Колумб доплив до Америки та цим заслужив собі місце чи не в кожному підручнику з географії. Проте, можливо, у 1493 році з Нового Світу повернулись не лише відважні мореплавці. Ймовірно, разом з бувалими моряками до портів Європи прибула також тоді незнана, дуже заразна та небезпечна хвороба — сифіліс.
Хоча «колумбова» теорія походження сифілісу вважається найбільш підтвердженою, остаточної відповіді на питання походження сифілісу немає, і воно залишається відкритим от уже 530 років1,2. У 1495 році венеційський військовий хірург вперше описав сифіліс у французьких солдатів. Марчелло Кумано, окрім притаманних для воїнів поранень, «діагностував» страшну та невиліковну хворобу, що характеризувалась спершу безболісною виразкою на статевому члені, а тоді болючим висипанням по тілу. Відтоді від людини до людини сифіліс поширився по всій Європі, спричинив цілі епідемії в епоху Відродження в Європі та помандрував у решту куточків світу. З цим захворюванням є цікава тенденція: всі активно намагаються відхреститись від нього, і тому у французів це була «неаполітанська хвороба» чи «іспанська хвороба», а в іспанців — «французька хвороба», поляки казали «німецька хвороба», турки — «християнська хвороба». Імовірно, сифіліс отримав свою остаточну назву в 1530 році завдяки поемі Джироламо Фракасторо «Syphilis sive Morbus Gallicus», яка описує захворювання, і відтоді знаний у світі саме під цим ім’ям3.
Сифіліс — найстаріша відома людству бактеріальна інфекція, що передається статевим шляхом (ІПСШ). Його збудник — це спірохета Treponema pallidum (вона ж трепонема, спірохета, бліда трепонема). Зараз сифіліс виліковний, але він от уже 530 років з людством і нікуди зникати не збирається. Він досі є серед восьми найпоширеніших ІПСШ у світі. Основних шляхів зараження два: статевим шляхом та від матері до дитини. Існує ймовірність заразитись під час переливання зараженої крові та лікарям під час медичних процедур, але такі випадки надзвичайно рідкісні.
З часів першої появи у Європі це захворювання стало менш смертельним, не так швидко прогресує і повільніше поширюється. Проте за даними ВООЗ за 2022 рік, вісім мільйонів дорослих (від 15 до 49 років) хворіли на сифіліс. У тому ж році фіксували 700 тисяч випадків вродженого сифілісу, що стали причиною 150 тисяч випадків внутрішньоутробної загибелі плоду та мертвонароджень, 70 тисяч випадків смерті новонароджених, великої кількості передчасних пологів і народження діток з низькою масою та діагнозом «вроджений сифіліс»4. Лікарі й учені починають бити на сполох, адже такі масштаби захворювання не фіксували вже понад двадцять років5.
Найчастіше захворювання передається під час контакту здорової людини з ураженими ділянками шкіри чи слизової інфікованого на ранніх стадіях. Спірохети можуть проникати не лише через слизові оболонки, а й через «делікатні» ділянки (навкологенітальна та навколоанальна ділянки мають менш ороговілу шкіру). Непомітні оку мікротравми, що виникають під час сексу — великі ворота для цих вертливих патогенів. Тобто для зараження не обов’язкове проникнення, цілком достатньо інтенсивного тертя інтимних ділянок, одна з яких має ураження. Оскільки все описане найчастіше відбувається саме під час статевих контактів, то й шлях передачі тут статевий. Цікаво, що у інфікованого партнера може бути лише 10 клітин трепонеми6, а зараження відбудеться. Недарма сифіліс вважають таким заразним. Спіралевидна форма цих бактерій дозволяє їм безперешкодно «пробурювати» собі шлях крізь тканини організму, стінки судин і потрапляти у кровоносну та лімфатичну системи. Цими магістральними шляхами нашого організму бактерії успішно мандрують від місця проникнення до інших частин тіла5. Ця ж здатність легко проникати куди не слід уможливила інший спосіб передачі — від хворої матері до дитини: сифіліс долає плацентарний бар’єр.
Хоч би як відбулося зараження, це лише початок спільної історії нового господаря та Treponema pallidum. Вертлява трепонема проникає в організм і одразу починає розмножуватись, ділячись кожні 30–33 години6. Це доволі довго для бактерій — наприклад, кишкова паличка здатна ділитись кожні 20 хвилин. Повільне розмноження трепонеми впливає на те, що в сифілісу доволі тривалий (10–70 днів, хоча найчастіше 21 день). «Дзвіночком» про розвиток первинного сифілісу є поява шанкру в місці проникнення збудника (на геніталіях, біля ануса чи у ротовій порожнині). Шанкр — це безболісна кругла тверда виразка, у центрі якої формується ексудат, що містить дуже багато клітин бактерій. Шанкр зникає самостійно без будь-якого лікування через 3–8 тижнів. Відсутність болю чи свербіння, а іноді й розташування у геть невидимих оку місцях (на шийці матки у жінок, в уретрі у чоловіків) сприяє тому, що хворі можуть навіть не знати про наявність первинного сифілісу. Проте від незнання менш заразними вони не стають і дуже легко передають бактерій під час незахищених контактів своїм здоровим партнерам.
