Взимку 2022–2023 років чимало українців відчули себе людьми епохи бароко. Звичні нам блага цивілізації — світло, електричне опалення, центральне водопостачання — раптом стали рідкісними явищами. Як і нашим давнім пращурам, нам довелося освітлювати кімнати свічками та невеликими лампами. Ми збирали воду в балії, загорталися вечорами в ковдри й варили супи на полум’ї газових горілок. Пральні машини, праски, мікрохвильовки й кухонні комбайни — про все це довелося забути, щоб заощадити електроенергію. Завдяки українським військовим та енергетикам наше занурення у минуле тривало недовго. Але ми змогли дещо уявити, яким було життя без електрики. У цьому матеріалі розповідаємо, як електричний струм назавжди змінив наш побут і суспільство, перетворивши темні часи на яскраву еру індустріалізації.
Цей матеріал створено за підтримки бренду YASNO, який постачає електроенергію більш як трьом мільйонам українців. Ми звикли, що електрика у розетках є завжди. Та обстріли енергетичної системи показали, що це не так. Проте завдяки зусиллям енергетиків українські домівки отримували струм навіть у найважчі часи. У цій серії подкастів разом з YASNO ми пояснюємо, як працює енергосистема України й чому без електроенергії неможливий сучасний світ.
Як електроенергія з’явилась у побутовому вжитку
Історію виникнення побутової електроенергії можна було б почати з давніх-давен, а саме з 600 року до нашої ери. Вважається, що саме тоді давньогрецький математик і філософ Фалес Мілетський1 вперше дав наукове пояснення феномену статичної електрики, що виникала від тертя бурштину й шовку. Відтоді минуло багато років, і багато вчених працювали зі статикою й батареями. На початку ХІХ сторіччя британський хімік сер Гамфрі Дейві2 винайшов першу дугову лампу, яка дала старт новій ері освітлення. Для створення своєї лампи він використав батарею та два вугільних стрижні, між якими з’являлася яскрава дуга електрики. Ця перша дугова лампа була революційною, але не практичною. Вугільні стержні швидко згорали, а для підтримання електричної дуги доводилося весь час регулювати відстань між ними. Новим етапом розвитку дугових ламп та систем освітлення стала поява електромагнітних генераторів.
Відкриття електромагнітних генераторів належить Майклу Фарадею2. Він з’ясував, що переміщення магніту всередині котушки мідного дроту створює електричний струм. У 1870-х роках бельгійський винахідник Зенобе Грамм допрацював винахід Фарадея і створив перший практичний генератор, машину Грамма, який надалі був використаний для вдосконалення дугового освітлення. У 1878 році вулиці навколо Паризької опери вперше засвітилися яскравим світлом дугових ламп. Звиклим до тьмяного полум’я свічок перехожим це світло здавалося занадто яскравим і навіть небезпечним. У листі до журналу Times професор хімії Меймотт Тайді писав3, що після тригодинного перебування на площі з дуговим електричним освітленням він майже повністю осліп, бачив все в блакитному кольорі й мав страшний головний біль. Тому дугові лампи використовували лише для зовнішнього освітлення, тоді як у домівках далі запалювали свічки та газові лампи.
Усе змінилося на початку 1880-х років, коли британець Джозеф Свон та американець Томас Едісон розробили найбільш вдалі лампи розжарювання. Такі лампи складалися з дроту розжарювання у скляній колбі, заповненій інертним газом або вакуумом. Будинок3 Джозефа Свона у Гейтсхеді став першим домогосподарством, освітленим лампами розжарювання. Першим публічним закладом із електричним освітленням став театр Савой у Лондоні, а першим містечком зі станцією центрального електропостачання — Ґодалмінґ у Сурреї у 1881 році.
Варто зазначити, що мешканці Ґодалмінґу насолоджувалися електричним освітленням не через прогресивні погляди своєї місцевої влади, а через її неспроможність домовитися про ціну на газове освітлення. У місті побудували невелику гідроелектростанцію та освітили головну вулицю дуговими лампами, а декілька менших вулиць і домогосподарств — лампами розжарювання. Така система виявилась неефективною з економічної точки зору, тож міська рада повернулась до перемовин із газовою компанією та згодом — до газового освітлення. Через високі ціни на електрику газове освітлення використовувалося3 в багатьох англійських домогосподарствах аж до 1930-х років. Тоді почали з’являтися великі електростанції, які могли генерувати багато електроенергії та продавати її за помірну ціну. У середині ХХ сторіччя електрифікація завітала у більшість будинків Західної Європи та Америки. Пилососи, посудомийні машини, холодильники та яскраво освітлені кімнати потроху ставали частиною нового життя.
