З 9 по 13 червня в Ніцці тривала1 третя Конференція ООН з питань океану. У ній взяли участь2 понад 120 країн, серед яких і Україна. Її мета — забезпечити набрання чинності Угоди про відкрите море, до якої планує долучитися й Україна.
Чому вона важлива для нас попри те, що ми не маємо виходу до океану, і як це вплине на українську науку? Про це розпитали морську біологиню, наукову співробітницю Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного й експертку ГО “Екодія” Софію Садогурську та виконувача обов’язків директора Українського наукового центру екології моря Віктора Коморіна.
Що таке відкрите море
Відкрите море3 — це частина Світового океану, що лежить за межами національних кордонів. Століттями різні держави заявляли про своє верховенство над його ділянками. Ще у 1609 році голландський юрист Гуго Гроцій запропонував доктрину про те, що відкрите море має бути доступним для всіх держав. Проте ця ідея, висловлена в XVII столітті, стала загальновизнаним принципом міжнародного права лише через двісті років.
Тоді вона не розв’язала проблему використання природних ресурсів відкритого моря, які країни та компанії й досі прагнуть експлуатувати. Наприклад, у 2023 році торгівля морськими товарами та послугами досягла рекордної суми — 2,2 трильйона доларів4. Нині ж відкрите море5 забруднене пластиком, там відбувається надмірний вилов риби та видобуток нафти й газу, а як наслідок — виснаження популяцій морських видів.
Найбільш яскраві приклади загрози ділянкам відкритого моря — сміттєві острови6, зазначає Софія Садогурська. Це зони скупчення океанічного пластику у водах океану. Вони радше нагадують рідкий пластиковий суп, ніж острів: сміття в них розсіяне й не утворює суцільної маси. Найбільша така зона розташована7 між Гаваями та Каліфорнією в Тихому океані, а її розмір оцінюється в 1,6 мільйона квадратних кілометрів — як три площі Франції.
Софія Садогурська серед загроз також відзначає глобальні зміни клімату. Вчена пропонує подивитися8 на карті, як нагрівається наша планета та наскільки сильно хвилі тепла впливають на різні її ділянки, зокрема в океані. Це дозволяє помітити, що, по-перше, зміни відбуваються не лише на суші, а по-друге, ділянки відкритого моря прогріваються по-різному й іноді доволі глибоко, аж у товщу води.
Аномалії температури поверхні моря у серпні 2023 року. Джерело: NASA.
Крім цього, Софія виокремлює загрозу, яка виникає у нас на очах — глибоководний видобуток корисних копалин9 на морському дні: «Це може мати катастрофічний вплив на океанічні екосистеми і стосується передусім ділянок відкритого моря». Сьогодні існує10 заклик до мораторію на глибоководний видобуток, однак саме Угода про відкрите море може дати додаткові інструменти, аби запобігти руйнівним проєктам.
Подібним ризиком є морська геоінженерія. Це широкий спектр ідей11 — від видалення12 вуглекислого газу з атмосфери до спроб збільшити13 відбивання сонячного світла від поверхні океану. Ці підходи об’єднує ідея про те, що ми можемо навмисно маніпулювати природними системами, які вже перебувають під тиском людської діяльності, аби досягти додаткових вигід для суспільства.
Хоча океан і так природним чином поглинає вуглець та відіграє важливу роль у регулюванні клімату, технології на кшталт вловлювання вуглецю і його зберігання в океані можуть становити серйозну загрозу. Такі проєкти передбачають масштабні втручання у природні екосистеми, які й так є вразливими внаслідок зміни клімату та знищення людиною природніх оселищ. Крім того, вони можуть бути енергомісткими й потребувати викопного палива для транспортування та техніки. До того ж проблема внаслідок поглинання ними надмірних викидів вуглекислого газу вже гостро стоїть.
За словами вченої, через обидва напрями — глибоководний видобуток і геоінженерію — океан намагаються використати як технологічний інструмент, маніпулюючи нібито можливостями для розв’язання кліматичних проблем. Проте насправді ці рішення не є безпечними. Саме тому на геоінженерію нині існує14 мораторій, зокрема в межах Конвенції про біорізноманіття15. «Проблема цих ініціатив у тому, що вони, по-перше, можуть нести величезну загрозу, а по-друге, стосуються саме ділянок відкритого моря, які без чинності Угоди про відкрите море залишаються нерегульованими», — підсумовує Софія.
