Це фото 1899 року. На ньому ми бачимо чоловіка, якого в той час вже називали «величним». Це Володимир Хавкін — бактеріолог-експериментатор, який створив вакцини, що врятували мільйони людей. Його доля була сповнена постійної боротьби як проти хвороб, так і проти життєвих обставин. А свій шлях він розпочав з Одеси.
Матеріал створений у співпраці з Національним проєктом з медіаграмотності «Фільтр» Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
Sarah Angelina Acland, “Mr Mordecai Wolfgang Haffkine”
Володимир (Вальдемар) Хавкін народився в єврейській родині в Одесі у 1860 році1. Коли він був ще дитиною, його сімʼя переїхала до Бердянська. Саме там у місцевій гімназії він здобув класичну освіту. А далі повернувся в Одесу і вступив в університет, щоб вивчати фізику, математику та зоологію.
Володимиру пощастило. У той час Одеса була одним із центрів мікробіології. Там створили другу бактеріологічну станцію у світі6.
Одеська бактеріологічна станція. 1902 рік.
До того ж в університеті працював талановитий вчений Ілля Мечников, який і надихнув молодого дослідника вивчати зоологію. Навчальний заклад став для Володимира другою домівкою, де він полюбляв разом зі своїм наставником та іншими студентами вести наукові дискусії й обговорення. Але на заваді розвитку стала Російська імперія.
У 1881 році внаслідок теракту гине імператор Олександр ІІ. Ширяться чутки, нібито новий цар, Олександр ІІІ, видав наказ бити та грабувати євреїв за те, що ті вбили його батька5. По всій країні починаються єврейські погроми, що відбулись і в Одесі. Володимир разом з іншими євреями створює в місті загони самооборони. Через сутички з місцевими кадетами його заарештовують та відправляють за ґрати, але завдяки клопотанню Іллі Мечникова згодом відпускають на волю.
Зрештою, Володимир повертається до університету та продовжує свою роботу над дослідженнями мікроорганізмів. Як талановитий науковець він здобуває ступінь кандидата природничих наук, а згодом — і доктора4. Однак для того, аби стати професором та далі зростати по карʼєрній драбині, йому потрібно було прийняти християнство, що він як єврей робити не хотів3. Усвідомлюючи безвихідність ситуації, Хавкін вирішив емігрувати.
Еміграція й вакцинація
Спочатку Хавкін оселився у Швейцарії1, але він мріяв працювати в Інституті Пастера — провідному світовому бактеріологічному центрі. І втілив мрію у життя. Щоправда, не так, як очікував.
Осіннім ранком 1889 року до бібліотекаря Інституту Пастера прийшов молодий хлопець із дещо блідим обличчям та в старенькому одязі3. Це був Володимир Хавкін, який мав рекомендаційний лист від Мечникова. З огляду на це, його влаштували працювати при інституті, але лише на посаду молодшого бібліотекаря, ще й за мізерну платню. Однак Хавкін радів і цьому. Він мав доступ до лабораторії, щоправда, проводити експерименти міг лише у вільний від роботи бібліотекарем час. Саме там Хавкін і почав досліджувати методи боротьби проти холери, від якої у ХІХ столітті помирали мільйони людей.
У 1892 році його вакцина була готова1. Після успішного випробування на морських свинках, кроликах та голубах він був готовий перевірити її й на людях. І оскільки ризикувати чужими життями Хавкін не хотів, то перевірив усе на собі. Доза вакцини у декілька раз перевищувала ту, яку він колов тваринам, і вочевидь, він тоді ще точно не знав про оптимальну кількість інʼєкції. Однак його розрахунки виявилися правильними. Після введення вакцини у нього швидко піднялась температура, почався сильний головний біль та слабкість у тілі. Однак лихоманка минула через кілька днів. Коли стало зрозуміло, що небезпеки для його здоровʼя вакцина не становить, Хавкін запланував перевірити її в реальних умовах й на більшій кількості людей. І така нагода зʼявилась.
