Цифрові технології значно спрощують наше життя, способи взаємодії та звичні патерни вирішення багатьох завдань. Проте у недемократіях переваги масового використання діджитал-рішень обертаються проти звичайних громадян. Смерть приватності1 та перетворення2 даних на «нову нафту» — ці та інші базові постулати капіталізму спостережень3 у звичайних умовах демократичних держав — там, де працює система стримувань та противаг, де є правозахисні організації, які займаються захистом не лише загальних, але й цифрових прав, — теж несуть загрозу звичайним людям. Проте в таких системах працюють інституції, які роблять все, щоб не допустити перетворення сучасних технологій на винятково каральні інструменти та засоби масового контролю над громадянами. Натомість у державах недемократичних цифрові технології та інструменти перетворюються на додатковий репресивно-каральний механізм, на систему, в якій людину ставлять в такі умови, в яких вона, з одного боку, не може існувати поза цифровим середовищем без обмежень прав та можливостей, а з іншого — стає заручником використання даних про себе на користь держави.
Іншими словами, неконтрольоване використання технологій та інструментів у недемократіях призводить до створення «цифрового концтабору». У якому, по-перше, громадянам не належать їхні дані та інформація про них. А ще ці дані можуть використовуватися на користь держави так, як їй заманеться. Найголовніше, що полишити цю цифрову систему, тобто почати існувати поза нею звичайній людині практично неможливо, принаймні, без втрати прав чи свобод.
Подібні закриті технологічні системи — із обмеженням прав та використанням даних про громадян — довгий час були прерогативою3 Китаю. Потужність цієї системи у всій красі проявилася4 під час пандемії COVID-19: камери спостереження, безпілотники, обов’язкові застосунки для моніторингу контактів, віддалене вимірювання температури. Всі ці рішення були застосовані задля нібито важливої мети — перемоги над пандемією.
Натомість подібну систему тотального спостереження, можливо, менш технологічну, але не менш масову будувала Росія. Її темна сторона у всій красі проявилася після підписання закону5 про цифрові повістки. У країні склалася ситуація, коли громадяни опинились у буквальному сенсі під ковпаком у держави, яка контролює їхні переміщення, активність та діяльність.
Довгий шлях до побудови «цифрового концтабору»
Росія довгий час вибудовувала цифрове середовище у країні так, щоб ситуація з електронними повістками зразка 2023 року стала реальністю. Країна готувалася до цього законодавчо, технічно, процедурно. Саме така комплексна підготовка дозволила створити суспільство із досконалою системою цифрового стеження за громадянами.
Одним із прикладів законів, які регулюють таке цифрове стеження був так званий «Закон Ярової», який вимагає від операторів зв’язку, а також сайтів, месенджерів та сервісів виконувати певні вимоги. Серед них — збереження, збір та надання спецслужбам за їхнім запитом даних про користувачів. Цю вимогу повинні виконувати всі сервіси, які увійшли в «реєстр6 організацій, що поширюють інформацію». Власне, тривала боротьба із месенджером Telegram в Росії та блокуванням його для росіян почалась з того, що компанія Павла Дурова відмовилася виконувати вимоги цього закону, проте потім пішла на непублічні поступки, і обмеження з компанії у Росії зняли. Цей закон також передбачає, що компанії-учасники реєстру повинні розмістити свої сервери, на яких обробляються дані росіян, на території Росії.
Іще одна вимога, яка узаконює стеження за громадянами, — необхідність операторам зв’язку використовувати спеціальне обладнання7, яке б забезпечувало виконання оперативно-слідчих заходів (СОРМ — системы для обеспечения функций оперативно-розыскных мероприятий). Це обладнання мусить мати кожен провайдер. Це така собі умовна «чорна скринька», яка фіксує всю активність користувачів, а спецслужби можуть отримувати доступ до їхнього вмісту навіть без рішення суду, лише за бажанням.
