У багатьох країнах сучасного світу це прозвучить доволі незвично, але перше наукове обґрунтування зв’язку канцерогенів на робочому місці та онкологічних захворювань отримали завдяки дослідженням епідеміології плоскоклітинного раку мошонки у дітей9. У XVI-XVIII століттях в Англії трусити сажу в димарях наймали хлопчиків-сиріт віком 4–7 років, адже лише маленькі діти могли пролізти у вузькі димарі. Хлопчики працювали в нелюдських умовах, без належних засобів захисту, вдихаючи десятки небезпечних хімічних речовин у сажі та контактуючи з ними. Років до 11–12 у багатьох розвивалася «бородавка сажотрусів», яка швидко розросталася, приносила біль і страждання. Більшість дітей проходили через болісне лікування і не виживали. Тоді не було ефективних методів діагностики та терапії раку, тому цей діагноз був практично вироком.
У сучасному світі ситуація значно покращилася. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, шанси онкохворої дитини залежать від країни проживання. У Європі та США виліковують 80% онкохворих дітей, тоді як у країнах із меншим рівнем доходів та витрат на охорону здоров’я — лише 30%2. В Україні до повномасштабної війни цей показник сягав 60%3.
Попри те, що серед усієї кількості новодіагностованих раків у США дитячі онкологічні захворювання становлять лише 1%, саме рак є основною причиною смертності від хвороб серед дітей1. Які причини появи раку в дітей? Які найпоширеніші типи онкологічних захворювань притаманні дітям? Як попередити появу раку у дитини? На які ранні симптоми онкологічних захворювань батькам слід звернути особливу увагу?
Що таке рак
Тіло людини складається з багатьох клітин, які розмножуються, набувають специфічних форм та функцій для забезпечення його життєдіяльності. Усі ці процеси чітко контролюють внутрішньоклітинні та позаклітинні механізми. Якщо порушується один чи кілька ланцюжків цієї регуляції, клітина «божеволіє»: починає неконтрольовано ділитися, втрачаючи можливість помирати природним шляхом. При цьому ракові клітини також зовнішньо відрізняються від клітин того органу, де виникла пухлина. Вони настільки «захоплюються» розмноженням, що «забувають» про форми та функції, якими їх наділила матінка-природа10.
Шляхом таких поділів біомаса клітин пухлини постійно збільшується, і постає питання забезпечення її киснем та поживними речовинами. Так запускається процес, який називають ангіогенезом, — в пухлину починають вростати судини для забезпечення її тканин кров’ю. Саме в цей час шматочки ракової пухлини можуть відокремлюватися від основної маси та подорожувати разом із лімфо- і кровотоком спочатку до найближчих лімфатичних вузлів, а потім і до більш віддалених тканин та органів. Так утворюються метастази — дещо змінені дочірні пухлини, які походять від раку того органу, де зародилася. Саме здатність до метастазування відрізняє доброякісну пухлину від злоякісної11. Окремим типом раку є так звані рідкі пухлини — лейкемії та лімфоми. Їхні злоякісні клітини не тримаються купи і подорожують судинами кровоносної та лімфатичної системи, поступово витісняючи здорові клітини крові та імунної системи.
Наразі науковці вважають, що нормальна клітина перетворюється на ракову внаслідок однієї мутації або каскаду мутацій12. Вони виникають в онкогенах чи генах-супресорах пухлин: перші під час мутацій запускають неконтрольоване розмноження клітин, а другі виступають у ролі таких собі гальм клітинних поділів на два колеса (йдеться про дві пари генів, успадкованих від тата і від мами на обох парах хромосом). Онкогенам для запуску ракового перетворення достатньо мутації в одній із двох копій гена, тоді як генам-супресорам пухлин потрібно вимкнути обидва гальма, аби клітина повністю пустилася берега та перетворилася на ракову.
Людина може успадкувати мутації в одному із генів-супресорів пухлин від родичів, але для того, аби захворіти на рак, необхідно, щоб мутація також вимкнула його другу копію. Тоді як успадкованої мутації від одного із родичів в онкогені може бути достатньо для розвитку злоякісної пухлини. Проте мутації в онкогенах успадковуються вкрай рідко. Вони найчастіше виникають випадково під дією несприятливих чинників середовища або внаслідок нездорового способу життя людини.
Чому деякі діти страждають від раку
Найбільшим ризиком появи раку вважається вік: що довше ми живемо, то більша ймовірність появи мутацій у вже згаданих онкогенах чи генах-супресорах пухлин. Достеменні причини появи раку у дітей наразі невідомі. За даними національного інституту раку США, лише 8–10% дітей, яким діагностують рак, мають успадковані від родичів генетичні мутації, які здатні спричиняти онкологічні захворювання3. Решта раків може бути спричинена факторами середовища або способом життя родини з дитиною.
