Від початку повномасштабного вторгнення в українському медіапросторі можна спостерігати неабияку поетичну активність. Поетка Катерина Калитко нещодавно презентувала нову збірку віршів, присвячених війні, – «Люди з дієсловами»1, а у видавництві Discursus вийшла поетична антологія «Поезія без укриття»2, до якої увійшли понад 200 творів, написаних у березні 2022 року. Крім того, за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики було створено онлайн-платформу «Поезія вільних»3. На ній публікують вірші дорослих і дітей, волонтерів, військових і будь-кого, хто хоче висловитися про війну. На сьогодні на платформі зібрано вже 22 тисячі творів.
Поетка Галина Крук4 вважає, що така тенденція є природною відповіддю на карколомні події. «Поезія є спонтанною, швидкою реакцією, яку може мати творчість, на те, що болить, що відбувається, що вражає, що вбиває. Це такий закономірний процес, який завжди супроводжував війну та подібні події», – каже вона.
Поезія не тільки описує важкі досвіди й почуття людей, але й допомагає пережити й опанувати їх. Прочитання ритмічних текстів давно є частиною медитативних і сакральних практик. Як мантри чи молитви, вірші здатні впливати на наше самопочуття, заспокоювати та відволікати від тривог. У нещодавній публікації5 в Journal of Medical Humanities стверджується, що написання, читання чи декламування віршів може допомогти людям краще переносити соціальну ізоляцію. Завдяки поезії ми можемо відчути, що ми не самі у нашому розпачі, тривозі чи надії. Навіть в ООН6 опублікували збірку поезій, яка, на думку організації, має допомогти людям покращити ментальне здоров’я.
Тож як поезія може вплинути на стрес? Поговорили про це із нейробіологинею та співавторкою курсу «Нейроестетика» Вікторією Кравченко.
Стрес, відновлення та поезія
Нейрони нашого мозку можуть об’єднуватися у відповідні нейромережі, щоб забезпечити певну функцію організму на цей момент. Під час стресу активується гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникова система, що забезпечує адаптацію різних систем організму до дії стресора. В цей момент організм мобілізує ресурси, щоб тікати чи захищатися: серце б’ється частіше, повітроносні шляхи розширюються, артеріальний тиск та рівень цукру в крові підвищується. Завдяки цим змінам ми можемо ефективно впоратися зі короткостроковою стресовою ситуацією, але проблеми починаються тоді, коли така ситуація триває довго. Скажімо, вже понад пів року, як у нашому випадку. Тоді може розвинутися розлад адаптації. Це призводить до негативних наслідків як для тіла, так і для мозку, в якому можуть відбуватися порушення когнітивних функцій.
Когнітивні функції мозку забезпечують інтелектуальну діяльність людини, до якої належить і віршування чи читання поезії. З точки зору еволюції, це все – такі собі витребеньки. Адже людина як біологічна істота має насамперед їсти, спати, розмножуватися та виживати за будь-яку ціну. Тож коли нам загрожує небезпека і мозок опиняється в стані хронічного стресу, першими починають страждати пам’ять, увага, креативність та інші розумові функції.
Поезія може бути одним зі способів вийти з режиму стресу. За допомогою віршів ми можемо допомогти мозку перемкнутися з тих нейромереж, які забезпечують пильність та настороженість, на ті нейромережі, що залучені до виконання вищих інтелектуальних функцій. Втім, поезія – це не універсальний інструмент відновлення після стресу. Багато що залежить від наших особистих уподобань – чи взагалі нам подобаються вірші – та наявності попереднього позитивного досвіду поетичних читань. Наразі вплив поезії на мозок і тіло перебуває на етапі досліджень.
Поезія і мозок
Перші згадки про здатність літературних творів впливати на настрій можна відчитати ще в Арістотеля з його відомою . У модерні часи поезія набула7 популярності у психотерапії у 1960-х та 1970-х роках. У 1971 році поет та психотерапевт Артур Лернер заснував першу некомерційну організацію, щоб розвивати вивчення поезії як психотерапевтичної практики. На сьогодні за допомогою фМРТ (функціональний магнітно-резонансний томограф) вчені починають досліджувати, що відбувається у мозку, коли ми чуємо поезію.
