_cache.webp "Чи потрібно змінювати копійку на шаг?")
Як на території України почали карбувати монети, звідки походить назва «шаг» і наскільки виправданою є ініціатива Нацбанку щодо переіменування копійки? З’ясовуємо разом із нумізматом, кандидатом історичних наук, професором кафедри давньої історії України Львівського університету Романом Шустом.
Як все починалося
Відколи людство винайшло надлишковий товар, послуги і речі, зразу почали шукати загальний еквівалент вартості: що на що можна поміняти. Дуже довго це були досить дивні для нас, на перший погляд, речі. Наприклад, у Монголії розраховувалися1 пачками чаю, а на островах Океанії — глибами каміння2, на яких кожен писав свій знак власності.
У Київській Русі таким еквівалентом були шкури звірів. У Стародавньому Римі використовували3 мідні злитки. Спочатку це був так званий aes rude — шматочок бронзи, який клали біля руки покійника для платні Харону.
Але минули століття, і людство зупинилося на металевій формі визначення вартості, щоб зберегти форму й масу. Перші гроші в нашому розумінні з’явилися4 в Малій Азії, на території сучасної Туреччини: у долині річки Пактол добували природний сплав срібла і золота. І з часом держави Малої Азії стали найбагатшими. Недарма є вираз «багатий як Крез». Крез — лідійський цар, який мав найбільше золотих запасів.
Дуже довго ці метали не мали своїх символів, і було легше одне одного обманути. Щоб цього уникнути, на шматках металу почали ставити певні знаки. Так з’явилися перші монети.
Металів почали добувати щораз більше, і почали вибудовуватися певні системи. Наприклад, держави Малої Азії перейшли до дводецимальної, або дванадцяткової системи (на відміну від сучасної десяткової).
З давніх часів до нас дійшли певні речі, які ми вживаємо, не задумуючись. Наприклад, термін «газета». Колись це була5 найдрібніша венеційська монета. Спритні хлопчаки на листках паперу писали у венеційському порту ціни на товари, і за таку монетку віддавали покупцям, які приїхали на ринок. Також є вираз «внести свою лепту». Лепта6 — найдрібніша монета грецької системи.
На території сучасної України карбовані монети з’явилися давно. Чому так? Найперше — через античні міста7: Ольвію, Тіру, Херсонес, Пантікапей. Спершу це були факторії, які торгували з місцевим населенням. А згодом вони стали повноцінними містами. Завдяки «емігрантам» з грецьких міст на території цих колоній з’явилися монети. Щоправда, їм передував дуже довгий період обмінної торгівлі, зокрема зі скіфами.
Приблизно за часів панування Олександра Македонського і його батька Філіпа почали з’являтися варварські наслідування8 римських монет, які карбувалися з місцевих дорогоцінних металів, хоча покладів було й небагато. Що характерно, мистецько вони виконані не надто приємно, проте вартість цих монет дуже велика.
Іноземні монети на теренах сучасної України
Купці, які приїжджали до нас зокрема на Прикарпаття, везли денарії3 — срібні римські монети. Такі монети спершу мали вагу близько чотирьох грамів. Утім будь-яка монета має здатність стиратися, і в Римі витерта монета вважалася недійсною. Підприємливі купці нагромаджували ці монети й везли сюди, на територію сучасної України. Але ми не можемо сказати, що на наших земля це були повноцінні гроші, тому що вони не використовувалися на щодень. Натомість вони були переважно засобом нагромадженням скарбів. Були й золоті монети, так звані ауреуси3 (від аурум — золото).
Монетами римські імператори дуже часто відкуповувалися від варварів, щоб вони не нападали на територію імперії. Але вони почали між собою вести не тільки війни, а й торгівлю. Найперше дуже цінувався бурштин, священний9 камінь у римлян, за яким виряджали цілі експедиції в Балтію, українського бурштину вони ще не знали. Бурштин міняли на динарії. Часто також продавали рабів.
У нас довго не було знахідок монет римських часів до Цезаря. А от останнім часом знайдено дуже багато монет, особливо на Львівщині: на території Золочівського району, Брідщини. Це так званий бурштиновий шлях10. Пізніше почали торгувати ще активніше, тому що римські війська почали проводити більше експедицій на території нашого краю. Від імператора Траяна до Комода на наших землях були дуже поширені римські монети.
Але відбувалася велика інфляція. Її можна ввести в монетах двома способами: зменшувати кількість дорогоцінного металу (алігатура) або зменшувати вагу монети. Більшість держав Західної Європи йшли шляхом збільшення алігатури. А, наприклад, у Московській державі її щоразу обрізали. Перша з’явилася за часів Івана Грозного, і тоді вона важила11 0,66-0.68 грама. До Петра І вона стала важити11 0,28 грама. Ця копійка була дуже маленькою, але високопробною.
Коли впала Римська імперія, на наших теренах з’явилися східні монети — драхми Сасанідів12, іранських володарів, і арабські дирхеми. У сьомому столітті з’явилася релігія іслам, яка стала дуже войовничою, і араби швидко посіли території від Середньої Азії до Південної Франції. Спершу вони мали дуже красиві повновартісні монети. Утім іслам не дозволяє змальовувати живих істот, тому на них, як правило, вказані три речі: місце карбування, ім’я халіфа і дата карбування. А на звороті — сура з Корану, найчастіше трапляється «нема Бога, крім Аллаха, а Мухаммед — його пророк».
Ці монети почали проникати до нас і аж до Х століття відігравали важливу роль на території сучасної України й були популярними аж до часів Володимира Великого, коли в нас з’явилися13 перші монети.
