США виділяють 8 мільйонів на українську науку. Як це працюватиме?

Як розпочався фонд? Які виклики вам довелося подолати, щоб запустити Science and Innovation Fund for Ukraine?

Насамперед дозвольте дати трішки контексту щодо нашої роботи з Україною за останні майже два з половиною роки. Спершу ми в Національній академії наук США спостерігали, як відбувається підготовка до вторгнення. Багато років у нас були дуже тісні відносини з колегами в українській і польській Академіях наук. Тож ми спостерігали й намагалися з’ясувати, як війна може вплинути на наукову спільноту. У перші дні [повномасштабної] війни, коли безліч українців були змушені залишити свої домівки і багато хто виїхав до Польщі, ми негайно звернулися до польської Академії наук й запитали, чи можемо допомогти науковому співтовариству, враховуючи велику кількість біженців.

Польська Академія вже мала розроблену програму для допомоги деяким українським дослідникам — щоб вони могли працювати в інститутах польської Академії наук і отримувати невелику стипендію. Вони поширили інформацію про неї через Академію наук України, і десь за два дні всі гроші використали. Тож ми в Національній академії наук США тоді ухвалили декілька рішень. По-перше, вирішили, що не будемо намагатися створити власну програму. Замість цього ми намагалися підтримати програми, які вже мали досвід і демонстрували прогрес. І це була програма польської Академії наук. Друге й третє — це принципи. Перший: ми хотіли робити все можливе, аби вчені залишалися пов’язаними з наукою. Щоб вони, залишаючи свою батьківщину й сім’ї, не залишали ще й свою професію. Другий принцип: ми хотіли підтримувати програми, завдяки яким українські вчені перебували би поруч із Україною, і коли війна завершиться, могли би повернутися назад. Ми не шукали програми для переїзду до США чи інших країн, бо це дуже далеко. Ми вважаємо, що підтримка українських дослідників повинна сприяти відновленню науки в Україні як частина ширшого економічного та суспільного відновлення після війни. 

Ці принципи вже на початковій стадії визначили наші дії. З часом надзвичайна ситуація і потік біженців почали змінюватися. І ми зрозуміли, що мусимо трохи змінити цю програму. Важливо підтримувати українських дослідників, які залишали Україну, але ми усвідомили, що ситуація всередині країни стабілізується, хоча й це й зона активних бойових дій, і багато дослідників всередині України також стикаються з викликами. Тому потрібно розробити програму (з нашим обмеженим фінансуванням), щоб підтримати дослідників в Україні, аби вони могли продовжувати свої дослідження, і не фокусуватися лише на тих, хто перебував у Польщі.

Так ми розробили ще одну, довгострокову програму з польською Академією наук. Вона фінансувала наукові команди, де керівник дослідження може бути в польській Академії, а їхні наукові команди — в Україні. Так можна було підтримати українських дослідників, а також, можливо, деяких із тих, хто виїхав. 

У перші дні [повномасштабної] війни ми відвідали Польщу і бачилися з багатьма українськими дослідниками, чимало з них жінки. І ми запитали, що їх справді турбує. Звичайно, вони переймалися за своїх родичів і друзів, але також усі хвилювалися за своїх студентів та колег, які залишилися в Україні. Це показало нам, що потрібно створити програму для допомоги дослідникам всередині країни. 

Ми також співпрацювали з нашим Національним фондом досліджень, Національним фондом досліджень України, науковими фондами в країнах Балтії та Польщі й створили іншу програму, де ці організації підтримували б своїх дослідників, а ми знаходили трохи коштів для українських дослідників, щоб вони могли бути частиною цих наукових команд, перебуваючи в Україні. 

За ці два роки я відвідав Україну двічі, був у Києві й Львові. Щоразу ми розуміли, що критично важливо знаходити способи й надалі підтримувати дослідників, які працюють в Україні.

Коли ми думали про підтримку досліджень в Україні (зокрема коли я минулого літа був у Львові), головним пріоритетом було забезпечити зв'язок українського наукового та дослідницького співтовариства з економічним відновленням та інноваціями в Україні. Ми знаємо, що в усьому світі країни, які інвестують у науку та інновації, мають набагато кращі економічні результати в довгостроковій перспективі. 

Серед іншого, ми дійшли висновку, що треба подивитися на інші моделі, де наукові програми краще пов’язані з економічним відновленням та інноваціями. Є багато моделей, в яких бере участь США: з Ізраїлем, Єгиптом, Індією. У них акцент робиться на створенні фонду для розбудови програм, які підтримували б науку та дослідження для впровадження інновацій. Тобто такі моделі існують, і ми знаємо, як вони працюють. І ми подумали: хоча ще трішки рано, і ці фонди зазвичай створюються після перехідного періоду, дуже важливо намагатися робити багато всього одночасно, щоб допомогти Україні. І створення фонду здалося нам хорошою ідеєю, щоб досягти короткотермінових цілей, водночас створюючи платформу для довготермінового відновлення України. Ось такою є наша мотивація. 