Безслідне зникнення шанкру не означає зникнення спірохет з організму. Навпаки, вони встигають потрапити у всі частини тіла, навіть у центральну нервову систему. За відсутності лікування сифіліс переходить на новий рівень: з’являються виразки у ротовій порожнині та висип. Висип буває доволі різноманітного вигляду ( або ), може траплятися по всьому тілу та особливо помітний на долонях і підошвах ніг (у 40–80% випадків). Незалежно від форми висип є надзвичайно заразним, адже містить дуже багато трепонем. У місцях «з підвищеною вологістю» (пахви, промежина) з’являються білі або сірі бородавкоподібні ураження. Інші можливі симптоми: локальне випадіння волосся, нездужання, підвищена температура, збільшені лімфатичні вузли, головний біль, біль у м’язах, суглобах, горлі, у декого спостерігаються неврологічні симптоми. Широкий спектр симптомів, характерних і для інших захворювань, різноманіття їхніх комбінацій та той факт, що деякі люди не мають жодних ознак вторинного сифілісу, подарували сифілісу заслужений титул «великого імітатора». Як і при первинному сифілісі, симптоми зникають за якийсь час навіть без лікування — захворювання переходить у латентну фазу. У ранній латентній фазі ще можливі рецидиви до вторинного сифілісу5.
Латентна фаза може тривати роками і бути навіть пожиттєвою (приблизно 70% пацієнтів). З дуже умовних «переваг» цього періоду: нічого не турбує, адже взагалі немає симптомів, і людина переважно більше не є заразною. Трепонеми активно передаються під час статевих контактів два роки після зараження (первинний, вторинний і ранній латентний сифіліс). З явних «недоліків»: людина далі хвора і може перейти до третинного сифілісу. На цьому етапі всі страшні зображення хворих із доантибіотикових часів плавно стають реальністю.
Важко точно сказати, коли і чи точно у людини розвинеться третинний сифіліс. Проте через 5–50 років та з 30% імовірністю хвороба знову може дати про себе знати, й просто висипом тут не обійдеться5. Залежно від виду уражень третинний сифіліс може бути:
— гумозним (15% випадків): характеризується наявністю гум — щільних еластичних утворень (пухлин), що виникають у місці запалення, прогресують та руйнують тканини організму. Лице теж зазнає таких уражень і через некроз м’яких тканин людина може залишитись без носа.
— кардіоваскулярним, або серцево-судинний (10% випадків), унаслідок якого відбувається ослаблення стінок аорти, може розвинутись . До впровадження пеніцилінової терапії це ускладнення було звичним явищем, але сьогодні воно трапляється рідко.
— третинним нейросифілісом, що характеризується дуже широким спектром порушень: судомами, втратою контролю над рухами, порушенням мовлення, проблемами зі слухом (отосифіліс) та зором (очний сифіліс), нетриманням сечі, порушенням рівноваги та ходьби, зміною особистості людини, деменцією, параноєю, психозом, маренням тощо. Хвороба активно руйнує мозок людини, відповідно, порушення можуть торкнутися всього, що контролює цей big boss.
З нейросифілісом є один дуже прикрий момент — захворювання може перейти в цю стадію у будь-який момент після зараження під час міграції бактерій по організму людини. Ранній симптоматичний нейросифіліс (який «обійшов чергу» і виникає десь за рік після інфікування) передбачає сильний головний біль, нудоту, скутість у шиї, порушення функцій черепний нервів, судоми. Проте він може проходити і без будь-яких симптомів.
Сифіліс далеко не завжди був виліковним. Перші спроби передбачали вживання відварів з рослин (, наприклад), що спричиняло посилену і прискорену «евакуацію» поту, калу, сечі й слини з тіла, та використання ртуті, що давало схожі ефекти. Способи введення ртуті в організм удосконалювались, і з часом з’явились мазі. Важко сказати, чи ртуть справді лікувала, чи зникнення симптомів було просто однією з ознак хвороби. Зате точно можна стверджувати, що таке лікування теж вбивало пацієнтів, адже ртуть була, є і буде токсичною для організму. Десь із XVII століття існує крилата фраза «за ніч з Венерою життя з Меркурієм» яка дуже недвозначно натякає на можливі наслідки випадкових статевих контактів та подальшого лікування у ті часи3.
Поява пеніциліну врятувала мільйони життів, і це не перебільшення, а радше применшення. За роки використання цього антибіотика багато бактерій втратили свою чутливість до нього та його похідних, але, на щастя, такого не можна сказати про трепонему. Використання пеніциліну (а з 1950 року — бензатину бензилпеніциліну) — досі золотий стандарт у лікуванні сифілісу. Це може бути навіть одноразовий внутрішньом’язовий укол (для первинного або вторинного сифілісу) чи по одному уколу три тижні (для латентного сифілісу чи такого, коли неможливо встановити тривалість хвороби). Алергія не пеніцилін — не вирок, тоді застосувують інші препарати. Важливо розуміти: коли справа доходить до третинного сифілісу та серйозних пошкоджень через розвиток гум або ураження центральної нервової системи, то пеніцилін врятує від погіршення ситуації, але не зможе повернути вже втрачене7.