Читання поезії може активувати центри задоволення у мозку. Зазвичай вони активуються у відповідь на природні нагороди, як-от їжу або секс, але також реагують і на щось інтелектуально приємне, наприклад, нову та цікаву інформацію. Поезія спричиняє нейрональну активність в так званих «центрах винагороди», як-от стріатумі та прилеглих ядрах – туди йдуть закінчення нейронів, які виділяють нейромедіатор дофамін. Коли в цих зонах виділяється дофамін, ми отримуємо два типи відчуттів: спочатку передчуття чогось приємного, а потім вже саме задоволення. Найсильніша активація мозку у зонах винагороди фіксується наприкінці поетичних рядків та посилюється з кожною наступною строфою. Відповідно, найбільша мозкова активність з’являється під час прочитання останнього рядка останньої строфи у вірші, що супроводжується відчуттям задоволення.
В одному з ретельних досліджень8 німецькі вчені на чолі з Юджином Василівським змогли побачити цю потужну нейронну відповідь на фМРТ, а також буквально зафільмували гусячу шкіру в учасників. Для цього учасники прослухали декілька поетичних творів XVIII, XIX та XX століть і декілька творів, які вони обрали самостійно та які мали емоційне значення для них особисто. У результаті, всі 27 учасників експерименту засвідчили, що відчули «внутрішнє тремтіння» під час експерименту. До того ж камера зафільмувала появу гусячої шкіри у 40% учасників. Для порівняння, музика та сцени з фільмів також викликають гусячу шкіру в 40% учасників. І хоча музика є більш універсальним способом викликати емоції чи подолати стрес, вочевидь, поезія теж має такі властивості.
Слід зазначити, що в більшості випадків активація в зазначених структурах мозку та приємні емоції відзначаються тоді, коли ми читаємо вірші, що мають чітку структуру, риму та розмір. Річ у тім, що наш мозок постійно будує прогнози найбільш ймовірних подій на майбутнє. Хоч би що ми робили, мозок намагається вгадати, що буде далі, і римування та ритмічність полегшує для нього це завдання, адже робить текст більш передбачуваним. Наприклад, коли ми читаємо в одному рядку слово «життя», мозок починає вгадувати, чим закінчиться наступний рядок: «виття», «небуття», «взуття»? Що довший вірш, то більше шансів вгадати. Коли наше «передбачення» справджується, мозок винагороджує себе за це. Цілком можливо, що даючи мозку можливість передбачити найближче лінгвістичне майбутнє, ми можемо відпочити від стану непевності, який характерний для стресових ситуацій. Саме тому дослідження показують, що найбільш допоміжними та заспокійливими є поезії, які ми знаємо та любимо.
Цікаво, що поезія провокує реакцію мозку навіть у тих, хто не розуміє ані слова. Наприклад, фінські лікарі9 провели електроенцефалографічне дослідження немовлят, доки ті слухали спів, вірші та звичайну розмову. Потім лікарі повторили пісню, вірш та розмову, змінивши декілька слів чи складів. Тільки у випадку зі зміненими віршами прилади зафіксували підвищену активність мозку немовлят. Лікарі припускають, що це свідчить про здатність віршів пришвидшувати опанування мови та скоріше вчитися. А у дітей старшого віку, які проходили лікування в стаціонарі, поезія суттєво зменшувала10 почуття тривоги, страху, суму та злості.
Поезія і тіло
Поезія може також впливати на соматичні показники – від серцебиття до скорочення мімічних м’язів. Наприклад, щоб вивчити вплив на серце, група німецьких вчених провела дослідження11 на сімох добровольцях. Кожен із них відвідав 105 годинних сесій, де, поміж іншим, учасники читали поетичні твори. Для експерименту обрали давньогрецьку поезію, яка написана у дактилічному гекзаметрі, тобто має поетичні рядки з шести тактів. Це найдавніший поетичний розмір, який також зветься «метром епосу». Вчені помітили, що такі читання призводили до значного уповільнення серцебиття в учасників і допомагали заспокоїтися.
Ще один показник, який відображає функціональний стан людини – це серцево-легенева синхронізація. Як випливає з назви, наше серце та легені тісно пов’язані. Вчені ще достеменно не дослідили цю здатність організму синхронізувати серцебиття та вдихи-видихи, але відомо, що плавці, атлети або ж люди, які практикують медитативне дихання, мають кращу12 серцево-легеневу синхронізацію, що дає підстави пов’язати цей показник із фізіологічним та ментальним здоров’ям. Група вчених13 на чолі з Дірком Цисарцом вирішила з’ясувати, як поезія впливає на синхронізацію дихання та серцебиття. Вони запросили 23 учасників та попросили їх виконати декілька вправ під час прогулянки. Першою вправою було декламування «Одіссеї» Гомера, яка написана у дактилічному гекзаметрі. Друга вправа – контрольоване дихання. Учасники мали вдихати на один крок і видихати на три кроки. Третя вправа – спонтанне дихання. Учасники також мали йти, але могли дихати, як їм заманеться. Під час кожної з вправ до всіх учасників були прикріплені прилади, що фіксували їхню ЕКГ та частоту дихання. Експеримент показав, що під час декламування поезії синхронізація дихання та серцебиття була найвищою. Показники контрольованого дихання були на другому місці, а під час спонтанного дихання синхронізація була геть незначною.
