Сьогодні більшість релігій не може залишатись осторонь від обговорення основних наукових гіпотез. Ба більше, чільні представники релігій повинні чітко формулювати позицію щодо ідей, які перетворюються на парадигми. Як представники різних релігій трактують сьогодні Теорію Великого вибуху?
Майже всі релігії опираються на власний канон стародавніх текстів як на інструкцію не лише для поведінки у повсякденному житті, але й для пояснення світу в історичному, філософському та космологічному аспектах. Звісно, ці тексти не оперують науковою термінологією нашого часу, їх словник – метафори та конструкції, яким досить складно знайти сучасний еквівалент. Часто перепоною в пошуках такої відповідності стає переклад або можливість різного потрактування. Так чи інакше, загальна концепція виникнення Всесвіту, зокрема послідовність розгортання подій в перші моменти його існування, навіть за туманом метафор та наявності різних тлумачень, може бути окреслена в рамках кожної релігії. Порівняння цієї концепції зі сценарієм, що пропонує Теорія Великого вибуху, і лежить в основі її прийняття або відхилення тією чи іншою з них.
Цікавим є те, що думки на вищевказану тему контрастують між собою. Частина теїстичних конфесій відхиляє теорію з тієї причини, що Бог творить ex nihilo (з нічого) і є сутністю, яка лежить в основі видимого та невидимого і не тотожна їм; інша розглядає Великий вибух як свого роду «обгортку» для процесу творення. Що ж до нетеїстичних традицій, то вони зазвичай допускають можливість такого явища в нескінченному в усіх планах Всесвіті, що не має творця є простором, відкритим для реалізації будь-якої потенції.
Викладач КПБА, кандидат богослов’я, доцент, протоієрей Володимир Сміх
Церква як релігія не знаходиться в опозиції до науки. Вона сама володіє необхідними ознаками науки і має власний предмет дослідження. Церква, як і наука, пропонує перевіряти. Віра рівноцінно включає в себе не лише визнання, але й перевірку.
Що стосується Теорії Великого вибуху, то особисто мені не вдалося знайти офіційної позиції Православної церкви – рішень Синоду або Собору – відносно цієї гіпотези. Проте як людина віруюча, я можу розмірковувати на цю тему. Адже Церква вітає приватні апологетичні богословські думки і завжди готова до діалогу.
Згідно з визначенням, теорію можна віднести до розряду наукових, якщо вона підтверджується подіями або процесами. Стівен Гокінг, один з головних прибічників Теорії Великого вибуху, говорить, що це лише модель Всесвіту або її частини, яка існує винятково в нашій свідомості та не має жодної іншої реальності. Це інтелектуальна конструкція, що не має онтологічного статусу. Сам Гокінг говорить: «Я не вимагаю, щоб теорія відповідала реальності, тому що я не знаю, що це таке».
Теорія Великого вибуху виявляє риси дуалізму між емпіричним (видимим) і умоглядним (невидимим) Всесвітом і, як будь-яка теорія, намагається цей дуалізм подолати. Богослов’я долає його, вказуючи на присутність іншого виміру, тобто інакшості до дуалістичного Всесвіту. Ми виходимо з того, що видиме і невидиме – тварне, а інакшість вказує на Бога, який є основою і того, і іншого.
Намагаючись віднайти першопричину, Гокінг виводить час за межі реальності, створюючи нову категорію – позачасовий (трансцендентний) час. Модель Гокінга – це деконструкція часу, мета якої – вивести змінну часу з рівняння походження Всесвіту. Проте це лише новий рівень абстракції. Теорія Великого вибуху приймає невидиму стадію розвитку Всесвіту за початок, але, по суті, вона не може бути початком, адже це лише умоглядна сфера створеного Богом світу.
З християнської точки зору ця теорія не співпадає з Біблією у причиново-наслідкових зв’язках, але це дуже добре, що науковці намагаються, залучивши науковий апарат, дістатись до вихідних положень. Теорія Великого вибуху описує сценарій процесів у тварному Всесвіті через закони фізики і математики, не вказуючи на першопричину, проте демонструючи координацію між видимим і невидимим.
У моделі Великого вибуху, з богословської точки зору, можна бачити спробу описати діафору між уявним і видимим Всесвітами зсередини емпіричного світу.
Його Святість Папа Римський Франциск, голова Католицької Церкви
Ставлення Католицької Церкви до Теорії Великого вибуху востаннє було висловлено в 2014 році Понтифіком Франциском. У своїй промові до Папської Академії наук він підтримав лінію, започатковану Пієм XII і продовжену Іваном Павлом II: вони публічно висловлювали своє лояльне ставлення до цієї наукової гіпотези.
«Коли ми читаємо про творення в Книзі Буття, то опиняємось перед спокусою уявити Господа чарівником із паличкою, що може створити будь-що. Але це не так. Він створив людських істот і дозволив їм розвиватись згідно з внутрішніми законами, за якими кожен має змогу реалізуватись. Великий Вибух, який сьогодні ми приймаємо за початок всього сущого, не суперечить участі божественного творця, а скоріше потребує її».
Потрібно підкреслити, що Католицька церква, яка в певні проміжки свого існування була взірцем консерватизму, сьогодні демонструє доволі неупереджене ставлення до сучасної наукової думки і часто першою підтримує нові парадигми.
Так, згаданий вище папа Пій XII ще в 1951 році (минуло лише три роки після публікації роботи Георгія Гамова про «гарячий Всесвіт») у своїй промові до кардиналів та членів Папської Академії наук опирався на новітні відкриття у фізиці і космології, зокрема й на Теорію Великого вибуху.