Загалом інформація про те, які дані збирають СОРМ-системи і скільки вони зберігаються, є непублічною. Проте окремі витоки дають змогу частково про це дізнатися. Це текстові повідомлення, голосова інформація, відео та інші дані за останні 12 годин, а окремі відомості — й до трьох років.
Влітку 2022 року російське Мінцифри запропонувало8 внести зміни до СОРМ-систем так, щоб ці системи не лише фіксували дані про активність росіян, але й аналізували їх, а почасти навіть записували дзвінки, які користувачі здійснюють через інтернет. Відмовитись від цього обладнання неможливо — Мінцифри запропонувало ввести оборотні штрафи для тих провайдерів, які відмовляться від оновлення своїх СОРМ-інструментів. Розмір оборотного штрафу пов’язаний із фінансовими показниками компанії — на момент обговорення цих штрафів йшлося про те, що він має становити від 0,01 до 0,05% річної виручки (обороту), але не менше одного мільйона рублів, що автоматично означає, що невеликі провайдери, для яких мільйон рублів є значною сумою, будуть вимушені оновити своє обладнання для стеження.
Технологічний розвиток у Росії уже довгі роки відбувається, виходячи з парадигми, що будь-які інструменти обходу обмежень доступу до контенту вважаються «ворожими». Недарма минулого року громадська рада при Роскомнадзорі назвала VPN-інструменти (технології, які б дозволяли обійти обмеження на доступ до заблокованого в країні контенту) засобами9 інформаційної війни проти Росії.
Впізнати кожного: на камері та за SIM-картою
Масове безконтрольне використання системи розпізнавання облич «Сфера» у московському метро давно використовується10 для арештів опозиціонерів. У перші місяці повномасштабного вторгнення працівники станцій метро вимагали11 від пасажирів знімати маски, що залишились з пандемійних часів, а за відмову обіцяли штрафи. Такі вимоги спрощували роботу системи розпізнавання та пошук опозиціонерів та учасників протестних мітингів. Почасти за допомогою цієї системи влада ідентифікувала та знаходила навіть користувачів соцмереж, які висловилися12 проти війни в Україні.
Російська влада не приховує13, що планує шукати за допомогою цієї системи призовників. Але країна пішла далі — наразі тут тестується система розпізнавання силуетів14. І хоча її розробники говорять про знеособлені дані про відвідування громадських місць, не можна виключати, що й ці інструменти також будуть використовуватися для пошуку «гарматного м’яса» для війни в Україні.
Ідентифікація громадян країни-загарбника спрощена також за допомогою SIM-карт. Купити номер у мобільного оператора неможливо без укладення договору, тобто без ідентифікації громадянина, який у договорі мусить вказати свої персональні та ідентифікаційні дані. Якщо у багатьох інших країнах є опція купівлі SIM-карти без паспорта, тобто можливість отримати prepaid-номер, то в Росії кодекс15 про адміністративні правопорушення містить чітку вказівку про те, що продаж SIM-карток без договору є незаконним. Іншими словами, у росіян немає опції використання онлайн-сервісів чи мобільного зв’язку в анонімному режимі.
З початку квітня 2023 року російські мобільні оператори почали розсилати повідомлення тим абонентам, які давно користуються своїми мобільними номерами й не уклали договори з провайдерами. У цих повідомленнях міститься вимога підтвердити свої персональні дані, інакше їхні номери будуть вимкнені16.
Не лише ідентифікація за номерами телефонів запроваджена в Росії. Ще минулого року ФСБ пропонувало створити17 уніфіковану базу даних IMEI-номерів ґаджетів, які використовуються в Росії. Очевидно, все це ініціювалося для боротьби зі злочинцями, які використовують різні SIM-карти та ґаджети. Попри це, такі плани — це ще один крок у напрямку побудови «цифрового концтабору»: росіяни не мають опції використовувати мобільний зв’язок чи ґаджет так, щоб про це не знала влада.