Ви зазначили, що українсько-американська програма ґрунтується на багатьох схожих програмах, як от між США та Ізраїлем чи США та Єгиптом. Чи виправдали ці проєкти очікування Національної академії наук США і якого результату вони досягли? Наскільки ці моделі відрізняються від моделі між США та Україною?

Деякі з цих моделей ми запустили, а до деяких тільки були залучені. Та в кожному із випадків програми дозволили побудувати зв’язки між науковими спільнотами в США та науковими спільнотами у країні-партнері. Також у кожному з випадків — чи то Єгипет, чи Ізраїль, чи Індія або інші країни — програми дозволяли залучати додаткові кошти. Сам фонд і обсяг наданого фінансування — лише частина історії. Він дозволяє швидко реагувати, визначати пріоритетні напрями. А влада або приватний сектор та інші намагаються долучитися до цього й дістати трохи більше: початкова інвестиція якось посилюється. Ми бачили це в деяких програмах. 

Я згадував програму з Національним фондом досліджень України й дослідницькими фондами в країнах Балтії та США, де невелика сума з нашого боку для фінансування українських дослідників допомогла залучити в 10–20 разів більшу суму для всього проєкту, тому що змогли долучитися інші партнери, а ми — заповнити прогалину. Тож ми знаємо, що ця модель справді працює. 

Окрім цього, в кожному з випадків вона створює платформу для забезпечення того, щоб наука й інвестиції в науку стали частиною ширшої двосторонньої стратегії. Зв’язків між США та Україною дуже багато. Чимало з них пов’язані з діаспорою — у США дуже велика українська діаспора — і будуються навколо питання безпеки. Ми зараз бачимо, що США надсилають ще 40 мільярдів доларів військової допомоги. Це домовленість про безпеку, дипломатична домовленість. Такі типи фондів, серед іншого, дозволяють упевнитися, що зв’язок у галузі науки також існує. 

Але вони й дуже різні. Зокрема, більшість інших фондів отримали фінансову підтримку від держави. А цей фонд фінансується філантропією США. 

Отже, фонди є основним джерелом початкового фінансування, щоб можна було розпочати роботу. Ми сподіваємося, що з часом продемонструємо цінність цього, а ситуація в Україні стане менш схожою на воєнний стан, а більше — на довгострокову економічну відбудову. Досвід фонду, різні зв’язки й результати можуть бути основою для довгострокової підтримки цього способу фінансування. 

З точки зору успіхів, ми бачили (наприклад, в програмі між США й Ізраїлем) велику кількість наукових досліджень, які дозволяють створити нові підприємства й компанії, комерціалізувати проєкти. Отже, це не просто підтримка науки, це розбудова інновацій, комерціалізації, економіки зростання. 

Чому ви обрали фінансування від благодійних організацій, а не державне? 

У найближчій перспективі — тому що це швидше. Ви, мабуть, стежили за дебатами у владі в Сполучених Штатах, де треба було проробити багато речей. До того ж, чесно кажучи, більшість державного фінансування для України має бути зосереджене на забезпеченні технікою для ведення війни. 

Ми сподіваємося, що зможемо знайти способи використання деяких додаткових коштів, які були надані для економічної підтримки (і в нас були хороші розмови з дуже відданими колегами в адміністрації США). Тож ми сподіваємося, що це потім «вбудується» у фонд.

Національна академія наук США не є державною організацією, але в нас є довгострокові зв’язки з американською владою: нас заснував Конгрес і ми працюємо за його планом. І, можливо, інвестування в цей фонд стане ще однією можливістю для влади США далі підтримувати науку.

Хочу сказати, щоб українці також інвестували в цей фонд. Звісно, зараз необхідно й доцільно залучати свій ресурс у надзвичайну ситуацію, яка склалася. Але ми сподіваємося, що коли буде не так багато нагальних військових потреб, українці докладуть зусилля до довгострокового інвестування в науку та дослідницьке співтовариство. І частину з цих ресурсів також можна спрямувати на українську підтримку цього фонду.

Американська асоціація сприяння розвитку науки назвала розміри фінансування «скромними». Водночас увесь річний бюджет Національного фонду досліджень України [на грантову підтримку] — це плюс-мінус 14 мільйонів доларів. До чого може призвести таке недофінансування і чи достатньо цих грошей для того, щоб пережити війну й, можливо, навіть трансформуватися? 

