Ми завжди намагаємося відстояти українську мову та очистити її від чужих слів. Особливо від російських. Це може бути пов’язано як із десятками заборон української мови на користь російської, так і з процесом уніфікації, під час якого її штучно наближували до російської.
Проте у цій боротьбі часто страждають питомі слова. Це лексика праслов’янського, старослов’янського походження чи запозичені з інших мов слова, схожі за звучанням із російськими. Але те, що вони є в цій мові, не гарантує виняткову належність російській.
Цій проблемі вже понад сто років. Мовознавець та поліглот Агатангел Кримський згадує про подібні дискусії у рецензії на «Словарь російсько-український» 1893 року: «Останнім часом ми раз у раз зустрічаємо в українських журналах дивовижні статейки, викликані бажанням яскравіше відтінити українську мову перед великоруською, у яких у зв’язку з цим оголошується гоніння на багато загальновживаних, цілком народних українських слів. А саме: піддаються проскрипції ті українські слова, які а) схожі на великоруські і б) мають для себе синоніми, які не зустрічаються у великоруській мові; ці синоніми оголошуються “щиро народними” словами, а спільноруські — “москалізмами”»1.
Спробуємо закрити частину цієї дискусії, розібравши кілька подібних мовних ситуацій.
«Спасибі» — москалізм, а «дякую» — полонізм?
Правда, хоча б раз у житті хтось вам казав, що «спасибі» — це суржик? На щастя, щороку в ЗМІ є публікації зі спростуванням, але ажіотаж навколо теми не стихає. З іншого боку, в соцмережах дехто намагається скасувати «дякую», бо його нібито вигадали в «австрійському генштабі».
«Дякую» справді німецького походження2. Але воно є не тільки в німецькій мові, а в більшості германської сім’ї: англійське «thank», норвезьке «takk deg», данське «tak». Окрім цього, корінь поширився і в частину слов’янських мов: чеська – dìka, верхньолужицька – dźak, польська – dziękuję, білоруська – дзякуй. Це свідчить про давність існування слова, яке стало питомим і для української. Припускаю, що «дякую» може бути пов’язане ще з індоєвропейськими коренями, які означають «дати»2, «дарувати»2 — *dō, -*dō-u. Існування слова «дякувати» ще в VI столітті припускає мовознавець Іван Ющук3.
Слово «спасибі» утворене на основі слів «спаси Боже»4. Але цікаво, що «дякую» як ввічливе фіксується в писемних пам’ятках значно раніше, ніж «спасибі».
Словник староукраїнської мови слово «дяковати» цитує за твором XV століття: «с того паноу воєводє дякуємъ яко приятєлєви нашому»5. Ні «спаси Боже», ні «спасибі» цей словник не фіксує.
Засвідчуємо слово «спасибі» у словниках та літературі від XIX століття: «— Спаси-Біг тобі, брате, — каже злодїй, що ти мене хочеш спасти. Може і я тобі коли в пригодї стану...»6. «А! Спасибі в кишеню не ховають» чи «Не бреши, спасибі тобі, — и своя брехня набридла» у збірці українських приказок Матвія Номиса7.
Євген Желехівський та Борис Грінченко визнають слово «спасибі» як українське, це зафіксовано у їхніх лексикографічних працях8,9.
І «дякую», і «спасибі» вживають письменники в українській літературі. Перше об’єктивно значно частіше. За даними Генерального регіонально анотованого корпусу української мови (ГРАК)10 «дякую» вжито понад 342 тисячі разів, а «спасибі» — 42 тисячі. Проте безапеляційно те, що обидва слова є українськими.
Не тільки «на протязі», а й «с протягу», «в протягу», «в протяжї», «на протягу»
Популярне зауваження, яке можна почути чи не в кожній школі: «На протязі можна тільки стояти, а урок триває протягом 45 хвилин». Збережіть цю статтю в закладки — і матимете аргумент у суперечках, бо «протяг» в українській мові має не лише значення наскрізного вітру, а й тривання в часі та протяжність у просторі. Яке з цих значень є першим? І чи є вираз «на протязі» калькою з російської мови?