Ідеологічний бекґраунд
Додатковими кроками щодо глобальної системи цифрових обмежень стали цифрові кордони, які довго й ретельно будувала Росія. Блокування закордонних соціальних мереж у лютому й березні 2022 року стало лише частиною цієї системи кроків. Активна діяльність Роскомнадзору (створеного у 2008 році указом президента Мєдвєдєва) — телекомунікаційного регулятора, який на практиці реалізує цифрову цензуру в російському інтернеті — призвела не лише до блокувань для росіян незалежних медіа, але й до обмежень18 роботи окремих VPN-сервісів. В основі роботи Роскомнадзору лежить автоматизована система19 «Ревізор», яка визначає проблемні матеріали та вносить їх до чорного списку із наступним обмеженням доступу до них громадян Росії.
Окрім Роскомнадзору, до побудови глобальної системи цензури в Росії долучився20 й «Яндекс».
Основні кроки компанії були спрямовані на блокування доступу до сервісу «Яндекс.Новини» медіа, які не схвалені Кремлем. А з часом, після початку діяльності Роскомнадзору, компанія перестала індексувати заборонені цим цензором медіа, таким способом позбавивши росіян можливості знайти інформацію, яка протирічить офіційним російським наративам.
Недарма засновника «Яндекса» Аркадія Воложа було персонально внесено21 до санкційного списку ЄС. Спроба колишнім керівником проєкту «Яндекс.Новости» Львом Гершензоном створити новинний агрегатор без цензури призвела до того, що його заблокували22 після двох днів роботи.
Створення суверенного інтернету, який країна ретельно вибудовувала, поки що не завершене, проте всі технічні та організаційні кроки в цьому напрямку в Росії уже зроблені. Суверенним інтернетом називають російський сегмент інтернету, який існує в автономному режимі, без підключення до глобальної інтернет-мережі. Технічно створення суверенного інтернету реалізувати складніше, адже онлайн-сервіси обмінюються з іншими через точки обміну трафіку і обмеження цього обміну може завадити роботі російських онлайн-сервісів. Проте якщо пригадати, що Роскомнадзор будує власну систему DPI-фільтрації, можна стверджувати, що вибудовування цифрових кордонів, принаймні, видимих для пересічного користувача в Росії уже активно ведеться. DPI-фільтрація — це аналіз та фільтрація онлайн-контенту за вмістом. Завдяки ній Роскомнадзор зможе визначати заборонений в Росії контент (сайти, які згадують війну у контексті, який не збігається з офіційно-пропагандистським) та блокувати його власними силами.
Електронні повістки й обмеження у правах
Ретельне вибудовування доступного росіянам цифрового простору, точніше, блокування джерел інформації, які не повинні потрапляти громадянам на очі — це лише деякі етапи побудови «цифрового концтабору» для росіян.
Останні поправки у російський закон про військовий обов’язок передбачають не лише певні кроки щодо зміни в організації призову, але й демонструють наслідки всіх процесів зі створення системи цифрового контролю за громадянами.
По-перше, повістки розсилаються через «Госуслуги»23 — російський портал доступу до державних послуг. Який, до речі, концептуально мало відрізняється від обіцяної24 українським Мінцифри «Держави у смартфоні». Лише український аналог наразі вимагає менше даних та пропонує менше послуг. (Водночас повісток в Дії, як стверджує25 українська влада, не надсилатимуть — прим. ред.)
Отже, «Госуслуги» передбачають ідентифікацію з обов’язковою перевіркою електронної адреси та номеру телефону та особи користувача. Останнє реалізовано через відділення «Пошти Росії» або центри зайнятості чи так звані багатофункціональні центри (аналоги українських ЦНАПів).
По-друге, повістка вважається врученою у момент надсилання. Іншими словами, якщо повістку надіслали через сайт, у громадянина немає можливості її «не отримати». До речі, коли в країні лише заговорили про такий спосіб призову, росіяни стали активно шукати опції видалення свого акаунту на цьому сайті, і певний час ця опція була заблокована26. Такий підхід — це більш ніж наглядний доказ існування «цифрового концтабору», адже цим рішенням влада країни обмежила можливість відмовитися від взаємодії з нею. Кнопку видалення потім повернули27, але немає гарантії, що цей крок не повториться.
