До переходу українських православної та греко-католицької церков на григоріанський календар день УПА беззаперечно святкувався в день Покрови Богородиці, тобто 14 жовтня. Але з 2023 року ситуація змінилася і почалися точитися дискусії про те, чи варто перенести його на 1 жовтня (Покрови за новим календарем), чи залишити 14 жовтня, оскільки це історична дата. Але наскільки ця дата історична? Чи справді є документи або спогади, що підтверджують 14 жовтня саме як дату заснування УПА? Про історичне та символічне значення дати поговоримо в цій статті.
Передумови створення УПА
Після поразки у визвольних змаганнях у 1917 – 1921 років значна частина українських вояків опинилися на території Польщі. Зокрема і командир січових стрільців Євген Коновалець та його соратник Андрій Мельник. Коли світова спільнота проігнорувала вимоги українців про створення української національної автономії в складі Польщі, українці перейшли до легальних та не тільки методів боротьби за свої права й місце в новій Польській державі. Створена 3 лютого 1929 року Організація українських націоналістів (ОУН) позиціонувала себе як рух, який революційними, а не парламентськими методами буде боротися за українську державність. ОУН та українці загалом зазнали серйозних репресій з боку польської влади під час пацифікації. Після вбивства оунівцями Броніслава Перацького (він в основному і відповідав за проведення пацифікації), понад сотню членів ОУН відправили в концентраційний табір «Береза-Картузька» в одному тільки 1934 році. А в 1938 році в Роттердамі радянські спецслужби вбили лідера ОУН Євгена Коновальця, і невдовзі після цього починають загострюватися суперечки між Андрієм Мельником на чолі з багатьма членами старшої генерації ОУН, що згодом оформлюються в так звану ОУН (м), та Степаном Бандерою, прихильниками якого була більшість членів ОУН на Галичині та Волині (ОУН (б)).
Першого вересня 1939 року з нападу Третього Рейху на Польщу починається Друга світова війна, і 17 вересня в неї вступає Радянський Союз, завдаючи підступного удару в тил польської армії та значно полегшуючи німцям завоювання польських земель. Це було наслідком таємного протоколу Пакту Молотова-Ріббентропа, згідно з яким Рейх і СРСР ділили сфери впливу в Східній Європі. Коли Східну Галичину та Волинь окупували радянські війська, радянська влада розпочала репресії проти широких верств населення та ОУН зокрема. Радянські репресії були значно жорстокішими за польські, а коли Третій Рейх 22 червня 1941 року напав на Радянський Союз, НКВС перейшов до масових страт в’язнів. Радянський терор спонукав ОУН шукати союзників серед німців, але нацисти швидко розвіяли ілюзії стосовно їхньої підтримки.
30 червня 1941 року Українські національні збори з ініціативи ОУН (б) проголосили Акт відновлення Української Держави. Микола Лебідь — український політик, один із лідерів ОУН-УПА, засновник і перший керівник Служби безпеки ОУН (1940–1941) — стверджував, що ОУН (б) вирішила так швидко проголосити Акт, аби німці одразу проявили своє ставлення до української державності. Відповідь не забарилася: 5 липня 1941 року гестапівці заарештували Степана Бандеру, Ярослава Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 розстріляли (друга хвиля арештів настала з 15 вересня). ОУН (м), ще відома як «мельниківці», негативно сприйняла Акт, вважаючи його проголошення необдуманим вчинком, який тільки зашкодить руху, та спершу зберігали певну прихильність до німців, хоча з часом теж потрапила під репресії.
Може виникнути питання: чому ОУН не почала збройну боротьбу ще 1941 року, якщо нацисти так швидко розпочали репресії. На це є декілька причин: 1) Україна не мала навіть решток власної армії, необхідних для збройної боротьби з потужними противниками вишколених військових кадрів (насамперед старшин) і власних магазинів зброї, амуніції, обмундирування чи хоча б ліків1; 2) організація повинна була відновитися від радянських репресій та збільшити свій вплив на ширші маси населення; 3) надто швидке ослаблення Третього Рейху означало б гру на руки Радянському Союзу, якого оунівці вважали своїм головним ворогом; 4) Степан Бандера виступав проти початку партизанського руху, аргументуючи це тим, що завданням ОУН є «не дати нації можливості по-геройськи вмерти, але здобути на власній землі владу та стати врешті господарем тієї землі…Не партизанка сотень чи навіть тисяч, а національно-визвольна революція мільйонових українських мас — наш шлях!»2 5) був певний страх перетворення партизанського руху на отаманщину, негативний досвід якої мали учасники визвольних змагань 1917–1921 років.
