Останнім часом звістки з Китаю досить тривожні: одразу після новин про нечувані для тоталітарної країни протести через наджорсткий ковідний карантин світ був шокований швидкістю, з якою нова хвиля ковіду поширювалася по країні. У чому справа?
Як ми знаємо, перші випадки ковіду у світі виявили в людей, пов’язаних із Уханським гуртовим ринком морепродуктів. Про перші зараження громадськості стало відомо у грудні 2019 року, і вже під кінець місяця лікарі почали детально вивчати спалах. Згодом підтвердилося, що його спричинив новий вірус — і не останню роль тут відігравав факт, що лікарка з інтенсивної терапії, яка забила на сполох і надіслала інформацію про пацієнтів з «атиповою пневмонією» в місцевий аналог Центру громадського здоров’я 27 грудня 2019 року, в 2003 році працювала зі спалахом тяжкого гострого респіраторного синдрому, який був викликаний коронавірусом SARS-COV — нагадаю, що «наш» збудник має назву SARS-CoV-2.
Вірус поступово поширювався, 11 січня від нього вперше померла людина. Декілька днів по тому стало зрозуміло, що вірус може передаватися повітряно-крапельним шляхом. Тому авторитарна центральна китайська влада вирішила із вірусом дуже різко — і 23 січня закрила на тотальний карантин Ухань разом із іншими містами у провінції Хубей. Це зачепило близько 57 мільйонів людей.
Для того, щоб виїхати з міста, потрібно було мати дозвіл від влади, а метро, вокзал, аеропорт, та навіть траси були закриті. Навіть заводи були зачинені, що й казати про школи та інші місця скупчення людей. Відчиненими залишалися лише продуктові магазини, фермерські ринки, заправки та аптеки. Тоді й почали вимагати носіння масок на вулиці й у громадських місцях. Таймлайни у системі охорони здоров’я були жорсткі: лікарі повинні були повідомити про випадок протягом двох годин, лабораторії мали надати результати тестів протягом 12 годин, а місцеві центри контролю та профілактики захворювань були зобов’язані завершити розслідування випадків протягом 24 годин – тобто встановити, як людина захворіла, з ким взаємодіяла, хто в зоні ризику. І це не просто для папочки, всі ці люди обов’язково йшли на карантин. Так само оперативно розгорнули додаткові госпіталі: наприклад, за два тижні збудували тимчасові госпіталі по 1000–1500 місць (зауважу, що це були не намети, а будівлі, забезпечені медичним киснем, КТ-сканерами та каналізацією), у яких працювали лікарі, відправлені з інших регіонів – зокрема й військові. Велику роль відіграло також розгортання додаткових лабораторій – наприклад, побудований за п’ять днів комплекс на 2000 квадратних метрів, що міг обробляти 10 тисяч зразків на день. Це дозволило тестувати та лікувати всю необхідну кількість людей. Уже в квітні тотальний локдаун послабили, оскільки кількість випадків зменшилась і спалах ліквідували.
У Китаї вирішили й надалі дотримуватися цієї тактики: виявлення та ізоляції інфікованих разом із тестуванням й карантином для всіх можливих контактів – те, що далі назвуть політикою нульового ковіду (zero-COVID policy). Так спалах виявляли й ліквідували ще в зародку, поки він не призвів до лавиноподібного росту випадків. Це доволі логічна тактика, особливо якщо у вас тоталітарна держава, і є можливість швидко і жорстко реагувати на спалахи, не зважаючи на громадську думку.
І це не про наш карантин, демократичний та вільний. Якщо в будинку виявляли хворого, то на карантин ішов весь будинок. Або весь університет — як, наприклад близько 500 студентів Комунікаційного університету в Пекіні, яких зібрали й повезли автобусами на карантин. До того ж у Китаї вас могли б відправити на ізоляцію після позитивного тесту кудись на адаптований до прийому пацієнтів стадіон або у віддалений госпіталь — зрозуміло, там не завжди бездоганні умови. Так само ізолюватись треба під час поїздок по країні, якщо ви були в контакті з інфікованим. Тобто якщо у вас на заводі є хворий, ви йдете на карантин, навіть якщо ви в іншому місті. Навіть більше, раніше, якщо на заводі вашої жінки, наприклад, був інфікований — на карантин йшла і вона, і ви, навіть якщо ви працюєте в іншому місці.
Що буде, якщо не дотримуватися карантину? Поліція навідається, оштрафує чи арештує — і відправить на карантин примусово. А за відмову від тестування на ковід можна отримати штраф.
Окремо зазначу, що Китай, де-факто, закрив кордони для іноземців: просто поїхати подивитись пам’ятки — зась, тільки якщо є поважна причина та дозвіл. До того ж треба було відсидіти 14 днів на карантині (потім – менше) у визначеному місці (не туди, куди ви їхали чи хотіли – вибору місця немає) — і потім обов’язкове тестування.
Якщо у нас вимагали показувати вакцинацію при вході до торгового центру, то в Китаї треба показувати «зелений код». Його не можна знайти в одному застосунку (як у нас ДіЯ), натомість треба використовувати аналоги Viber та What’sApp, платіжної системи або ж сторонні спеціальні додатки, в які треба заходити, вводити персональну інформацію, медичну історію, адресу, поїздки — і вам автоматично видають код. Різні провінції мають різні правила. Так само код залежить не лише від тестування, яке треба інколи робити кожні 48 годин (інакше у вас буде сірий код, і ви нікуди не зможете піти), а ще й від того, чи є у вашому районі хворі1. Тобто ви не знаєте напевно, чи зможете ви відвідати ресторан або поїхати в інше місто, поки не підійдете до дверей і не пересвідчитеся, що прямо зараз у вас зелений код.