За неявку у воєнкомат росіяни зустрінуться з новими обмеженнями, які стосуються базових прав людини — від заборони пересування (заборона на виїзд з країни), до обмежень на управління транспорту, оформлення угод з нерухомістю (обмеження на право володіння та розпоряджання власним майном), отримання кредитів.
За великим рахунком, історія з електронними повістками та обмеження, які можуть бути введені стосовно громадянина, є результатом втілення давно й ретельно побудованої системи цифрового контролю за життям та діяльністю громадян.
Цифровий примус
Окремі обмеження російської влади почасти обійшли ініціативи інших недемократичних країн, до прикладу, в Китаї чи в Ірані, де лише декілька тижнів тому повідомили про використання камер з функцією розпізнавання, щоб шукати28 жінок, які не носять хіджаби.
Усі ці кроки, спрямовані на обмеження та заборони, мали б закінчитися логічним кроком — побудовою системи соціального рейтингу та визначення неблагонадійних. Ба більше — в Росії вже зроблено реальні кроки для втілення29 такої системи. А російські науковці працюють30 над її вдосконаленням. Як стверджується, система вміє створити профіль людини на основі доступної про неї в інтернеті інформації, проаналізувати його та визначити ступінь її небезпеки на основі цього цифрового профайлу, зокрема активності в соцмережах. Окрім цього, комплекс буде розпізнавати мікроміміку обличчя та ходу людини для «своєчасного виявлення потенційних загроз для суспільства». Можна припустити, що якщо на умовний виступ Путіна захоче прийти людина, яка в соцмережах лайкала антивоєнні дописи, а її мікроміміка не сподобається спецслужбам, то її не лише не допустять на виступ, але й заарештують. Про всяк випадок. На основі соціального рейтингу, створеного цією комплексною системою моніторингу.
Автори ідеї не приховують, що вона призначена для «аеропортів, вокзалів, стадіонів та інших місць масового скупчення людей», щоб ідентифікувати незгодних та потенційно неблагонадійних. Запровадження у 2023 році в країні ідентифікатора спортивного вболівальника — Fan ID — це перший крок реалізації31 соціального рейтингування, поки що для обмеженої групи людей.
Саме тому не дивно, що навіть за заклики ігнорувати повістки й не йти у воєнкомати у Росії введено32 кримінальну відповідальність. Адже створена система цифрового контролю дасть змогу легко знайти ініціаторів протестів й ув’язнити їх.
Допоки цифровий примус у країні цифрового тоталітаризму стосувався свободи висловлювання чи права на протести, росіяни мовчали й намагалися існувати у запропонованій системі обмежень. Сьогодні цифровий концтабір обмежує їх не лише в базових правах, але й, фактично, відмовляє у праві на життя, перетворивши кожного військовозобов’язаного у власність держави, яка буде сама розпоряджатися їхнім життям. Причому система вибудувана так, що в цьому її стані виходити з протестамти особливо не вийде — адже протестувальників оперативно вирахують та застосують до них обмежувальні заходи. І хто знає, може тим, хто протестував проти дій влади у «цифровому концтаборі», пощастить більше, аніж тим, хто чемно виконував всі вимоги держави-загарбника. Принаймні, у перших вища ймовірність прожити умовні наступні 10 років.
Побудований Росією «цифровий ГУЛАГ» демонструє, що в недемократичних країнах цифрові інструменти та технології можуть і будуть використовувати не для покращення життя пересічних людей, взаємодії з державою чи у бізнесі, а для контролю за людьми та їхнім життям. У Росії діджиталізація дозволяє державі ще більше обмежувати власних громадян без можливості останніх відмовитися від самого факту такого контролю.
