Ріпка у нових реаліях: як тварини допомагають розміновувати території

Згідно з інформацією від Uppsala Conflict Data Program¹, яка моніторить збройні конфлікти по всьому світу з часів закінчення Другої світової війни, за 2023 рік відбулось 176 протистоянь. У цю кількість входять насильство з боку держави, недержавне насильство та одностороннє. Під час багатьох збройних конфліктів території мінують, і це безпосередньо зачіпає населення навіть через десятиріччя після їх завершення. Наприклад, Хорватія після боротьби за незалежність у 1990-х розміновує свої території більш ніж 25 років. У 2019–2023 роках на очищених територіях країни виявили та знищили 10516 протипіхотних мін, 3449 протитанкових мін та 16743 нерозірвані боєприпаси. План розмінування Хорватії створений до 2026 року². 

Це триває так довго через ряд причин. По-перше, багато мін треба було виявити і знешкодити. По-друге, чимало замінованих зон розташовувалися у важкодоступних місцях, що ускладнювало процес розмінування. По-третє, для успішного виконання потрібні значні ресурси, час та навчання. Українська ситуація не менш болюча. Через російську агресію Україна на сьогодні є однією з найзабрудненіших мінами й снарядами країн у світі. 

Існує багато методів для розмінування територій: механічне, коли використовують спеціалізовані машини (наприклад, танки)³; з використанням хімічних речовин⁴; кінологічне — з використанням тварин⁵; ручне — із застосуванням металодетектора та/або щупів⁴; розмінування дронами та роботизованими системами (зокрема безпілотниками й наземними роботами). В Україні найпоширенішим є ручне розмінування, хоча в останні роки держава працює над розробкою і впровадженням роботів⁶. Але такий метод залишається доволі дорогим⁷.

Ручне розмінування — процедура, при якій міни виявляє та знешкоджує людина-сапер: сканує землю металошукачем, обмацує щупом, локалізує й ідентифікує об’єкт, який викликає сигнал, після чого ретельно його викриває. Ця процедура все ще суттєво залежить від металодетекторів, у зв’язку з чим кожну тривогу потрібно ретельно перевіряти. Більшість мін містять достатньо металу для виявлення цим методом; однак лише один виявлений із кожних 1000 сигналів належить до міни або нерозірваного боєприпасу⁸. Загалом земля, що розчищається, часто насичена металевими уламками, що робить методи ручного розмінування повільними, дорогими та надзвичайно небезпечними. 

Існує й інша проблема: видів мін багато. І хоч одні містять метал, інші робляться з пластику. Наприклад, професор Макі Хабіб ще в 2002 році писав, що приблизно третина всіх протипіхотних мін не містять металу. У контексті повномасштабного вторгнення, Росія часто використовує такі міни, як МЛ-8, МС-3, ПМН-4, ПМН-2, ПОМ-2^9,10. З перелічених мін, тільки останні зроблені з металу.

Що ж робити, коли металодетектор або щуп малодієві, а території треба розміновувати? На арену — мінне поле — виходять тварини. За даними Женевського міжнародного центру гуманітарного розмінування (GICHD), мінно-розшукові собаки (MDD) швидко стали другим за поширеністю методом розмінування після ручного¹¹.

Для України відома практика використання собак. (Передаю привіт псу Патрону.) Хоча вони далеко не єдині створіння у цій небезпечній справі, спершу — саме про них.

Середня швидкість розмінування саперами вручну становить від 15 до 20 м² на день. Команда мінно-розшукових собак (MDD) може легко розчистити від 300 до 400 м² на день¹². Їхня чутливість до вибухівки оцінюється в 10000 разів вище, ніж у штучного детектора¹³. Яка порода є ідеальною, важко сказати, хоча існує багато дослідженнь Женевського міжнародного центру гуманітарного розмінування (GICHD) та інших організацій. Важливі такі якості, як хороше здоров’я, високоенергійність та ентузіазм, витривалість та інтелект. Породу собаки важливо обирати під умови, в яких вона буде працювати. Розмінування часто проводиться у надзвичайно складних обставиназ, де екстремальна погода може стати серйозною перешкодою, яку подекуди не витримують навіть собаки з винятковим нюхом. Німецькі вівчарки та малінуа мають перевагу через нюх і витривалість. Однак також добре справляються лабрадори, бордер-коллі, ретривери та спринґер-спанієлі. У компанії з розмінування MECHEM досягли хороших результатів з австралійськими пастушими собаками, а також схрещенням коллі-лабрадор¹². У Хорватії, Судані та Південній Африці є відомий песик, джек-рассел Снові, якого кличуть «Міногубець» за хорошу розміновувальну роботу. Пес Патрон — також джек-рассел. 

