). Втручання Росії у вибори також підтвердили в ФБР, кількох приватних компаніях, що займаються кіберрозвідкою, у Національній раді з розвідки (що об’єднує всі 16 американських розвідувальних і контррозвідувальних установ), а також розслідування спеціального прокурора Роберта Мюллера (Report on The Investigation … 2019).
Під час наступних президентських виборів у США у 2020 році Росія знову спробувала вплинути на суспільну дискусію, намагаючись поглибити розбіжності за расовою, політичною та релігійною ознаками. Діяльність російської розвідки була зосереджена на нагнітанні напруги між расовими меншинами шляхом створення фейкових акаунтів руху Black Lives Matter у соцмережах, а також їхніх опонентів Blue Lives Matter. Брехню поширювали й для того, щоб переконати темношкірих не йти на вибори, а ультраправих заохочували до мови ненависті. Цього разу операцію проводила не «фабрика тролів» Пріґожина, а Eliminating Barriers for the Liberation of Africa (EBLA, [Усунення перешкод для звільнення Африки]), заснована в Гані у 2019 році (Wojnowski 2021, p. 20). Крім Росії, на результати президентських виборів у 2020 році намагалися також вплинути Китай та Іран (Misiuna 2021, р. 65–66).
Adapted from (Robert Kupiecki, Filip Bryjka, Tomasz Chłoń, Dezinformacja międzynarodowa. Pojęcie rozpoznanie, przeciwdziałanie, Warszawa 2022, ISBN: 978-83-66849-48-8)
Ця публікація створена за підтримки Європейського фонду підтримки демократії (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну думку EED. Відповідальність за інформацію та погляди, висловлені в цій публікації, повністю несе автор(и).
