Що таке планета насправді: уривок з книжки «Як я вбив Плутон і чому це було неминуче»

На те, щоби Плутон лишався мертвим, ішло багато зусиль. Не один день, місяць чи рік після ухвалення рішення до мене чіплялися на вулиці, мене затискали в літаках, мені докоряли в електронних листах, і всі хотіли знати: чому бідолашному Плутонові дали під зад? Що вам такого зробив Плутон?

Саме в такі миті мене найбільше тішить, що астрономи проігнорували мою початкову пораду просто дати спокій Плутонові, додати Ксену й забути про наукове визначення. Я був у захваті, адже астрономи натомість вирішили вивести наукове підґрунтя до того, що більшість людей має на увазі, коли вимовляє слово «планета». Вони ж не уявляють собі «все розміром із Плутон і більше» і, звичайно, не думають про «всі об’єкти сферичної форми». Натомість, коли люди кажуть «планета», то, мені здається, мають на увазі «одне з небагатьох великих і важливих небесних тіл у нашій Сонячній системі».

Тож мені лишається тільки пояснити, якою насправді є Сонячна система. Люди, гадаю, тоді самі зрозуміють, що Плутон не належить до сонму цих великих важливих небесних тіл у нашій Сонячній системі.

Я розповідаю людям наступне.

Багато астрономів, утомлених від нескінченних дебатів навколо статусу Плутона, думатимуть, що, зрештою, усе це не має значення. Вважати Плутон планетою чи ні — просто питання семантики. Такі визначення неважливі, висловляться вони. Я ж натомість скажу протилежне. Дискусія про те, чи є Плутон планетою, має вирішальне значення для нашого розуміння Сонячної системи. Це не семантика. Це фундаментальний принцип класифікації.

Класифікація є одним із перших процесів у науковому розумінні чого-небудь. Щоразу, коли вчені натрапляють на новий набір явищ, вони неминуче, навіть несвідомо починають класифікувати. З відкриттям більшої кількості об’єктів у цьому наборі класифікації доводиться змінювати, переглядати або ж навіть відкидати, щоб ті краще відповідали об’єкту спостережень і досліджень. Класифікація — спосіб, за допомогою якого ми беремо нескінченну розмаїтість природного світу й розбиваємо її на менші частини, які можемо нарешті осягнути.

Отже, як варто класифікувати Сонячну систему? Це складно, бо ми перебуваємо посеред неї та знаємо планети все життя. Але спробуймо підійти до класифікації з погляду того, хто ніколи раніше планет не бачив. Уявіть себе прибульцем, який усе життя прожив на космічному кораблі, подорожуючи від далекої зірки в бік Сонця. Ви не чули про існування планет. У вашій мові навіть немає слова такого — «планета». Ви знаєте тільки про свій космічний корабель і зірки навколо. Сонце, яке спочатку теж здавалося звичайною зіркою, тепер стає дедалі яскравішим, бо ж ви наближаєтеся до пункту призначення.

Коли ви починаєте дивитися на Сонце й ставити різні запитання, то раптом помічаєте, що — заждіть! — воно не саме! Ви бачите поруч щось крихітне. Від захвату у вас аж прибульську мову відбирає. Коли космічний корабель наближається ще ближче, а ви придивляєтеся ще уважніше, то раптом розумієте, що поруч із Сонцем є два крихітні об’єкти. Ні, три. Ні, чотири!

Ви щойно відкрили небесні тіла, які ми називаємо Юпітером, Сатурном, Ураном і Нептуном, — планети-гіганти. З перспективи вашого місцеперебування (а ви ще досить далеко від Сонячної системи) вони видаються крихітними й такими близькими до Сонця, що їх ледве можна роздивитися. У вас немає слова, щоб описати їх, тому ви вигадуєте його своєю прибульською мовою: «Ітґсан».

Ви далі знаходите п’ятий Ітґсан за тим четвертим, який уже відкрили, бо вам здається логічним, що їх має бути більше, але навіть коли космічний корабель наближається до системи, ви однаково нічого не бачите. Повірте мені, я розумію ваше розчарування.

Нарешті, коли ви підлітаєте ще ближче, а чотири Ітґсани стають яскравішими та добре вирізняються на тлі Сонця, ви розумієте, що весь час шукали не в тому місці. Поруч із Сонцем справді є інші об’єкти, але вони перебувають усередині орбіти першого Ітґсана, а не зовні. Їх чотири, однак вони набагато менші за перші чотири відкриті об’єкти. Отже, ви вигадуєте для них нове слово. Називаєте їх «Ітррарестлес». Навіть не знаючи цього, ви щойно відшукали Меркурій, Венеру, Землю й Марс.

Тривалий час ви не бачите нічого нового, хоча досі наближаєтеся. Нарешті, опинившись майже над Сонячною системою, розумієте, що між маленькими Ітррарестлесами й великими Ітґсанами є кільце з мільйонів крихітних об’єктів, що обертаються навколо Сонця. Придивившись уважніше, помічаєте поза великими Ітґсанами ще одне кільце, у якому об’єктів іще більше. Ви називаєте їх таким словом, якого я і вимовити не можу, а от я називаю їх поясом астероїдів і поясом Койпера.

У жодному разі ваш прибульський мозок не додумався б узяти один-два об’єкти (та хоч би й кілька сотень), що розташовані в поясі Койпера чи в поясі астероїдів, і зарахувати їх до тієї самої категорії, до якої належать великі об’єкти, Ітґсани й Ітррарестлеси. Натомість ви б цілком раціонально заявили, що Сонячну систему найкраще класифікувати, поділивши її на чотири основні категорії. І, думаю, мали б рацію.

Єдина помилка в нашій поточній класифікації Сонячної системи, яку ми уявляємо набором з восьми планет, оточених роєм астероїдів і об’єктів поясу Койпера, полягає в тому, що вона ігнорує фундаментальну відмінність між планетами земної групи — Меркурієм, Венерою, Землею, Марсом — і планетами-гігантами — Юпітером, Сатурном, Ураном, Нептуном. На курсі з утворення планетних систем, який викладаю в Калтеху, я намагаюся переконати студентів, що є лише чотири планети, а Меркурій, Венера, Земля й Марс не мають рахуватися. Але навіть ті, хто переймається за свої оцінки, не хочуть заходити аж так далеко. Отже, хоч прибульці й розрізняють їх, називаючи окремо Ітґсанами й Ітррарестлесами, ми об’єднаємо їх в одну групу та назвемо всі разом Цапельнами.