Математики та митці зіткнулися в новому раунді одвічного двобою на просторах фейсбуку. Цього разу приводів було аж два. Перший1 — невдале НМТ з математики для випускниці художнього коледжу, яке закрило дівчині шлях до Академії мистецтв. Другий2 також стосувався доречності предмету для вступу, однак цього разу вже до магістратури, і не математики, але історії мистецтв. Ці два такі різні та водночас схожі випадки змусили батьків, вчителів і просто небайдужих дискутувати щодо природи іспитів, освіти і навіть наук загалом. Як людині, яка викладає історію мистецтв вже вісім років в КНУ імені Тараса Шевченка, мені хотілося б підсумувати позиції та показати продуктивні шляхи вирішення конфлікту принаймні в площині освіти.
Задля загального блага, або математика як можливість і обов’язок
Пропоную звернутися до першої дискусії. Її тригером став допис Ольги Матушенко, солістки Національної опери України, чия донька не змогла скласти НМТ з математики і була змушена відмовитися від мрії вступати до Національної академії мистецтв та архітектури у Києві, а натомість обрати заклад у Польщі. Кількість , репостів, коментарів та дописів у відповідь свідчить, що авторка, поділившись неприємним досвідом своєї родини, зачепила (давно запалений) нерв. Допис поділив людей на два табори. Аргументів на підтримку загального обов’язкового іспиту з математики прозвучало декілька:
- Якщо людина не володіє математикою, у неї немає логічного мислення і, відповідно, вона не є здатною до жодних наук;
- Тест елементарний, і людина, яка не може його скласти, має когнітивні порушення;
- Неможливо уявити, щоб людина, яка вступає до університету, не мала базових знань (куди входить математика).
Аргументи «проти» були так само передбачуваними:
- «Я закінчив/ла школу десять (двадцять, тридцять) років тому, і математика мені так і не знадобилась»;
- Творчі люди мають інше мислення, і неможливо їхній рівень оцінювати за знаннями математики;
- Наразі і так багато стресу, що веде до зниження когнітивних здібностей, а тут ще складання одночасно 4 предметів НМТ;
- Діти і так виїжджають з України, а ви їх ще більше стимулюєте до цього завищеними вимогами.
Окрім цих загальних позицій, були висловлені палкі заклики підтримати молоду мисткиню і не менш палка критика її робіт, чия якість, мовляв, і так не дала би їй поступити до НАОМА.
Не долучаючись поки до сторін конфлікту, відзначу кілька практичних наслідків для «гуманітаріїв», які таки зіткнулися з обов’язковою математикою. Коли вона стала невід’ємною частиною НМТ минулого року, це одразу позначилося на балах вступників — принаймні на спеціальність «історія мистецтв». Прохідний бал передбачувано знизився на десять-двадцять пунктів. Тоді я подумки зраділа, що закінчила школу в ті далекі часи, коли ще не було чотиригодинного НМТ з математикою.
Стосунки з математикою в мене завжди були складними, і у випускних класах я мріяла про можливість відмовитись від цього предмету та віддати більше часу дисциплінам, які мене цікавили. Зараз я розумію, що мені би насправді допомогла не відмова від предмету, але його модифікація. Щось на кшталт «математики для гуманітаріїв», хай як узагальнююче звучить цей предмет. Розуміння, як саме математика присутня у мистецтві та культурі, наснажила б мене на вирішення будь-яких труднощів. Мій досвід, звісно, не є універсальним, але, судячи з численних коментарів до оригінального допису пані Ольги, є репрезентативним для значної категорії вступників на «Історію та археологію».
Отже, проблема зі шкільною математикою, на моє щире переконання, — це не лише високі або мінімальні вимоги, але її відірваність від практичних потреб школярів та майбутніх вступників. Насаджуванням карго-культу вищої математики ви не приведете тисячі учнів до вишів на потрібні країні спеціальності. Лише демонстрація практичних переваг предмету, його інтеграція з іншими дисциплінами може переконати учнів інвестувати свій час.
