Національний ботанічний сад імені Гришка відомий киянам як місце для прогулянок та фотосесій на тлі квітучих магнолій. Втім, він насправді є науково-дослідним інститутом Національної академії наук України, в якому проводиться наукова робота та зберігаються цінні колекції. Так, наприклад, колекція тропічних та субтропічних рослин ботанічного саду має статус Національного надбання України. Розташовані у скляних оранжереях, тропічні рослини потерпають від наслідків війни — відсутності опалення та віялових відключень електроенергії. Науковці вже втратили декілька цінних екземплярів і побоюються, що ще більше рослин може загинути до кінця зими.
Ми прийшли до ботанічного саду в один із похмурих, прохолодних днів наприкінці січня. На території не було жодного відвідувача, окрім, хіба що, літнього чоловіка на прогулянці з собакою. Біля оранжереї — великого п’ятикутного купола, що розташований біля підніжжя головних сходів, — нас зустрів Роман Вікторович Іванніков, провідний науковий співробітник відділу тропічних та субтропічних рослин. Він працює у ботанічному саду з 1996 року — відколи закінчив кафедру фізіології рослин у Київському університеті імені Тараса Шевченка.
Головна оранжерея, де ми починаємо розмову, схожа на невеликий тропічний ліс. Тут вогко, тихо та легко дихається. На площі у 1000 квадратних метрів зібрано близько 800 видів тропічних рослин з усього світу: з Африки, Північної та Південної Америки, Австралії й Азії, а також з оранжерей європейських селекціонерів. Збирати колекцію почали ще у 30-х роках, але основна розбудова оранжерейного комплексу відбувалася вже після закінчення Другої світової війни. Тоді науковці здійснювали навколосвітні плавання й збирали різноманітні рослини. В одній з таких експедицій, що могли тривати до року, вчені придбали колекцію азалій у післявоєнній Німеччині, з іншої привезли рідкісні види орхідей з Мадагаскару.
Зараз такі експедиції майже не проводять. По-перше, це дорого. По-друге, країни усвідомили, що навіть непримітна рослина може мати ще не відкриті цінні властивості, які приноситимуть мільйонні прибутки, тож не поспішають ними ділитися. Наприклад, в Азії ведуться дослідження1 імуностимулювальних властивостей деяких видів орхідей. Наразі вчені мають результати в експериментах на щурах. Роман Вікторович каже, що лабораторія біотехнологій рослин ботанічного саду теж здатна була б наростити велику масу потенційно корисних рослин та навіть керувати процесом синтезу, щоб збільшити концентрацію діючих речовин. Але на такі проєкти зазвичай не вистачає коштів.
Орхідеї — основна спеціалізація Романа Вікторовича. Про них він говорить із великим захопленням. Зокрема, розповідає про масштабний проєкт, над яким працював співробітники ботанічного саду наприкінці дев’яностих. Тоді разом із Тетяною Черевченко, колишньою очільницею ботанічного саду, вони мріяли, щоб у квартирі кожного українця росла орхідея. Розробили методологічні рекомендації, визначили відповідні непримхливі сорти, як-от фаленопсис (Phalaenopsis), та передали рослинний матеріал у квіткові господарства. Але далі справа не пішла — знову не вистачило фінансування. Наразі ж орхідеї фаленопсис дійсно можна купити у будь-якому магазині, але везуть їх з Німеччини чи Польщі.
У відділі тропічних і субтропічних рослин працює 23 людини, з них 10 — наукові співробітники. Це дуже мало для такої великої установи, але науковці продовжують роботу попри складні умови. Не так давно завершили проєкт з Інститутом тропічної біології В’єтнаму, в межах якого українські спеціалісти передали в’єтнамським колегам 40 видів орхідей. Колись ці орхідеї росли у В’єтнамі, але були винищені задля створення кавових та бананових плантацій. Зараз влада В’єтнаму намагається відновити свою тропічну флору й звертається по допомогу до, здавалося б, неочікуваних місць — українських оранжерей помірної зони. Але це ще раз підкреслює, що будь-який ботанічний сад є резервуаром для збереження унікальних рослин і може допомогти реінтегрувати їх у природу.