Винуватці свята
Treponema pallidum (дослівно: бліда трепонема) паразитує лише в людині. Вона не має інших господарів та природних резервуарів. Тварин можна заразити, але лише через ін’єкцію. Навіть у різноманітному мікробному світі ця дрібнота має достатньо особливостей, щоб вирізнятись. За формою це довга і спірально закручена рухлива бактерія (уявіть собі живий рухливий штопор). У 1905 Фріц Шаудін разом з Еріком Гофманом опублікували результати дослідження, у якому описали нововідкритого збудника сифілісу, точніше вперше правильно його ідентифікували. Саме вони нарекли цю бактерію pallidum («бліда»), адже, на відміну від інших спірохет, вона дуже погано зафарбовувалась барвниками й була ледь помітна під світловим мікроскопом8. У Treponema pallidum один із найменших геномів серед бактерій (всього 1 138 006 пар нуклеотидів порівняно з 4 641 652 парами у кишкової палички)12.
Бліда трепонема — абсолютний паразит. Ця бактерія настільки пристосувалася до життя в людині, що просто «повикидала» зі свого геному багато інформації про те, як самостійно біосинтезувати необхідні для життя молекули (нуклеотиди, жирні кислоти, вітаміни, кофактори, амінокислоти тощо). Вона просто очікує отримати це все від свого господаря, і єдине, що для цього треба — шляхи транспортування сполук всередину клітини9.
Попри те, що Treponema pallidum відома науковцям вже 120 років, вона досі сповнена таємниць. Її складно досліджувати, адже вона неохоче розмножується поза організмом людини, погано культивується «у пробірці», і для підтримання лабораторної популяції потрібні заражені сифілісом кролики. Бліда трепонема ледь-ледь витримує наявність кисню (мікроаерофіл, якому потрібно від 1,5 до 5% кисню, а не 21%, як у повітрі)10. Така вимогливість цієї бактерії до комфортних, ситих та стабільних умов перебування робить всі історії про «заразитись через брудне сидіння у громадській вбиральні» справжніми казками, а розробку вакцини — технологічним викликом.
Людська імунна система успішно бореться з різноманітними вірусами, бактеріями та навіть раковими клітинами (поки вони остаточно не виходять з-під контролю), проте Treponema pallidum вдається успішно існувати в тілі людини цілі десятиліттями та нібито зникати навіть без лікування. Річ у тім, що в зовнішній мембрані Treponema pallidum немає ліпополісахаридів, що є типовими Pathogen-Associated Molecular Patterns (PAMPs), тобто молекулярними структурами, що характерні для патогенів та слугують «мітками на знищення» для клітин нашого імунітету. Тобто якщо в однієї бактерії є умовне червоне пальто з велетенським написом «ПАТОГЕН», на яке «обертається» вся імунна система, то бліда трепонема стоїть у білому пальті і спочатку нічим не привертає до себе уваги. Це і дозволяє їй спокійно розмножуватись (хоч і дуже повільно) у місці проникнення, не спричиняючи особливих «спецефектів», та поширюватись по всьому організму. Зрештою, тіло людини розуміє, що біле пальто — це не ознака добропорядності, і починає боротися зі спірохетою всіма доступними методами. Однією зі стратегій боротьби є утворення специфічних антитіл, що будуть зв’язуватись із певними антигенами на поверхні бактерій і так «знешкоджувати» їх. Проте з блідою трепонемою це не зовсім працює. Частина популяції трепонеми в організмі взагалі не піддається такому зв'язуванню, частину ж можна «знешкодити». Поки антитіла зайняті тими, кого вони здатні подужати, решта трепонем спокійно розмножуються. Хоча сифіліс із людством вже понад п’ятсот років, а понад сто років відомий збудник, досі не до кінця зрозуміло, чому і як саме виникають ураження організму під час цього захворювання. Запальну реакцію та надмірну імунну відповідь організму вважають основними причинами виникнення більшості уражень. Наша імунна система у якийсь момент стає «надміру обуреною» тим, що цей патоген так просто і так довго уникає захисних сил, і кидає на боротьбу все, що є у неї в арсеналі. Це тягне за собою побічні ефекти: рани, запалені судини і, як наслідок, порушення кровопостачання ділянок, до яких ідуть ці судини13. А коли тканина довго не отримує кровопостачання, вона починає відмирати11.
Хворіти — це страшно та неприємно, особливо тим, чого соромились цілі століття. Проте гірше — хворіти, не знати цього і ненароком заразити ще когось. Мабуть, у 2025 році вже настав час припинити соромитись та почати турбуватись про своє здоров’я та здоров’я партнера/-ів. Експрес-тест, якій містить діагностику на 4 ІПСШ — це маленький укол у пальчик і великий обсяг важливої інформації (шукайте в аптеках). Зараз обмін свіжими аналізами на початку знайомства стає частиною культури побудови здорових стосунків. Якщо у вас є сумніви, підозри або покази, зробіть тестування на сифіліс рутинним пунктом у вашому щорічному чекапі організму.
