«А ми до вас в ранковий час!» — знову смартфон, годинник на мікрохвилівці, Поштовій площі та у мене в голові не зможуть дійти згоди у відповіді на питання, котра нині година. Як квартальний звіт у податкову, як миття сковорідки перед приготуванням омлету, як розряджена батарея смартфона холодного темного вечора далеко від дому — очікувано, невідворотно і все одно — до спазму мімічних м’язів прикро, що відтепер 5 година дня — це 5 вечора! Ночі! Зате нарешті наздогнали втрачений навесні час. Ачівка.
На фоні грає пісня Ain’t No Sunshine When She’s Gone
Ain't no sunshine when she's gone
It's not warm when she's away
Ain't no sunshine when she's gone
And she's always gone too long
Anytime she goes away
І наче все розумію: зимовий час — то і є «правильний», а весняний перехід на «літній час» нині ніяк не виправданий: здоров’я людям псує, а статистично значущої економії електроенергії не дає. Ну погляньте: в середньому, цей перехід економить1 0,34% енерговитрат, і навіть не всюди. У субтропіках «денний час» збільшує потреби в електроенергії. На цьому місці всі мають уявити таку собі антропоморфну Україну, яка просить їхні країни потримати її пиво, поки демонструватиме ефективність планових відключень електроенергії.
Про потребу перевести годинники в Парижі, аби менше витрачати свічки на освітлення нічного життя, писав ще сам Бенджамін Франклін. В іншому своєму опусі він казав, що час — це гроші. Немає й що заперечити! Наприкінці ХІХ століття перевести годинникові стрілки уже серйозно запропонував новозеландський (тобто тоді британський) ентомолог і астроном (ото були талановиті люди!) Джордж Вернон Гадсон. А ось втілили його ідею Австро-Угорщина та Німеччина в 1916 році, коли вони воювали з усім світом, і гроші треба було ретельно рахувати. Жарівки вже тоді були поширені, а ядерні реактори та світлодіодні світильники ще не винайшли. Економили електроенергію, як могли. Цікаво, що до завершення Першої світової перехід на «літній час» запровадили більшість європейських країн і навіть США. Так воно й повелося.
Каждої весни, каждої переведення годинників уперед та, як наслідок, потреба прокидатися й усе робити на годину раніше виливаються не лише в small talks про час, а й в інфаркти, інсульти, аварії, додаткові проблеми в школі, розлади сну та настрою і, якщо бути прагматичними, величезні збитки. Почитати про це можна за цими посиланнями: 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. Що колись було розв’язком проблеми, стало самою проблемою. Здавалося б, очевидно, що треба згорнути цю лавочку з літнім часом і назавжди залишитися на природному. Себто, «зимовому». Повернути ту позичену в березні годину і більше не сунути її туди-сюди заради людського здоров’я. Таку позицію висловлює10 Американська академія медицини сну.
І слова «перейти на зимовий час та на ньому залишитись» у моєму мозку лежать у сусідніх комірках пам’яті з Тайожним союзом (якраз ювілей у словосполучення), пошуками Гердою Кая в крижаних покоях Снігової Королеви, страшною дитячою книжкою, де діти-гультяї, перетворені на стареньких, у закинутій хатині в зимовому лісі мусили переводити назад годинник свого життя, аби повернутися в дитинство і більше час не марнувати, і, що найгірше, пішохідним нічним переходом через мости на Троєщину в снігопад, бо в місті — транспортний колапс. Темно, холодно, безнадійно. Це росія, як на мене, мала б перейти на зимовий час і там замерзнути назавжди.
Повторюю, що я цілком свідома того, що «зимовий час» правильний, і весняні ігри з годиною відбирають у людей здорові роки. Це ж колонка. Я її пишу, аби висловитися і вас розважити, а не заради впливу на світові процеси. Може, візіонери, футурологи, міністри та їхні літературні кріпаки пишуть колонки заради впливу… Та поки єдині справді впливові колонки я бачила в героїні Сари Джесіки Паркер в серіалі «Секс і місто».
Отже, зимовий час. Є такий анекдот: «Доню, затям: гендер — це штучно створене абстрактне поняття. Гроші, суспільство, релігія — теж. А от час лягати спати — дуже, дуже конкретний». У цьому і криється розв’язок нашої колізії з переведенням годинника туди-сюди.
Якщо дати волю фантазії, ще й трохи погуглити, можна знайти декілька варіантів цього розв’язку, аби спробувати зберегти й людське здоров’я, і світло на гангліозних клітинах сітківки та нейронах супрахіазмального ядра. Власне, аби було перше, потрібно достатньо і вчасно другого.
Можна, наприклад, просто залишитися на літнім часі — ніхто й не помітить! Можна подумати, всі такі ефективні тайм-менеджери, жодної години на рік (на день!..) не згаяли. Я би сказала, це ще дуже щедро і по-людськи — списати з нас тільки одну годину замість усіх незліченних, плідно і творчо згаяних у срачах. Про таке вже з аргументами, законопроєктами і публічними обговореннями говорять у США (Sunshine Protection Act)11 — щоб ви не думали, що то мої безпідставні марення.
У нас навіть можна вийти з промовою до народу України і сказати, що ми йдемо геть від москви, залишаємося на літньому часі з метою подальшої євроінтеграції, розробили цю стратегію разом із придворною креативною агенцією та будемо імплементувати завдяки підтримці стратегічних партнерів.
Можна ще докинути, що відмова від повернення на зимовий час — це пілотний проєкт зі запобігання сезонному афективному розладу, і втілюється він в межах програми Першої леді «Ти як?».
Я, наприклад, згодна прокидатися за «зимовим часом», а лягати спати — за «літнім». Чим не компроміс?
Хай люди у Флориді чи на Сицилії залишаються навіки на правильному зимовому часі. В них удосталь сонця і тепла, а томливі й темні ранні ночі збільшать попит не на інгібітори зворотного захоплення серотоніну, а хіба на вино та презервативи. А нам треба більше світла. Ми його воїни.
