Як говорити з військовими? Поради щодо спілкування із військовими, які зараз можна знайти в мережі, засновані на американському досвіді коротких (від двох місяців до року) бойових виходів. У них ідеться про те, що в розмові з коханими військовими потрібно уникати неприємних тем і говорити лише про хороше.
Зацитую дослідження 2013 року1. Його автори зазначають, що «непередбачуваний характер спілкування під час розгортання (нагадуємо, йдеться про американські військові кампанії — приїхали, розгорнулись, згорнулись і поїхали — авт.) є серйозною загрозою для відчуття стабільності у партнерських стосунках для військових. Попри зручність спілкування в реальному часі, воно може мати серйозні недоліки. Часто спілкування між парами під час військового розгортання є складним і може призвести до різних результатів як для військовослужбовців, так і для їхніх партнерів».
Відповідно до цих порад, обговорення конфліктних ситуацій і з’ясування стосунків потрібно відкласти на потім. На яке саме «потім»? На таке, яке настане, коли кохана людина повернеться до мирного життя. На цьому місці можна закривати американські рекомендації й сумно дивитися у вікно.
На жаль, ми в Україні маємо справу не з виїзною військовою місією, яка триватиме два місяці десь у далекій пустелі. Війна на нашій території триває 3,5 роки й триватиме ще невідомо скільки. Якщо ми чекатимемо з важливими розмовами до кінця війни, їх важливість мине раніше, ніж вони відбудуться.
Що станеться з парою, яка роками уникає серйозних розмов і конфліктів? Поміркуймо.
Сучасна людина наділена здатністю відчувати емоції. Вчені абсолютно точно знають, що це не випадковість: емоції потрібні людині й виконують низку корисних функцій. Наприклад, вони вказують нам на те, як ми насправді ставимося до подій у нашому житті. Тому ми говоримо про те, що не існує «хороших» або «поганих» емоцій. Вони можуть бути приємні або неприємні.
Неприємні для нас емоцій означають: відбувається те, що нас не влаштовує. Таке, що краще не терпіти, а спробувати змінити — наприклад, обговоривши.
У ситуації «нічого не говоримо, терпимо, чекаємо до кінця війни» відбувається стримування неприємних емоцій та переживань. Це призводить до накопичення гніву і фрустрації. Потім з’являються образа і втома.
На етапі втоми відновлювати близькість у стосунках важко: наша психіка вже витратила забагато ресурсу на стримування емоцій, тож сил щось відновлювати вже просто може не знайтися. Тим часом накопичена образа штовхає на розрив замість контакту.
Партнер в той же час відчуває: щось не так, — але не знає, що саме (бо ж йому не кажуть). Це може викликати тривогу і руйнувати довіру в парі. Не відкриваються мені — не відкриваюсь і я. Так руйнуються стосунки. Додайте сюди стрес від бойових дій — краще не стане.
Навпаки: якщо ми говоримо про те, що з нами відбувається, партнер відчуває, що зберігає контроль над ситуацією. І також отримує можливість відреагувати — словами, діями, ставленням. Отримує можливість виправдати довіру, витримавши вразливість коханої людини. І також — що безцінно — отримує можливість навзаєм відкритись і довіритися, також побути вразливим.
Можливість обговорити свої неприємні переживання, посваритись, поконфліктувати дає відчуття безпеки в стосунках. У стосунках, де дві людини ризикнули відкритися і бути вразливими, може відбуватися навіть зцілення від старого травматичного досвіду.
Існує прямий зв’язок між униканням важливих тем і зниженням задоволення від стосунків2. І також є зв’язок між сталістю стосунків і успішною службою. Ті ж американські дослідження говорять, що спілкування може покращувати душевний спокій та знижувати ризик ПТСР для військовослужбовців. А також давати відчуття підтримки, довіри та близькості у стосунках, що може сприяти більшій стійкості для всіх протягом розгортання3,4.
Є також цікаві дослідження про наслідки від уникнення суперечок: учасники, які уникли конфлікту, мали гірше фізичне самопочуття і вищий рівень кортизолу на наступний день5. Уявіть, якщо йдеться про місяці й роки.
Утім повернімося до України. У жовтні-листопаді 2022 року я проводила невелике дослідження6 про стосунки під час війни. Участь взяла 31 пара. У кожній із пар один із партнерів на момент проведення дослідження перебував на війні. Вони заповнили кілька опитувальників, в тому числі надали розгорнуті відповіді на низку питань про стосунки.