Як освітлення змінило домівки
Високі ціни були не єдиною перепоною на шляху повсюдного освітлення домівок у ХХ сторіччі. Іншою був страх. Хоч зараз електричне освітлення здається нам звичним і буденним, наприкінці ХІХ століття люди зустрічали його з підозрою. Навіть у 1934 році активістка Ейлін Мерфі3 все ще застерігала британських жінок від проведення вдома електрики через те, що ця технологія була «невигідною з точки зору економіки, здоров’я та ефективності». Інші ж автори й журналісти висловлювалися ще радикальніше та описували страшні випадки смертей та вибухів електричних ламп.
У перші роки використання електричного освітлення справді траплялися летальні випадки, коли електрики торкалися оголених дротів. Але попередня система освітлення газовими лампами була ще небезпечнішою — наприклад4, лише за одну ніч у Відні загинуло 600 людей від вибуху газової системи освітлення. Підкреслюючи небезпеку газу та влаштовуючи публічні виставки електрогенераторів, електричним компаніям потроху вдавалося змінювати суспільну думку. Так, наприклад3, на виставку 1882 року в Кришталевому палаці у Лондоні запросили принца та принцесу Вельських і подарували їм маленький електричний канделябр, щоб продемонструвати його зручність та безпеку.
Згодом дедалі більше людей почали цінувати електричне освітлення. Британський інженер Джеймс Ґордон писав у 1881 році, що з лампою Свона він міг «комфортно читати у будь-якому кріслі у будь-якій частині кімнати». Електричне освітлення дійсно змінило сприйняття домашнього простору. Якщо раніше тільки невеликі частини кімнати могли бути освітлені свічкою чи гасовою лампою, з появою ламп розжарювання світло проникало в усі куточки кімнати. Деякі дослідники та філософи вбачали в цьому проблему. Письменник Вольфґанґ Шівельбуш стверджував5, що електричне освітлення зруйнувало відчуття родинного єднання, коли ввечері вся сім’я збиралася разом у єдиній світлій частині кімнати. У двадцятому сторіччі це змінилося, й кожен міг проводити вільний час окремо, у своєму освітленому кутку.
З іншого боку, електричне освітлення додало містам відчуття безпеки. У своєму рекламному тексті5 General Electrics називали світло »чудовим пожежником та захисником людського життя», натякаючи на те, що електричні лампи, на відміну від гасових, запобігають виникненню пожеж, а вуличні ліхтарі знижують рівні злочинності.
Електрифікація домівок також змінила відчуття часу5. До появи електричних ламп, основна діяльність людей залежала від світлового дня. Але електричне освітлення дозволяло виконувати більшість дій у будь-який час доби. Із його появою люди змогли комфортно продовжувати свої заняття ввечері чи в похмурі дні. А у 1950-х роках магазини, на кшталт Seven-Eleven, продовжили свої години роботи до пізнього вечора, наближаючись до ери цілодобових супермаркетів.
Як електроприлади змінили побут
Слідом за світлом у домівках почали з’являтися електроприлади. У період з 1930-х до 1960-х років кількість електротехніки в домогосподарствах Америки суттєво збільшилася6. Наприклад, у 1930-х роках тільки 10% домівок мали холодильник, тоді як у 1960-х їх було вже 80%.
Поява у домах електроприладів — холодильників, електричних плит, пилососів, посудомийних та пральних машин тощо — спричинила колосальні зміни у побуті людей. До епохи електрифікації домашня робота вимагала значних ресурсів. Згідно з опитуванням у місті Массачусетс у 1901 році, щодня жінки витрачали близько однієї години, тільки щоб розпалити вугільну піч. Для цього їм потрібно було приносити близько 20 кілограмів вугілля. Прання було ще однією часозатратною справою. Одне прання — замочування, сушіння та прасування — могло займати близько дев’яти годин на добу. У сільських оселях особливу роль відігравала необхідність щодня приносити воду, адже в таких домівках не було центрального водопостачання чи електричних помп. За даними одного з досліджень6, щодня одне фермерське домогосподарство у США використовувало близько 150 літрів води, а криниці, з яких жінки приносили воду, розташовувалися в середньому за 75 метрів від дому. Враховуючи це, щоденний процес забезпечення оселі водою вимагав чимало сил і часу.
