Штучний інтелект тягне на повноцінний економічний геймченджер: купа професій може не витримати конкуренції, сотні мільйонів людей можуть втратити роботу, відкриваються принципово нові варіанти підвищення ефективності економічної діяльності, розширюється інструментарій ухвалення економічних рішень, змінюються бізнес-процеси тощо. Виникає питання: чи готова до цього щастя економічна теорія?
Якщо подивитись на офіційне формулювання, з яким присудили цьогорічну Нобелевську премію з економіки («за пояснення інноваційного економічного зростання»), відповідь має бути позитивною.
Вже традиційно Нобелевську премію отримали кілька вчених одразу: 79-річний Джоел Мокір, 69-річний Філіп Агіон, а також 79-річний Пітер Говітт.
При цьому половину премії (приблизно 600 тисяч доларів в грошовому вимірі) присудили Джоелу Мокіру «за визначення передумов сталого зростання завдяки технологічному прогресу», а іншу половину розділили між собою Філіп Агіон та Пітер Говітт «за теорію сталого зростання завдяки творчому руйнуванню». Якщо Мокір описує, чому технологічний прогрес можливий у певному суспільстві, то Агіон і Говітт моделюють, як саме цей прогрес відбувається у динамічній конкурентній економіці.
Якщо озирнутися на минулорічних лауреатів, складається враження, що нині премію дають за хороші книжки з економіки. Що насправді, може, не такий вже й поганий задум — бо треба нести просвітництво в маси, а не концентруватись на вузькоспеціалізованих аспектах, які розуміє десяток людей на планеті, та ще й у формі наукових статей, які прочитає максимально обмежене коло.
Цього року, схоже, маємо підтвердження. Бо Джоел Мокір — автор кількох цікавих книжок з, по суті, історії економіки в контексті економічного розвитку: The Gifts of Athena: Historical Origins of the Knowledge Economy (Дари Афіни: історичне походження економіки знань), The Lever of Riches: Technological Creativity and Economic Progress (Важіль багатства: технологічна творчість і економічний прогрес), A Culture of Growth: The Origins of the Modern Economy (Культура зростання: витоки сучасної економіки).
Звісно, схоже на певну кризу ідей, якщо премію дають історикам економіки. З іншого боку, систематизація знань — важливий елемент науки.
Думку, яку Джоел Мокір послідовно намагається донести до читачів: технологічний прогрес може стати самопідтримуваним двигуном довготривалого економічного зростання. Але при цьому є нюанси. Наприклад, важлива не тільки і не стільки інновація як така, скільки здатність її використати в реальному житті. А цьому багато в чому сприяють світоглядні та культурні чинники (конкуренція, свобода думки, відкритість до критики, наукові традиції, академічна спільнота тощо).
У книгах Мокіра (як і в книгах минулорічних лауреатів Дарона Аджемоглу та Джеймса Робінсона) пояснюється, чому одні нації змогли, а інші — ні, тільки в контексті інновацій.
Якщо ви читаєте багато академічних статей з економіки, то помітили, що технічна складова статей (моделі, дані) давно вже домінує над сутнісною (ідеями і теоретичною новизною).
Так от, Філіп Агіон та Пітер Говітт, власне, і займались тим, що створювали економетричні моделі, які пояснювали вихід нового продукту на ринок1. Відзначимо, що на базі економічної теорії це пояснив ще Йозеф Шумпетер в 1940-х роках, себто ідея не так, щоб нова, але модель вийшла хороша, а сама стаття2 стала однією з топових в економіці.
Їх ідея «творчого руйнування» («creative destruction») — це такий собі базовий закон діалектики «заперечення заперечення», тільки в контексті інновацій. Загальна ж фабула не нова: старі технології в спробі виживання намагаються захистити себе і пробують не допустити нові технології. Свята інквізиція схвалює. Але еволюцію не спинити, тому (довели Агіон та Говітт) підприємці інвестують в і створюють нову, кращу технологію, яка підвищує продуктивність, що, своєю чергою, робить стару технологію та фірму неефективною. У підсумку, старе стає неконкурентним і йде з ринку, а працівники переходять в інші галузі. І так, вони теж написали книжки. Наприклад, The Power of Creative Destruction (Сила креативного руйнування, 2021).
Цікавий факт: Агіон допомагав сформувати економічну програму президента Франції Еммануеля Макрона під час його виборчої кампанії 2017 року, а також був співголовою Комісії зі штучного інтелекту, яка у 2024 році подала Макрону звіт,3 де викладено 25 рекомендацій щодо позиціонування Франції як провідної сили в галузі штучного інтелекту.
Так а що зі штучним інтелектом? Джоел Мокір сказав би щось на кшталт: «Це ж було вже», — бо кожного разу, коли з’являється якась інновація (не важливо паротяг, комп’ютер чи інтернет), людство починає панікувати. А потім з’ясовується, що життя триває, і замість професії кучера з’являється професія таксиста. А Філіп Агіон та Пітер Говітт додали б, що суто арифметично всі зараз будуть інвестувати в ШІ-продукти, а про інвестиції, наприклад, в пошукові системи, забудуть. І завтра ми прокинемось зі ШІ-помічником замість результатів пошуку в гуглі. При цьому програмісти Google перепрофілюються на промпт-дизайнерів. Словом, апокаліпсису не буде, а Земля й далі обертатиметься, чекаючи на наступну інновацію.
Тож, можливо, Нобелівку цього року дали саме для того, щоб нагадати людству, що навіть штучний інтелект — лише черговий виток старої історії про те, як інновації руйнують старе, створюючи нове.