 Від наземної міни чи нерозірваного боєприпасу випаровуються вибухові елементи, адже не існує 100% чистого тротилу. Тротил у твердому стані складається переважно з 2,4,6-тротилу, але в пароподібному стані також є високі концентрації 2,4-ДНТ (речовина використовується до створення вибухівки, у виробництві барвників та біологічно-активних препаратів) і 1,3-ДНБ (дешевший замінник тротилу, використовується для наповнення снарядів)¹². Саме вони підвищують шанси собаки ідентифікувати об’єкт за допомогою нюху. На те, як добре просочуються елементи з вибухівки у ґрунт/навколишнє середовище, впливають багато факторів: проникність використаного матеріалу корпусу (метал, твердий пластик, бакеліт, м’який пластик тощо), наявність отворів, тріщин, температура, кількість ґрунтової вологи. 

Більшість компаній, що займаються розмінуванням, купують (переважно — у Нідерландах) дорослих «зелених» собак і готують їх як MDD. Ці тварини зазвичай є «непотрібними» спортивними собаками. Кілька компаній займаються розведенням власних MDD: Mine Dog Center (Афганістан), NPA-Global Training Center (Норвегія), Fjellanger Dog Training Academy (Норвегія), MECHEM (Південна Африка). В Україні поки немає компаній, які б розводили розміновувальних собак. Українські кінологічні підрозділи комплектуються службовими собаками, вирощеними в розпліднику, придбаними, безкоштовно переданими до кінологічних підрозділів, а також прийнятими на баланс від кінологів, які бажають працювати з власними собаками¹⁴. Це означає, що Україна може користуватися послугами закордонних компаній. Наприклад, відомо про співпрацю з бельгійськими фахівцями¹⁵.

Конкретна порода обрана. Та проблем менше не стає. Адже до того, поки пес стане повноцінним розмінувальником, доведеться зважати на багато дрібничок. Самки повинні бути стерилізовані, а самців рекомендують каструвати, щоб запобігти агресії та міткам сечею; треба вирішити, використовувати самців чи самок, адже вибір статі залежить від специфічних вимог операції; собаки повинні пройти тест на чутливість до шуму (чутливі можуть легко злякатися і втратити концентрацію); до уваги береться пігментація шкіри (темна шкіра менше піддається впливу ультрафіолетових променів, що допомагає запобігти сонячним опікам), колір шерсті (видимість собаки на полі бою або під час розмінування), тип шерсті в межах порід (собаки з короткою шерстю краще підходять для роботи в жаркому кліматі, оскільки легше регулюють тепло; собаки з густою/довгою шерстю можуть бути кращими для холодних регіонів через додаткову теплоізоляцію; також коротка шерсть дозволяє легше оглядати собаку на наявність травм або паразитів). Бажано використовувати собак, молодших за вісім років; перед кожним контрактом на розмінування слід враховувати останні результати рентгенівських знімків стегон, ліктів і спини; собаки повинні пройти навчання в місцевих тренувальних закладах і бути готовими до акредитації відповідно до Міжнародних стандартів дій з розмінування (IMAS)¹². Отож, мороки вистачає. 

Далі на мінне поле виходять дресировані африканські гігантські сумчасті щури. Вони мають певні переваги над собаками: у них кращий нюх, їх дешевше утримувати та обслуговувати. Дресирування щурів набагато коротше, ніж собак, і дешевше. Щури легко пристосовуються до різних дресирувальників, якщо порівнювати з собаками. Африканські гігантські сумчасті щури мають відносно невеликі розміри (близько 40 сантиметрів), досягають розміру єнота та важать до чотирьох кілограмів, тому рідко підривають міни, ступаючи на них¹⁶. Щур і його поводир можуть обшукати 100 м² приблизно за пів години¹⁷. У Бельгії існує організація APOPO, що займається розмінуванням за допомогою гамбійських хом’якових щурів. Їхня програма називається HeroRAT¹⁵. APOPO допомагає Україні з розмінуванням, але не щурами, а собаками. Суворі українські зими занадто некомфортні для африканських щурів.