Якщо вже гасло «країні потрібні інженери, архітектори, програмісти» було рушієм для введення цього предмету в обов’язкові, то варто акцентувати саме на застосуванні в цих предметах в системі середньої освіти.
Чому нам потрібна популяризація математики для життя, професії та національної безпеки.
Отже, першим кроком до позитивних змін у складних стосунках із математикою мала би стати відповідь на питання «чому?» і «навіщо?». Бо зі спілкування із вступниками стає зрозумілим, що вони здебільшого думають саме про майбутню роботу, а не абстрактний предмет, коли обирають місце навчання. Саме тому частиною вступної кампанії з історії мистецтв, наприклад, є розповідь про конкретні кар’єрні можливості, а також представлення досвіду наших випускників, які працюють за спеціальністю в музеях, галереях, медіа тощо.
Перегляд наповнення шкільної програми та тестів як її своєрідного продовження видається найбільш конструктивною і водночас складною альтернативою сьогоднішній дилемі. Зрештою, майбутні митці мусили складати тоді ще ЗНО з математики до низки ВНЗ, то чому б не розробити спеціалізоване навчання для них, як і для гуманітаріїв? Але про це трохи згодом.
Пригоди Босха та фараона Нармера: чого очікувати від тестів з історії мистецтв (і навіщо вони)
Не менше дискусій викликала інша новинка від Міністерства освіти та науки — обов’язковий іспит3 з історії мистецтв для усіх, хто бажає вступити до магістратури зі спеціальності «Історія та археологія». З одного боку, така вимога зрозуміла — усі історики та археологи повинні мати базову підготовку з цього предмета, адже мистецтво невідривне від інших аспектів суспільного життя. Мистецтво передувало писемності, слугуючи для комунікації та збереженню пам’яті ранніх спільнот; воно ставало засобом творення і закарбування релігійних та політичних сенсів. Не дивно, що наразі мало яке дослідження в рамках політичної, економічної чи інтелектуальної історії не обходиться без візуальних джерел. З іншого ж…
Першим каменем спотикання стала програма іспиту, затверджена менш ніж за місяць до самого Єдиного фахового вступного випробування (ЄФВВ). 28 травня всі з подивом дізналися, що вже 21 червня на основній сесії на них чекатимуть запитання з історії кіно, музики, циркового мистецтва, театру і образотворчого мистецтва. Варіативність не може не вражати — на самій програмі історії мистецтв не вивчається більша частина запропонованих питань, що й казати про інші спеціальності. Якщо вже звертатись до офіційних документів — текстів освітніх програм4,5, то й тут в жодній з гуманітарних спеціальностей цього не очікується. Коротко кажучи, як влучно відзначив одеський історик Вадим Чепіженко: «Цей предметний тест не відповідає ні стандарту вищої освіти з історії та археології, ні предметному полю істориків та археологів, руйнує самі засади історичної освіти»6.
Питання тесту також не можуть не викликати здивування. Частина з них не передбачає наявність знань, але радше розуміння логіки тестових завдань як таких. Інші мають декілька правильних відповідей. Неправильні формулювання, дивні назви творів замість усталених: так, мені цікаво, що за картина Пітера Брейгеля у пункті 5.2.5. названа «Жебраки»? «Сліпі» чи «Каліки»?
Інший приклад: запитання з пробного тесту про палетку фараона Нармера неодноразово згадувалось у коментарях користувачів фейсбуку як недоречно сформульоване: «4. Що являє собою палета фараона Нармера? а) Чоловіча ритуальна прикраса, яку надягав фараон в особливо урочистих випадках. б) Частина оздоблення церемоніальної зброї, яку використовували під час релігійних обрядів. в) Ритуальна плита із рельєфними зображеннями із життя фараона Нармера. г) Верх саркофага фараона Нармера, на якому зображено сцени із загробного життя».
