Як визначити, що інформація правдива? Як зрозуміти, де відео 2015 року з Італії, а де — 2023 року з Франції? Про те, як перевіряти інформацію й на що звертати увагу у візуальному контенті, розповіла Клер Вордл, співзасновниця Information Futures Lab і професорка Університету Брауна. Розмова відбувалася в межах проєкту Mediengeist. Цей проєкт команда «Куншт» реалізувала у партнерстві з Goethe-Institut в Україні за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини з метою пом’якшення наслідків загарбницької війни Росії проти України.
Коли справа доходить до зміни переконань людей, то це вкрай складно, коли стикаєшся з десятиліттями дуже ефективної російської пропаганди та дезінформації. І коли йдеться про формування стійкості [до пропаганди] в громадах, це набагато-набагато складніше, ніж просто сказати комусь: «Це відео з тіктоку насправді було знято в Сирії у 2021 році». [Така боротьба з дезінформацією] не приведе нас далеко. Тож я просто хочу почати з цього і сказати, що [протидіяти пропаганді й дезінформації] зовсім непросто.
Можливо, ви бачили цю раніше. Я створила її п’ять років тому, намагаючись пояснити людям різницю між місінформацією, дезінформацією та малінформацією. Нещодавно я її оновила, бо традиційним визначенням дезінформації є навмисне маніпулювання, спрямоване на заподіяння шкоди. Це, наприклад, дуже ефективно робить Росія. Але коли, умовно, моя мама ділиться інформацією [сформованою під впливом російських наративів], — це місінформація, бо вона свідомо не поширює неправдиву інформацію.
Але мені здається, що нам потрібно переосмислити [термінологію]. Є достатньо доказів, щоб показати їм, що вони помиляються, але це частина їхньої ідентичності. Це означає, що вони поширюють таку інформацію, щоб бути частиною чогось. До того ж антивакцинатори поширюють дезінформацію, бо, на їхню думку, вони рятують людей. Отож, все набагато складніше, і ця дихотомія місінформації та дезінформації не така вже й помічна.
На моє переконання, нам треба більше думати про малінформацію. Це коли правдиву інформацію поширюють, щоб зашкодити. Це може бути порнопомста або реальне зображення чогось, але обрамлене так, щоб сказати: «Дивіться, тут є проблемка». Наприклад, у США в нас скоро вибори. Ми бачимо багато відео з виборчими скриньками. І ці відео справжні, але їх показано так, ніби інколи голосування проходять бруднувато. Але саме зараз люди поширюють ці відео з посилом «як я й говорив тобі, республіканці небезпечні» або «я ж казав тобі, що демократи небезпечні», і відео справжні.
Найбільше мене хвилює, коли справжній контент поширюють з неправдивою контекстуальною інформацією. Бо найбільш ефективна дезінформація має зерно правди. І це фундаментальна проблема, в основі якої використання упереджень людей.
Цей приклад я багато використовую на тренінгах. Він з Лондона, коли сталася терористична атака у 2018 році. Це фото жінки, що йде через міст після терористичної атаки. Це справжнє фото. Пізніше в цієї жінки взяли інтерв’ю й вона сказала: «Так, це була я. Але я була така нажахана і йшла додому, говорячи з моїм партнером і не дивлячись в бік жертви на знак поваги». Але, звісно, якщо ви хочете проштовхнути хейтспіч/ненависницький контент, цей твіт сам по собі натякає, що жінці байдуже.
Більша проблема полягає в тому, що цей акаунт — Texas Lone Star — насправді був російським ботом. Я використовую цей твіт на тренінгах, щоб показати, що платформи дуже далекі від використання штучного інтелекту для розуміння всіх цих елементів. Чи має штучний інтелект достатньо інформації, щоб зрозуміти, що це російський бот?
Тож дезінформація часто не є відвертою брехнею. Найчастіше саме такі методи дозволяють платформам говорити про свободу самовираження, про те, що вони можуть щось із цим зробити, це ж не брехня.
Поговоримо про потужність візуальних медіа. Ще з початку вторгнення ви бачили цей шквал досить часто справжнього й старого контенту, який перепакували чи просто відфотошопили. І мене засмучувало, що багато фактчекерів по всьому світу просто казали, що це старий контент. Це буквально . Адже що це по суті дає? Це лише сіє зерна сумніву. Це просто дозволяло людям говорити: «Я не знаю, кому й чому довіряти».
У нашому дослідженні бразильських виборів 2018 року ми отримали понад 30 000 повідомлень у вотсапі. Переважно це були зображення і деякі аудіо й відеозаписи. Але здебільшого картинки.
Ось цю картинку зліва поширювали найбільше. Це зображення коробки із бюлетенями для голосування на задній частині машини. Це справжнє зображення. У ньому немає нічого поганого. Але його помістили в контекст, який натякав, що це підроблені бюлетені. І ви не зможете перевірити це. Якщо ви хвилюєтеся про безпечність виборів, то такі речі підривають вашу довіру. Бо візуальний контент набагато простіше переконує. Значно простіше розуміти зображення, ніж статтю на 800 слів.
А на другому фото внизу зображено кримінальне угрупування, яке заарештували. І цю картинку дуже активно поширювали. Бо, знову ж таки, це все спирається на людські упередження. Такий спосіб поширення контенту, коли справжнє фото поміщають в інший контекст, найбільш ефективний.
Отже, є п’ять стовпів верифікації (five pillars of verification). Незалежно від платформи, завжди дивимося насамперед на походження (provenance) — звідки взявся контент. Але якщо ви просто дивитеся на фрагмент або копію частини контенту, то у вас не буде метаданих, що дадуть змогу провести належне розслідування.
Джерело (source) вказує те, хто поширив цей контент. Та це не означає, що він його створив. Тому завжди варто шукати того, хто першим поділився цим контентом. Ось чому дуже важливо знайти правильне джерело походження.
Дата (date) — коли цей контент було створено. Дуже багато контенту, поміщеного в неправдивий контекст, є справжнім, але давнішим. Ось чому дата дуже важлива.
Місце розташування (location) — це те, де зроблений контент. І для верифікації часто потрібно правильно встановити геолокацію.
І останній стовп — це мотивація (motivation), чому хтось створив чи поширив контент. І це нас веде до грамотності, що допомагає людям розуміти, чому хтось міг поширити неправдивий контент.
Це давніший ґайд для перевірки фотографій і картинок, але він, так би мовити, пройшов випробування часом. Він описує, що треба зробити, аби пройти п’ять етапів верифікації, про які ми говорили. Я зараз пройдуся по цих кроках.
Насамперед визначаємо походження. Для цього можемо скористатися потужним розширенням для браузера Chrome. Воно називається InVID, його розробила команда європейських журналістів. Це чудовий набір інструментів, який дає змогу робити всякі речі. Розгляньмо практичний випадок і поговорімо про те, як ви можете використовувати це розширення.
Як ви можете бачити, це твіт 9 березня 2020 року. Ця особа опублікувала твіт зі словами «в Італії пацієнт з короною втік з лікарні». У цей час, 9 березня 2020 року, кожного стурбувала б така втеча з лікарні. Але не будь-хто подивився б на цей твіт і поставив під сумнів, чи це справді Італія і звідки взагалі взялося все це. Погляньмо на акаунт, що поширив цей твіт.