Майже тиждень в українському кластері соціальних мереж несеться чергова зрада: буцімто Україна виділила на дослідження популяції антарктичних пінгвінів понад 11 мільйонів доларів, а полярники на станції «Вернадський» розкошують шоколадками та червоною рибою з вином.
Низка блогерів вирушили на священну війну з пінгвінами, сповнені праведного гніву, замість того, щоб спокійно з’ясувати ситуацію. Адже якщо новина вас сильно емоційно зачіпає, насамперед зрозумійте, де (а головне — хто) її джерело і чого саме ця людина прагне. Першим вкид зробив відомий російський пропагандист та маніпулятор Анатолій Шарій, чию репутацію тут немає сенсу обговорювати. Але оскільки у багатьох необізнаних в темі людей виникло купа запитань, я спробую на них відповісти.
Чи правда, що Україна виділила на дослідження популяції пінгвінів 11 мільйонів доларів? Це брехня та маніпуляція. Одинадцять мільйонів коштує вся дослідницька та технічна програма українців в Антарктиді разом з ремонтом самої станції, експлуатацією криголама, всіма науковими дослідженнями, що відбуваються на станції та з борту судна, а також закупівлею харчів, палива, медикаментів та інших розхідних матеріалів. Усі дані щодо статей витрат є у відкритому доступі, і уважно їх прочитавши, можна дізнатися, що на програми з дослідження пінгвінів йде аж приблизно 3000 доларів.
Ба більше, це гроші, виділені нам міжнародними донорами в межах макроекономічної допомоги. Їх не взяли з податків громадян України, і їх не можна витратити на інші сфери, що не стосуються наукових досліджень: ні на дрони, ні на фортифікаційні споруди.
Але чи так потрібна нам зараз Антарктида та її дослідження? Може переспрямувати отримані гроші на якісь інші наукові галузі? Річ у тому, що західні донори так охоче дають гроші на науку зокрема тому, що Національний антарктичний науковий центр та українські дослідники загалом показали себе як надійні й відповідальні партнери в багаторічних наукових програмах. Так, наприклад, на острові Галіндез, де розташована станція «Академік Вернадський», понад 40 років проводять дослідження космічної погоди, і саме неперервність цього ряду дозволила побудувати математичну модель, що передбачає деякі кліматичні аномалії та катаклізми за пів року!
Якщо ці спостереження перервати, то вся математична модель зійде на пси й перестане працювати. Також дуже важливим є спостереження за динамікою льодового покриву та морського льоду довкола Антарктиди. Уже два роки поспіль гляціологи (дослідники криги — ред.) та кліматологи б’ють на сполох щодо різкого скорочення кількості льоду в Антарктиді, який не був передбачений чинними прогностичними моделями.
Усі ці спостереження та вимірювання вкрай важливі, адже, якщо винести за дужки війну в Україні, з 2022 року в Європі, Америці та Австралії відбулося декілька великих катаклізмів, пов’язаних саме з кліматичними аномаліями. Тому наші партнери також дофінансовують українські антарктичні дослідження з цільових програм на кшталт «Горизонт», «Горизонт+», а наявність власного науково-дослідного судна льодового класу дозволило не тільки розширити міжнародне наукове співробітництво, але й отримати часткове фінансування на його експлуатацію від польських антарктичних партнерів.
Але чи можна взагалі відмовитися від експлуатації станції та криголама? Можу навести таку аналогію: ви 30 років розбудовували на орбіті космічну станцію, збудували багаторазовий космічний корабель, що на неї літає і повертається, маєте високий та заслужений авторитет в клубі космічних держав. Аж раптом на ваші поля налітають зграї сарани, і гарячі голови пропонують перестати використовувати космічний корабель, а космічну станцію спалити в верхніх шарах атмосфери. Бо всі гроші треба кинути виключно на боротьбу з сараною. Що б ви сказали такому оптимізатору видатків?
До того ж наявність станції та науково-дослідного судна льодового класу, яким є «Ноосфера», несе цілком конкретну користь «народному господарству».
Почну з очевидного: морепродукти. Займатися комерційним ловом в Антарктичних широтах дозволено лише тим країнам, що мають на це відповідні квоти від Комісії з морських живих ресурсів Антарктики. Поки Україна є повноправним членом цієї комісії, ми отримуємо з цієї галузі прибутки, до того ж немалі: ще до повномасштабного вторгнення Україна видобувала в Антарктиді більше рибних ресурсів, ніж з Чорного та Азовського морів разом. Оскільки ми маємо цілорічну станцію, то Україна є консультативною стороною Договору про Антарктику, тобто можемо накладати вето під час ухвалення рішень, а вони ухвалюються лише консенсусом. На жаль, вихід із цього закритого клубу може бути безповоротним, адже всі рішення в ньому ухвалюють консенсусом, і московити «кістьми ляжуть», щоб знову не допустити Україну в цю впливову спільноту.