Доходило до дуже цікавих випадків. Наприклад, однієї ночі Пекін зобов’язав протестуватися всіх, хто нещодавно купував ліки проти температури2.
Деякі люди не могли навіть поїхати додому, до батьків, щоб не втрапити в ковідні карантини разом із сім’єю і не псувати школу для дітей. Підсумовуючи, без «зеленого коду» нормальне життя було неможливим, що, звичайно, викликало напруження у китайському суспільстві, яке втомлювалось від суворих обмежень.
Тут варто зупинитись і на питанні вакцинації: Китай через політичні причини вирішив не використовувати іноземні вакцини, а користуватися своєю, яка вироблена за іншою технологією, ніж Pfizer чи Moderna — у китайців просто вбитий вірус. Цілий вбитий вірус. Як не дивно, найпростіше рішення — не завжди найкраще, тому основні китайські вакцини CoronaVac та Sinopharm поступаються за ефективністю Pfizer3. Наприклад, у вас у п’ять разів більше шансів захворіти на ковід після CoronaVac, ніж після Pfizer, та й проти Омікрону вакцини показали погану ефективність. За якістю вакцинації населення Китай теж був не найкращим. Хоча покриття начебто було непоганим (за офіційною інформацією компартії, 87% населення отримало дві дози), та найвразливіші верстви населення не були вакциновані достатньо. Наприклад, у реанімації більше пенсіонерів, ніж молодих людей, але вакцинованими були частіше молоді люди, ніж люди похилого віку: лише половина жителів, старших за 80 років, отримала три дози. Та й загалом станом на листопад 2022 року бустер отримало лише 40% населення, але за останні місяці Китай значно наростив кількість вакцинацій. За словами Виконавчого директора програми ВООЗ з надзвичайних ситуацій Майка Раяна, ефективність двох доз китайських вакцин приблизно 50% або менше у людей, старших за 60 років4. Тобто з таким рівнем захисту поширення вірусу не зупинити.
Зазначу, що на загальнодержавному рівні вакцинація не була обов’язковою.
Зрештою людям набридли обмеження. Та й економіка не казала «дякую». Імовірно, тому китайська влада вирішила значно спростити життя людям. «Зелений код» тепер не потрібен для абсолютної більшості активностей: роботи, перебуванні у транспорті або магазинах, та й карантин послабили. І відкрили ворота для в’їзду іноземців.
Єдиний мінус — кількість хворих різко зросла. Нещодавно за один день захворіло близько 37 мільйонів людей, це приблизно дорівнює населенню Австралії5. Як ви вже змогли здогадатись, з адекватними цифрами у Китаї складно, і багато хто каже, що офіційні дані занижені.
Але найцікавіше в цій історії те, що 24 грудня 2022 року Китай просто перестав публікувати щоденні звіти про захворюваність6 (а перед цим припинив підраховувати асимптоматичні випадки, і так само просто перестав їх публікувати)7.
Зате опублікували офіційні дані щодо смертей між 8 грудня та 15 січня. Їх було 59 938 (якщо порівняти, за місяць до цього було лише 13)8. До прикладу, в Україні за весь час з початку пандемії виявили близько 110 тисяч хворих. У Китаї багато фото з заповненими госпіталями та чергами в ритуальні бюро. Головний епідеміолог китайського ЦГЗ заявив, що хвиля епідемії вже заразила близько 80% людей9. І заразом сказав, що не варто переживати через те, що скоро Новий рік за місячним календарем, під час якого величезна кількість людей буде мігрувати — бо куди захворюваності рости, якщо всі вже і так захворіли? Влада каже, що далі буде краще, що пік вже пройдено (звучить знайомо, так?), і коли 5 січня госпіталізували 1,63 мільйона (!) людей, і коли 23 грудня 2,86 мільйона людей звернулись в клініки. ВООЗ каже, що було б непогано, якби Китай видавав більш прозорі числа, та й експерти стверджують, що поки летальність не вкладається в рамки, визначені даними з усього світу.
Чи отримаємо ми якийсь новий штам, нову мутацію, враховуючи таку кількість хворих? Поки що експерти вважають, що навряд10. Але пам’ятаймо, що це спрогнозувати неможливо.
Чи зарано скасували обмеження? Чи треба було більше вакцинації? Дізнаємося, коли ця хвиля спаде і якісні дані потраплять до науковців. Наразі кожен робить свої висновки. Мої: вакцинація не була готова «підтримати тил» після раптового скасування обмежень (а воно було дійсно раптовим, і навіть самі китайці дивувались, як змінилася політика буквально за ніч). Це дозволило вірусу не тільки стрімко розмножуватись, а ще і потрапляти до найвразливіших, навантажуючи систему охорони здоров’я і спричиняючи ще більший тиск на якість та доступність медичної допомоги. Це частково підтверджується заявами китайської влади про те, що 90% померлих за останній місяць — це люди із серйозними супутніми захворюваннями.
Китай пройде шлях, який пройшли ми, отримавши колективний імунітет не стільки завдяки вакцинам, а тому, що багато хто перехворів. Єдина проблема, що не всі залишаються живими після ковіду.
