Коли люди чують слово «Чорнобиль», вони часто думають про апокаліптичну пустку, радіацію, трагедію, яку пережила наша країна в 1986 році. Проте мало хто розуміє, що Чорнобильська зона відчуження у 2016 році стала найбільшим заповідником у Європі, й це велике досягнення України та українського народу. Успіх Чорнобиля як заповідника може бути ключем до того, що робити з понівеченими війною землями (хоч він ще лише на початку свого шляху).
Деякі землі Франції після Першої світової війни й досі є непридатними для життя та сільського господарства. Так, на північному сході країни є Zone Rouge, або Червона зона, — територія важких кровопролитних боїв 1916 року. Саме там відбувалася Верденська битва, яка тривала 303 дні й забрала життя сотень тисяч людей. У висновках експертів, які оцінювали території після війни, зазначалося1: «Повністю зруйнована. Пошкодження власності: 100%. Збиток, завданий сільському господарству: 100%. Неможливо очистити. Людське життя неможливе». Земля там — у вирвах, і досі є нерозірвані снаряди. Коли французький уряд оцінив, скільки коштуватиме відновлення території та усунення небезпеки, він вирішив, що найкраще залишити землі недоторканими, принаймні поки що. «Ці села вирішили вважати жертвами війни», — каже1 Джозеф Гупі, професор географії з Університету Вісконсин-о-Клер. Відтоді вони отримали спеціальну назву «сільські детруїти», або «зруйновані села». Чи не нагадує «відселені села» Чорнобиля?
Нам варто змиритися з тим, що і в Україні будуть «території-жертви війни». Скільки їх буде? Де? Чи можливо їх буде повернути у використання? Це можна буде зрозуміти лише після нашої перемоги, масштабного дослідження та пріоритезації територій. Але залишити території без господарської діяльності не означає залишити їх пусткою.
Природа швидко бере своє. У Червоній зоні дерева, трави та кущі повернулися дуже швидко. У Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику зараз відбувається неухильне перетворення антропогенних ландшафтів у наближені до природних комплексів Полісся. Флора Заповідника налічує 1256 видів судинних рослин, 120 видів лишайників та 20 видів мохів. Тут зафіксовано понад 300 видів хребетних тварин, 75 з яких занесені до Червоної книги України. Унікальна створена у 1990-х роках популяція коней Пржевальського розростається і щороку поповнюється новими лошатами.
Як і навіщо коні Пржевальського оселилися в Зоні відчуження
Багато українських науковців наголошують, що заповідники на території минулих зон бойових дій — це корисне рішення і для України, і для клімату планети. Приклади таких «зон» має ціла низка країн.
Наприклад, кандидатка географічних наук Анастасія Сплодитель зазначає2 у своєму інтерв'ю Українські природоохоронній групі, що «покинуті території між Північною та Південною Кореєю, відомі всім як демілітаризована зона, зараз є важливим резервуаром біорізноманіття, де мешкають тисячі видів. Іншими прикладами є зони, які належать до мережі охоронних ділянок Natura 2000, що є центральною в охороні біорізноманіття країн ЄС. Станом на 2017 рік мережа мала 27 312 ділянок. Так, чимало країн додали до Natura 2000 значну частку своїх територій, які постраждали від війни: Данія — 45%, Нідерланди — 50%, Бельгія — 70%.
Нам доведеться оцінити наші землі та зрозуміти, як їх доцільніше використовувати. Щось цілком можливо буде повернути для аграрних потреб. Щось буде непридатним для проживання, але підійде для військових полігонів. А щось ми повернемо природі. І тут повинна бути велика мудрість всіх зацікавлених сторін для того, щоб відрізнити одне від іншого.
Нам потрібно більше заповідників
Україні не вистачає заповідних територій, і війна погіршує цю ситуацію. За даними Української природоохоронної групи, приблизно 44% природоохоронного фонду3 окуповано або розташовано в зоні бойових дій. Частину земель планують вилучити з природно-заповідного фонду й передати Державній прикордонній службі для посилення безпеки кордону. Безперечно, безпека кордону — це пріоритет. Але часто сама природа надає надійний захист.
Наприклад, Українська природоохоронна група зазначає4: «Державний кордон України — не просто лінія на карті, яка в уявленні постає мінералізованою смугою розмежування. Насправді залежно від місцевості це також може бути річище річки, середина непрохідного болота чи хащі глибоко в лісі. Так, практично всі прикордонні території з країнами-агресорками на півночі України — ліси та непрохідні болота — створюють непереборну перешкоду для просування військової техніки. Збереження територій у природному заболоченому стані є найкращим запобіжником широкомасштабного повторного вторгнення в майбутньому».
Болота ж самі по собі — це унікальні осередки біорізноманіття, які зникають. А саме вони є також важливим гальмом кліматичних змін. Водно-болотні угіддя можуть5 «захоплювати» велику кількість вуглекислого та інших парникових газів з атмосфери і зберігати їх у своєму ґрунті та рослинах.
Нам важливо розширювати наші заповідні зони, й світ точно допоможе нам у цьому. Адже заповідники — це:
— збільшення біорізноманіття;
— протидія глобальному потеплінню;
— створення рекреаційних зон, які можна використовувати зокрема для реабілітації, якщо це буде визнано безпечним.
Варто продумати можливості залучення науковців уже зараз
Наразі багато заповідних територій є недоступними для науковців. Не лише через окупацію, а й через замінування, базування там військ тощо.
Якщо згадати досвід Чорнобиля, то раніше головною людиною вважався дозиметрист. Він прокладав усі нові стежки. Нова територія? Перед тобою йде дозиметрист, вимірює рівень радіації та, відповідно, надає або не надає дозвіл.
Тепер такою людиною може стати сапер. Нам доведеться вчитися взаємодії військових та науковців й адаптовувати наші землі до життя після війни. Настільки, наскільки це буде можливо.
Фото
Максим Дондюк
Фотографії з дрона територій на півдні України, які зазнали масованих обстрілів і кровопролитних боїв від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Колишні позиції української армії, село Посад-Покровське, Херсонська область, нульова лінія. Грудень 2022 року.
