Якби ви були чоловіком на Гуцульщині в минулому столітті та випадково зайшли у дім, де народжує жінка, то могла б вас покликати допомагати брати дитину1. І це ми зараз не про батька, а про сторонню людину. Гуцули вірили: якщо такий подорожній повернеться і вийде з хати, то дитина теж назад у лоно повернеться й важко буде її народжувати1. Ця історія цілковито спростовує міф, що в Україні чоловікам завжди забороняли бути на пологах. Як бачимо, допомагати міг не лише батько, а й інший чоловік, і сорому в цьому не було1. Хибне уявлення про «нетрадиційність» присутності чоловіка при народженні дитини є однією з причин відмови сучасних молодих батьків від партнерських пологів. Звідки походить думка про табу участі чоловіка та як насправді традиційно проходили пологи в Україні?
Партнерські пологи з чоловіком: історія
На жаль, ми не маємо даних з усіх куточків, але дослідники схиляються до того, що географія партнерських пологів в Україні ширша, ніж доступні нам зафіксовані дані. Зокрема на участь чоловіка у пологовому процесі на основі розповідей українців, народжених у XIX столітті, вказують етнографи. Марко Грушевський зафіксував такі дані на південній Київщині (нині Черкащина)2, Агатангел Кримський — на Звенигородщині (нині Черкащина)3, Петро Шекерик-Доників — на Гуцульщині1, Микола Сумцов — на Чернігівщині4. Згадки про участь чоловіка в пологах є і в книжці етнологині Олени Боряк про повитух, народжених уже у XX столітті на Поділлі, Житомирщині, Київщині, Рівненщині, Вінниччині5.
У далеких карпатських селах батько міг безпосередньо приймати дитину. Не прийнято було тільки різати пуповину, він чекав на прихід баби для цього1. У багатьох регіонах чоловік не лише фізично допомагав1, його присутність мала й обрядову функцію. Коли були важкі пологи, повитуха залучала його до магічних дій. На Звенигородщині, щоб жінка швидше народила, чоловік стріляв із рушниці. Вірили: як легко куля вилетить із дула, так і дитина легко вийде3. На Чернігівщині батько розстібав ґудзики на сорочці, розперізувався для полегшення родива4.
Звісно, ми не ідеалізуємо давній вид домашніх пологів лише через участь чоловіка в них. Зафіксовані прийоми «полегшення пологів» були часто нераціональні та навіть дивні. Наприклад, чоловік струшував жінку або тиснув коліном їй у спину5; давав пити води зі свого рота5. Проте були й методи, які існують у сучасних пологових. Наприклад, народження дитини в позі сидячи. Тільки в лікарні для цього є спеціальний стільчик, а вдома жінка сиділа на колінах у батька дитини5. Чоловік на пологах як давно2, так і нині, водив жінку, бо це допомагає полегшити біль від процесу. Помічною є моральна підтримка з боку чоловіка. Звісно, вона була специфічна: батько лягав поруч із матір’ю та стогнав — так він би мав полегшити її біль5.
Ми не маємо статистики тих часів, яка б вказала, чи були пологи за участі чоловіка більш успішними, ніж без нього. Але те, що баба залучала майбутнього батька при тяжких пологах, свідчить про дієвість його присутності. Впевнено про це можемо говорити тільки на основі сучасних досліджень, і вони свідчать на користь партнерських пологів.
Партнерські пологи нині
З публікації «Суспільного» знаємо, що за даними Міністерства охорони здоров’я України станом на 2020 рік партнерські пологи становили 76% проти 1% у 2004 році6. Цей показник — великий прорив. У бібліотеці міжнародної організації Cochrane Collaboration у 2017 році опубліковано висновки про партнерські пологи на основі 26 досліджень, в яких взяли участь близько 15 тисяч жінок7. Партнерами були не тільки батьки дітей, а й інші особи (родичі породілі, доули), але в результатах їх вплив не виокремлено. Автори публікації у висновках зазначають загальний позитивний вплив пологів із підтримкою на перебіг народження дитини. Виокремлюють такі показники: збільшення кількості спонтанних вагінальних пологів, скорочення їх тривалості, зменшення кількості кесаревих розтинів та використання знеболення, кращі показники новонароджених за , відсутні негативні відчуття після пологів. Досліджувати потрібно далі, оскільки дані недосконалі, але наразі можна стверджувати, що присутність партнера на пологах впливає позитивно.
