Не вщухають дискусії щодо святкування Нового року: це свято має залишитися в минулому разом із салатом олів’є, курантами та Дідом Морозом чи потребує сучасного переосмислення? Чи варто нам віднайти або створити нові традиції, які б символізували початок нового року без асоціацій із радянським минулим?
На мою думку, це свято заслуговує на новий шанс, адже його витоки сягають Давнього Риму і воно не повинно втрачати своє значення через 70 років сучасної історії. Тому пропоную звернути увагу на ритуали, страви та традиції, якими відзначали саме 1 січня як початок нового року протягом останніх двох тисячоліть: серед них точно є ті, що залишаються актуальними і сьогодні.
Дволикий Янус Давнього Риму та подарунки
Давні римляни дуже серйозно ставилися до свого календаря, адже були високоорганізованим суспільством із розгалуженою системою управління, яка потребувала єдиного ритму життя. Кожний місяць року ділився на три ключові частини: календи, іди та нони, що відповідали певним фазам місяця. Календами називали перший день місяця (молодий місяць), нони позначали п’ятий чи сьомий день після календ (перша чверть місяця), а іди — 13 чи 15 день (повний місяць). Орієнтація на місяць як небесне світило, що структурує плин часу, призвела до необхідності запровадження юліанського, а в XVI столітті — і григоріанського календаря, але про це згодом.
Як зазначає Плутарх у праці «Порівняльні життєписи», до римського царя Нуми Помпілія (753–673 рр. до н.е.) календар складався лише з десяти місяців. Це підтверджується назвою грудня — Decembrius, тобто «десятий». Новий рік тоді починався у березні, названому на честь бога війни Марса. Намагаючись удосконалити календар, Нума Помпілій, за словами Плутарха, додав ще два місяці — січень і лютий — та переніс початок року на 1 січня. На думку Плутарха, це рішення мало глибокий ідеологічний підтекст: «Я думаю, що березень, названий на честь Марса, був переміщений Нумою зі свого місця на чолі місяців тому, що він бажав, щоб у кожному випадку військові впливи поступалися перевагою громадянським і політичним» («Порівняльні життєписи»; «Нума Помпілій», 19:5).
Бог Янус, на честь якого названо січень, замінив войовничий березень на початку року. Янус був ключовою постаттю у римській міфології. Його дволикий образ символізував початок і кінець, перехід від одного стану до іншого, а також асоціювався з дверима, воротами і навіть творінням загалом1. Багато століть по тому, вже в часи Римської республіки, Юлій Цезар (100–44 рр. до н.е.) зробив свій внесок у реформування календаря. Його зміни були структурними: замість місячного календаря, у якому було 355 днів, він запровадив сонячний із 365 днями та одним додатковим днем, який необхідно було додавати до лютого раз на чотири роки (що ми робимо й зараз)2. Тому 45 р. до н.е. є по-своєму переломним: він позначив постання нового універсального «юліанського» календаря та ще раз закріпив 1 січня як день нового року3. Однак навіть консультації з александрійськими астрономами не врятували Цезаря від помилки — його рік виявився на 11 хвилин і 14 секунд довшим, що згодом призвело до накопичення «зайвого» часу та розходження календаря з реальним річним циклом4. Цю похибку виправили лише в календарі, запровадженому Папою Григорієм XIII.
Як римляни відзначали Новий рік? Історик Мішель Мелен описував6 кількаденні святкування січневих календ у часи після Юлія Цезаря, вже в імперському Римі. Урочистості розпочиналися ввечері 31 грудня, коли влаштовувалися бенкети, ритуальні танці та tabula fortunae (лат. «щасливий стіл», або «стіл на вдачу») — стіл, на якому збирали речі, що символізували б процвітання та успіх у новому році. Ранок 1 січня зустрічали з першим співом півня, після чого прикрашали домівки лавровим листям.
Потім римляни долучалися до публічних святкувань, кульмінацією яких була урочиста процесія до храму Юпітера Оптима Максима, очолювана новообраними консулами, чий термін повноважень тривав рівно рік. Офіційна частина свята включала жертвоприношення, ворожіння та обмін подарунками (лат. strenae) з імператором. Це було особливою традицією: консули мали принести його до палацу Цезаря на Капітолії навіть за відсутності правителя. У відповідь імператор дарував подарунки у межах обряду взаємного обміну (strenarum commercium)5. Після завершення офіційних ритуалів наставав час для обміну добрими побажаннями та дарами з друзями. Другого січня святкування тривали вже в колі родини6.
