Робота Національного фонду досліджень України постійно перебуває у центрі уваги наукової спільноти. Науковці стежать за конкурсами та ініціативами фонду, висловлюють пропозиції щодо покращення нормативно-правових актів. Як залучити фінансування для українських учених і ефективно витратити бюджетні та донорські кошти? З якими викликами доводиться стикатися НФДУ?
Про це розповість виконавча директорка фонду Ольга Полоцька, яку нещодавно рішенням Кабінету Міністрів України призначили на цю посаду на наступні п’ять років.
Пані Ольго, ваша робота у фонді розпочалася у липні 2020 року. Це був час пандемії, тривоги і невизначеності. З якими планами ви прийшли?
Дуже добре пам’ятаю день, коли мені запропонували взяти участь у конкурсі на посаду виконавчого директора Національного фонду досліджень України.
Скажу чесно: якби можна було повернутися назад, не знаю, чи ухвалила б це рішення ще раз. Фонд із перших днів працює в умовах системних викликів і невизначеності, у нас не вистачає ресурсів, щоб працювати так, як працюють європейські фонди.
Попри це, вважаю роботу у фонді абсолютно місійною. Працюючи в академічному середовищі понад 20 років, розумію, що вченим дуже потрібна підтримка. Ця підтримка має бути чесною, справедливою, вагомою, без імітацій і непрозорих механізмів. І я справді «захворіла» ідеєю створення інституції, яка надавала б таку підтримку.
Впевнена, що НФДУ — саме та установа, яка має змінити правила гри щодо фінансування наукових досліджень у нашій країні. Звісно, це завжди командна робота — наукової ради, Наукового комітету, дирекції фонду, наших партнерів в уряді України та всієї наукової спільноти.
У 2020 році було оголошено переможців перших двох конкурсів фонду. Що ви відчували у той момент?
Це була величезна радість, і для мене, і для всієї дирекції. Але часу, щоб зробити паузу і відсвяткувати, не було — у фонді чимало процесів відбуваються одночасно, їх не можна відкласти.
Звісно, з оголошенням переможців перших конкурсів пов’язані не тільки приємні спогади. Процеси конкурсного відбору зайняли більше часу, ніж ми очікували. Був момент, коли терміни оголошення переможців конкурсів закінчувались, а експертизи кількох проєктів все ще не були завершені. І наукова рада фонду відклала ухвалення рішення про оголошення переможців.
Фонд — складний механізм, ми залежимо від роботи експертів, членів комісій конкурсів, які є одними з найдосвідченіших і найактивніших у науковій спільноті. Але все-таки це люди, які мають ще й іншу, основну роботу. Було б помилкою тиснути на них і вимагати провести експертизу якнайшвидше.
Тому була критика на адресу фонду, було розчарування науковців, які не перемогли (і, відповідно, не отримали грантову підтримку).
На вашу думку, чи були готові науковці до конкуренції, до змагання за грантову підтримку?
У 2020 році ми бачили нерозуміння того, що подати заявку й не виграти — це нормально. Але грантова робота в усіх сферах (не тільки в науковій) — це змагання за ресурси. У фондах різних країн кількість заявок, які перемогли, може бути дуже різною, але стовідсотковою не буде ніколи, бо це суперечило б ідеї конкурсного змагання.
Дуже рада, що сьогодні, через шість років після старту перших конкурсів фонду, в науковій спільноті зростає кількість дослідників, які розуміють переваги змагальності, підтримують і адвокатують грантове фінансування.
Звісно, щоб отримати грантові кошти, потрібно ризикнути, зібрати команду, акумулювати інтелектуальні, часові та інші ресурси. І якщо вчений подав заявку на конкурс НФДУ, чи іншого грантонадавача й не виграв, то варто опанувати перші емоції й зрозуміти, що зусилля, вкладені у подання заявки, витрачені недаремно. Це професійний досвід, який підвищує шанси перемогти у наступних конкурсах.
Під час одного з форумів ви сказали, що фонд ніколи не працював у нормальних умовах: спочатку — пандемія, потім — війна. Як це — очолювати дирекцію саме в такі часи?
Так, справді, я не знаю, як це — бути виконавчою директоркою фонду в спокійні часи. Уся історія роботи фонду — це історія відповідей на виклики. Упевнена, що ми відповідаємо дуже достойно.
У травні 2020 року фонд оголосив конкурси з широкою тематикою, метою одного з яких було подолання наслідків пандемії ковіду. Хоча, згадуючи звіти і критику з боку членів наукової ради фонду, можу сказати, що були й проєкти, які намагалися використати ситуацію з пандемією у власних інтересах.