Та з часом обмеженість агітаційної та пропагандистської боротьби проти нацистів перестала задовольняти деяких учасників ОУН. У 1942 році німці посилили репресії та експлуатацію населення. До того ж почала активно розвиватися польська і радянська партизанка, і ОУН боялося, що вони зможуть відтягнути на себе симпатії частини українського населення в умовах дедалі жорстокішої нацистської політики.
Створення УПА
Які ж документи нам вказують на 14 жовтня 1942 року як на дату створення УПА? «У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української повстанської армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА», — із постанови Української Головної Визвольної Ради від 30 травня 1947 року. У наказі головного командира УПА генерала Тараса Чупринки, 14 жовтня 1947 року йдеться: «Минає п’ять років, як член ОУН Остап почав на Поліссі організовувати збройні сили для боротьби з окупантами України. Ці маленькі групи, борючись одночасно з німцями і большевицькими партизанами, дали початок новим формам національно-революційного руху — Українській Повстанській Армії»3. Як бачимо, дата 14 жовтня 1942 року була затверджена аж в 1947 році.
У жовтні 1942 року військовий референт Краєвого Проводу ОУН(б) на північно-західних українських землях Сергій Качинський (Остап) створює на Поліссі перший повстанський відділ. Восени 1942 року також утворюється озброєний відділ сотника Довбешхи-Коробки (Перегійняк) на Волині. Так, 7 лютого 1943 року відбувся перший бій з німцями відділу сотника Коробки під час наступу на містечко Володимирець. Рішення про збройну боротьбу ОУН(б) ухвалила на III Конференції, яка проходила 17–21 лютого 1943 року поблизу Олеська на Львівщині: «Провід ОУН на ІІІ-ій Конференції в лютому 1943 р. зважив стан внутрішніх сил та сил ворога, розглянув зовнішні політичні обставини для військової дії. Після цього на теренах Полісся й Волині виступили перші збройні відділи Української Повстанської Армії (УПА)»4. Фактично, ОУН (б) на ІІІ конференції визнала вже наявний стан речей — існування повстанських формувань та їхню боротьбу проти нацистів — і взяла на себе організований провід. Але формування Остапа та Перегійняка були не першими, хто називав себе УПА.
Збройне об’єднання «Поліська Січ» під командуванням генерал-хорунжого Тараса Бульби-Боровця, яке сформувалося ще влітку 1941 року, теж певний час мало назву «УПА», але підпорядковувалося воно не ОУН(б), а уряду УНР в еміграції та мало кращі стосунки з ОУН(м). На 1942 рік припав пік сили та популярності об’єднання. «Поліська Січ» на різних етапах боролася як проти більшовиків, так і проти нацистів і навіть мала конфлікти з УПА, організованою ОУН(б). Для того, щоб відмежуватися від бандерівської УПА, влітку 1943 року «УПА» Бульби-Боровця перейменували на Українську народно-революційну армію (УНРА).
В історіографії та публічному житті, коли йдеться про УПА, найчастіше мається на увазі саме УПА, яку заснувала ОУН, а не Бульба-Боровець — стосовно його формування частіше вживається «Поліська Січ». У цій статті йдеться саме про УПА у звичному для нас розумінні. Та чи є згадки, про створення УПА 14 жовтня, які б стосувалися 1942 року?
Є повідомлення німецького командування про перше формування українських націоналістів у постійне військове об'єднання в районі міста Сарни – «За повідомленням Головного командування України від 16.10.42 р. вперше українські націоналісти зібралися в районі Сарн у більшу банду та постійно отримують поповнення»5. Прихильники того, щоб залишити 14 жовтня датою святкування, деколи наводять цей документ як аргумент того, що є задокументована дата, дуже близька до дати Покрови за юліанським календарем, але в повідомленні видно, що йдеться не про 14, а про 16 число — дата хоч близька, та все одно не точна.
Самі оунівці теж вказували на створення УПА як на певний процес, розтягнений у часі, а не щось, що має чітку дату, до якої можна прив’язатися. Сучасник подій Микола Лебідь пише: «У згаданих збройних відділах Організації, що створювалися в рр. 1941-1942, скріплених з весною 1943 вишколеним кадром українського куреня, треба саме шукати перших початків Української повстанської армії – УПА. В днях 17-23.ІІ.1943 р. відбувається ІІІ конференція ОУН, якої постанови визначують уже напрямні для дальшої збройної боротьби»6.
Процес створення УПА був тривалим, і важко зафіксувати якесь конкретне число, про яке можна сказати: це дата створення УПА. 14 жовтня було обране насамперед як символічна дата, пов’язана зі святом Покрови Богородиці та днем козацтва, про що, власне, і йдеться в постанові УГВР. Це не означає, що дата повністю позбавлена певної історичності, але все ж вона не є дуже точною з історичної точки зору. Важливим було саме символічне значення тяглості традиції національно-визвольної боротьби українського народу.