Боротьба з холерою
Індія у той час була колонією Великої Британії й через велику кількість населення та антисанітарію страждала від спалахів епідемій чуми та холери. Саме тому британський посол у Парижі запропонував Володимиру Хавкіну поїхати туди та застосувати свою вакцину2.
А далі для вченого почались суцільні випробування. Охочих вакцинуватись було обмаль. Усе через те, що саме в 1893 році Індія не потерпала від епідемії. До того ж ефективність вакцини була не доведеною, а сама ін’єкція — досить болісною. Та й у середовищі британських й індійських лікарів його сприймали радше як зоолога. Ще одним викликом став пошук місця для вакцинації: для отримання обʼєктивних результатів йому потрібно було знайти людей з однаковими умовами життя та приблизно рівним розподілом за кількістю прибічників і противників вакцинуватись. Окрім цього, було важливо спрогнозувати можливий спалах хвороби й заздалегідь вакцинувати людей. А це рівнозначно пошуку голки в копиці сіна.
Тільки у 1894 році він вакцинував 23 тисячі людей на півночі Індії, але, як вчений сам записав, «серед них не з’явилася холера, щоб показати, чи була вакцина цінною, чи ні»2. Він був у відчаї, бо так і не міг перевірити ефективність свого препарату. Втомлений від того, що його зусилля не приносять результату, Хавкін почав думати над тим, щоб накласти на себе руки3.
Однак з часом йому вдалось перевірити свою вакцину на ефективність. Володимира запросив санітарний лікар Калькутти з проханням допомогти у виявлені холери в резервуарах з водою. Зрештою, саме в тих кварталах міста, де були найбільші ризики захворіти, Хавкін почав проводити вакцинацію. Через 2 місяці він вже мав перші результати: з 335 невакцинованих людей холерою захворіло 45, з них було 39 смертей; а от серед 181 щепленої людини захворіли четверо і всі загинули4. І хоч такі дані були недостатніми, аби робити загальні висновки, але навіть цей результат продемонстрував, що вакцина суттєво зменшує імовірність захворіти холерою. Однак на шанс вижити серед уже інфікованих вона не впливає.
Фото: Хавкін вакцинує від холери дівчинку в Індії. 1894 р.
Та навіть ці попередні результати, дозволяли продовжити вакцинацію й дослідження ефективності препарату. За звітами Хавкіна, станом на 1895 рік він вакцинував 42 тисячі людей та вказав, що його препарат зменшив кількість захворювань2. Тож за два роки вакцинації йому вдалося врятувати тисячі людей. Хавкін прагнув удосконалити вакцину, аби вона зменшувала ризик смертності в інфікованих. Однак далі йому довелося перемкнутися на боротьбу вже проти іншої, значно небезпечнішої хвороби — чуми.
Вакцина проти чуми
Кінець ХІХ століття був часом поширення електрики та початок виробництва автівок. Проте й тоді (як почасти й тепер) зберігалась висока смертність під час епідемій чуми, що ще в середньовіччі знищувала мільйони людей.
У 1894 в Китаї відбувся спалах цієї хвороби. Чума досягнула Гонконгу, а звідти торговими кораблями поширилась і до Індії. Під удар потрапили мешканці портового та щільно заселеного міста Бомбей (сучасний Мумбай). Смертність від чуми була у два рази вищою, ніж від холери. Кількість загиблих зростала з шаленою швидкістю. Саме тому колоніальна влада звернулась до Хавкіна за допомогою. Фактично, йому доручили розробити вакцину від чуми з нуля.
Фото «Кільця на стіні будинку демонструють кількість загиблих від чуми»
Чи дали йому все необхідно для цього? Ні. Він працював у маленькому приміщенні з одним клерком і трьома помічниками. У таких умовах експериментував над новою вакциною, від якої залежали життя мільйонів людей. І йому таки вдалося створити ефективний препарат. Кролики, яких він вакцинував, не просто вижили — у них сформувався імунітет від хвороби. А це означало, що вакцину можна було спробувати й на людях.
