Чи замислювались ви, скільки таємниць приховано серед старовинних фотографій і спогадів вашої родини? І як багато історій досі залишаються нерозказаними, а зв’язки із далекими близькими — втраченими? Книжка «А тепер і спитати немає в кого», що незабаром вийде у видавництві Лабораторія, — це путівник у світ генеалогії, що допоможе зібрати і зберегти родинну пам’ять. З чого розпочати дослідження свого роду, як шукати інформацію, аналізувати документи, працювати з архівами, фотографіями і ДНК-дослідженнями — українська етнологиня Анна Ніколаєва пояснює, як дізнатись більше про власну родину і зрозуміти себе.
Іван Франко у своїх дослідженнях дотримувався думки, що прізвища почали закріплюватися на українських теренах у середині ХVІІ століття після наказу Петра Могили православному духовенству списувати до метрик народжених, пошлюблених і померлих. Єпископ Йосиф Шумлянський зробив це саме в 1687 році у Галичині, видавши метрику. На жаль, до таких метрик священники записували тільки хрестильні імена без врахування і зазначення родових та інших прізвищ. Ситуація на галицьких землях змінилася зі входженням цих територій до складу Австрійської імперії, де вівся реєстр населення із зазначенням родових прізвищ. Загалом дослідники відносять стабілізацію українських прізвищ у сучасному їх розумінні до кінця XVIII — першої половини XIX століття. Саме тоді прізвища закріпилися як офіційно-юридичні спадкові родинні найменування українців. Проте вперше додані до імен назви, які можна розглядати як прізвища, зрідка з’являються в українців вже у XIII столітті. Згадати хоча б доктора медицини і філософії, а також ректора Болонського університету Юрія Дрогобича, який у різний час і в різних документах писався як Юрій Котермак, Jerzy Kotermak Drusianus, Georgius Drohobicz, Georgii Drohobicz de Russia (Георгій Дрогобич з Русі), Giorgio da Leopoli (Юрій зі Львова).
Українські прізвища різноманітні, мають різне походження. Часто певна група або підвид притаманні якомусь регіону. Майже всюди можемо зустріти прізвища, що походять від назв птахів (Кулик, Сорока, Голуб, Деркач, Шпак, Чайка, Горобець тощо). Найімовірніше, вони пішли від прізвиськ, про які ми говорили раніше. Це ж стосується прізвищ, які походять від назв тварин, — Вовк, Жук, Баран, Рак абощо. Український історик Олександр Алфьоров на своєму ютуб-каналі розповідає, що українці ще до кінця XVII століття мали два імені — хрестильне і нехрестильне (язицьке, автохтонне або не календарне ім’я), яке давалося батьками окремо від обряду хрещення. Загальновідомий факт, що Богдан Хмельницький був Богдан Зиновій Хмельницький і Зиновієм його нарекли саме під час хрещення. Багато прізвищ, які у своїй основі мають назви тварин або птахів, на думку історика, якраз і походять від таких нехрестильних імен.
На території України до дванадцяти найбільш поширених прізвищ належать такі: Мельник, Шевченко, Коваленко, Бондаренко, Бойко, Ткаченко, Кравченко, Ковальчук, Коваль, Олійчук, Шевчук, Поліщук.
Про прізвища тваринно-пташиного походження поговорили, але ще поширеними є ті, що пішли від назв рослин, наприклад, Буряк, Лобода, Гриб, Береза, Гарбуз, Гречка, Редька. Наступна категорія прізвищ утворилася від імен патронімів (тобто імен по батьку) — Іваненко, Петренко, Сидоренко, або матронімів (імен по матері) — Гандзій, Катрич, Ольжич. Інша — це прізвища, що походять від назв ремесел чи професій (за характером діяльності), наприклад, Коваль або Коваленко, Мельник або Мельниченко, Мірошник або Мірошниченко. Зрозуміло, що носії прізвища Коваль, Коваленко або Ковальський сьогодні не обов’язково займаються ковальством, однак їхній предок колись, вочевидь, був саме ковалем. Так само як і Шевченко сьогодні не є сином шевця. До речі, шевцями у нас називали чоботарів, які виготовляли й ремонтували взуття.
До умовно шостої категорії зараховують такі, що пішли від вад або фізіологічних ознак, — Горбатий, Безпалий, Кривий. Прізвища за походженням або місцевістю походження чи проживання — як-от Водолазький, Грек, Литвин, Лях, Полтавський, Чемерис, Черкес, Чехович, Циганчук, Бродський — належать до сьомої категорії.
Інша група прізвищ походить від назв адміністративних посад: Ратушний, Староста, Воєвода, Комісар, Депутат, Возний. Наступна пов’язана з військовою службою: Гетьман, Козак, Сердюк, Хорунжий тощо. Прізвища зі структурою «дієслово + іменник» — як-от Вернигора, Непийвода, Перебийніс, Підперигора — дослідники виділяють в окрему категорію і зараховують до козацьких, проте не завжди носії таких прізвищ є нащадками козаків.
Зараз на прикладі ми побачимо, як могли формуватися прізвища і як їхні носії пригадували своє походження: «У Білоцерківському полку сотник триліський 1674 року Юсько Божко мав шість синів: Якима, Феска, Кирила, Григорія, Степана та Івана Божченків, які, відповідно, дали гілки родини з новими прізвищами: Якименко, Фесенко, Кириченко, Шевченко, один через біле лице й чуприну став Біланом, а останній за місцем свого проживання — Споришем», які мешкали в містечку Смілій на Конотопщині.
Тема походження наших прізвищ є невичерпною й тому цікавою для індивідуального дослідження. Кожному, хто бажає заглибитися у вивчення свого прізвища, рекомендую скористатися інтернет-ресурсом ridni.org. Тут ви зможете побачити мапу поширення того чи іншого прізвища, а також деякі інтернет-джерела щодо його походження.
На цьому ж ресурсі можна переглянути статистичні дані щодо поширення того чи іншого прізвища та його типів.