Деякі, звісно, зауважили, що в запитанні немає нічого складного: мовляв, це програма 6 класу. Та навряд чи новоспечений бакалавр буде пам’ятати цей факт, засвоєний десять років тому. Зрештою, палетка — це не піраміди, які відомі всім і які справді мали б увійти в тестові завдання. Щодо «правильної» відповіді теж виникає питання: чи доречно взагалі називати «ритуальною плитою» палетку, чий розмір усього 64х42 см?
Як же мала б звучати правильна відповідь у цьому випадку? «Палета фарафона Нармера — це плитка для перетирання фарбників для ритуального макіяжу». Тут є «м’ясо», справжній сенс на відміну від відповіді про «ритуальну плиту», з якої можна зробити висновок, що сам фараон колись був нею притиснений.
Врешті, у випадку з питанням про «Корабель дурнів» (бл. 1500, Лувр) Ієроніма Босха («19. Який алегоричний сенс прослідковується у картині Ієроніма Босха “Човен Дурнів”?») відповідь взагалі є неправильною. На думку укладачів тестів, це картина про «пустопорожність життя як причину всіх негараздів та злодіянь людства», однак Босх як глибоко релігійна людина ніколи б не заклав подібного сенсу.
Якщо підходити серйозно, то не варто шукати жодного єдиного сенсу в творах мистецтва. Вони радше скидаються на цибулину з численними шарами змісту. Однак для будь-яких інтерпретацій є межі можливого. У випадку з Босхом є декілька важливих факторів, які необхідно враховувати в намаганні віднайти сенси. По-перше, «Корабель дурнів» — це не окрема картина, а частина нині частково втраченого триптиху. До того ж це не просто окрема стулка, а частина дошки, яка колись була розпиляна навпіл. Друга половина «Корабля» перебуває в музеї Єльського університету (США)7.
Окрім цієї стулки, до триптиху входили «Смерть скнари» (Національна галерея мистецтва, Вашингтон) та «Мандрівець» (він же «Блудний син» з музею Бойманс ван Бенінген в Роттердамі). Якщо подивитися на всі стулки разом, то можна зробити висновок, що вони аж ніяк не про «пустопорожність» життя, а про вплив смертних гріхів та розгульного способу життя на посмертну долю людини. Якщо дуже коротко — то про вибори, які ми робимо і про те, що вони ведуть або до спасіння, або до загибелі душі7. Врешті, щоб мати загальне уявлення про Босха та його добу, достатньо звернутися до спеціальних видань на кшталт книги під редакцією Матейса Ілсінка та Йоса Кольдевея «Ієронім Босх: Видіння Генія» (2016), де вони на основі нещодавніх даних техніко-технологічних студій та аналізу більш ніж столітньої історіографічної традиції підсумовують наші знання про митця.
Тобто при формулювання питань варто все ж хоча б трохи заглибитися в проблему, почитати фахову літературу і не робити висновків на основі статей з інтернету або інших малокомпетентних джерел. Історія мистецтв (як і математика) є дисципліною, яку необхідно вивчати і практикувати; не можна складати тести, не маючи достатніх спеціальних знань. На моє подивування, незважаючи на наявність кафедри саме історії мистецтв (у КНУШ), до її професорів, істориків мистецтва, а не мистецтвознавців, які викладають на відповідній освітній програмі, ніхто не звертався під час формування тестових запитань.
Після цих проміжних підсумків залишається лише перейти до фінальної дискусії: то що робити з новими обов’язковими предметами?
Залишити, прибрати, змінити?
Хоча дискусії про математику та історію мистецтв здаються далекими одна від одної, реакції дорослих на труднощі тінейджерів-вступників виявилися напрочуд подібними: «Цей тест вимагає лише загальної логіки», «Я не математик / історик мистецтва, але розв’язав(ла) без проблем», «Питання елементарні», «Якщо хтось не може набрати мінімум — йому не місце у ВНЗ».
Ці люди — часто з науковими ступенями — забувають, що означає бути підлітком. Вони здебільшого не переживали пандемію і війну у критичний період формування особистості, тому й не усвідомлюють, як це впливає на когнітивні здібності. Вони також ігнорують той факт, що у випадку з НМТ ми очікуємо від підлітків написання тестів із діаметрально різних предметів упродовж чотирьох годин. При цьому ці вчорашні школярі усвідомлюють (і регулярно чують від батьків), що саме ці тести визначають їхнє майбутнє.
