Навіть попри повномасштабне вторгнення Росії та її атаки на інфраструктуру, українські наукові дослідження не припиняються. Про те, як вчені працюють в умовах війни, з якими проблемами стикаються та як їх вирішують, розповів доктор біологічних наук, професор кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету Сергій Утєвський.
Про віддалене викладання
Студенти, так би мовити, розпорошені. Тут і є і мінуси, і переваги. Перевага в тому, що ця система дисциплінує: можна побачити всі завдання, відеолекції, додаткову інформацію. Серед недоліків – звичайно, немає практики в тих дисциплінах, де треба працювати руками. Наприклад, курси, пов’язані з обчисленнями (ми займаємося генетикою, молекулярною еволюцією і працюємо з комп’ютерними програмами), можна проходити віддалено. На інших предметах краще було б безпосередньо спілкуватися в аудиторії, але так не виходить.
Звичайно, є практичні курси – наприклад, зоологія безхребетних. Є лекції в аудиторії і практичні заняття з об’єктом – з тваринами. Ми вивчаємо будову тварин під мікроскопами, і тут краще, щоб студент все потримав у руках, навчився працювати з мікроскопом, об’єктами, препаратами. У такому разі, звичайно, віддалено важче працювати. Хоча і тут є свої методи: можна демонструвати зображення онлайн через Google Classroom. Це зручно. Я цьому навчився, коли проходив курси на Coursera. Побачив, як це відбувається, що це ефективний метод. Я цей досвід використовував під час карантину і використовую під час повномасштабної війни. Це стало нашим корисним надбанням – досвід спілкування онлайн.
Про стан будівель і досліджень
Як і багато будівель у центрі Харкова, постраждав Музей природи – там зруйнувалися вікна, але з музеєм нічого не сталося. У музеї є робітники, які перебували в ньому вдень і вночі. Вони сховали експонати й матеріали, зразки в підвал. Там дуже цінні препарати – так звані голотипи, тобто типові зразки нових видів. І мої нові види зберігаються там – я описав 11 нових для науки видів.
Я розповідав колись, що є фахівцем із п’явок (моя широка спеціалізація – зоологія, я цікавлюся також проблемами еволюції). П’явки – це цікаві створіння, і на них легко вивчати еволюцію. У 2020 році я зі своїм аспірантом Андрієм Хоменком і ще двома колегами – Андрієм Утєвським та словенським колегою Петером Тронелем – описали новий вид, Trocheta blanchardi. Це вид з Кримського півострова, матеріали ми збирали ще до війни, до анексії. Trocheta blanchardi живе лише там й більше ніде у світі. І зараз така ситуація – кліматичні фактори, війна. Звичайно, це не найкращі часи для рідкісних видів з невеликими ареалами. А ми маємо зберегти не лише наші території, але і нашу природу. Це така сама проблема, як і багато іншого.
Типові зразки цього виду зберігаються в Музеї природи, Природничому музеї в Києві та Гамбурзькому зоологічному музеї – у трьох місцях на випадок, якщо щось станеться. А такі прикрі випадки бувають. Наприклад, у Бразилії згорів великий музей з багатьма зразками – величезна втрата для зоології та систематики. Якщо втрачаються типові зразки, ми не можемо порівняти те, що ми впіймали, зібрали, з типом і точно його визначити. Щоб уникнути цієї проблеми, ми розділили типову серію на три музеї.
Про міжнародну співпрацю
Щойно почалася широкомасштабна агресія [Росії], я відразу отримав багато повідомлень, листів від колег, з якими я активно спілкувався, і тих, з якими багато років не контактував. Вони запитували, чим допомогти, і допомагали дуже багато. Наші словенські колеги з Люблянського університету, професор Петер Тронель, подарували нам лабораторію для молекулярно-генетичних досліджень, передали все обладнання і реагенти.
Наші колеги – європейські, американські, канадські – дуже турбуються, щоб українська наука збереглася. Намагаються нам допомогти всіма способами. Є спеціальні гранти, можливості, ми вже подавалися на кілька проєктів, чекаємо на результати. Тобто там надзвичайна зацікавленість у наших науковцях. Така парадоксальна ситуація, що у нас в Україні існує думка, що вже нічого немає, все десь зникло. А насправді науковці працюють, є надзвичайні ентузіасти своєї справи. Такий клас існує в Україні, і він помітний на світовій арені. Їх знають, їх помічають, їм допомагають. На жаль, у нас вони менш помітні.
Ми співпрацюємо з усім світом. З європейськими країнами: Іспанією, Італією, Португалією, Францією, Німеччиною. Співпрацюємо і зі США, Канадою. Виконуємо проєкти, пишемо спільні статті. Протягом цього року я публікував чотири статті в міжнародних журналах, де відбувається рецензування незалежним експертом. Так само і я як експерт рецензую статті з міжнародних журналів. Я їх вичитую, перевіряю, пишу свої зауваження. Тобто навіть під час таких не дуже зручних обставин ми продовжуємо цю роботу, співробітництво, описуємо для науки нові види.
Описуємо антарктичний вид, який демонструє біполярне поширення. З Андрієм Утєвським уже описали вид Pterobdellina vernadskyi. Це антарктичний вид. Він має родичів на півночі Атлантичного океану, а в тропіках – ні. Це біполярне поширення, тобто біля полюсів. І ми вважаємо, що поширення представників цього роду Pterobdellina відбувалося з півдня на північ. А тепер ми побачили, що існує вид, який поширився з півночі на південь. Тобто ми знайшли інший приклад і зараз описуємо цей новий вид п’явок з польськими колегами.