Місцем тестування стала бомбейська вʼязниця, де був зафіксований спалах чуми. Загалом він вакцинував 154 людини, які погодилися на це. У перший день серед тих, хто отримав щеплення, померло троє людей, але опісля смертей не було. Інша ж ситуація була з невакцинованими: зі 191 людини, які відмовилися від ін’єкції, загалом померло дев’ятеро людей4. Ще більшу ефективність вакцина продемонструвала у 1898 році. В одному індійському поселенні, де почався спалах чуми, з 71 вакцинованого захворіли вісім людей, з яких троє згодом померло. А от серед 64 невакцинованих захворіли 27 людей, з яких 26 — зі смертельним результатом4.
Фото: «Мати з хворою дитиною. Бомбей, 1897 рік.
Завдяки ефективності вакцини, яку підтвердили й подальші дослідження, лише протягом року щеплення отримали сотні тисяч людей, чиї життя вдалось зберегти завдяки препарату Хавкіна. Ба більше, ця вакцина допомагала не тільки в профілактиці хвороби, але й у боротьбі з нею у вже інфікованих людей4.
Загалом з 1897 до 1925 року з Бомбея надіслали 26 мільйонів доз вакцини. Смертність від хвороби зменшилась на 50–85%2.
Злет та падіння
Зусилля Володимира Хавкіна оцінила й британська влада. Королева Вікторія нагородила його орденом Індійської імперії — однією з найвищих державних відзнак1. В Індії створили лабораторію, де Хавкін у комфортних умовах разом із помічниками міг працювати над вакциною. Проте далі сталася катастрофа.
У 1902 році в селищі Мулковал 107 людей отримали щеплення від чуми. Але через шість днів у 19 з них почали спостерігати симптоми правця, що призвели до загибелі вакцинованих4. Відбулось розслідування, під час якого встановили, що всі померлі отримали щеплення з одного флакону із маркуванням 53N. У висновку зазначали, що причиною смертельних випадків були порушення процедури стерилізації препарату2. За це Хавкіна відсторонили від роботи в лабораторії та відправили до Лондона. І це в той час, коли в Індії епідемія чуми досягла піку, і єдиним засобом, який стримував її поширення, був препарат Хавкіна. Звісно, людей вакцинувати продовжували, але науковець фактично втратив можливість контролювати процес. Та чи був Хавкін винний?
На його захист стала плеяда науковців Великої Британії. Вони писали численні листи до парламенту та в наукові журнали, спростовуючи обвинувальне рішення щодо Хавкіна. Зрештою, через п’ять років вдалося встановити, що винним був помічник Хавкіна, який, відкриваючи флакон, впустив свої щипці на землю і, не стерилізуючі їх повторно, продовжив відкривати місткість з вакциною. Остаточно Володимира Хавкіна виправдали лише у 1907 році та дозволили повернутись в Індію2.
***
Володимир Хавкін працював над вакцинами, де тільки міг: у залізничних вагонах, залах очікування, імпровізованих лабораторіях. Він особисто робив щеплення десяткам тисяч людей: дітями в індійських нетрях, ув’язненим, робітникам на плантаціях, військовим. Він боровся не тільки з хворобами, а й зі стереотипами тих, хто боявся вакцинуватись. Він заспокоював тисячі людей, які в паніці прощались із життям через спалахи епідемій. І зрештою, його вакцини врятували мільйони тих, хто за інших умов був би приречений на страшну смерть.
Невелике приміщення, де Хавкін розробив вакцину від чуми, стало частиною медичного коледжу у місті Мумбаї, у якому й тепер створюють ліки проти різних хвороб. А от у Бердянську та Одесі, де жив і навчався науковець, пам’ять про славетного епідеміолога зберігають вулиці названі на його честь.