Найочевиднішим рішенням зараз щодо обов’язкової математики є диверсифікація. Жодним чином вища математика у школі не готувала мене до розуміння понять золотого перетину чи математичної перспективи. Ці речі я опановувала сама, коли вже навчалась на бакалавраті. Тому навряд чи примус до абсолютно беззмістовного для майбутніх істориків тесту зі шкільної математики врятує точні науки в Україні.
Можна створити різні рівні тестів для вступників на різні спеціальності. Врешті, як було справедливо відзначено, майбутніх математиків чи програмістів не змушують рисувати бюст Цезаря в різних проєкціях, хоча це була б і корисна вправа для розвитку просторового мислення та дрібної моторики. Марно очікувати однакову зацікавленість та результативність у підготуванні до тестів з математики від фізиків та філологів.
І тут ми підходимо до наріжної проблеми — мотивації. У багатьох випускників справді немає мотивації готуватися до іспиту з предмету, який їм буде не потрібен у майбутньому. Якщо ж математики переживають за долю предмету в Україні, то тут потрібна не карально-примусова система освіти, але така, яка може зацікавити. І подібні заохочувальні математичні ініціативи існують (наприклад, інтерактивні лекції «Maths for life»)8, хоча залишаються поодинокими.
Варто показати, навіщо потрібна математика митцям чи історикам мистецтва, бо вона насправді потрібна, так само як хімія та фізика: наприклад, для аналізу математичних принципів, які використовували художники, датування робіт, реставрації пошкоджених творів мистецтва, ідентифікації барвників тощо. Важливо продемонструвати практичні переваги та кар’єрні перспективи — це буде більшою мотивацією за обов’язковий іспит. Будь-яка людина з викладацьким досвідом знає, що коли змушувати до заняття, в якому не бачать сенсу, учні будуть або хитрувати, або уникати. Надати сенс обов’язковій математиці — єдиний шлях до реальних змін.
Чи потрібна обов’язкова історія мистецтв історикам та археологам? Тут також потрібно розуміти мету. Якщо це для забезпечення загального рівня, то тести також мають бути загальними. По-перше, звісно, перед введенням іспиту необхідно забезпечити викладання цього предмету. По-друге, розробити тести разом з викладачами, що мають реальний практичний досвід та усвідомлюють рівень, якого можна і варто очікувати на рівні випускників бакалаврату. Цьогорічні тести — з помилками, неточностями та дивним асембляжем тем з історії мистецтва, культурних студій, театро- та кінознавства — не допомагають зрозуміти нічого про загальний рівень абітурієнтів магістратури.
Якщо йти ще далі, то й майбутнім «технарям» історія мистецтв не завадила б, але так само диверсифікована, як і математика. Історія мистецтв знадобилась би, якщо потенційно вони бачать себе в чомусь, пов’язаному з вебдизайном, інженерією, 3D-моделюванням, яке знаходить застосуванням у багатьох дисциплінах від фізики до біології. Що й казати про soft skills на кшталт візуального сторітелінгу, креативності, емоційного інтелекту тощо.
То залишити чи прибрати? В обидвох випадках мій голос за те, щоб залишити нові обов’язкові предмети, але за певних умов. Розробіть окремі програми і тести з математики для гуманітаріїв; введіть обов’якове викладання історії мистецтв історикам та археологам — це вже є на частині освітніх програм історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, а потім — сюрприз! — узгодьте тести з тим, що викладається в такій дисципліні.
Оцінювання, врешті, не має передувати навчанню, а зміни у вимогах до абітурієнтів не мають впроваджуватися за місяць до складання іспиту. Все ж ніхто не змінює правил під час гри: варто зупинитися, осмислити мету таких змін і дати академічній спільноті та загалом суспільству час на обговорення.