Дослідження показало, що успішність регуляції у стосунках і задоволеність ними напряму пов’язані з частотою спілкування і можливістю говорити з партнером/партнеркою відверто. Причому чоловіки-військові частіше за своїх цивільних партнерок зазначали, що можливість говорити відверто в стосунках має для них особливу цінність.
Також дослідження продемонструвало, що партнери в тилу мають вищий рівень сприйнятого стресу, ніж їхні партнери на війні. Разом із тим, партнери військових часто переконані, що мають надавати підтримку, а не отримувати її (тому, на жаль, поради «не говорити про погане» лягають на підготовлений ґрунт).
А от цитата із дослідження «Шлях коханої воїна»7: «Досвід очікування чоловіка або партнера з війни та полону, переживання розлуки й боротьба за долю коханого впливають на добробут. У дружин та партнерок спостерігалось погіршення загального добробуту на всіх етапах досліджуваного Шляху. Погіршується фізичне й психічне здоров’я жінок, що впливає на їхню здатність ефективно будувати кар’єру й здобувати освіту».
Ми точно хочемо заборонити цим людям говорити про свої почуття до кінця війни?
Що цікаво, партнери/партнерки військових також не належать повністю ані до світу військових (бо ж ми не служимо), ані до світу цивільних (бо разом з воїном уся його родина потрапляє на війну). Це важко, і мені б дуже хотілося застерегти партнерів/партнерок військових від того, щоб знецінювати свій досвід. Він важкий і потребує розділення. Тож маємо висловлюватися, звучати, бути видимими.
Повернусь до початку тексту і того, як говорити з військовими. Є один дуже важливий базовий принцип: повага до людини та її досвіду. Це стосується як спілкування з військовими, так і спілкування з їхніми партнерами, а також, звісно, спілкування з іншими людьми. Повага передбачає, що ми даємо людині вільно висловлюватися, не намагаючись інтерпретувати та знецінити її досвід. Зокрема утримуємося від висловлення своїх стереотипів щодо того, як ця людина має поводитися і що їй робити.
Спілкування з людиною не має сприйматися як мінне поле, проповзти яким можна лише після перегляду трьох двогодинних відео на тему і прочитання спеціального підручника (з тестом на засвоєння знань в кінці).
Особливо якщо ідеться про стосунки з коханою, найдорожчою людиною. Яка ще зовсім недавно спала поруч у ліжку, а тепер спить з автоматом під подушкою в селі, назву якого не можна згадувати в переписці.
Насамкінець надам кілька рекомендацій для тих, хто вважає, що їх потребує:
- обговорюйте з партнером свої переживання. Зокрема можна обговорити, чи не забагато складних розмов, свою провину за те, що кажете про неприємне, свої страхи і вагання;
- що раніше, то краще домовитися про частоту і засоби зв’язку. А також про теми, які дійсно не можна обговорювати з міркувань безпеки (наприклад, розташування);
- запитайте, що тішить вашу близьку людину в цьому спілкуванні на відстані. Розкажіть, що тішить вас;
- оскільки в умовах війни можливі тривалі перерви у комунікації, всі непорозуміння слід прояснювати одразу. Це можна зробити за допомогою простих реплік на кшталт: «Що ти маєш на увазі?» або «Будь ласка, розкажи більше, щоб я тебе зрозумів/ла»;
- якщо вам здається, що ваші переживання засильні — обговоріть це з фахівцем із психічного здоров’я;
- можна також робити просту вправу: виписувати свої переживання у щоденник у довільній формі. Цей щоденник не потрібно перечитувати, він — для скидання зайвої емоційної напруги й виходу з зачарованого кола однакових думок;
- якщо вам здається, що ви не вмієте говорити про свої почуття, практикуйтесь, і з часом буде виходити дедалі краще;
- бути щирим важко і страшно. Якщо ви пробуєте, ви молодець.
Якщо ви принаймні думаєте про те, як зберегти близькість у стосунках, імовірно ви вже маєте достатньо для того, аби пройти складне випробування війною і розлукою. Любов — це те, на що можна спертися у переживанні важких досвідів війни. Любов завжди надає сенсу і полегшує шлях. Тож бережімо її і плекаймо.