Не важко помітити, що домашню роботу здебільшого виконували жінки. Тож поява електричних приладів мала полегшити їхнє життя та змінити їхнє становище в суспільстві. Так, наприклад, група дослідників на чолі з Даніелем Коен-Пірані7 надає дані про вплив електрифікації домогосподарств на емансипацію жінок та їхнє долучення до ринку праці. У період з 1950-х років, коли електроприлади стали поширеним явищем, до 2000-х років відсоток одружених працевлаштованих жінок збільшився з 25 до 60. Дослідники вважають, що причина полягає в полегшенні домашніх обов’язків. Жінки стали витрачати менше часу на приготування їжі, прання та прибирання й змогли будувати кар’єру.
Втім, не всі поділяють цю думку. Безперечно, електричні плити були зручніші за вугільні печі, а центральне водопостачання та пилососи робили прибирання не такою обтяжливою роботою. Але австралійське дослідження8 1977 року показує, що електроприлади суттєво не зменшили час, який жінки проводять за домашньою роботою. Хоча електрифікація домашнього приладдя зробила його ефективнішим, сучасні часи внесли свої зміни, які нівелювали цей ефект. Серед них — вищі стандарти гігієни, більша кількість одягу, який треба випрати, різноманітніша їжа, яку треба приготувати, відсутність домашньої прислуги тощо. Тому автори дослідження вважають, єдиним дієвим способом зменшення часу на домашню роботу є рівний розподіл обов’язків між жінками й чоловіками.
Як електрика змінила виробництва
Період з 1870 до 1914 років увійшов в історію як Друга промислова революція9. Перехід від ручної до автоматизованої праці, що розпочався ще в Першу промислову революцію, був підсилений електричним струмом, що змінив підходи до виробництва у розвинених країнах. В Америці та Європі почали з’являтися та розростатися фабрики й заводи, які використовували електричні генератори та виробляли сталь, хімічну продукцію й текстиль. Мережа залізниць, що ширилася містами й селами, перевозила продукцію, збільшуючи масштаби виробництва. Завдяки електриці з’явилася ціла нова індустрія — телекомунікації. Люди познайомилися з телеграфом, телефоном і телевізором. Чесько-канадійський вчений Вацлав Сміл називає цей період епохою синергії, коли інновації й технічні винаходи в різних індустріях підсилювали одне одного, спричиняючи тектонічні зміни в суспільстві.
Поява електрики сильно вплинула на розподіл людської праці. З одного боку, вона створювала нові можливості: масове виробництво, збільшення добробуту, підвищення стандартів життя та купівельної спроможності. Але з іншого боку, суспільство ставилося до нових технологій з острахом. Зокрема, існувало побоювання, що електрифікація та автоматизація виробництва відбиратиме у людей робочі місця та знищить село, спричинивши масову міграцію до міст. Дійсно, на початку двадцятого сторіччя спостерігалася значна урбанізація — популяція міст ущільнювалася, почали будуватися перші хмарочоси. Втім, дослідники сходяться на тому, що промислова революція не відібрала у людей робочі місця, а створила нові.
У 2021 році Якоб Моліндер разом з колегами проаналізували10 вплив Другої промислової революції на професійні можливості у Швеції. Зокрема дослідники помітили, що початок промислової революції збігся зі зростанням кількості страйків та протестів. Чи означає це, що робітники протестували проти впровадження електрики, побоюючись за свої робочі місця? Аналіз показує, що це не так. Електрифікація принесла чимало нових можливостей як у промисловій сфері, так і в сільському господарстві, посиливши попит на кваліфікованих спеціалістів. Протести ж були викликані тим, що люди вимагали для себе більшої зарплати та покращення умов праці, які залишалися на застарілому й незадовільному рівні. Саме в часи Другої промислової революції почали з’являтися профспілки та розвиватися рух із захисту прав працівників.
Як показує приклад електрифікації та промислової революції, зміни часто викликають у суспільстві побоювання та підозри. Втім, насправді ж вони нерідко обертаються новими можливостями. Зараз, стоячи на порозі Четвертої промислової революції, ми можемо подивитися на приклади минулого й побачити, якими захопливими можуть бути зміни.
