Щовесни Україна горить — розпочинається сезон паління трави. Де-не-де узбіччя доріг, поля й околиці сіл затягує густим димом. Люди роблять це для того, аби прогріти ґрунт, збагатити землю, мати «молоду траву» для худоби, спалити кліщів1. Жоден з цих аргументів не витримує наукової критики. А за їдким димом ховається значно серйозніша проблема, ніж неприємний запах. Про те, як весняні підпали змінюють природу України, ми поговорили з Олексієм Василюком — співзасновником Української природоохоронної групи, експертом із заповідної справи й охорони біорізноманіття.
«У перший рік повномасштабної війни вздовж лінії фронту було майже 38 тисяч пожеж2. І всім зрозуміло, яким чином вони з’явилися — це точно пов’язано з війною. Але ми дивимося на решту України, а там, виявляється, горіло ще більше. Тобто пожежі вздовж фронту — це все одно не більшість пожеж у природі за час війни», — каже пан Олексій.
У цих пожежах разом із травою на узбіччях і пустирях часто згорає побутове сміття — пластик, пакування, гума, інші відходи. Тоді в атмосферу потрапляє додаткова суміш токсичних речовин. А під час самого горіння гинуть рослини, тварини, комахи та навіть люди3,4,5.
Проблемою є, втім, не сам вогонь, а неконтрольоване паління.«У багатьох країнах є цілі громадські і державні організації, які займаються випалюванням природних екосистем», — розповідає пан Олексій. Мова йде, наприклад, про савани Африки, окремі території Австралії, Північної Америки. Контрольовані випали використовують як інструмент управління природними територіями6,7 — для зменшення кількості сухої рослинності, стримування масштабних пожеж, а також підтримки тих видів, які прямо залежать від горіння8. «Наприклад, існують рослини, які без вогню не будуть розкривати своє насіння. Лише коли пройшов вогонь, тільки тоді природа оживає». У деяких сосен шишки відкриваються лише після сильного нагрівання9, в певних вогнезалежних екосистемах пожежа може стимулювати проростання насіння: нагріває ґрунт, розкриває насіннєві коробочки, залишає родючий шар попелу та прибирає густий підлісок, зменшуючи конкуренцію для молодих рослин10. Так, контрольовані пожежі в окремих країнах стають частиною довгострокової природоохоронної стратегії.
Українські екосистеми формувалися інакше. Більшість луків, лісів і степових ділянок не пристосовані до регулярних весняних випалів. Попри це, з року в рік тут відбуваються стихійні підпали сухостою — без контролю масштабу, оцінки особливостей середовища, шкоди для тварин, рослин чи людей.
Комашина проблема
Одним із найменш очевидних негативних наслідків весняних підпалів є знищення комах. Як зазначає пан Олексій, в суспільстві поширене уявлення, що врожаї фруктів, ягід і городини залежать насамперед від свійських бджіл, але насправді переважну частину рослин, які люди вирощують для їжі, запилюють саме дикі комахи. «Вони запилюють практично все, окрім зернових. Так, є винятки — яблуні, вишні, абрикоси, де всі бачили бджіл навесні. Але це лише винятки». Йдеться про десятки й сотні видів диких джмелів, метеликів, мух, які виконують критично важливу роботу в екосистемі.
Саме ці види найбільше потерпають від вогню, адже живуть там, де зазвичай проходить пал — на стеблах рослин або у верхньому шарі ґрунту. Пан Олексій пояснює: для багатьох ранньовесняних видів це особливо небезпечно. Дорослі комахи з’являються лише на короткий час, а далі в землі лишаються личинки чи яйця до наступного сезону. «Зрозуміло, що вистачить однієї пожежі, аби всі вони згоріли».
Від випалювання програє і звичайне садівництво. Часто суху траву чи торішнє листя спалюють саме біля дерев, вважаючи це способом «прибрати» ділянку. Насправді разом із листям зникають природні союзники садівника. «Хто природний найкращий ворог попелиць? Сонечко», — каже пан Олексій. «Чим більше сонечок, тим менше садівнику треба чимось пшикати дерева, труїти себе і своїх дітей. Сонечка і так всіх пожруть». Багато таких комах зимують у листовій підстилці, тріщинах кори, сухих рослинних рештках. Коли все це спалюють, гинуть саме ті види, які навесні стримують шкідників природним шляхом. Інакше кажучи, паління не вирішує проблему шкідників. Частіше навпаки: воно може знищувати механізми природного розв’язання цієї проблеми.
Страждають, зрештою, і самі дерева. Листова підстилка працює як захист ґрунту: утримує вологу, поступово перетворюється на гумус, захищає коріння від перепадів температури. «Для дерев це критично, щоби вони не промерзли за зиму», — пояснює Олексій Василюк. «Вогонь же пошкоджує поверхневе коріння і висушує верхній шар ґрунту. Дереву не треба, щоб на його корінні розводили багаття».