Спеціалісти Бостонського дитячого шпиталю виділяють кілька основних факторів ризику, які можуть сприяти появі онкологічних захворювань у дітей8:
1. Деякі сімейні генетичні порушення можуть підвищувати ймовірність розвитку раку в ранньому віці. Наприклад, кілька близьких членів родини вже мали історію онкологічних захворювань: рак діагностували у мами, сестри чи батька малюка. Ба більше, деякі специфічні генетичні порушення можуть сприяти появі злоякісних пухлин. До прикладу, у хворих на синдром Віскотта-Олдріча — рідкісного генетичного захворювання у дітей, яке призводить до появи характерних ознак імунодефіциту, екземи та зниження кількості тромбоцитів у крові дитини, в рази зростає ризик захворіти на лейкемію чи лімфому6. На щастя, цей синдром є рідкісним; його ще називають рецесивним зчепленим із Х-хромосомою захворюванням: якщо людина має дві Х-хромосоми, то вона захворіє лише тоді, коли в обох варіантах гена на обох Х-хромосомах буде одна й та сама мутація. У цьому випадку особам із набором статевих хромосом ХУ пощастило значно менше, адже в них лише одна копія гену, порушення якого викликають сидром Віскотта-Олдріча. Наразі у 30% пацієнтів зі згаданим синдромом жоден із родичів не має відповідної мутації, а це значить, що вона виникла раптово на рівному місці. Науковці кажуть, що така мутація виникла de novo.
Ще одним генетичним розладом, який сприяє розвитку раку у дітей, є сидром Беквіта-Відемана, який сприяє надмірному росту тіла людини і, як наслідок, швидшому розмноженню його клітин, що може спровокувати ракову трансформацію. У хворих переважно відбуваються зміни на короткому плечі 11 хромомсоми, яка частково відповідає за ріст і розвиток дитини. На щастя, захворювання досить рідкісне і уражає лише приблизно одну дитину на 10 тисяч випадків7. Недугу не можливо вилікувати, але рання діагностика та вчасне лікування дозволяє контролювати ріст дитини, а регулярні онкоскринінги — вчасно виявити ракову пухлину та розпочати лікування. Крім того, синдром Дауна — наявність третьої, додаткової, 21 хромосоми також підвищує ризик розвитку лейкемій21 у дітей та молоді.
2. Спосіб життя родини з дитиною, як от паління дорослих поряд з малюком, зловживання солодощами, червоним м’ясом, жирною їжею, а також шкідливі хімічні речовини в довкіллі (азбест, хром, бензол та інші) можуть сприяти розвитку раку в дітей. Та наразі науковці вагаються, наскільки питомо стиль життя та екологія сприяють появі раку саме в дітей, адже час контакту дитини з такими канцерогенами зазвичай дуже короткий. Необхідні мутації для розвитку ракової пухлини просто не встигають розвинутися.
3. Деякі вірусні інфекції, як от ВІЛ та вірус Епштейна-Барр, сприяють появі деяких типів раку у дітей, зокрема ходжкінської та неходжкінської лімфом. Тут теж працює правило вчасного виявлення інфекції, лікування активної форми (у випадку ВІЛ, адже противірусних проти активної форми вірусу Епштейна-Барр наразі нема) та регулярних онкоскринінгів, аби почати боротися з раком на ранніх стадіях, коли є високі шанси врятувати життя дитини. Найчастіше лімфоми виявляють на дообстеженні після огляду в лікаря та загального аналізу крові, тому регулярного відвідування педіатра, який робить загальний аналіз крові та перевірить розмір лімфовузлів дитини, буде достатньо для носіїв обох вірусів20. Якщо дитині-носієві вірусу необхідні будуть додаткові обстеження, лікар повідомить про це на консультації.
4. Діти, які вже проходили лікування від одного з типів раку та отримували високі дози хіміє- чи радіотерапії, мають вищі шанси захворіти на інший тип раку. Річ у тім, що ці типи лікування є генотоксичними, тобто сприяють появі мутацій у здорових клітинах.
Які типи раку трапляються у дітей
За прогнозами Національного інституту раку в США, у 2024 році в країні виявлять 9620 випадків раку серед дітей віком до 14 років4. У перші п’ять років життя дитина має найбільший ризик захворіти на рак, після цього шанси поступово знижуються до 9 років22. Після цього захворюваність знову зростає, і її другий пік настає у підлітковому віці, тому батькам важливо бути уважними до самопочуття дитини та не нехтувати регулярними візитами до лікаря.
За даними Американської асоціації раку, найбільш поширеними типами раку серед дітей є лейкемії, пухлини мозку, лімфоми, нейро- та ретинобластоми, рабдоміосаркоми, пухлини Вілмса, а також пухлини кісток23.
Лейкемії — раки кісткового мозку та крові. Найпоширенішими серед дітей є гостра лімфоїдна та гостра мієлоїдна лекемії, які розвиваються з клітин кіткового мозку13. Слово «гостра» свідчить про те, що хвороба прогресує блискавично, і її слід лікувати якомога швидше після виявлення. Найчастіше на першому етапі лікування застосовується агресивна хімієтерапія, аби «приборкати» недугу та поліпшити самопочуття дитини. Найбільш поширеними ранніми симптомами лейкемій у дітей є сильна втома, біль у кістках та суглобах, лихоманка, синці або кровотечі, неприродна блідість шкіри, раптова втрата ваги та деякі інші більш індивідуальні симптоми.