Як це впливає на людей? Як ми вже зазначали вище, океан поглинає надмір вуглекислого газу, а отже пом’якшує зміну клімату. Втрата цієї унікальної здатності безпосередньо стосується всіх країн. Йдеться про зміну режимів опадів, посухи, підтоплення та інші кліматичні явища.
Софія Садогурська також наголошує: не варто забувати, що величезна кількість людей на планеті залежить від риболовлі. «Часто це, звісно, прибережна риболовля, особливо для локальних громад. Але загалом відкрите море є джерелом великої кількості харчових продуктів для людей у всьому світі», — розповідає вчена.
Угода про відкрите море — рятівне коло для океану
Саме так заявила16 директорка Відділу екосистем Програми ООН з навколишнього середовища Сьюзен Ґарднер. А генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш назвав її «історичним досягненням»17. Але що в ній такого особливого?
Хоча угода про відкрите море — не перша в межах морського права, вона робить те, чого не вдалося досягти попереднім конвенціям: створює18 глобальну правову базу для збереження рослин і тварин, що мешкають у відкритому морі.
«Ця угода створює умови для регуляції “хижацького” видобутку морських ресурсів. Адже коли ресурси видобувають такими методами, то не зважають на істот, які випадково потрапляють у знаряддя лову. Це і птахи, і тюлені, і дельфіни, й інші китоподібні», — пояснює Віктор Коморін.
Для підготовки угоди знадобилося близько 20 років. Чому так багато? Софія Садогурська пояснює: «По-перше, це дуже складна тема. Ці зони викликають великий інтерес у країн, зокрема через вже згаданий глибоководний видобуток корисних копалин. По-друге, свою роль відіграє відсутність у деяких країн зацікавленості в збереженні довкілля».
Попри це, Софія наголошує: той факт, що угоду таки вдалося створити, демонструє інтерес до глобальної співпраці, і здатність країн домовлятися та ухвалювати важливі рішення.
Віктор Коморін також додає, що люди не відразу усвідомили потребу врегулювання взаємодії з океаном: «Ще 50 років тому ніхто й не замислювався, що океан потребує захисту. Здавалося, що в ньому безмежні запаси риби й інших істот. Але виявилося, що це не так. Наш вплив через забруднення, нерозумний вилов і видобуток ресурсів має серйозні наслідки. І якщо ми не змінимо підхід, уже завтра можемо втратити цю можливість назавжди».
Угода передбачає19 чотири основні шляхи захисту біорізноманіття:
- Створення морських охоронних зон (marine protected area), що допоможе розв'язати проблему з надмірним використанням морських ресурсів;
- Інструменти управління на територіях морських охоронних зон;
- Зобов’язання проводити оцінку впливу на навколишнє середовище перед початком будь-якої масштабної комерційної діяльності;
- Проведення морських досліджень та обмін науковими даними, генетичними ресурсами й технологіями між країнами.
Чому важливе створення морських охоронних зон? Софія Садогурська розповідає, що це дозволяє визначати території відкритого моря, які є ключовими для збереження, наприклад, мігруючих видів: «Для таких акваторій будуть розроблятися плани управління, які узгоджуватимуться в межах угоди. Загалом, як і всі великі міжнародні угоди — наприклад, Рамкова конвенція ООН про зміну клімату20 — вона передбачає функціонування Конференції сторін угоди (Conference of Parties21). Саме на таких конференціях сторони й домовлятимуться, як саме працюватимуть ті чи інші механізми».
Навіщо угода країнам, які не мають виходу до моря
Однією з цілей угоди22 є встановлення «справедливого і рівноправного міжнародного економічного порядку, який враховує зокрема, потреби держав, що розвиваються, як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря». Але як ці держави зможуть отримати доступ до ресурсів відкритого моря?
Віктор Коморін пояснює, що такі країни можуть мати власні науково-дослідні або видобувні судна, які працюватимуть у відкритому морі: «У цьому контексті неважливо, чи має країна вихід до моря. Адже йдеться про води, які є надбанням усього людства — не лише держав з узбережжям, а й будь-якої країни світу».
Софія Садогурська додає, що угода також буде стимулювати міжнародний обмін науковими даними, зібраними під час досліджень у цих зонах. Для того, щоб країни, що розвиваються, мали доступ до інформації та трансферу технологій, будуть створені спеціальні механізми, зокрема — фінансові.