Можливо, першим, хто назвав «на протязі» ненормативним виразом, був письменник, Борис Антоненко-Давидович. У 1970 році вийшла його книжка «Як ми говоримо», де «на протязі» пропонують замінити на «протягом»11. Пізніше, у 1994 році, мовознавиця Олександра Сербенська назвала «на протязі» ненормативним виразом у книжці «Антисуржик»12. Імовірно, ці джерела стали натхненням для щорічних публікацій на різних інформаційних майданчиках у розділі «боротьби із суржиком»13,14.
Іван Огієнко в етимологічному словнику, що вийшов у 1979 році, припускав, ніби «протягом» — це новотвір, який постав під впливом німецького «in Laufe». Він вважав, що як українське, так і російське «в продолжении» — зайві. В українській мові Іван Огієнко пропонує вживати цей смисл так: «зробіть це за два дні», а не «протягом двох днів15.
Проте Словник староукраїнської мови наводить приклад існування слова, що означає тривалість, ще в XV столітті: «...а проволоче(т) ли сѧ тая нємоць трєтєа правая тогды можє(т) трєтью о(т)ложїть»16. Його можна вважати синонімом до значення слова «протягом». Якщо розкласти ці слова на морфеми, то отримаємо два корені: «волоч» та «тяг», які мають синонімічні значення.
Тепер час пояснити, чому вживання «на протязі» не є натхненне німецькою. Дослівно німецьке «in Laufe» — «в процесі». Слово «протягом» вказує на схожість із якістю дій «тягнути»: повільністю цього процесу або його триванням у просторі (згадаймо «протягнути руку»). Німецькою «тягнути», «волокти» — це «ziehen». Навіть якби українці надихнулися німецькою формою, то сталося це явно дуже давно, і слово не може бути новотвором станом на другу половину XX століття, про що каже Іван Огієнко.
Окрім цього, Іван Ющук вважає, що слово «протяг» у значенні тривання, протяжності існувало ще в праслов’янські часи. Таке слово є у слов’янських мовах, із якими українська не мала тісних контактів по кордону: «průtah» (затримка) у чеській та «протег» (протяжність) у сербській3.
Памво Беринда фіксує у словнику 1627 року «протяжение» як старослов’янське слово, а староукраїнською його перекладає так: «пробавление»18. Нині лексеми немає у вжитку, проте в ЕСУМ є «бавити» і одне зі значень: «затримувати», «перебувати», що вказує на тривання у часовому вимірі. Також словник подає інші похідні слова із близькими значеннями: «бавний» — «повільний», «баритися» — «затримуватися», «обава» — «затримка»19. Слово «бавити» у значенні «затримувати, гаятися, баритися» збережені у говірках закарпатців20, лемків21, бойків22.
Завершуючи історичну складову цієї дискусії, зауважимо, що найдавніші слова, які передавали значення стану тривання у часі, зафіксовані ще з XV століття. Імовірність існування такого слова, за Іваном Ющуком, може сягати навіть VI століття. Точно важко стверджувати, бо писемних пам’яток до XI століття ми не маємо, а книжна мова була переповнена південнослов’янськими впливами.
Тепер спробуємо простежити, у яких значеннях та в якій формі вживали слова «протяг» та «на протязі». У цьому нам допоможе ГРАК.
Приблизно до середини XIX століття слово «протяг» вживали тільки у значенні дії: «...аж стрепенувся, як побачив чарку, і аж обидві руки протяг до неї», — Григорій Квітка-Основ’яненко, 1834 р. Наприкінці століття «протяг» уже має додаткові значення «тривання у часі», «протяжності у просторі» та «струменю вітру, що проходить крізь два отвори». Останнє є далеко не основним і не першим. У словнику Бориса Грінченка слово «протяг» не має значення «наскрізного вітру», лише протяжності й тривання9. «Словарь росийсько-український», виданий у 1893 році, подає переклад російського слова «сквозной» першими відповідниками «скрізний», «крізний» «крізний вітер», лише після них значення «протяг»23.