Відповідь на першу частину запитання полягає в тому, чи доступне зараз достатнє фінансування науки. І, звичайно, перед Україною стоїть дуже багато викликів. Активна війна — це найважливіше питання. Вона відбувається щодня, і ви всі її щодня відчуваєте. Коли я був там (в Україні — ред.), я пережив це. Нескінченна кількість нагадувань, навіть якщо ви перебуваєте в західній частині країни, про те, що напади наближаються. 

Отже, увагу необхідно зосереджувати на цьому. І є способи впевнитися, що вдасться зберегти достатній потенціал у науці та планувати майбутнє, щоб залучити вчених до повернення, а також підтримувати зв’язки з глобальним науковим простором: Європою, Сполученими Штатами, Японією тощо, які вас дуже підтримували. Ці скромні суми грошей, імовірно, можуть допомогти дещо каталізувати. Вони не можуть заповнити всі прогалини, але можуть допомогти залучити інше фінансування. Мета полягає в тому, щоб зробити фінансування експоненційним, а не просто лінійним. 

З якими основними проблемами ви стикалися під час запуску фонду? І які найбільш перспективні напрями розвитку в українській науці ви побачили?

Проблема не лише у фінансуванні, а й у тому, що велика кількість наукової інфраструктури знищена. У перші дні [повномасштабної] війни були знищені деякі найкращі світові інститути в Харкові. Я пам’ятаю, як професор Загородній, президент української Академії наук, показував нам фотографії з тамтешніх інститутів, майже повністю зруйнованих. Наукова інфраструктура, будівлі, матеріали, обладнання багато де були знищені. І в таких умовах важко займатися наукою. 

Інша річ, звісно, полягає в тому, що вченим важче залишатися в науці, тому що вони мають дбати про збереження життя. І по-третє, як і кожній країні, яка перебуває на перехідному етапі, Україні варто подумати про те, який вигляд повинна мати наукова система, хоча зараз в контексті війни це обговорювати складно. Усе це виклики, тому потрібно думати про те, як створити систему наукової політики. Але таке важко зробити, коли у вас стільки різноманітних навантажень і стресів.

Є й інший, більш оптимістичний бік: єдиним, що не змогли знищити російські ракети, є величезний потенціал людських ресурсів у науці. У вас може не бути лабораторії, але коли мозок здатний думати про математику чи інші речі, це можна робити в багатьох різних місцях. Тож нам здається важливим інвестувати в потенціал людських ресурсів, навіть якщо з інфраструктурою зараз складніше.

Друга частина: воєнні дії створюють навантаження на ресурси, але ми бачили в цій країні (США — ред.) і в усьому світі, що наука є дуже важливою частиною будь-якого потенціалу національної безпеки, і критичними є простір науки та безпеки, інновацій, які випливають із відкриттів та які можна застосувати, щоб допомогти у ширших військових цілях.

Ми бачимо багато прикладів розробки українських безпілотників та українських систем штучного інтелекту, які використовуються в надзвичайних ситуаціях. Це свідчить про те, що в найближчій перспективі є можливість задовольнити нагальні потреби. Але так само багато з цих відкриттів мають довгострокову здатність задовольняти цивільні потреби та бути частиною економічного відновлення. 

Саме Міністерство оборони США створило перший інтернет. І сьогодні ми не можемо уявити без нього нічого, зокрема цього дзвінка. Можливо, його зробили з інших причин, але зараз він дуже вбудований в економіку. Інвестиції в національні пріоритети, пов’язані з наукою, часто можуть призводити до появи нових компаній та економічного зростання.

Якщо говорити про пріоритети, то чи є типи досліджень або окремі галузі, на яких ви хотіли би зосереджуватися у фонді?

Один із пунктів, які би ми хотіли втілити — переконатися, що все, на чому ми збираємося зосередитися, узгоджуватиметься з пріоритетами економічного відновлення України. Хороша новина полягає в тому, що кожна з цих тем вимагатиме науки, інновацій та інженерії. Інфраструктура й транспорт, енергетика, сільське господарство, системи штучного інтелекту та корисні копалини є критично важливими для економічного зростання. І тут потрібні наука й інновації. Тож у певному сенсі нам було легко вибрати пріоритетні сфери, тому що вони були визначені ширшими національними пріоритетами реконструкції. І це добре й дуже важливо для нас. 

У цьому плані ми знаємо, що в найближчій перспективі справді є сфери, де можна досягти успіху. Для всіх цих п’яти сфер вирішальне значення мають математика та наука про дані. І це галузі, яким найближчим часом не знадобиться велика інфраструктура. Тож, можливо, є способи допомогти інвестувати в щось із цього. 

Але також, як я вже згадував, є багато науковців-українців, яких ми знаємо і які працюють у Польщі з групами в Україні. Фонди часто проводять семінари та тренінги з комерціалізації, що допомагає вченим більше думати про те, як вони сприймають свої відкриття та, можливо, просувати їх на ринок. Отже, ми можемо багато зробити, щоб якось допомогти наявним сильним сторонам, а також тим, які можуть сприяти ширшим пріоритетам країни.