Як же відбувається навчання щуриків? Повне навчання в межах HeroRAT займає близько року. На сайті організація чітко прописує етапи тренувань нових розміновувачів¹⁸. Приблизно у віці чотирьох тижнів щури розплющують очі й починають перший етап навчання: соціалізацію та звикання. З ними регулярно займається персонал і знайомить із повсякденними звуками та запахами. За короткий час тваринки відчувають себе спокійно серед людей. У віці 10 тижнів щурів відлучають від матерів і вчать пов’язувати звук клацання зі смачною винагородою. Потім їх знайомлять із круглим чайним ситечком, що містить вибухівку (тротил). Коли вони торкаються його, то чують клацання та отримують їжу. Потім щури вчаться розрізняти ситечка з тротилом від ситечок без тротилу. Вони почують клацання та отримають нагороду, лише якщо взаємодіють із ситечками, в яких є тротил. Підопічні вчаться працювати у лотках з ґрунтом, розміщених на відкритому повітрі в різних затінених місцях. Ситечка закопані у землю, щури ж мають їх викопувати. Тварини вперше виходять на поле зі справжніми знешкодженими мінами. Після кожного етапу навчання щури проходять сувору перевірку на відповідність стандартам. Перед тим, як потрапити на справжнє мінне поле, щури повинні пройти сліпий тест, де лише головний наглядач знає, де розташовані міни. Щоб пройти випробування, вони повинні знайти всі цільові міни на площі 400 м², зробивши не більше ніж одну помилку. Після того, як вони пройдуть навчання, то зможуть отримати диплом.

Можна подумати, що це й усе. Та людина на цьому не зупинилась. Зараз проводять навчання свиней і навіть бактерій. 

Вважається, що свині мають хороший нюх, тому їх використовують для пошуку трюфелів. Якщо порівнювати їх із собаками, то собаки збудливі, але не такі зосереджені, як свині, стверджує Ґіва Зін, дресирувальник із Ізраїлю, який досліджує здатності свиней виявляти міни. Ці тварини витривалі, тому що пошуки мін дуже тісно пов’язані з їхніми інстинктивними звичками. Вони завжди зосереджені на їжі та сні, дуже спокійні і розслаблені. Тож єдиний спосіб їх навчити — винагорода їжею. Експерименти ізраїльського фахівця показують, що для цієї роботи підходять лише самки, оскільки самці агресивні та важко піддаються дресируванню. Навчання свиней відбувається в кілька етапів¹⁹. Спершу щоразу, коли тварина виявляє запах відкритої вибухівки, вона отримує винагороду їжею. На другому етапі порося має знайти вибухівку, не бачачи її. На третьому свиня вчиться шукати знешкоджену закопану міну на глибині 10 сантиметрів, а на завершальному тварину вчать сидіти, коли вона знаходить міну. Це важко, тому що сидіння не є природною реакцією свиней. 

Професор Загребського університету Нікола Кезик окреслив ідею використовувати бджіл для розмінування, адже вони мають ідеальний нюх, який може швидко вловити запах вибухівки²⁰. Їх навчають за запахом тротилу. Навколо намету на землі встановили кілька пунктів годування, але лише в деяких був тротил. Метод дресирування бджіл через виявлення запаху вибухівки в їхній їжі спрацьовував: комахи збиралися насамперед біля горщиків, що містять цукровий розчин, змішаний з тротилом, а не біля тих, що мають інший запах. Проте навчити одну бджолу можливо, а от навчання багатотисячної колонії стає проблемою. 

Шимон Бєлкін та ряд інших ізраїльських вчених вирішили зберегти людський та тваринний ресурс від пошуку мін. Вони знайшли спосіб знаходити небезпечні вибухові предмети за допомогою бактерій! 

Учені використали кишкову паличку E.coli, яку змінили за допомогою спеціально модифікованої ДНК²¹. Бактерії-сенсори поміщають у дуже маленькі намистистинки з в’язкого полісахариду, які потім розкидаються на мінне поле. Міни, що заховані у землі, пропускають пари вибухівки, що просочують ґрунт навколо. Коли часточки тротилу проникають у намистинку, всередині починає синтезуватись білок²². Через це намистинка випускає флуоресцентне світіння. Таке світло фіксують дистанційно за допомогою керованої оптоелектронної системи. Усього сканування займає 15 хвилин, а відстань становить 20 метрів. Поки що проблемою такого розмінування є температура. Для бактерій режим має бути від 31 до 53 градусів. 

Проблема розмінування залишається актуальною для багатьох країн світу, зокрема для України, де мінні поля несуть серйозну загрозу для цивільного населення. Собаки, щури, свині, бджоли і навіть бактерії — кожен з цих методів має свої переваги в розмінуванні. Всі проходять ретельне навчання та тестування, що забезпечує їх ефективність і безпечність. Незважаючи на різні підходи, мета залишається єдиною — зробити наш світ безпечнішим для життя. Розвиток технологій та використання природних здібностей тварин допомагає зробити процес більш ефективним і гуманним.