Американська мрія
Інша неочевидна й довгострокова зміна, яку запускає регулярне випалювання, — поступове спотворення самого українського ландшафту. Після пожежі територія рідко лишається порожньою надовго. Її швидко займають рослини, які значно краще витримують вогонь і порушення ґрунту, ніж місцеві види. Саме тому, пояснює пан Олексій, довкола багатьох сіл і міст формується зовсім інша природа, ніж та, що була тут історично.
«Навколо населених пунктів залишаються самі лише чужорідні небезпечні види, які потрапили до нас із Північної Америки. Наприклад, клени, золотарник, ваточник, злинка канадська. Майже всі найбільш агресивні рослини, які зараз захоплюють територію України, — це рослини з Північної Америки», — каже він.
«Коли горить трава, наші рослини втрачають позиції. Вони не можуть відновитися, бо їхнє місце дуже швидко займають чужинці. Кленам, акаціям, їм вогонь не страшний. Все вигоріло — і після цього їх більше тільки вилізе. Сьогодні один пагін, а наступного року їх буде двадцять. Вони настільки швидко заповнюють простір після пожежі, що очікувати, ніби колись тут все стане так, як раніше, уже не доводиться».
Зовні така територія може здаватися зеленою і навіть «живою». «Людина може сказати: та що ви хочете, це ж природа — зелене, дерева ростуть. Але це лише декілька чужорідних видів, від яких більше шкоди, ніж користі нашій природі».
Разом зі зміною рослинності змінюється і все, що від неї залежить: комахи, птахи, дрібні тварини. Багато місцевих видів не можуть харчуватися чи розмножуватися на нових рослинах. Так поступово можуть виснажуватися цілі харчові ланцюги, навіть якщо зовні місцевість і надалі виглядає зеленою.
Так Україна змінюється. «Здається, навколо кожного населеного пункту в будь-якому регіоні України — сто метрів довкола — типовий північноамериканський пейзаж», — переказує пан Олексій спостереження колег. «Якби ми вийшли за межі якогось села в Північній Америці, то побачили б майже те саме, що у нас».
Закон є — практики немає
Масштаб і повторюваність підпалів зберігаються попри те, що формально вони вже давно врегульовані. Самовільне випалювання заборонене: українське законодавство передбачає як адміністративну, так і кримінальну відповідальність за підпали сухої рослинності. За спалювання стерні, луків, пасовищ, сухої трави чи опалого листя громадянам загрожують штрафи від 3060 до 6120 гривень, а посадовим особам — від 15 300 до 21 420 гривень. Якщо йдеться про території природно-заповідного фонду, суми зростають до 12 240 гривень для громадян і до 30 600 гривень для посадовців11.
Існує і кримінальна відповідальність. Стаття 245 Кримінального кодексу України14 передбачає покарання за знищення або пошкодження лісів, сухої рослинності та зелених насаджень вогнем — від великих штрафів до обмеження чи позбавлення волі строком до п’яти років. Якщо ж пожежа призвела до загибелі людей, масової загибелі тварин або інших тяжких наслідків, покарання може сягати десяти років ув’язнення.
Окрім того, під час повномасштабної війни відповідальність за підпали додатково посилили. У березні 2022 року до Кримінального кодексу внесли зміни, які дозволяють розцінювати навмисне спалювання сухостою як диверсію в умовах воєнного стану. Це пов’язано, зокрема, з тим, що такі пожежі змушують залучати рятувальників, лісову охорону та інші служби в умовах, коли ресурси країни і без того перевантажені війною. Формально за такі дії може наставати не лише адміністративна, а й кримінальна відповідальність — аж до ув’язнення від 15 років12,13.
Втім, на думку Олексія Василюка, в Україні досі не закріпилася постійна практика покарань за такі дії. «Існують всі законодавчі умови для того, щоби такі покарання були. Просто складається враження, ніхто цим майже ніхто не займається. Сама наявність норм не створює стримувального ефекту без практики. Було би двадцять-тридцять прецедентів — і люди почали би ставитися відповідальніше. А так усі розуміють, що найімовірніше ніякого покарання не буде».
Часто люди не можуть чітко пояснити, навіщо саме палять траву — окрім того, що «так робили завжди». Аргументи про кліщів чи «молоду траву» для худоби, на думку пана Олексія, не більш ніж спроба раціоналізувати усталену практику. Саме тому, ймовірно, паління сухостою залишається настільки масовим: багатьма людьми воно сприймається як традиція.
«Ми єдина країна в Європі, де це досі масово відбувається паління трави. Усі інші це вже зупинили — Румунія, Молдова, Словаччина», — каже пан Олексій. «Ми можемо захищати Європу, бути її щитом, робити надзвичайні речі, а чомусь вважаємо, що зупинити випалювання трави неможливо. Від цього стає просто соромно».
_cache.webp "Витік мазуту в Чорному морі: наслідки для екології")