Дослідження складається з кількох етапів. Ми багато працювали в лабораторії до повномасштабної війни. І в нас багато матеріалів, багато попередніх даних. Їх ми тепер можемо обробляти на комп’ютері – фотографії, малюнки. Ці малюнки можна описувати, давати їм пояснення. Ми маємо нуклеотидні послідовності, тобто послідовності ДНК, тепер ми використовуємо методи біоінформатики, щоб проаналізувати ці молекулярні дані та отримати філогенетичні дерева, які відображають хід еволюції. Ці етапи ми можемо виконувати на комп’ютері. Над цим можна ще багато працювати.
Я співпрацюю з колегами з різних країн. Зараз вони можуть працювати, наприклад, зі зразками в лабораторії, надсилати мені фотографії, малюнки. Я їх пояснюю. Ми, от наприклад, описуємо новий вид п’явок з Північної Африки – паразитів черепах. Так само вони [закордонні колеги] виконують свою частину роботи, а я свою. Це п’явка Placobdella costata. Вона була вперше описана з України, і з нашими українськими зразками порівнюють зразки з інших країн. Тобто вони без нас не можуть обійтися. Така кооперація постійно відбувається, на щастя. Тобто ми потрібні. Нас цінують. І це добре.
Про науку і її практичну застосовність під час війни
Це природно, що під час війни ми [як країна] хочемо сконцентруватися на [практичних] проєктах, які стосуються, наприклад, оборони. І держава має на це право. Це нормально. Я думаю, що так буде й далі.
Але є речі, які ми не можемо ігнорувати – небезпеки, які так само можуть призвести до дуже негативних наслідків. Наприклад, якщо не будемо навчати малакологів, які вивчають равликів. Серед цих равликів є проміжні хазяї небезпечних паразитів. Збудник такої небезпечної хвороби як шистосомоз – плоскі черви, трематоди, так звані двуустки – живуть у тропічних країнах. Їхніми проміжними господарями є равлики роду Bulinus, які живуть у прісних водоймах. Але клімат змінюється. І якщо у нас з’являться ці равлики, будуть люди, заражені цим паразитом, і ця небезпечна хвороба може поширитися і в Україні. А її наслідком є, наприклад, рак сечового міхура. Цим треба займатися. Тобто не чекати, а дивитися вперед. Дивитися вгору, а не лише собі під ноги. Такі небезпеки є, і зрозуміти їх найкраще можуть зоологи, палеонтологи, медики.
Держава для цього й існує, щоб гарантувати нам безпеку. Це її функція, і думати про такі речі. Малакологи, етнологи, палеонтологи, зоологи потрібні державі.
Я вважаю, що наука, не лише зоологія, – це очі суспільства. Наука дивиться скрізь. Примушувати науковця робити щось обов’язково дуже прикладне – це обмежений погляд. Тому фундаментальна наука має зберігатися, щоб бачити віддалені небезпеки.
Скажімо, у нас змінюється клімат. Якщо змінюється клімат, то змінюються й ареали тварин, рослин. І серед цих тварин є небезпечні види. Наприклад, комар-переносник вірусу Зіка. Він викликає мікроцефалію, тобто недорозвинутість голови в новонароджених. Це дуже небезпечна комаха. Якщо ми не маємо стратегії [для навчання нових спеціалістів], то можуть статися прикрі речі.
Без науки і освіти не може існувати сучасна держава. Є фундаментальна наука, а є прикладна – впровадження, є технічні науки, які це застосовують. Цей ланцюг природний, і не треба його розривати. Потрібно зберегти цілісність процесів передачі знань, і тоді ми будемо розвиватися. Це буде на користь окремим людям і суспільству загалом.
Про проблеми університетів під час війни
Наша проблема в тому, що університетська наука поставлена в залежність від кількості студентів. Якщо до нас приходить менше студентів, то нас скорочують, нам скорочують ставки. Якщо не прийшло достатньо студентів, то хто навчатиме малаколога (фахівця з молюсків) або ентомолога (фахівця з комах), який може визначити, наприклад, небезпечних комарів?
Треба створювати стабільнішу систему відтворення кадрів, збереження науки, щоб вона не залежала від випадковостей. Скажімо, зменшувалася народжуваність 17 років тому, і студентів стало менше. Ми скоротили людей, і вони поїхали від нас назавжди [за кордон]. Ми бачимо лише короткострокову перспективу. А наука розрахована на невизначену перспективу. Можна зробити якесь відкриття, а воно стане корисним через сотні років. Наприклад, теорему Баєса запропонували в XVIII столітті, а тепер вона використовується в комп’ютерних алгоритмах. Баєс і не знав, що таке комп’ютер, але він тоді це запропонував, і зараз воно використовується. І це вигідно. Нове знання є корисним для суспільства. Це нове знання, яке виробляється наукою незалежно від кількості студентів.
Я думаю, що війна – певний аспект цієї проблеми. Ми хочемо бути незалежною нацією, повноцінною державою. І якщо ми хочемо бути саме такою європейською нацією, ми маємо відповідати цьому. Чехи, поляки, словенці мають науку. Там є публічні інтелектуали, до яких звертаються, які пропонують своє експертне бачення. Азійські так само інтенсивно розвиваються. Ми не можемо бути осторонь.
Матеріал підготовлено в рамках проекту за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
