Український степ, оспіваний у віршах та змальований у картинах, сьогодні опинився на межі зникнення. У степовій зоні, що охоплює¹ 40% території України, лишилося² близько 3% справжніх степів — все інше віддано під сільське господарство чи засаджено лісами. Крім того, степи, які колись були візитівкою українського сходу та півдня, понівечила війна. Ми поговорили з Олексієм Василюком, головою правління Української природоохоронної групи, молодшим науковим співробітником відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України, про те, як зникають степи України, чим вони важливі та як їх зберегти.
Як з’явилися степи
Степи — кліматичний пояс, майже повністю вкритий трав’янистою рослинністю — є на всіх континентах, крім Антарктиди. У Північній Америці вони називаються преріями, в Південній Америці — пампами, в Африці — саванами, а в Австралії — даунлендами. Але хоч би де вони були, виникають степи однаково.
Для того, щоб на нашій планеті з’явилися степи, були потрібні гори та океани. А точніше — щоб гори відділили повітря над океаном від повітря на материку. Євразійські степи утворилися завдяки найвищим горам на планеті — Гімалаям. Вони настільки високі, що вологі повітряні маси з Індійського океану не можуть через них перейти. Відтак на заході від Гімалаїв розкинулася пустеля Гобі. Північніше від цієї найсухішої пустелі утворилася зона найвищого атмосферного тиску на континенті. Там формується сильний сухий вітер, який постійно дме в один бік та долітає аж до самого Дунаю. Саме тут формується степ — суха екосистема з нескінченними вітрами, що здувають з неї хмари дощу.
В таких умовах здатні вижити далеко не всі рослини. Деревам тут дуже важко — їм не вистачає води. Крім того, в степах часто стаються пожежі, згубні для дерев. Але для трав’янистих рослин, які володарюють в степах, ховаючи свої кореневища та цибулини під землею, пожежі не так страшні. Степ може згоріти, і через декілька днів почнуть проростати нові пагони.
Чим важливі степи
На перший погляд може здатися, що степи — це порожнеча. Але це зовсім не так. Степи повняться життям. На квадратному метрі степу може бути до 100 видів трав’янистих рослин. Так, наприклад, в українських степах росте ковила, типчак, пирій, різноманітні шавлії, горицвіти, полин і багато інших.
Саме в степах формуються родючі чорноземні та каштанові ґрунти. Вони утворюються зокрема завдяки великому різноманіттю рослин та невеликій кількості вологи. Як це відбувається? Вмираючи, рослини залишають у землі рясне коріння та цибулини. Якщо це стається у лісі, залишки рослин швидко розкладають бактерії, що живуть у вологому середовищі. В степах рослини розкладаються повільніше, адже у посушливій зоні бактеріям не так легко виконувати свої природні функції. Крім того, степові рослини, як-от пирій чи ковила, утворюють дернину — велике плетиво коренів та стебел — яке не дає воді просочуватися глибоко в землю. Відтак залишки рослин, захищені від вологи, роками накопичуються в ґрунтах, збагачуючи їх.
Степи — це також ефективна система контролю клімату. Говорячи про зміни клімату, ми зазвичай думаємо про ліси і про те, як їхнє знищення шкодить планеті. Дійсно, дерева поглинають вуглекислий газ з атмосфери та накопичують його у собі, використовуючи як будівельний матеріал для своїх стовбурів. Вилучаючи вуглець з атмосфери, рослини зменшують розігрівання планети і роблять клімат стабільнішим. Знищуючи ліси, ми не тільки зменшуємо кількість дерев, які можуть поглинати вуглець, але і вивільняємо в атмосферу той, що був накопичений.
Степи теж мають унікальний механізм накопичення вуглецю та стабілізації клімату — ґрунти. Степові трави поглинають вуглець та перетворюють його на родючий ґрунт. Але щойно ми розорюємо степ, починається ерозія і вуглець вивільняється назад в атмосферу.
Як зникають степи
Загалом є п’ять причин вимирання будь-яких видів на планеті. Це фізичне знищення, втрата середовища існування, хімічне забруднення, чужорідні види та фрагментація. Українські степи страждають майже від усіх п’ятьох одночасно.
Фермерство
Родючі ґрунти стали однією з головних причин знищення степів. Адже це ідеальне місце для розвитку сільського господарства. Розорення українських степів почалося з перших років існування СРСР, але найбільше їх розорали після 1955 року, коли всі землі віддавали під колгоспи. Тоді на Херсонщині фіксувалося до двох метрів чорноземів. Зараз подекуди вони зникли зовсім. Усього за 70 років ми майже втратили чорноземи, що формувалися тисячоліттями.