Для України угода особливо важлива
В Greenpeace заявляють5, що для нас ця угода — насамперед «інструмент впливу на міжнародній арені на держави, які планують максимальне використання ресурсів глибокої Арктики». Серед них — і Росія, яка відмовилася від ратифікації договору. Що не дивно, адже, як говорить23 директорка Greenpeace Україна Наталя Гозак: «В інтересах Росії – максимальне використання відкритого моря та його ресурсів для екстенсивного економічного збагачення». А для нас в інтересах — використати можливість зменшити прибутки країни-агресора.
Софія Садогурська також підкреслює важливість приєднання України до угоди: «Якщо Україна стане стороною конвенції, наші представники зможуть брати участь у переговорних процесах, голосуваннях та ухваленні рішень щодо конкретних механізмів реалізації угоди». Отже, підписати та ратифікувати цю угоду також означає бути частиною цього процесу, який, по-перше, цікавий з погляду глобального збереження довкілля, а по-друге, дає можливість бути частиною конвенції та вирішувати, як вона буде функціонувати.
Разом із ратифікацією угоди Україна також отримає можливість бути долученою до міжнародних досліджень. Як зазначає Віктор Коморін, це «один із механізмів, які дозволять формувати науково-дослідні програми, а значить — це можливість нашим вченим брати в них участь».
Софія Садогурська додає: українська наукова спільнота вже має досвід досліджень океанічних територій, зокрема в Антарктиці та Південному океані. Нові механізми співпраці, передбачені угодою, допоможуть розширити цей напрям. «Це повинно відкрити нам більше можливостей для міжнародної співпраці та обміну даними», — зазначає вчена.
А що з країнами, які не підпишуть угоду
Угоду ухвалили ще в червні 2023 року. Щоб вона набула чинності, її мають ратифікувати щонайменше 60 країн. Проте до початку третьої Конференції ООН з питань океану в Ніцці це зробили менш ніж 30 держав. Після конференції процес помітно пришвидшився, і наразі країн, що ратифікували угоду, вже 51. Але чому знадобилося стільки часу?
Віктор Коморін вбачає проблему у світовій розділеності: «Проти угоди про відкрите море борються такі країни, як Росія і Китай, аргументуючи, що “ми де хочемо, там і будемо видобувати”. Саме ця поляризація й гальмує розвиток».
На країни, що не підпишуть угоду, передбачаються важелі впливу — санкції. «Угода передбачає, що ті країни, які її підписали, дотримуються спільних правил. А щодо тих, хто ігноруватиме ці норми, будуть застосовуватися механізми, у тому числі економічні, які дозволять вплинути на рішення країни. Грубо кажучи, якщо країна хоче продовжувати “хижацький видобуток” морських ресурсів, її потрібно поставити в такі економічні умови, щоб це стало невигідно», — пояснює Віктор Коморін.
Що буде, коли угода набере чинності
Угода набуде чинності24 через 120 днів після того, як її ратифікує шістдесята країна. Станом на момент написання матеріалу документ погодила 51 держава.
З одного боку, підписання й фіналізація угоди — це справжнє досягнення. Очікується, що найближчим часом необхідна кількість ратифікацій буде досягнута. Але попереду — багато роботи.
Софія Садогурська розповідає, що вже зараз між країнами тривають консультації щодо того, як саме має запрацювати угода. Зокрема, починаються обговорення щодо проведення першої Конференції сторін (COP-1) цієї конвенції після набрання чинності.
Деякі механізми вже прописані в тексті угоди, але є речі, які будуть визначатися протягом наступних років. Хоч і хочеться сподіватися на швидкі результати, але, як показує досвід тих самих міжнародних кліматичних перемовин, реальні рішення часто потребують часу. Адже в подібних угодах рішення ухвалюються шляхом консенсусу, і кожне формулювання в документах ретельно виважується.
«Я, з одного боку, дуже позитивно налаштована, бо ця угода є, а ми досі мали міжнародні угоди практично про все, окрім найбільшої частини нашої планети. Але з іншого боку, розуміючи, як працюють великі угоди і конвенції, не варто очікувати простих та швидких рішень», — зазначає Софія Садогурська.
Отже, важливо, що правова рамка нарешті створена. Проте потрібно бути готовими до її поступового втілення. Ключове — що цей простір для обговорень, рішень та спільного регулювання відкритого моря тепер існує.
