Інфекційні хвороби не дають перепочити. Поруч зі збільшенням кількості хворих на ковід в новинах з'являється мавпяча віспа: 14 серпня 2024 року ВООЗ оголосила9 її спалах надзвичайною ситуацією міжнародного характеру. За 2022-2023 роки виявили 99 518 випадків мапячої віспи, і 95 196 з них трапилися в місцях, де раніше хвороба не з'являлася10 — втім згодом ситуація покращилася. Сьогодні захворюваність знову зростає. Що це за хвороба і чи варто її боятися?
Коли ми чуємо «віспа», одразу на думку спадає вбивця мільйонів людей та король епідемій минулих століть – натуральна віспа, яку подолали завдяки вакцинації у . Для цього знадобилось 184 роки, але людство потихеньку вчилося боротися з епідеміями. Зараз перед нами постає ще один виклик у сфері інфекційних хвороб – віспа мавп.
Що об’єднує мавпячу віспу та натуральну?
Збудники, а точніше, віруси – з одного сімейства – Poxviridae. Вони дуже близькі родичі – із одного роду Orthopoxvirus, який об’єднує 12 вірусів, що заражають переважно ссавців (наприклад, вірус віспи єнотів, вірус віспи верблюдів) або членистоногих. Чотири з них заражають людей. (Збудника вітряної віспи тут, до речі, немає, бо її викликає вірус герпесу третього типу, який взагалі не родич натуральної віспи; вітрянка потрапила до ряду вісп, бо у неї схожа клінічна картина, зокрема висипання.)
Поксівіруси містять ДНК, є доволі великими за розмірами та складними за механікою розмноження.
Що ми знаємо про віспу мавп?
Її відкрили не вчора, а в 1958 році, коли у крабоїдних макак, яких тримали для досліджень як лабораторних тварин, відбулося два спалахи хвороби. У людей зараження вперше ідентифікували у 1970 році на території Демократичної Республіки Конго (тоді – Заїру)1. Загалом вірус можна знайти в тропічних лісах Центральної та Західної Африки – там він циркулює поміж тварин. Його знаходили ще в африканських білок та у . Це були єдині два випадки, коли вірус знайшли у тварин в дикій природі, тому хто основний резервуар – досі невідомо. У Центральній та Західній Африці часом виникали спалахи захворювання. Наприклад, у 1981–1986 роках в Демократичній Республіці Конго зафіксували 338 випадків зараження та 33 – смерті. Зазначу, що є два підвиди вірусу: більш смертельний та важкий із Центральної Африки (летальність до 10%), та більш легкий із Західної (летальність до 1%). Вони циркулювали у своїх відповідних локаціях.
Передається хвороба від тварин до людини через укус або подряпину, приготування м’яса диких тварин, прямий контакт з рідинами організму чи вмістом висипу, або непрямий контакт з матеріалом ураження, наприклад, якщо ви вирішите полежати на підстилці, яка раніше належала хворій тварині2.
Також віспа мавп може передаватись від людини до людини. Для цього потрібен тривалий близький контакт із людиною – тобто із висипом, рідинами організму, краплями рідини під час видиху (або ж краплями слини під час кашлю). Захворіти можна й через забруднені матеріали, як-от, знову-таки, постільна білизна. Є хороша новина – вірус робить це не надто часто. Найдовший задокументований ланцюг передач – 6 людей3. Якщо проаналізувати, звідки пацієнт отримав хворобу, то первинні інфекції від тварин становили 72%, тоді як між людьми – 28%. Тобто вірусу складно поширюватися від людини до людини.
Майже всі первинні випадки траплялися серед невакцинованих від натуральної віспи осіб. Оскільки віруси доволі близькі між собою, вакцина від натуральної віспи дає імунітет і від мавпячої (дослідження показали, що захист становить приблизно 85%4). Ба більше, у США розроблена спеціальна вакцина для профілактики віспи мавп – JYNNEOs.
Які симптоми мавпячої віспи у людей?
Інкубаційний період переважно триває один-два тижні. Серед симптомів – збільшення лімфатичних вузлів на початку хвороби (підщелепних, завушних, шийних, пахових та інших), що є характерним і відрізняє мавпячу віспу від натуральної. Рано, ще навіть до висипу, з’являється лихоманка. Через 1–3 дні після початку симптомів – висипання. Спочатку висип – це просто ущільнення, потім виникає наповнена прозорою рідиною бульбашка, яка згодом стає кірочкою і рубцюється. Спершу він з’являється на обличчі, потім поширюється на кінцівки, але під час тяжкого перебігу можуть бути по всьому тілу. Симптоми віспи мавп схожі на симптоми натуральної віспи, що й не дивно.