Пухлини спинного та головного мозку — на другому місці14. У них багато типів, і кожен має окремі стратегії лікування, прогнози та симптоми. Найбільш загальними та поширеними ранніми симптомами таких пухлин у дітей є двоїння в очах або розмитість зображення, сильний і частий головний біль, нудота або блювання, судоми, ускладнення рухів кінцівками та інше.
Нейробластоми — це той вид раку, який рідко трапляється у дітей, старших за 10 років, але поширений серед немовлят15. Пухлина розвивається із ранніх клітин-попередників нейронів і може з’явитися де завгодно, утім найчастіше формується у черевній порожнині, привертаючи увагу батьків та лікарів невеликим набряком у животі.
Ретинобластоми — це пухлини ока, які розвиваються у дітей віком від 2 до 6 років16. Батьки зазвичай помічають незвичний білий або рожевий колір зіниці ока дитини. Нерідко спостерігаються спричинені пухлиною запалення та набряк ураженого ока, інколи раптово з’являється косоокість. Якщо пухлину виявили на ранній стадії, то після хіміє-, радіотерапії, хірургічного видалення пухлини, а часом і поєднання кількох типів терапії, дитина може більше не мати проявів раку.
Рабдоміосаркоми — це пухлини, які складаються з примітивних м’язових клітин і можуть виникати у скелетних м’язах, а також формуватися на голові та шиї, інколи в ділянці тазу, поширюючись на органи сечової та статевої систем дитини. Першими ознаками захворювання можуть бути припухлість чи біль без причини у ділянці м’язів. Якщо пухлина формується на обличчі, то можливі виділення крові. Рабдіоміосаркоми, які ростуть у ділянці тазу можуть спричиняти утруднене сечовипускання чи закрепи, інколи з'являються помітні зміни геніталій дитини24.
Пухлини Вілмса — це тип раку нирок, який виникає переважно у дітей. Його ще називають нефробластомами, адже злоякісна пухлина походить із нефоробластів (наукова назва примітивних клітин нирок). Ці пухлини найчастіше розвиваються у дітей до 5 років. З віком ризик захворіти знижується, зводячись практично до нуля у дорослих24. Пухлини виростають великими і рідко розповсюджуються на інші органи, тому батьки або лікарі під час огляду можуть помітити припухлість живота або грудочку в черевній порожнині дитини. Попри те, що не кожна припухлість свідчить про розвиток раку, батькам варто бути пильними й одразу звертатися до лікаря.
Лімфоми — це раки, які походять із клітин імунної системи та найчастіше виникають у лімфовузлах, мигдалинах або селезінці. Розділяють Ходжкінські та Неходжкінські лімфоми17. Основна діагностична різниця між ними полягає в тому, що у крові пацієнтів із лімфомою Ходжкіна виявляють дещо схожі на на обличчя сови двоядерні клітини Ріда-Стернберга. Попри те, що обидва типи лімфом поширені в людей будь-якого віку, серед дітей лімфоми Ходжкіна виникають у молоді, в їхні ранні двадцяті. Неходжкінські лімфоми вражають дітей у віці до трьох років. Загалом, лімфоми у дітей набагато краще реагують на лікування, ніж у дорослих, утім хворі з неходжкінськими лімфомами зазвичай мають вищі шанси на повну ремісію. До основних ранніх симптомів лімфом належать: раптова втрата ваги, лихоманка, нічна пітливість, сильна втома, припухлість лімфатичних вузлів по всьому тілу.
Злоякісні пухлини кісток притаманні зазвичай підліткам та молоді, трішки старшої за 20 років. Значно рідше такий рак може розвинутися в іншому віці. Найбільш поширеним раннім симптомом таких пухлин є біль у кістках, що посилюється вночі. Часом довкола ураженої ділянки кістки формується набряк. Виокремлюють два основні типи раку кісток: остеосаркоми та саркоми Юїнґа18. Перші є найбільш поширеними пухлинами скелету, які трапляються у тих ділянках рук та ніг, де кістка швидко росте (ближче до суглобів). Другі — значно рідші й найчастіше вражають кістки тазу, грудини або середньої частини довгих кісток рук і ніг. Лікування обох типів раку складне та болісне. Прогноз зазвичай дуже індивідуальний і залежить від стадії, на якій виявили пухлину, типу саркоми, загального стану здоров’я дитини та відповіді пухлини на наявні методи терапії.
Чи можна попередити рак у дитини
Попри те, що мізерна кількість випадків дитячих онкологічних захворювань спричинена способом життя або факторами навколишнього середовища, ВООЗ радить батькам зосередитися на поведінці, яка сприяє профілактиці раку у дорослих:
— дотриманні нормальної маси тіла;
— здоровому харчуванні;
— фізичній активності.
Це дозволить покращити загальний стан здоров’я дитини і знизити ризик розвитку злоякісних пухлин. Крім того, варто не пропускати регулярні огляди у педіатра та бути уважними до самопочуття дитини, адже рання діагностика недуги дозволить вчасно почати лікування, що значно підвищує ймовірність досягнення тривалої ремісії.
