«Я й не знала, що їх є стільки: клаустрофобія, арахнофобія, клептофобія!» — розповідає сестрам наймолодша із трьох чаклунок Фібі Галлівел в 14 серії другого сезону серіалу «Всі жінки відьми», відмовляючись долучитися до вечірки, адже готується до іспиту з психології. На що її сестра Прю дотепно відповідає: «Релаксофобія».
У медичному довіднику1 США і Канади зазначено, що існує понад 500 різноманітних фобій. Вперше діагноз фобічної реакції описали в 1952 році в Американській психіатричній асоціації. Тоді поширеними були2 фобії сифілісу, бруду, закритих чи відкритих місць, тварин тощо. Отож, чому вони виникають, коли саме, чим небезпечні і як з ними боротись?
Що, як, чому
Фобію найкраще описує вислів «у страху очі великі». Загалом відчуття страху перед тим, що безпосередньо загрожує, допомагає вижити нам і іншим видам на планеті. Проте фобія — це страх перед конкретними ситуаціями чи об’єктами, що не несуть прямої загрози, гіперболізований, необґрунтований і тривалий. До того ж людина усвідомлює, що він є ірраціональним. Ба більше, іноді навіть сама думка про об’єкт фобії може бути тригером і викликати відчуття тривоги або паніки. Це зветься антиципаційною тривогою, або тривогою очікування подій.
Люди намагаються всіляко уникати об’єкта фобії, що в певних випадках може стати серйозною проблемою. Наприклад, наявність фобії крові, ін’єкцій і травм (blood–injury–injection phobia) може призвести до уникнення необхідних медичних послуг. Переляк можуть викликати не лише змії, павуки, висота чи клоуни, а й собаки, коти, гроза чи поїздка за кермом. Відтак, всі вони належать до «сімейства» специфічних фобій, а ті, своєю чергою, є тривожним розладом. Американська психіатрична асоціація зазначає3: «У будь-який рік приблизний відсоток дорослих у США зі специфічною фобією становить від 8% до 12%». А от фобія тварин є рекордсменкою4 за поширеністю.
Зерно специфічної фобії зазвичай зароджується ще в дитинстві чи ранньому підлітковому віці. Згідно з даними4 Всесвітнього дослідження психічного здоров’я у межах ініціативи ВООЗ, серед 124 902 учасників з 22 країн, середній вік розвитку специфічної фобії становив 8 років. Проте це може трапитись у будь-якому віці. Ларс-Йоран Ост, клінічний дослідник і один із засновників когнітивно-поведінкової терапії у Швеції, ще в далекому 1987 році виявив5, що фобія тварин зазвичай розвивається6 у віці 7 років, крові — 9 років, тоді як клаустрофобія (фобія замкнутих приміщень) — у 20 років. Дитячі фобії здебільшого не тривають7 довго, однак ті, що виникають у дорослому віці, бувають довготривалими, і щоб їх подолати може знадобитись лікування. Частота виникнення нових фобій у жінок може знижуватись до 20 років, після чого знову зростати у 30 років. Крім того, ще один пік припадає на літній вік, до того ж у жінок це спостерігається2 частіше, ніж у чоловіків.
Цікаво те, що специфічні фобії частіше трапляються в жінок, ніж у чоловіків, а пік захворюваності припадає2 на роки репродуктивного віку й виховання дітей. Автори статті в журналі Lancet Psychiatry, навіть припускають2, що «найбільш важливим демографічним фактором ризику розвитку специфічних фобій, ймовірно, є саме жіноча стать». Однак це також залежить від підтипу фобії. Наприклад, серед осіб з фобією крові, ін’єкцій і травм жінки становлять6 приблизно 55–70%. Вчені припускають: це пов’язано з тим, що еволюція «надає перевагу» групам, у яких представниці жіночої статі більш схильні до уникнення небезпеки, зокрема в період виховання нащадків. Проте очевидного пояснення різниці в гендерному співвідношенні поширеності фобій немає2.
Хоча причини розвитку специфічних фобій ще не є добре вивченими, серед можливих — поганий попередній досвід, що пов’язаний з ситуацією чи об’єктом. Наприклад, якщо у дитинстві людину покусав собака, згодом цей страх може трансформуватись у кінофобію. Однак це не завжди на 100% запорука розвитку: фобія може9 бути й не пов’язана з травматичним досвідом, на відміну від посттравматичного стресового розладу. Ще одна ймовірна причина — родичі. Фобії частіше виникають у людей, члени сім’ї або родичі яких теж їх мали. Також, серед можливих факторів ризику розглядають надмірну тривожність, вживання наркотичних речовин чи алкоголю10, 11, 12, 13.
Цікаво, що певні ділянки мозку в людей, які мають фобії, можуть функціонувати інакше, ніж у тих, в кого фобій нема. Такою собі «кімнатою страху» в мозку є мигдалеподібне тіло. Тут відбувається формування не лише самих емоцій, а й емоційної пам’яті. Саме тут зароджується страх. Так, ураження мигдалини пов’язують із безстрашністю, і таким людям важче розпізнати емоцію страху в інших. У людей зі специфічною фобією може спостерігатись підвищена активність цієї ділянки у відповідь на фобічний стимул. У дослідженні, проведеному німецькими науковцями, підвищена активація мигдалеподібного тіла спостерігалась у пацієнтів з фобією павуків у відповідь на зображення14, 15.