Інфекція може тривати до чотирьох тижнів, поки висип не зійде. Людина може страждати від низки ускладнень, зокрема вторинних бактеріальних інфекцій, бронхопневмонії, ураження шлунково-кишкового тракту, зневоднення, сепсису, енцефаліту та інфекції рогівки з втратою зору.
Специфічне лікування5 існує. Наявний свіжосхвалений у Європі (а в 2018 році – у США) препарат Тековірімат, який створили на замовлення уряду Штатів для лікування захворювань, що спричиняють Ортопоксівіруси, на випадок біологічної атаки, де роль зброї відігравала би натуральна віспа або інший вірус цього роду. Також існує Бринцидофовір, який, теоретично, теж повинен діяти – на тваринах він показав хороший результат. Його не тестували на людях, оскільки пацієнтів із натуральною віспою, на щастя, немає. Дані є лише із досліджень на тваринах і вірусах, схожих на натуральну віспу. Для лікування також можна використати препарат цидофовір. Але він працює насамперед проти , і даних про ефективність проти мавпячої віспи немає. Проте теорія та дослідження на тваринах і в пробірці показали, що таке використання доволі перспективне.
Тут уважний читач може запитати, чому така велика увага до хвороби, яка є доволі рідкісною, лімітованою та й виникає переважно у Африці. Якщо коротко – тому що є багато невідомих і ризикованих факторів про цю хворобу загалом, а також чимало нових та дивних особливостей саме під час нинішнього спалаху.
Досі невідомий основний резервуар інфекції. Часто спалахи за межами Африки спричиняють привезені тварини (наприклад, спалах 2003 року у США, який виник від імпортованих Гамбійських хом’яковий щурів), часто – домашніми. А що буде, якщо завезти саме ту тварину, яка поширить вірус на тварин-мешканців нової країни, і захворювання стане масовим?
Досі спалахи переважно вдавалося відстежувати й знаходити першопричину. А якщо це стане неможливим? Якщо вірус почне передаватися безсимптомно? Як контролювати такі спалахи?
Ще одна загадка полягає в тому, що майже в усіх кластерах випадків є чоловіки у віці 20–50 років, багато з яких є геями, бісексуалами та мають секс з чоловіками (GBMSM), хоча вірус наче не передається статевим шляхом6.
У 2022 році мавпяча віспа стрімко поширювалася (якщо порівнювати з попередніми випадками, а не з ковідом, наприклад) у різних країнах. «Історично траплялося дуже мало випадків “експорту” захворювання. До цього року це було лише вісім разів», – зауважує Джиммі Віттворт, професор міжнародного громадського здоров’я в Лондонській школі гігієни та тропічної медицини7. Тоді ж зафіксували сотні випадків у 16 країнах, зокрема Великобританії, Португалії, Іспанії та інших; цей спалах став одним із наймасовіших. І, що найгірше, вперше за межами Африки ми мали справу зі спалахом, який поширюється масово, а джерело інфекції – невідоме. Вчені не змогли відстежити всі випадки до Африки. Так само не вдається встановити, яка тварина, наприклад, привезла хворобу на континент. Утім ситуація стабілізувалася у травні 2023 року.
Та вже влітку 2024-го мавпяча віспа поширилася низкою країн африканського континенту, в яких її раніше не фіксували: Бурунді, Руанді, Кенії, Уганді. Лише за минулий місяць виявили понад 100 випадків, хоча, майже напевне, їх значно більше9. Це збільшує ризики глобального поширення хвороби.
Ще два роки тому країни витратили мільйони на вакцину. Наприклад, США замовили її на 119 мільйонів доларів, це приблизно 13 мільйонів доз8. Перші дослідження геному вірусу показали, що навряд чи ми маємо справу із мутованим вірусом (на щастя), але такий варіант унеможливити надалі ми не можемо, хоча вірус доволі стабільний. Також тоді виявили, що це більш м’який західноафриканський варіант, що є хорошою новиною.
Звичайно, це не ковід і масова епідемія з блискавичною передачею від людини до людини нам навряд чи загрожує – але це вихід захворювання зі звичних патернів поведінки, що насторожує вчених по всьому світу.
Стаття доповнена 16 серпня 2024 року актуальною інформацією щодо нових спалахів мавпячої віспи.