Подарунки з ідеєю європейського середньовіччя
Попри поширений міф, середньовіччя не відкинуло повністю античний спадок. Зокрема, було збережено календар і поділ місяця на три частини — календи, іди та нони (вони залишалися в «календарній» лексиці7, щонайменше в «високій» культурі теологів і дворянства). Закріплення Нового року за 1 січня, тобто січневими «календами», відбулося лише в XIV столітті серед політичної й економічної еліти, яка потребувала єдиного дня для початку банківського року8. У XIV–XV століттях поступово набирав обертів ранній капіталізм, який знаменував завершення феодальної епохи. Як і в Давньому Римі, спільний календар і ключові дати мали передусім прагматичну мету — врегулювання економічних і правових відносин. Водночас землеробська частина суспільства продовжувала відзначати початок нового року навесні, зокрема на Свято Благовіщення 25 березня — день утілення Христа у плоті, який символічно поділив європейську історію на «до» і «після», адже саме християнство стане фундаментом нового етапу історії — середньовіччя.
Остаточно 1 січня як початок нового року закріпився в уяві й практиці європейців вже у ранньомодерну добу. Король Франції Карл IX Валуа в буремні часи релігійних війн вирішив приділити увагу і стандартизації відліку нового року у своєму королівстві, де на той момент побутували різні дати залежно від : Різдво, Великдень, 1 січня, 1 чи 25 березня. Тому в 1564 році він видав Русійонський едикт. У статті 39 зазначалося: «Ми хочемо і наказуємо, щоб у всіх актах, реєстрах, інструментах, контрактах, ордонансах, едиктах, листах, як патентах, так і посланнях, і в усіх приватних письмових документах рік починався відтепер і рахувався з першого дня цього місяця січня»9. Цікаво, що Григоріанський календар запровадив майже двадцять років потому, у 1582 році, своїм указом інший (і останній) король з династії Валуа — Генріх ІІІ. Однак далеко не всі країни сприйняли новий календар: не в останню чергу через його пов’язаність з Папою Римським англіканська Британія протрималась аж до 1752 року10.
Хоча святкування Нового року 1 січня були відносно новими для європейців, їхні традиції багато в чому нагадували сучасні. Зокрема, у Франції та Бургундії виник особливий вид новорічних подарунків — так звані étrennes, які стали своєрідною імітацією римських дарів богині Стрені. У 1404 році Людовік, герцог Орлеанський, витратив понад 19 тисяч ліврів на придбання étrennes11. За сучасним еквівалентом ця сума становила б майже п’ять мільйонів євро! Що ж саме придбали за такі величезні кошти? Історикиня Брігіт Бютнер згадує про «золоті образи, дорогоцінні камені, безліч ханапів (посудин для пиття) і двісті золотих капелюхів, схожих на шоломи»12.
Після Французької революції, яку часто вважають справжнім кінцем середньовіччя, практику дарувати новорічні подарунки, зокрема і тим, хто перебуває вище в політичній і соціальній ієрархії, почали розцінювати як корупцію та заборонили наказом від 29 листопада 1789 року: «Починаючи з 1 грудня наступного року, жодному державному службовцю, а також будь-якій особі, яка, як начальник або підлеглий, виконує будь-яку державну функцію, не дозволяється отримувати що-небудь у вигляді подарунків, подяк, міського вина або під будь-якою іншою назвою від компаній, провінційних адміністрацій, міст, громад, корпорацій або приватних осіб під страхом корупції; жодні витрати такого характеру не можуть бути віднесені на рахунок згаданих компаній, адміністрацій, міст, громад, корпорацій і т. д. під страхом звинувачень у корупції»13.
