«Фоссе — один із тих письменників, щодо яких почуваєшся винним, що ще не чув про них», — написав канадський письменник Ренді Боягода у лютому 2022 року. Він також припустив, що його норвезький колега отримає Нобеля з літератури «якось наприкінці жовтня»1. Йон Фоссе здобув нагороду в 2023-му. Сам лауреат, схоже, теж не був вражений звісткою: «Я здивований, але й ні. Про мене говорили 10 років, і я більш-менш попередньо готувався до того, що це може статися», — сказав він2. То що варто знати про цього не дуже відомого й водночас знаменитого автора?
Цьогорічний лауреат Нобелівської премії з літератури, імовірно, не надто відомий в українському культурному просторі — перекладів творів Йона Фоссе українською поки що майже немає. Проте трішки познайомитися з його творчістю україномовний читач може — у журналі «Всесвіт» за 2007 рік публікували частину його роману «Ранок і вечір», за посиланням його можна вільно прочитати. Того ж року в Telegraph його додали до списку ста найбільших мислителів нашого часу3.
Доробок Фоссе — який, за словами Нобелівського комітету, «дає голос невимовному» — досить потужний і перекладений на понад 50 мов, зокрема є чимало видань англійською4. Фоссе отримав нагороду насамперед за свої п’єси й прозу, проте його також знають як поета й есеїста. Свою першу книжку «Червоне, чорне» він опублікував у 1983 році, тож цьогоріч святкує 40 років своєї письменницької кар’єри.
До Нобеля, як годиться, він отримав цілу низку престижних літературних нагород: від місцевої «За літературу норвезькою» 1998 року до Європейської премії з літератури у 2015 році. Фоссе також двічі номінували на Букерівську премію — у 2020 та 2022 роках5. Востаннє — за його «магнум опус» «Септологія», який якраз тоді переклали англійською.
Наразі це одна з найважливіших праць письменника й найдовший його текст, на написання якого він витратив п’ять років6 («Септологія» вийшла у трьох книжках). Книжка натхненна тим, що сам Фоссе змінив віру на католицьку в 2012 році. У ній ідеться про наверненого в католицизм художника, який живе поруч із прибережним селом у Норвегії. Боягода вказує, що книжка написана як потік свідомості — термін, знайомий нам за творами Джеймса Джойса. У всіх трьох книжках (а англійською це майже 800 сторінок) — жодної крапки в основному тексті (у деяких інших творах немає і жодної коми).
Утім читати його легко, на відміну від Джойса та інших авторів, які використовують цю форму. Синтаксис та лексика Фоссе — досить прості, його письмо навіть часом порівнюють з мовою дітей. Письменник сам зазаначає, що пише прямо, не шукаючи метафор7. Це надає його стилю особливої ритмічності, далеко не завжди характерної для потоку свідомості. Це не означає, втім, що проза Фоссе багата на події — радше навпаки. Скажімо, події «Септології» відбуваються протягом семи днів. Літературознавиця Богдана Романцова зазначає, що в творах письменника багато повторів, розмірковувань, він ніби «виплескує» тексти з себе.
«Ви не читаєте мої книжки за сюжет», — сказав свого часу Фоссе журналістам8.
«Септологія» прикметна для творчості Фоссе не лише за стилем, а й за змістом. Адже герої його прози — це митці, найчастіше художники, зазвичай похилого віку, розмірковують про творчий шлях. Найвідоміший його учень, Карл Уве Кнеусгор, вказує, що для Фоссе не важливі біографічні, соціальні чи історичні аспекти; його творчість — про те, що робить мистецтво мистецтвом9. Можливо, тому його есе часто зосереджені довкола процесу письма й мови як інструменту вираження думки. «Майже всі есеї Джона Фосса присвячені літературі та мистецтву… вони про незмінне, неперекладне, загадкове», — пише Кнеусгор.
Утім чи не найбільше Фоссе знають як драматурга. Він став10 другим за популярністю норвежцем у цій царині після Генріка Ібсена, відомого нам насамперед за п’єсою «Ляльковий дім». Усього Фоссе наразі написав понад 30 драматичних творів. Його п’єси також небагаті на сюжет, а головну роль відіграють паузи й тиша, тож вдало відтворити таку виставу — досить складне завдання для режисера й акторів. Простір — важливе для Фоссе поняття як у фізичному, так і в мовному аспектах.
Фоссе як драматурга дуже цінують у Франції й Німеччині, а традицію його драматичних текстів виводять від Семюела Беккета та Ежена Йонеско — представників «театру абсурду». Беккета називає своїм літературним батьком і сам Фоссе.
Звісно, порівнюють Фоссе і з Ібсеном, особливо за кордоном. У рецензії на одну з його американських прем’єр йшлося: «Легко зрозуміти його твір як Ібсена, що роздягся до емоційної суті. Але він набагато більший за це. Він має шалену поетичну простоту»11.
Чи перекладуть Фоссе українською найближчим часом, передбачити важко. Адже він пише нюношком — однією з двох форм сучасної літературної норвезької мови, і ця форма не популярна серед норвежців. Близько 90% використовують іншу — букмоль12. Тож уже знайти перекладача — завдання не з простих, а це лише один із багатьох кроків до видання книжки.