Зробимо ремарку: партнером на сучасних пологах може бути не обов’язково чоловік, але участь жінок не заперечувалась ніколи, тож у нашому фокусі — насамперед батько дитини. Далі з’ясуємо, чому ми так важко повертаємося до нормального сприйняття партнерських пологів за участі чоловіка. Поміркуємо над тим, які упередження досі є в уяві тих 24% пар, які не пішли народжувати разом. Нагадаю, вказані статистичні дані від 2020 року, тому не обговорюємо вплив повномасштабної війни на неможливість багатьох батьків, які перебувають у Силах оборони України, брати участь у пологах.
Чому «традиційними» вважаються пологи жінки без чоловіка?
Однією з найскладніших причин є нестабільність розуміння ритуальної «нечистоти» жінки під час пологів. Олена Боряк вказує: саме тому чоловік нібито не мав бути на пологах5. Проте у цій же праці авторка згадує, що батько дитини допомагав і був присутнім5. У Біблії жінка вважається «нечистою» не тільки після пологів, а й під час менструації8. Є низка табу, що накладають на неї та навколишніх людей. Проте ніяк не пояснюється причина: чому жінка нечиста? Заради справедливості варто згадати, що в Біблії ще багато людей та тварин вважаються нечистими з тієї чи іншої причини9. Наприклад, згадується хвороба, носія якої називають «течивний»10. Він також нечистий, і на нього накладаються табу, як і на породіллю. Відображення зв’язку народного та біблійного вірування у нечистоту породіллі маємо у Шухевича, де така жінка називається по-старозавітному «некашерною»11. Проте уявлення про «нечестивість» сягає, імовірно, ще дохристиянських часів. Антрополог та етнолог Джеймс Фрезер розглядає священних вождів, породіль та воїнів у одному ключі, адже вони мають схожі заборони в період своїх станів12. Наприклад, у примітивних народів як поліжниця, так і воїн під час походу живуть окремо від чоловіка та жінки. Їм заборонено вживати спільний посуд, до них не можна торкатися12. Науковець підводить до висновку, що ці табу, накладені на породіль та воїнів, пов’язані з уявленнями про їхній зв’язок із проливанням крові, тобто зі смертю. Якщо воїн справді може вбивати, то чому ж поліжниця потрапила у категорію табуйованих осіб? По-перше, жінки у давнину дуже часто помирали під час пологів. Віра в те, що це може статися, відображена у традиції прощатися з рідними перед родивом, класти в головах свій смертний одяг і навіть сукати свічку «»1. Зафіксовані уявлення українців, що жінка перебуває на межі життя та смерті як буквально, так і духовно. Останнє демонструють вимовлені під час пологів слова повитухи: «Мацєр Божая <...> першим ключіком ворота аткривала, другім дзьвє души ратувала. Першу — старую, другую — молодую». Мати, перебуваючи між «тим» і «цим» світом, може звідти й не повернутися. Тож повитуха викликає душу дитини і породіллі14. По-друге, як менструальна кров, так і виділення під час пологів також викликали у первісних людей страх смерті. Про зв’язок нечистоти з кров’ю вказують також і етнографічні дані. Наприклад, про обряд «зливки»2, який в інших регіонах ще називається «прошшя/прошєння»1,11, «розмивки»4, у записах із Рівненщини респонденти згадують кров: «умивала руки, мажеш же руки у кров»5. І це не буквальне миття рук одразу після пологів. Йдеться про обмивання чистих рук через кілька днів. Тож «нечистота» жінки пов’язана з примітивними уявленнями про фізіологічні процеси та стародавніми табу. Відповідно вона не може бути рівною «нечистоті» біблійого «течивного», якого стороняться через страх заразитися інфекційною хворобою16.