На перші ж конкурси подали дуже багато заявок (як правило, дуже сильних). Така кількість стала для нас справжнім випробуванням, але ми щасливі, що їх було так багато. Це означає, що наукова спільнота чекала на створення фонду.
Ми уклали договори з переможцями і все закрутилося: почали надходити наукові й фінансові звіти, стало зрозуміло, як виконується те чи те дослідження. Деякі команди не виконували обіцяного в заявці, і наукова рада фонду почала припиняти грантову підтримку таких проєктів. Вдячна науковій раді за принциповість і сміливість. Здається, раніше фінансування досліджень через низьку якість ніхто не припиняв.
Це стало сигналом, що хороша заявка — лише перший крок, і дослідження потрібно виконати на належному рівні.
На 2022 рік ми мали великі плани, але їм завадила війна. Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну всі кошти фонду спрямували на потреби оборони.
Ми повідомили грантоотримувачам, що не зможемо підтримати їх у 2022 році. Розуміли, що призупиняються важливі проєкти, що для багатьох команд фінансування критично важливе. Відтак, перед дирекцією фонду постало питання: як допомогти українським вченим?
Скажу чесно, у перші тижні повномасштабного вторгнення ні в кого не було готових рішень. І я почала говорити з усіма, хто хотів слухати. Давала інтерв’ю, писала листи, говорила онлайн з міжнародними партнерами з Європи, США, Канади, Австралії.
На третій день повномасштабного вторгнення мені написала генеральна секретарка Лідія Боррель-Даміан і запитала, чим допомогти. Зателефонував директор асоціації Рональд де Брюїн і запитав, яка допомога нам потрібна. Це було безцінно, я вдячна їм і сьогодні.
З таких простих речей і почалася наша міжнародна співпраця. Ми стали членами Science Europe, активно співпрацюємо з COST та іншими європейськими фондами й асоціаціями. Пишаюся міжнародною роботою фонду, яку ми робимо дуже обмеженими силами (штат НФДУ невеликий). Фонди, університети, асоціації, академії наук різних країн запрошували на зустрічі, просили проконсультувати щодо дизайну програм допомоги українським ученим.
Дуже довго кожен ранок у робочому чаті дирекції починався з запитання: чи все добре, чи всі в безпеці? Ми навчилися підтримувати один одного, готові підстрахувати у складній ситуації. Багато чоловіків з фонду воюють, і ми дуже на них чекаємо. Чекаємо і на жінок, які з маленькими дітьми виїхали за кордон.
Усе, що вдалося зробити за час роботи фонду, зроблено зусиллями команди однодумців. І саме виклики, які стосуються людей, були і залишаються найважливішими.
А гроші ми врешті-решт знайшли. У 2023 році кошти на грантову підтримку було передбачено у держбюджеті, і фонд відновив повноцінну роботу.
Завдяки Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій ми сконтактували з Кембриджським університетом. За кошти Кембриджу фонд провів перший міжнародний конкурс індивідуальних грантів.
Інколи чую, мовляв, та скільки тих грошей було, якихось 144 тисячі євро. Але за ці кошти фонд зміг підтримати індивідуальні проєкти дванадцяти (!) науковців, які постраждали від воєнних дій в Україні. Я щаслива, що люди отримали фінансування, яке їм було дуже потрібне.
Окрім того, важливі не тільки гроші. Під час виконання цих досліджень науковці вибудували сталі зв’язки з колегами з Кембриджського університету. Так утворюються спільноти, формується довіра.
Скільки конкурсів було проведено за кошти міжнародних донорів? Які конкурси плануються у найближчому майбутньому?
Таких конкурсів декілька. Наприклад, українські вчені доєдналися до нідерландських команд.
З Нідерландською дослідницькою радою (NWO) ми познайомилися завдяки членству в Science Europe. Я брала участь у зустрічах асоціації, розповідала про ситуацію в Україні. Після виступів завжди підходили колеги, підбадьорювали, запитували, як нам вдається працювати в таких умовах. Під час роботи Глобальної дослідницької ради у Панамі у 2022 році до мене підійшов представник NWO Себастян Денбак і запропонував співпрацю.
Згодом був спільний конкурс проєктів НФДУ і Швейцарського національного наукового фонду (SNSF); партнерська ініціатива «Міжнародне багатостороннє партнерство для забезпечення стійкості системи освіти і науки в Україні» (IMPRESS-U), започаткована Офісом міжнародної науки та інженерії Національного наукового фонду США.
Цього року ми започаткували спільну ініціативу з Дослідницькою радою Норвегії (RCN), а найближчим часом плануємо оголосити й спільний конкурс, присвячений темі ментального здоров’я. Йдеться не тільки про медичні проєкти, а й про різні аспекти збереження і відновлення ментального здоров’я під час війни.
