Кілька запитань, десятки науковців, лічені хвилини, щоб краще дізнатися про сферу кожного. Разом із видавництвом «Віхола» ми створюємо рубрику, яка дозволить більше дізнатися про те, чим займаються українські вчені, хто їх надихає та дивує. Сьогодні говоримо з Оксаною Півень – генетикинею, авторкою книжки «Без ГМО. Правда і страшилки про генну інженерію».
Коли ви називаєте свою професію, як її найчастіше уявляють люди?
Не знаю, як її уявляють люди загалом, але часто плутають мене з мікробіологом. Мабуть, слово «молекулярна» викликає асоціацію з чимось маленьким.
Що ви робите насправді?
Насправді я молекулярний генетик, і вивчаю функцію генів на рівні організму.
Ваш улюблений профільний фейк чи теорія змови.
Нині дуже «тішать» міфи про те, що вакцини змінюють ДНК, або про те, що це чіпування. Ще з улюблених міфів – історія про трансгенні жири та взагалі про ГМО, і про те, що ГМО змінюють наші гени.
Праці якого/якої науковця/виці вас вражає чи надихає? Чому?
Останнім часом мене захоплюють роботи вчених групи Девіда Лю. Вони створили системи для редагування азотистих основ, тобто окремих літер генетичного коду, на ґрунті CRISPR/Cas9 без внесення розривів молекули ДНК. Такі системи дають змогу коригувати мутації, що викликають різні патології, вчені їх називають клінічно значимі мутації. Там само вчені розробили і технологію Prime-Editing (основне редагування). Мені здається, що це просто вершина фантазії, і я навіть не уявляю, як таке можна було придумати. Це дуже круто, елеганто, водночас і просто, і складно.
Яке найдивніше/найбезглуздіше відкриття у вашій сфері? Чи є у вас улюблені кейси з Іґнобелівської премії?
Я, якщо чесно, не оцінюю відкриття як безглузді. Можливо, навіть найдивніші, на перший погляд, речі, ми просто наразі не в змозі оцінити чи осягнути. І визнання до них прийде згодом, коли людство «буде розумнішим». Про Іґнобелівську премію, мабуть, цікаво і кумедно було про форми калу вомбатів1 та ніж із людських фекалій2.
Що найбільше дратує вас у щоденній роботі?
Дратує купа адміністративної роботи, яку доводиться виконувати. Проводити закупівлі, інвентаризації прекурсорів та інше. З одного боку, це важливо, з іншого, дуже відволікає від головного – експериментального пошуку.
Що найбільше подобається вам у щоденній роботі?
Пошук, планування експериментів, аналіз результатів. От поставили експеримент – і так цікаво, що буде. Чекаєш, коли вже можна фотографувати клітини, фарбувати препарати, ставити форези й таке інше. Бачиш, як проявляються відповіді на питання, і це стимулює і надихає.
Які книжки ви б порадили прочитати, аби люди краще почали розуміти, що ви досліджуєте?
«Сума біотехнології», Олександр Панчін; «Ген. Надзвичайна історія», Сіддгартха Мукерджі; «Генплан. Як ДНК робить нас тими, ким ми є», Роберт Пломін; «Егоїстичний ген», Річард Докінз. Сподіваюсь, що і моя книга, коли я її допишу, допоможе людям зрозуміти, чим займаюся я та інші науковці.