На відміну від біблійної заборони жінкам контактувати з іншими людьми протягом 40 днів, в українських традиціях ще до закінчення цього терміну в хаті збираються гості для частування на родини2 та хрестини1. Нині ми знаємо, що немовлята в перші місяці життя вразливі до інфекційних захворювань, тож породіллям не рекомендують відвідувати місця скупчення людей. Родини та хрестини потенційно небезпечні для поліжниці та малюка через близький контакт з гостями. Марко Грушевський зафіксував, що на родинах матір та дитина сидять відокремлено. Сказано, що баба частувала присутніх, а породіллі їжу відносила2. Мати й дитя прикриті заслоною із простирадла2. Очищувальні «зливки» відбуваються на 2–3 день після пологів2,1,11,4.
Тобто виходить, що не так вже й боялись українці «нечистої» породілі? Чи ця нечистота була не біблійного характеру? Ба більше, ще до 2 в домі відбуваються хрестини і похрестини. Не тільки родичі, а й сторонні без забобонного остраху бачаться із породіллею. Також важливо зафіксувати, що в інших випадках змивання рук водою робиться не так для очищення, як для того, щоб убезпечити матір від вроків та щоб у неї прибувало молоко2,1. Вразливими у такому разі є мати та дитина, а не близькі люди. До слова, так вважає і сучасна медицина. За рекомендаціями ВООЗ, післяпологовий період триває 42 дні після пологів. У цей період жінка та немовля потребують особливого догляду, аби уникнути ускладнень після народження, налаштувати грудне вигодовування тощо17.
Тобто як бачимо, попри збережені архаїчні уявлення про «нечистоту» поліжниці, до XIX–XX століття в народній культурі табу збереглися тільки на відвідини церкви лише після «виводу» та відображені в символічних «зливках».
Зараз ми знаємо, що менструація та пологи — це звичайні фізіологічні процеси в організмі жінки, які не пов’язані з хворобами. Тож це упередження про «нечистоту» варто давно спростувати й у релігійному житті. Проте церква не має однозначного ставлення до партнерських пологів. Священники не забороняють, але й не заохочують родини до них. Деякі поширюють хибну думку про традиційну «неприйнятність» присутності чоловіка. Ніби він повинен чекати в коридорах пологового чи молитися в храмі14.
Є чоловіки та жінки, залежні від думки старшого покоління, яке обов’язково скаже: «Ти що, споконвіку чоловіки не були на пологах. Я народжувала сама — і нічого». А оце останнє — спадок медичної системи СРСР, в якій жінка часто піддавалась акушерському насильству. Попри те, що ВООЗ рекомендувала15 партнерські пологи ще з 1986 року, в підрадянській Україні це було заборонено. Ця спільна пам’ять є ще однією причиною, чому досі дехто вважає відсутність батька під час пологів нормою.
Але ми вже знаємо, що реальний досвід, записаний від українців етнографами, працює на користь партнерських пологів. Звісно, і в давнину були чоловіки, що відмовлялися допомагати жінці під час пологів1. Причиною могли бути конфлікти в подружжі, емоційна неготовність чоловіка чи дружини, страх крові. Та народження дитини важливе для обох батьків, і дослідження підтверджують ефективність та позитивний вплив партнерських пологів. Якщо батьки мають сумніви, то перед пологами, звісно, ліпше налагодити спілкування, відвідати фахівців з підтримки ментального здоров’я. Важливо не нашкодити ні собі, ні майбутній дитині, бо їй потрібні емоційно стабільні батьки, задоволені процесом народження.