Думаю, вони обрали цю тему, бо бачать, як ми намагаємося триматися, і все ж таки нервуємо. Це відчутно навіть через екран.
Що було найскладнішим під час організації міжнародних конкурсів?
Унормувати нормативну базу. У Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» з моменту його ухвалення була передбачена можливість проводити двосторонні та багатосторонні конкурси, але підзаконні акти створені не були. Відповідно, НФДУ не мав інструментів для проведення спільних конкурсів.
Вдячна команді Міністерства освіти і науки України, яка розуміє важливість міжнародної підтримки і допомогла унормувати це питання.
За час роботи НФДУ було кілька спроб отримати контроль над фондом (наприклад, під час парламентських слухань у 2021 році, коли була спроба протягнути квотне формування наглядової ради фонду). Хто і як допоміг зберегти незалежність?
Думаю, варто розпочати з того, що фонд не відбувся б, якби не зусилля вчених, які долучилися до створення Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність». Це Олексій Колежук, Юлія Безвершенко та багато інших. Ці науковці чудово розуміли, що систему фінансування науки треба змінювати і насамперед упроваджувати гранти, які дадуть можливість найкращим командам отримати гідне забезпечення.
Фонд — унікальна установа, створена науковцями для науковців, і керують ним також учені. Можу тільки здогадуватися, скільки зусиль доклали автори ідеї для створення цієї інституції, скільки нервів і енергії було витрачено.
Проблеми, звісно, є. На жаль, держава, делегувавши важливі повноваження професійній спільноті, повністю так і не відпустила фонд у незалежне плавання. У базовому законі є норма, що фонд є головним розпорядником коштів, яка, на жаль, не виконується.
Дуже сподіваюся побачити, що фонд отримає справжню незалежність. Хочу наголосити, що це незалежність не заради незалежності. Мені часто ставлять запитання: мовляв, нормально ж працюєте, навіщо вам цей статус, чому ви за нього боретеся? Скажу чесно, п’ять років тому я теж не розуміла, чому ми так боремося за цей статус. Сьогодні ж знаю, що саме в критичні моменти ця незалежність абсолютно необхідна.
Держава має навчитися довіряти науковцям, які керують фондом. (Звісно, я кажу не про дирекцію.) Національний фонд досліджень України має отримати незалежність щодо ухвалення професійних рішень. Слово «професійних» тут ключове, бо ніхто в Україні не знає цю діяльність так добре, як ми. Ми отримали досвід під час роботи і навчаємося далі, насамперед у міжнародних партнерів.
Радію, що довіра до нас зростає. Сьогодні фонд адмініструє конкурси на гранти Президента України молодим ученим та докторам наук. Розмір цих грантів поки що не дуже великий, і ми адвокуємо, щоб вони були більшими. Вдячні за сприяння Міністерству освіти і науки та Міністерству фінансів. Також фонд адмініструє щорічний конкурс на присудження Премії Верховної Ради України молодим ученим. Маю надію, що в найближчому майбутньому норми Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» виконуватимуться, а всі нормативні акти (особливо щодо фінансування й адміністрування) будуть чіткими й прозорими. І коли це станеться, ситуація зміниться у кращий бік, насамперед для наукової спільноти.
Робота НФДУ весь час перебуває у фокусі наукової (і не тільки) спільноти. Пані Ольго, як ви реагуєте на критику, зокрема, на несправедливу?
Як і будь-яка нормальна людина, на несправедливу критику (тобто таку, що не спирається на факти) я реагую болісно. І завжди вдячна за критику конструктивну.
Досить часто буває, що розв’язати проблему без зміни нормативної бази неможливо. Пояснюємо, що це пункт такий-то постанови такої-то, що ми подали пропозиції, і для змін потрібен час.
Наприклад, нас критикували, що для того, аби отримати невеликі гроші за експертизу проєкту, потрібно підписати паперові договори. У перші роки ці договори справді були паперовими, але потім ми переконали Держказначейство, що їх можна і потрібно укладати в електронному вигляді.
Але є експерти, які не хочуть підписувати ці договори навіть в електронному вигляді. І от тут було б добре спрямувати зусилля не на критику, а на адвокацію щодо збільшення оплати праці за експертизу. Важливо говорити про необхідність цих змін, привертати увагу суспільства і уряду, наголошувати, що за цю роботу має бути гідна оплата.
Восени 2023 року на базі НФДУ почав працювати Офіс Горизонт Європа в Україні. За два роки фахівці Офісу провели сотні інформаційних зустрічей, тренінгів та консультацій щодо можливостей грантового фінансування. А як все починалося? Як вдалося переконати партнерів з ЄС у необхідності відкрити Офіс?
Якщо чесно, я навіть не мріяла про відкриття Офісу і ніколи б не наважилася просити про це Європейську комісію.