Особливість фобії крові, ін’єкцій і травм
Фобію крові, ін’єкцій і травм мають16 3–4% населення США, зазвичай вона розвивається17 у дитячому віці і є сімейною. Та є дещо, що відрізняє її з-поміж інших. Зазвичай фізичні симптоми11, які можуть відчувати люди, коли стикаються з джерелом власної фобії — це тремтіння, відчуття поколювання або оніміння, тахікардія (прискорене серцебиття), біль у грудях, надмірне потовиділення, задишка, підвищення артеріального тиску, запаморочення, нудота, розлад шлунку, дискомфорт у верхній центральній частині живота. У дітей фобії можуть проявлятися істериками, відмовою відходити від батьків, небажанням наближатися до свого страху.
Фобія крові, ін’єкцій і травм має особливість. На відміну від її «сестер», вона проявляється двофазною серцево-судинною реакцією у вигляді початкової короткотривалої тахікардії, підвищення артеріального тиску. Згодом виникає брадикардія, різке зниження артеріального тиску з подальшою втратою свідомості. Це схоже на американські гірки: спочатку артеріальний тиск підіймається, а потім за лічені хвилини різко опускається. Причиною втрати свідомості є рефлекторний спазм судин у відповідь на переляк, що призводить до порушення кровообігу в мозку. Також може спостерігатись нудота, рясне потовиділення, а іноді навіть асистолія і смерть. Близько 70-80% людей з цією фобією втрачають свідомість під впливом тригерів18.
Люди з цією фобією можуть відчувати тривогу, коли бачать голки для ін’єкцій, кров чи говорять про неї, переглядають фільми чи програми, думають про медичну процедуру, тригером може бути навіть запах антисептика. Іноді люди, які не мають фобії, можуть відчувати занепокоєння перед медичними процедурами, але при цьому вони все ж звертаються за медичною допомогою. Це зветься процедурною тривогою19.
Найбільшою небезпекою фобії є уникнення необхідних медичних процедур: вакцинації, забору крові для аналізів, відвідування стоматолога, хірургічних втручань тощо. У важкій формі жінки навіть можуть20 уникати вагітності через медичні процедури, пов’язані з пологами. Дослідження21, в якому взяли участь 1385 вісімнадцятирічних учасників з Норвегії, продемонструвало, що близько 11% респондентів зі стоматологічною тривожністю та фобією крові, ін’єкцій та травми, ймовірно, б уникнули стоматологічного лікування, якщо знадобиться ін’єкція.
Такі люди можуть уникати донації крові, що також є неабиякою проблемою для суспільства. Наразі в Україні триває війна, а отже потреба в донорській крові є постійною. Якщо у вас є можливість стати донором (про це більше тут22), здавайте кров. Це важливо і може врятувати чиєсь життя.
Лікування специфічних фобій
Специфічні фобії можуть сильно впливати на психоемоційний стан людей, призводити до соціальної ізоляції, розладів настрою, зловживання психоактивними речовинами й навіть до самогубства. Крім того, у людей зі специфічною фобією зростає23 ризик розвитку певних соматичних захворювань: серця, шлунково-кишкового тракту, щитовидної залози, респіраторних, артриту, мігрені й захворювання щитовидної залози.
На жаль, магічно перебороти фобію, як це зробив Рон Візлі, враз перетворивши об’єкт свого ірраціонального страху на те, що викликає щирий сміх, у реальному житті не так легко. І взагалі, вдаватися до магії, щоб побороти фобію, не варто: похід до ворожки й зливання воску не допоможе. Якщо фобія призводить до дискомфорту в повсякденному житті, необхідно звернутися до лікаря. Спершу — до сімейного, який зможе спрямувати до фахівця: психотерапевта чи психіатра24.
Часто специфічна фобія є підґрунтям для зародження інших психічних розладів. Так, принаймні ще один інший розлад протягом життя спостерігається4 у 60,5% людей зі специфічною фобією: супутній розлад настрою, тривожний розлад, розлад вживання психоактивних речовин, розлад контролю імпульсів.
Дієвим методом у подоланні специфічних фобій є когнітивно-поведінкова терапія. Так, КПТ не лише зменшила25 симптоми у групі вагітних жінок, що мали фобію ін’єкцій травм і крові, а й симптоми тривоги та депресії під час вагітності. Цей ефект зберігався протягом трьох місяців після пологів. Ще одним ефективним методом є експозиційна терапія (один із методів поведінкової терапії), що спрямована на зміну реакції на фобічний стимул. Під час терапії люди стикаються з об’єктом страху, це відбувається step-by-step і під наглядом фахівця.
Крім того, лікарські препарати з групи анксіолітиків можуть зменшувати11 симптоми тривоги та паніки, які відчуває людина при думці чи безпосередньому контакті з тригером: бета-блокатори, бензодіазепіни, седативні тощо. Іноді фахівці можуть застосовувати лікарські засоби в поєднанні з психотерапією. Але з препаратами слід бути обережними й не займатися самолікуванням, а приймати лише за рекомендаціями лікаря. Так, наприклад седативні можуть викликати звикання, тому їх призначають з обережністю, до того ж вони протипоказані при алкогольній чи наркотичній залежності.
Отож, фобії можуть значно ускладнювати життя, погіршувати професійний й соціальний аспекти й мати негативний вплив на суспільство загалом. Крім того, фобії — це не лише про психічне здоров’я, адже вони безпосередньо впливають і на фізичне. Проте не такий страшний чорт, якщо звертатись за допомогою до фахівців і проходити терапію.