На сьогодні Україна посідає³ третє місце у світі за відсотком розораності земель. Справжні степи лишаються тільки на схилах. За винятком Асканії-Нова та деяких військових полігонів, усі рівнинні степи віддані під фермерство. Це парадоксальна ситуація. Степові чорноземи дійсно чудово сприяють сільському господарству. Але щойно ми розорюємо степ, волога проникає в ґрунт і чорнозем перетворюється на «пластилін». Усі місця на планеті, які колись приваблювали землеробів, сьогодні перетворилися на пустелі. На жаль, така доля може чекати і на український південь.
Лісництво
Степи, не віддані під ріллю, страждають від заліснення. У 1970-х роках з’явилася псевдонаукова ідея про регіональні нормативи лісистості, яку повторили у Наказі «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості»⁴ від 2021 року. Ідея полягає в тому, що кількість дерев у кожній області має розраховуватися на кількість населення. І якщо в Чернігівській області можна виконати ці вигадані нормативи, то в спекотній, степовій Херсонській області — ні.
При цьому лісники щороку намагаються заліснити степові ділянки. Наприклад, усі Олешківські піски юридично належать до Держлісфонду, тобто мають бути лісом в уяві лісової галузі. Їх намагалися заліснити аж до початку повномасштабного вторгнення, але ліси в таких умовах не ростуть. Звісно, на сході і на півдні є свої природні ліси — наприклад, у Святих горах на Донеччині, — які потрібно зберігати. Але для степової зони не ліс є головним ландшафтом, і його штучне насадження приносить тільки шкоду степам, а разом з ними — клімату.
Чужорідні (інвазивні) види
Чужорідні види — це ті рослини, які не притаманні певній території. Для степів це, наприклад, клени, акації, амброзія, золотарник. Ці рослини були завезені до нас з Північної Америки та чудово прижилися в наших умовах. Вони не бояться вогню та спеки й агресивно захоплюють території.
У чому проблема інвазивних рослин? Вони виміщують з території всі місцеві види. Якщо ви подивитеся, наприклад, на акації, то побачите, що під ними нічого не росте, крім такої ж чужорідної амброзії. Тобто замість ста ендемічних степових трав територію заповнюють лише два-три види чужорідних рослин. Це також збіднює ґрунти.
Війна
Війна знищує степи у декілька способів. По-перше, зараз на сході України є багато покинутих земель, які з міркувань безпеки та розмінування ще довго залишатимуться покинутими. Вже зараз на супутникових знімках ми бачимо, що ці території захоплюють чужорідні рослини, як-от амброзія. Вона дуже агресивна — щойно ми перестаємо обробляти поля, вона проростає мільярдами пагонів. Можливо, колись степові рослини відвоюють назад своє оселище, але на це знадобиться багато часу.
По-друге, степи знищуються пожежами. Рослини можуть відновитися після вогню, але для тварин та комах він руйнівний — в степу нема куди сховатися.
І звісно, військові дії також створюють хімічне забруднення. Кожний снаряд — це хімічна начинка в металевій оболонці. Там, наприклад, може бути багато важких металів, сірки. Коли сірка контактує з водою, утворюється шкідлива сірчана кислота — це відбувається в межах години після будь-якого вибуху. Жодна мікроскопічна тварина, яка живе в степах та є важливою частиною формування ґрунтів, не виживе у сірчаній кислоті.
Що робити далі
Зараз ми маємо не допустити знищення залишків степів. Тобто не розорювати та не заліснювати їх. У 2022 році було Верховна Рада України ухвалила закон⁵ про заборону розорення та заліснення степових ділянок. Це велике досягнення, до якого ми йшли з 2007 року. Але ми досі не маємо юридичного визначення степу. За законом, степ — це землі сільськогосподарського призначення. А отже, їх можна або використовувати під оранки або випасати на них худобу. У першому випадку степ знищується, в другому — розцвітає. Ми маємо на законодавчому рівні закріпити, що таке степ і що він може бути використаний лише під пасовища.
Також потрібно надати охоронний статус всім степовим ділянкам, які лишилися. В Європі всі типи степів охороняються законом. Якщо ми станемо частиною Європейського Союзу, це має полегшити боротьбу за збереження степів.
Попри сумну картину знищення степів, боротися все ще є за що. Ми бачимо, що розорані ділянки можуть доволі швидко перетворюватися назад у степи, але тільки якщо поруч зберігається зона дикого степу. Наприклад, колись Стрільцівський степ у Луганському природному заповіднику був наполовину розореним. Але за п’ятнадцять років покинуте поле знову перетворилося на степ, і його приєднали до заповідника. Природа має великий запас міцності та може відновитися навіть після десятків років знищення. Треба лише дати їй шанс.