ГРАК нам підказує, що вже в XIX столітті «протягом», «протяг», «на протязі» вживали паралельно. «Цілий тридцятилітній протяг нашого «відродження» не зродив ані одного значного письменника або вченого, ані одного розумного політика, ані одного діяча на полі освіти, виховання, публіцистики» — Іван Франко, 1878 року. «Чому не мучусь я, що протягом років двох могла б і тобі інакше сподобатись?» — Ольга Кобилянська, 1891 року.
У ці ж десятиліття знаходимо вживання у значенні струменю вітру: «Не жартуйте так, розігрієтеся, та на холодний протяг, то ще вава буде...» — Михайлович Старицький, 1893 року.
Найцікавіше, що в XIX столітті вживали різні варіанти конструкцій «протяг» із прийменниками: «с протягу двох тижнів», «в протягу того самого часу», «в протяжї того періоду», «на протягу кількадесят хвилин», «на протязі останніх двох літ». «…щоб в таких обставинах робити стало, енергічно, не припадковими прихватками, а систематично, на протязі довгого часу, на користь українського слова», — Михайло Грушевський, 1894 р.
Так, «на протязі» у XIX столітті — найменш частотний варіант, але з початку XX століття регулярність вживання збільшується. Це не пов’язано з процесами «наближення української до російської», адже вони розпочалися дещо пізніше, у 1930-х роках. Багато прикладів уживання «на протязі» походять із публіцистики, виданої у Європі.
У Російсько-українському академічному словнику 1924–33 років «на протязі» є синонімом «протягом» як відповідник російським словам: «продолжение», «протяжение»24.
За даними ГРАК, «протягом» вживається на письмі у сотні разів частіше, ніж «на протязі». Та це не скасовує, що лексично і фонетично ця фраза українська. Обидва вирази можна вважати нормативними.
Два слова краще, ніж одне: чому «голубий» таке ж українське слово, як і «блакитний»
Словом «голубий» раніше могли називати як блакитний, так і сіро-блакитний відтінок. Принаймні такі значення фіксує в словнику Борис Грінченко. «Голубий»: 1. Голубой. В голубий жупан приберися; 2. О масти вола: темно-сѣрий. Ум. Голубенький, голубесенький: «А хто любить чорні очі, а я голубенькі»9.
Так само Агатангел Кримський у російсько-українському словнику вважає «блакитний» та «голубий» синонімами, але слово «голубизна» все ж пропонує перекладати як «блакить»24. Мовознавець дає ще й значення «попелястий» для кольору шерсті вола.
Обидва слова зафіксовані в письмових пам’ятках XVI століття, лиш «голубий» — у формі «голубиний»25. Походження цього слова пов’язане з птахом, а «блакитний» запозичене з латинської «blanchetus» — «ясне полотно»26. «Голубий» можна безпомилково вживати як синонім блакитного. Також є й інші назви цього кольору: блаватний, голубоцвітовий, ясносиній9.
У XIX на початку XX століття значно переважало вживання слова «голубий», до 30-х років частіше вживають «блакитний». І донині це слово тримає першість. Проте частота вживання не вказує на те, що «голубий» — це суржик. Можливо, на початку XX століття наші письменники хотіли просто вживати таке слово, яке б їм не нагадувало про російське «голубой». Так само нині люди, які переходять з російської на українську мову, стараються уникати українських слів, схожих на російські.
Проте відмовляючись від своїх давніх слів, ми їх даруємо російській мові, відкидаючи великі шари історії нашої. І ненавмисно підігруємо російській пропаганді, яка стверджує, що українська мова створена ледь не з початком незалежності України.
