Військові на фронті не мають стабільної рутини, спокійного сну і не завжди знають що і коли зможуть поїсти. Зрозуміло, що втомлюються і не мають можливості якісно відпочити. Як емоційно виснажуються військові на фронті і як можуть собі в цьому допомогти?
Що таке синдром емоційного вигорання?
Всесвітня організація охорони здоров’я 28 травня 2019 року додала вигорання до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-11) як професійне явище1 (occupational phenomenon), яке може вплинути на стан здоров’я. Тобто його не вважають хворобою – вигорання описане в розділі «Фактори, що впливають на стан здоров’я або звернення до медичної служби».
Вигорання, згідно з МКХ-11, – синдром, який виникає внаслідок хронічного стресу на роботі, з яким не вдалося впоратися. Водночас стрес2 – це психічні та фізіологічні зміни, яких зазнає наше тіло, коли ми стикаємося із небезпекою. Він є сформованою еволюцією адаптивною реакцією, що допомагає нам у ситуаціях високої загрози. Стрес покликаний мобілізувати наше тіло та психіку заради ефективних дій (виживання). Однак коли загрози є постійними, як на фронті (обстріли, мінування, напади ворога), потрібна висока концентрація та мобілізація. Людина стає заручником хронічного стресу, що призводить до постійної активної реакції, що тягне за собою виснаження, фізіологічні та поведінкові зміни й вигорання.
Виокремлюють від 5 до 12 стадій вигорання, однак всі вони описують схожий перебіг: 1. Захват своєю роботою 2. Посилення стресу 3. Хронічний стрес 4. Виснаження 5. Хронічне вигорання.
У вигорання є три основні симптоми:
1. Втрата енергійності, відчуття виснаження;
2. Деперсоналізація, тобто підвищення психологічного дистанціювання від роботи, негативні та песимістичні думки про роботу; цинізм, пов’язаний з роботою;
3. Зниження професійної ефективності.
У шведському дослідженні3 «Когнітивно-поведінкова терапія для розладів спричинених стресом», зазначено, що, хоч вигорання не є медичним діагнозом, воно має значний вплив на самопочуття людини. Тож шведська Національна рада з питань охорони здоров’я та соціального забезпечення у 2003 році запропонувала термін «розлад виснаження». Розлад виснаження був прийнятий як офіційний діагноз у шведській версії десятого перегляду МКХ. Він характеризується симптомами психічної та фізичної втоми (щонайменше протягом двох тижнів), спричиненої психосоціальними стресовими факторами, які мали вплив протягом щонайменше шести місяців до встановлення діагнозу. У людини знижуються когнітивні навички, ініціативність та витривалість, бракує енергійності, збільшується час, необхідний для відновлення. Виникає дистрес та знецінення, ми негативно оцінюємо себе та ситуації, негативно налаштовані щодо майбутнього. Це хронічний, виснажливий стан. Розлад виснаження тягне за собою поступове наростання симптомів (наприклад, тривоги, депресії, втоми), з якими люди неодноразово звертаються за медичною допомогою.
Бути військовим учасником бойових дій – це робота, яка пов’язана з перманентним та концентрованим стресом, тому військові на фронті емоційно виснажуються, але про це рідко говорять.
Психотерапевт та доброволець Артем Осипян розповів більше про вигорання бійців на фронті.
Чим емоційне вигорання військових на фронті відрізняється від професійного вигорання в мирний час?
Людина в зоні бойових дій жертвує своїми емоційними та фізичними ресурсами заради вищої мети. В мирному житті ми не зобов’язані жертвувати та завжди можемо звільнитись. Суть вигорання в тому, що ти віддаєш більше, ніж отримуєш натомість. Коли ми кажемо про фронт і небезпеку, то це пожертва своєю безпекою і комфортом заради безпеки та комфорту інших. Хоча на фронті люди далеко не завжди про це думають, бо там відбувається активний процес виживання. Що ближче військовий до передової, то менше у нього часу на саморефлексію і роздуми на тему «Чому я тут? Чи хочу я тут бути?». На звичайній роботі ми маємо можливість думати над відповідями на ці питання. На фронті ти маєш бути пильним і виконувати бойові завдання. У деяких місцях перебування не сумісне з комфортом і відпочинком, або ці речі дуже тимчасові, локальні, обірвані в часі, тому це призводить до втоми. Постійні обстріли та відсутність можливості нормально спати. Немає часу рефлексувати, але фізіологічно виснажуєшся через зовнішні фактори.
З роботи ми можемо піти, а військовий на фронті – ні. Якщо ти мобілізований або підписав контракт, то не можеш звільнитись, за тебе вирішили, де тобі бути та скільки часу там перебувати. Через постійний стрес організм виснажується.
Чи є різниця між тими, хто йшов на фронт, бо хотів, і тими, кого добровільно-примусово мобілізували?
Виснажитися через перманентний стрес на фронті може кожен, різниця лише у періоді, через який проявляться симптоми. Людина, яка «добровільно-примусово» пішла на фронт (захист країни не входив у її базові цінності) матиме менше мотивації воювати та може значно швидше виснажитись, бо внутрішнє переконання, що вона тут не хотіла бути, підсилить вплив зовнішніх стресів. А людина, яка заряджена патріотизмом, мотивацією, запалом та бажанням іти на фронт може виснажитись пізніше, конкретно через фізіологічну втому організму.
Виснаження проявляється на фронті чи вдома після ротації?
На фронті організм мобілізований, скоординований та продуктивний, але при цьому людина може відчувати виснаження. А коли військовий повертається після ротації у відносну безпеку і кортизол з адреналіном не виділяються щодня для того, щоб організм вижив, то тоді можна відчути значно більше виснаження та втому.
Постійне очікування небезпеки не дає організму «полежати на дивані», а в безпеці вимикається режим очікування загрози й починають проявлятися наслідки пережитих раніше стресових ситуацій.
Як може військовий на фронті зрозуміти, що емоційно виснажився?
Що ближче до лінії зіткнення, то менше можливостей думати про своє психічне самопочуття. Достатньо того, що ти борешся за життя і постійно виконуєш бойові завдання, думати немає часу. Але якщо до передової трішки далі і з’являється спокійний час, то можна помітити, що щось не так. Коли військовий виснажується, то перше, що погіршується – стосунки з побратимами та посестрами. Страждає почуття гумору, починається саботаж виконання певних бойових завдань (звісно, є люди, які просто саботують), стаються конфлікти (пасивна, активна агресія до побратимів). Страждає загальна гігієна взаємодії в підрозділі, починається використання психоактивних речовин. Також настає стан зневіри та емоційного відсторонення від людей та завдань. А ще може виникнути негативне ставлення до армії, керівництва, країни, влади – як варіант виходу накопиченої втоми.
Що робити військовим, які відчувають, що виснажились? Як підтримати себе?
Необхідно почати турбуватися про себе, наскільки це можливо.
Митися, їсти, пити чай, розминати спину, займатися спортом, говорити з побратимами та рідними.
Знайти маленькі радощі: зробити чай з цукром, повисіти на дереві, щоб витягти спину, поговорити з побратимами, позайматися спортом, вмитися, поспілкуватися з рідним, пожартувати. Якщо є можливість, то використовувати соцмережі, щоб отримати підтримку, розвантаження, розраду. Можливо, почати читати щось цікаве. Не переставати взаємодіяти з людьми. Саме взаємодія всередині підрозділу – найбільш важлива для продовження нормального життя на фронті.
Ця публікація створена за підтримки Європейського фонду підтримки демократії (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну думку EED. Відповідальність за інформацію та погляди, висловлені в цій публікації, повністю несе автор(и).