Карбування на українських теренах
Перший із відомих нам термінів — гривна. Вона була різною: грошово-лічильною одиницею, грошово-ваговою, навіть ювелірною — металевим обручем. Хто бідніший, мав мідну, багатші — із золота.
Перші монети з’явилися у нас за часів Володимира Великого, який хотів доєднатися в сім’ї європейських народів. Однією з причин запровадження християнства може бути те, що у Візантії був, скажімо, економічний диктат. Тому що візантійські імператори карбували велику кількість золотих солідів, і ця монета стала чимось на зразок долара раннього середньовіччя. Тож Володимир Великий також відкарбував цю золоту монету. І символічно, що на її сторонах було13 зображення князя на престолі й напис «Володимир на столі». А зі зворотнього боку — «а це його злато». І там також вперше бачимо тризубець, як і вперше бачимо зображення князя (оскільки портретні зображення, мистецькі, не збереглися). Зображення схематичне, але можна побачити, що він, наприклад, не мав великої бороди — тільки вуса. Ця монета була поширеною, але на сьогодні відомі14 10 екземплярів.
Цікавішим було карбування срібних монет. Ми не знаємо їхніх автентичних назв. Назви «златник» і «срібляник» вигадали пізніше. Срібні монети карбували насамперед два князі: Володимир Великий і його син Святополк (хоча й триває дискусія, чи справді він його син). Ще є монети Ярослава Мудрого, але їх відомо лише дві. Одна15 — більша, красива (вона зберігається зараз в Ермітажі, як і багато чого нашого), а друга — маленька.
В останні роки було знайдено великі скарби16 з монетами Володимира і Святополка. Але цікаво, що проба цих монет дуже коливається: від майже чистого срібла до міді. На мій погляд, це засвідчує, що такі монети були не для ринку; це були такі собі жетони, які пропагували князя. Скажімо, приїжджало посольство, і його представникам вручали такі монети. Також цікаво: що далі від Києва знаходять ці монети, то вони кращі.
Тобто імовірно, що іноземні купці, варяги, лицарі тощо брали кращі екземпляри. А звичайні зберігалися тут.
Осередками монетного карбування були монастирі, оскільки їх вважали священним, недоторканним місцем. Наприклад, кілька майстерень було у Михайлівському золотоверхому монастирі.
До ХХІ століття було відомо до 250 срібляників, переважно з двох великих скарбів — Ніжинського15 і Київського17. Проте на сьогодні вже йде облік на тисячі, їх знайшли дуже багато: і поодинокі монети, в могильниках, наприклад, і скарби. Вони трапляються відносно часто.
Найпоширеніші назви монет на території України
Назв було надзвичайно багато. Наприклад, за часів Київської Русі були18 куна, наката (від арабського «накт» — «добрий», «якісний»), резана (монета, розрізана надвоє), векша (або «білка», «вивірка»).
Наступна пора — це Львівське карбування19, яке тривало за панування Казимира ІІІ, князя Володислава Опольського князя і Людовика, або Лайоша, Угорського.
Далі йде ціла низка монетних назв. Зокрема, «грош», або «гріш» (він був у обігу довгий період), «злотий», або «золотий». Були квартники19, шеляги20, від яких ніби ведуть назву «шаги». А далі — система європейська, у якій є безліч назв.
Копійка і шаг
Щодо шага, то я не є прихильником такого переіменування. Так, копійку треба однозначно скасувати: її остаточно запровадили21 за часів Петра І, у 1704 році, на тій частині сучасної території України, яку він контролював.
Російську копійку дуже радо брали, тому що вона була високопробна. Наприклад, ще раніше, коли Московське царство переживало Смутні часи, Лжедмитрій І, одружений зі шляхтянкою Мариною Мнішек, запросив шляхту допомогти йому здобувати престол. І платив їм копійками. Спершу — срібними. А коли забракло срібла, то золотими, перетопивши церковні речі. Так копійки «поплили» до нас і загалом трапляються дуже часто.
Шаги в УНР
В УНР використовували13 термін «шаг». Однак це була довга дискусія. Вважаю, що її тривалість була на шкоду економіці України: Центральна рада надто пізно запровадила грошову реформу.
Спершу випустили карбованці, а згодом ухвалили закон про гривню, яка стала грошовою одиницею УНР і ділилася на 100 шагів. Водночас були й інші пропозиції: сотик, гріш. Десять і двадцять гривень мали бути золоті, а одна, дві гривні і шаги мали бути срібні. Для карбування мали використати пам’ятники російським царям і їхнім сатрапам. Пам’ятники знесли, але монети випустити не встигли.
Чим замінити назву «копійка»?
«Шаг» — це народна назва двох копійок за часів царської Росії. Вона не була офіційною. До того ж вона співзвучна з російським перекладом слова «крок».
У нашій грошовій системі ми прив’язуємося до Київської Русі. Гривна — це києво-руська грошова одиниця. На мій погляд, треба застосовувати цей принцип і далі. Найкращим, на мою думку, терміном, була б «куна». Гривна ділилася на 100 кун. Ця назва існувала також у Хорватії, поки країна не перейшла на євро.
Хорошим терміном був би навіть «гріш». У цьому немає нічого поганого, адже «гріш» — це від латинського слова «grossus» — «товстий, великий». Це були монети поважної ваги, близько чотирьох грамів, на відміну від тонких маленьких брактеатів. І їх карбували протягом 200 років нашої історії. Тож насправді є чимало різних варіантів.