Другий, не настільки очевидний момент, — це відтік мізків за кордон. За 30 років української незалежності ставлення до фундаментальної науки (як і до розвитку культури) серед можновладців склалося таке, що талановитому молодому науковцю треба було вибирати: залишатися в Україні чи будувати наукову кар’єру. На цьому тлі Антарктична програма — одна з небагатьох науково-дослідних галузей, де українські науковці не тільки успішно займаються дослідженнями, а й публікуються в наукових журналах «вищої ліги», як от Science. У 2014 році істеблішмент та суспільство потрохи почали усвідомлювати і важливість розвитку сучасної української культури. У 2022 році нарешті з’явилося розуміння необхідності підтримки власної науки, тому закривати антарктичну програму — це в буквальному сенсі вбивати власне майбутнє.
Третя неочевидна перевага — це інформація. Як я вже писав, деякі спостереження на острові Галіндез проводять безперервно і дуже давно: найдовший ряд спостережень — температура повітря, що вимірюється там з 1947 року. Великі дані й інженерія даних — наразі не менш перспективний напрямок, ніж штучний інтелект, адже нарешті людство навчилося обробляти гігантські масиви інформації майже блискавично швидко.
Хто володіє даними, може їх продавати як у «сирому», так і в обробленому вигляді. Це стосується не тільки кліматичних змін, про які я згадував на початку, але й гравітації, магнітного поля, «космічної погоди», ситуації в іоносфері Землі, стану озонового шару, концентрації різних речовин у світовому океані тощо. Ці дані необхідні судноплавству, авіації, агробізнесу, туристичному бізнесу, страховим компаніям і багатьом іншим.
Цінність цих рядів — у неперервності. І дуже важливо, що Україна є провайдером, а не покупцем такої інформації. До того ж маючи доступ до цих обсягів інформації, українські вчені мають змогу розробляти нові математичні моделі, зокрема із застосуванням штучного інтелекту.
Наступний пункт буде водночас і відповіддю для деяких розгніваних критиків щодо питання, чому ми не спрямовуємо ці гроші на розробку та виготовлення так необхідних нам чіпів.
Річ навіть не в тім, що відродження практично з нуля галузі виготовлення мікросхем потребує багатьох років і розгортання цілої допоміжної індустрії (як, наприклад, продукування кремнієвих матриць для живлення), але й у тому, що наразі у світі вже відчувається дефіцит рідкоземельних металів, конче необхідних для виробництва напівпровідників: Галію, Германію, Індію тощо. Країни-виробники завалені попередніми замовленнями від постійних клієнтів, вони не ризикуватимуть мати справу з новим неперевіреним покупцем. Що ж робити? Нові геологічні дослідження показали, що підводні запаси літію та інших рідкоземельних металів більші за наземні, і з сучасним розвитком робототехніки вже цілком доступні для видобування. За міжнародними законами, пріоритетне право на розробку родовищ в міжнародних водах належить першовідкривачу. І факт у тому, що з борта «Ноосфери» вже проводять геологічні дослідження. Зупинити фінансування — це втратити шанси на майбутні багатомільярдні концесії.
На десерт скажу щодо інвективи в гастрономічному розкошуванні наших полярників. Цю тезу можуть підхопити люди, які ніколи не мали справу з організацією харчування в експедиціях.
Річ у тім, що деякі продукти в гуртових закупівлях коштують значно дешевше, ніж в закладі харчування, а якщо враховувати ще й місцевий спеціалітет — то й поготів. Для прикладу, пропоную вам пошукати в гуглі «червона риба гуртом» та звернути увагу на ціну чилійського лосося. Думаю, вона вас приємно здивує. Чилі посідає друге місце у світі після Норвегії у вирощуванні червоної риби, і вона там дешевша за курятину. Те саме стосується і таких екзотичних для нас восьминогів чи того самого шоколаду (нагадаю, що саме Південна Америка є батьківщиною какао).
А що ж з вином та червоною ікрою? П’ятдесят грамів на день (а насправді навіть менше) сухого вина — це приємна доза антиоксидантів, а його ціна в Чилі — менше ніж один долар за пляшку в гуртових закупівлях. На каву щодня ви, імовірно, витрачаєте значно більше. До того ж вино — не просто напій, це важливий продукт, коли знижується тиск і тонус судин. На станції середній атмосферний тиск — 930-970 гектопаскалів, тоді як в Україні ми маємо 1000-1030. Різниця настільки значуща, що має вплив навіть на найбільш здорових людей, і тиск треба регулювати або медикаментозно (це дорожче), або вживаючи невеликі дози вина.
Червона ікра — це не делікатес, а один із небагатьох продуктів, які довго зберігаються і є джерелом жиророзчинних вітамінів А, Е, і особливо — D, яких більше ніде взяти в умовах полярної ночі. У цих умовах в організмі людей припиняють вироблятися ферменти, відповідальні за перетравлювання свіжої зелені й навіть білка, а синтетичні вітаміни можуть спричинити алергію та повністю не засвоюються, тому це питання здоров’я.
Так що смачного вам, любий читачу. Не ображайте пінгвінів — вони не винні — і не займайтеся наругою над здоровим глуздом.