У вже згаданому німецькому дослідженні8, Юджин Василівський із колегами також дослідили специфічні реакції організму на поезію, як-от електродермальну активність та скорочення м’язів обличчя. Так, у людей, які слухали улюблені вірші, пітніли долоні, що є потужним сигналом про переживання емоцій. Адже потові залози на долонях активуються не тоді, коли нам спекотно, а тоді, коли ми хвилюємося. Щодо мікроскорочень м’язів обличчя, вчені зафіксували активність м’яза-зморщувача брови. Це саме той м’яз, який утворює складку між нашими бровами, коли ми чимось засмучені чи перебуваємо в поганому настрої. І це надзвичайно цікаво. Адже виходить, що ми сумуємо, слухаючи вірші, але в мозку при цьому активуються центри задоволення. Це саме той стан, який Арістотель називав парадоксом трагедії – відчуття задоволення від чогось сумного чи драматичного. З точки зору психотерапії такий феномен пояснюється можливістю пережити негативні емоції не через власний досвід, а через досвід іншого, поета. Ми розуміємо, що в будь-який момент можемо перестати читати, якщо стане занадто сумно, віддаємося почуттям і згодом отримуємо полегшення. Пригадайте-но, як стає легше після того, як поплачеш.
Читати, писати чи слухати
Коли вчені досліджують вплив поезії, вони частіше пропонують учасникам послухати вірші. Адже для цього не потрібно ворушити окоруховими м’язами, а отже, набагато легше отримати якісні зображення у томографі. Втім, у поетичній терапії найчастіше застосовується читання або написання віршів. Тож як ці формати відрізняються один від одного?
Читання та прослуховування – це схожі процеси. В обох випадках ми споживаємо певний лінгвістичний контент, відрізняється лише спосіб подання. Під час прослуховування активуються деякі зони скроневої і тім’яної частки мозку, що відповідають за аналіз звукової структури слів та інтерпретацію сенсів (семантичні хаби), та ділянки лобової кори, яка здійснює когнітивний контроль за процесом та виявляє взаємозв’язки між частинами речень, встановлює зв’язки між попередніми та майбутніми словами почутого. Під час читання до цих зон долучаються ще зорова кора потиличної ділянки мозку, яка відповідає за візуальне сприйняття написаного, та кутова і надкрайова звивини, що координують процес читання, об’єднуючи окремі літери в склади, склади – в слова тощо. І прослуховування, і читання мають свої переваги й недоліки. Наприклад, коли вірш начитує людина з приємним для вас голосом, ви можете отримати більше задоволення чи відчуття спокою. Такий ефект, імовірно, зумовлений виділенням окситоцину гіпоталамічними нейронами, коли ми чуємо голос близької нам людини, що знижує активність гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової «стрес»-системи. З іншого боку, коли ви читаєте, то самі контролюєте швидкість процесу, можете перечитати рядки, які вас вразили, і так підсилити емоційну відповідь. Але для читання віршів необхідно зберігати концентрацію уваги, з чим в стані стресу виникають проблеми.
Ще більшої концентрації вимагає написання віршів. Якщо людині вдається відволіктися від стресової ситуації настільки, що вона починає шукати рими, то це дуже хороша психотерапевтична практика. Вона активізує дефолтні системи мозку і дозволяє потрапити у стан потоку. Поет і пулітцерівський лауреат Марк Стренд14 описує його так: «Ти втрачаєш відчуття часу. Ти повністю захоплюєшся. Ти зосереджуєшся на тому, що робиш […] Минуле та майбутнє зникає, існує тільки подовжене теперішнє, в якому ти збираєш смисли, розбираєш їх та перетворюєш на нові». Таке заземлення і зосередження може бути дієвим способом подолати тривожні стани чи стрес. Але для того, щоб опинитися у потоці, мозок має вимкнути нейронні мережі пильності, які відстежують небезпеку, наприклад, сигнали тривоги. Зробити це зараз може бути непросто. Тому варто пробувати різні формати поетичних сесій: слухати, читати чи писати – щоб обрати той, який допоможе віднайти спокій.
Ця публікація створена за підтримки Європейського фонду підтримки демократії (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну думку EED. Відповідальність за інформацію та погляди, висловлені в цій публікації, повністю несе автор(и).