Якщо говорити про безпосереднє функціонування, операційний рівень, то як будуть розподілятися кошти? Хто вирішуватиме, на які проєкти їх виділяти?

Національна академія наук утримує кошти, а ми створюємо секретаріат. Але для нас важливо, щоб кожен проєкт, кожна пропозиція була на рівні міжнародних стандартів. Це означає, що ми матимемо групу світових експертів, які працюють у різних галузях і будуть оцінювати та визначати, чи фінансувати проєкт. Це найкраща практика для будь-якої програми: переконатися, що є експертна оцінка або група експертів, яка дає рекомендації. 

І це також допомагає визначити стратегічні пріоритети, але для нас важливо не робити це просто у вакуумі. Тому, серед іншого, ми хочемо мати постійний контакт з колегами в Україні, щоб переконатися, що ці пріоритетні сфери узгоджуються зі сферами та можливостями в Україні. Адже найгірше, що можна зробити з найкращими намірами, — прагнути допомогти, але не розуміти обставин. Тому ми будемо підтримувати дуже тісні зв’язки: проєкт, який абстрактно виглядає ідеально, але не пов’язаний із реальністю, ні для кого не буде корисним. 

В Академії ми маємо широкий доступ до експертів у галузі науки і в економіці, міжнародних відносинах тощо. І ми будемо спиратися на них у фінансуванні наукових проєктів. Так нам вдасться побачити, де ми можемо працювати разом і, можливо, зробити спільний внесок у створення чогось.

Які перші кроки ви вже виконали для реалізації? Є велика чудова мета, проте що ще необхідно зробити для її втілення? 

Є кілька речей. Насамперед це не щось, що ми починаємо, не перебуваючи в контексті — про це я казав на початку нашої розмови. Насправді ми маємо багато зв’язків, контактів з українськими дослідниками, і ми створили інфраструктуру тут, у Національній академії наук (США — ред.), яка працювала над питаннями щодо України останні два з половиною роки. Тож один важливий крок полягає в тому, що нам не потрібно будувати щось нове. Ми додаємо щось до структури, яка вже має певний досвід як з людьми, так і з країною.

По-друге, ми звернулися до низки фондів і почали збирати для цього кошти. І ми далі це робимо. Ми не очікуємо, що буде набагато більше, ніж вісім-дев’ять мільйонів — можливо, ще кілька мільйонів за наступний рік чи два. 

Тепер ми зосереджені на створенні правління цього фонду, а також дорадчих комітетів. Ще до того, як президентка Національної академії наук США оголосила про цей фонд, вона надіслала листи всім нашим ключовим колегам в Україні про те, що ми збираємося його анонсувати. Вона зв’язалася з прем’єр-міністром, міністерствами, академіями та деякими ключовими організаціями, які дотичні до науки та інновацій, і попросила дати точки контакту, щоб ми могли розвивати діалог, зрозуміти потреби та пріоритети. Отже, ми зв’язалися, отримали імена й будемо вести постійні розмови. 

Наша мета полягає в тому, щоб до кінця серпня [2024 року] створити правління, структури, консультативні групи та провести перше засідання правління, щоб ми могли визначити пріоритетні зони для запитів. І до кінця цього року, у 2024 році, мати перші прийняті проєкти з фінансуванням, щоб вони могли початися у 2025 році.

Наскільки важко було збирати ці кошти — вісім мільйонів доларів?

Завжди важко збирати гроші. Треба мати хорошу ідею і продемонструвати як компетентність, так і впевненість у тому, що можеш щось зробити. Нам дуже пощастило, що в нас є партнери в Simons Foundation, дуже великому фонді в США, який глибоко відданий справі допомоги українській науці. Зокрема президент Simons Foundation Девід Сперґел особисто відданий цій справі. І, до речі, відданий не лише тому, що Україна є важливою країною, про яку ми переймаємося, а й тому, що ми знаємо, що там є виняткові вчені. Ми переймаємося про різні країни, але саме в Україні знаємо деяких найкращих математиків, найкращих науковців з даних, фахівців у ​​сфері ШІ, в ​​сільському господарстві. І те, що вони зможуть продуктивно працювати, буде критичним для майбутнього України. Тому це також можливість інвестувати в справді хороших науковців. Нам пощастило, що з’явилася Chan Zuckerberg Initiative. Багато інших фондів підтримали нашу роботу протягом останніх двох років.

Тож ми знаємо, що фонди були корисними та зацікавленими. Ми також знаємо, що вимоги до їхніх ресурсів високі. Не тільки в Україні, а й у всьому світі. Ми сподіваємося зібрати більше, але ми також повинні продемонструвати успіх.