Ідея відкрити Офіс Горизонт Європа в Україні на базі НФДУ виникла в Європейській комісії. Моя роль була в тому, що я вела дуже активну міжнародну роботу, мене знали і мені довіряли.
В Україні тоді не працювала система національних контактних пунктів Програми «Горизонт Європа», і вченим було непросто розібратися з правилами Програми. Європейська комісія проаналізувала, яка з інституцій зможе прийняти Офіс, і довірила це фонду, який мав досвід надання грантів.
Нині Україна не витрачає жодної копійки на оплату роботи цієї високопрофесійної команди. А те, що вони роблять, уже ставлять за приклад іншим національним офісам, і не тільки в асоційованих країнах.
Люди, які надають національні гранти, і ті, які допомагають дотягнутися до європейських грантів, належать до однієї професійної спільноти грантових менеджерів і адміністраторів. Ми працюємо в одній галузі, підсилюємо один одного. Для України це особливо важливо, бо у нас грантовий менеджмент все ще є справою першопрохідців. Сподіваюся, наша робота наближає час, коли грантові менеджери працюватимуть в кожному закладі вищої освіти, у кожній науковій установі. Мрію, що цього навчатимуть, буде відповідна професійна освіта.
За вашими спостереженнями, як зростає культура грантового менеджменту в Україні за останні роки?
Рівень грантової культури у нас усе ще недостатній. Так, у багатьох українських університетах уже працюють грантові офіси, які допомагають сформувати заявку, комунікують з Офісом Горизонт Європа в Україні, національними контактними пунктами, адмініструють гранти. Але їх усе ще критично мало, тоді як для європейських закладів вищої освіти це абсолютна норма.
Водночас я бачу, що запит на інформаційні заходи, які проводить Офіс, і до яких долучається НФДУ, стрімко зростає. До речі, ми уважно стежимо, щоб географія цих заходів була максимально широка, щоб інформацію отримували в усіх регіонах України. Спілкуватися наживо з людьми з інших міст дуже важливо. Під час неофіційного спілкування люди, буває, запитують: «Чи правда, що можна подати заявку на програму “Горизонт Європа” і виграти?». Я добре розумію, про що вони запитують. Люди не вірять, що можна подати заявку й перемогти.
Попри це, з радістю помічаю, що дедалі частіше ми спілкуємося з науковцями однією мовою. Вчені отримують досвід виконання грантів і розуміють, що грантова робота — це про можливості, мотивацію, ресурси. Навіть запеклі критики, коли отримують позитивний досвід, змінюють своє ставлення.
Грантова культура зростає. Але я б хотіла, щоб ця культура зростала швидше.
Нещодавно почалася ваша друга каденція на посаді виконавчої директорки НФДУ. Які короткострокові й довгострокові плани маєте?
Хочу сказати, що фонд у липні 2020 року і фонд сьогодні — це абсолютно різні інституції. Професійний рівень співробітників фонду дуже виріс. Дуже хочу зберегти і розширити наш колектив, команду, яка має унікальний досвід і професійні навички.
Дедалі більше науковців здобувають позитивний досвід грантової підтримки. До Офісу Горизонт Європа в Україні звертаються не тільки науковці, а й представники громадських організацій, малого та середнього бізнесу. Серед людей, заради яких ми працюємо, з’явилися наші лобісти й адвокати. У 2020 році ми про це могли тільки мріяти.
У 2020 році було проведено два конкурси, цього року — сім, а наступного року плануємо провести дев’ять.
Хотіла б залучити до оцінювання проєктних заявок більше іноземних експертів. Мрію, щоб у майбутньому цю експертизу виконували лише іноземні вчені.
Дуже сподіваюся, що проєкт Офісу Горизонт Європа в Україні буде продовжено. Робота Офісу важлива для наукової спільноти, а держава поки що не має на це коштів.
Також сподіваюся, що зростатиме фінансування фонду і всієї наукової галузі. Дуже добре, що Міністерству освіти і науки вдалося закласти більше коштів у держбюджеті України на фінансування галузі, ніж було в 2025 році.
Ціную, що фонд фінансує і прикладні, і фундаментальні дослідження. Згодна з ученими, які наголошують, що якщо ми не будемо фінансувати фундаментальну науку, то через кілька років не буде й прикладних досліджень та науково-технічних розробок. В англійській мові є термін curiosity-driven research — дослідження, керовані цікавістю. Дуже багато відкриттів зроблено саме тоді, коли вчені відчували прогалину в знаннях і починали «копати». Саме такі дослідження рухають людство вперед. Тому сподіваюся, що фонд і надалі матиме можливість фінансувати фундаментальні дослідження і матиме на це кошти.