Окрім майстерно виготовлених прикрас, предметів декору, аксесуарів та столових приборів з дорогоцінних металів та прикрашених дорогоцінним і напівдорогоцінним камінням, дарували і такі звичні для нас книги. Їхня вартість часто була не меншою ніж ювелірної прикраси на замовлення, і їх часто дарували серед європейської еліти. Не випадково в ХІХ столітті у французькій мові навіть постане вираз «livre d'étrennes», подарункове видання, розраховане насамперед на дітлахів. Але ще задовго до того, у 1413 році, Іоанн І Безстрашний (1371–1419), герцог Бургундії, подарував своєму дядьку Жану Беррійському на Новий рік багато ілюстровану «Книгу чудес» («Le Livre des Merveilles»), виготовлену в Парижі в майстернях найкращих майстрів-мініатюристів14. Це був не просто гарний подарунок з ілюстраціями, які захоплювали подих: книга містила найвідоміші оповіді про подорожі, зокрема мандрівки Марко Поло, Джона Мандевіля, Одоріка з Порденоне, Узбека-хана, Вільгельма фон Больдензеле та інших. Тож цей подарунок не лише підносив статус бібліотеки нового власника, а й підкреслював міжнародний масштаб його впливу. Згідно з інвентарними записами Жана Беррійського, книга зберігалася у нього до самої смерті, що сталася три роки по тому (імовірно, через чуму). Після цього вона перейшла у володіння родини Арманьяк завдяки шлюбному союзу з його дочкою.
Для Жана Беррійського книга як новорічний подарунок був влучним і символічним вибором. Як відомий бібліофіл та меценат, герцог увійшов в історію завдяки своїй підтримці мініатюристів братів Лімбургів. У «Дуже розкішному Часослові» вони зобразили його під час новорічного святкування — за вишукано оздобленим столом, в оточенні численних придворних та улюбленого собаки. Можна не сумніватися, що Жан Беррійський отримував багато подарунків. Як відзначає Брігіт Бютнер, між 1401 і 1416 роками герцог замовив 119 вартісних предметів, отримавши 358 подарунків від 136 осіб: половина з цих подарунків були саме «étrennes»15.
1 січня як Новий рік в Україні у дорадянську добу
Тому так, 1 січня 1700 року стало першим Новим роком, який відзначили в Україні відповідно до європейських традицій. Однак не до всіх: перехід на григоріанський календар все ще залишався справою майбутнього, тому новорічні святкування «запізнювалися» майже на два тижні, якщо порівнювати з більшістю країн Західної Європи16. Лише з 1 березня 1918 року Україна перейшла на новий календар, почавши відзначати Новий рік разом з іншими країнами західного світу.
Отже, перший Новий рік за новим стилем в Україні святкували з використанням німецьких традицій: прикрашали ялинки та запускали феєрверки. Варто зазначити, що ще 4 січня Петро І видав інший указ, згідно з яким знать і торговці повинні були одягатися за «європейською» — угорською чи німецькою — модою, що мало сприяти секуляризації суспільства й утвердженню позиції царя як його ідеолога. У новорічну ніч усі — і військові і світські — мали палити з рушниць, гармат — що у кого було, щоб створити якнайбільше галасу.
Для українців це означало, що відтепер Новий рік, який звично починався навесні, змістився на січень, поєднавшись із звичаями «засівати» оселю та співати щедрівки. Саме тому в «Щедрику» йдеться про ластівку, яка повертається17, що стається не взимку, а навесні. Звідси й походять ритуали щедрування, пов’язані з козою — ще одним (дохристиянським) символом хорошого врожаю. Логічно очікувати появу цього символу саме на початку весни, коли розпочиналася посівна. З часом ці ритуали трансформувалися у знайому нам Маланку, яку тепер святкують напередодні дня святого Василія Великого, тобто 31 грудня (у сучасному світському календарі).
Після реформування календарів у 1918 році Щедрий вечір почав припадати на «старий Новий рік». Водночас «радянський» Новий рік розпочав своє існування з 1 січня 1936 року. Того року вперше було організовано «новорічні ялинки» для дітей, і свято задумувалося як частина нового соціального порядку, що мало поступово витіснити традиційне християнське Різдво та народні обряди, такі як Щедрий вечір.
То як же краще відзначати 1 січня і чи варто взагалі? Упродовж історії людство використовувало різні дати для початку року: 1 січня, 1 березня, 1 вересня, 25 грудня чи 25 березня. Утім, в усіх культурах існувала потреба провести символічну межу між минулим і майбутнім: осмислити пережите, підбити підсумки та будувати плани. Ще задовго до ідеологічних потуг радянської доби римляни, середньовічні європейці, ранньомодерні українці — усі святкували початок року, обмінювалися подарунками, бенкетували, розважалися й бажали одне одному щастя. Мені здається, важко уявити кращий спосіб зустріти Новий рік.
