Панцир черепахи не такий чутливий, як її шкіра. Але ці тварини розуміють, що відбувається, коли ми доторкаємося до їхнього панцира. І часто їм це подобається. Вони відчувають, коли ми їх погладжуємо, легенько постукуємо чи подряпуємо.
Черепахи не можуть покинути свій «будиночок». Це невіддільна частина їхньої кісткової структури. Коли в них починає формуватися скелет, то лопатки та ребра стають частиною панцира. Тож «захисна шкаралупа» не тільки оберігає їх від хижаків, а й підтримує внутрішні органи.
У черепах немає звичних для нас ребер, та їм допомагають дихати спеціальні м’язи, які «качають» повітря. Ба більше, під час довгого перебування під водою деякі види черепах можуть дихати через клоаку. Завдяки м’язам, які працюють, як помпа, клоака поглинає кисень і виводить вуглекислий газ.
Коли ж у водоймах немає багато кисню, для отримання енергії деякі черепахи замість оксигену використовують глюкозу. Побічним продуктом цього процесу є молочна кислота, яка могла б вбити тварину, якби не панцир. Його структура поглинає та нейтралізує молочну кислоту.
