Під час повномасштабної війни страждають не тільки люди, але й тварини в зоопарках, які опинилися близько до лінії фронту або під окупацією. У березні 2022 року найскладнішою була ситуація у приватному зоопарку «Дванадцять місяців» на Київщині. Відрізані від цивілізації, тварини виживали без електроенергії та можливості постачання кормів. Важка ситуація досі зберігається у заповіднику «Асканія-Нова». 33 тисячі гектарів біологічного заповідника, що розташовані на лівому березі Дніпра, на Херсонщині, перебувають під тимчасовою окупацією. «Асканія-Нова» функціонує в автономному режимі, немає змоги привезти з території України корм чи ветеринарні препарати. Миколаївський зоопарк постраждав від обстрілів — у березні снаряд впав за декілька метрів від вольєрів білої ведмедиці та тигрів, а Екопарк на Харківщині фактично припинив функціонування після значних руйнувань. Попри все, зоопарки далі працюють, а співробітники роблять усе можливе, щоб тварини пережили складну зиму. В цьому інтерв’ю Євген Кіося, старший викладач біологічного факультету Харківського національного університету імені Каразіна, розповідає, як Харківський зоопарк працює в умовах повномасштабної війни, чому евакуація тварин не завжди можлива та якими мають бути українські зоопарки після перемоги.
«Зоопарк — це не лише тварини, але й штат»
Моя наукова діяльність пов’язана переважно не з зоопарком, а з університетом. Я зоолог безхребетних – вивчаю тихоходів. Це дрібні безхребетні, які відомі своєю здатністю витримувати майже все, що тільки можна. Цими дослідженнями я займаюся здебільшого в університеті. А в зоопарку я працюю у культурно-просвітницькому відділі: проводжу лекції, екскурсії, беру участь в організації природозахисних заходів. Зараз працюю віддалено – пишу тексти, проводжу онлайн-заняття, намагаюся щось робити. Але мої наукові дослідження наразі суттєво обмежені, бо немає можливості проводити практичну роботу. Так само поки немає можливості займатися з юннатами у зоопарку. Але робимо що можемо.
У відвідувачів доступу до зоопарку немає, але співробітники продовжують працювати. Я теж туди приходжу, але для мене це не так критично, адже я не маю доглядати певну тварину. З Харківським зоопарком взагалі склалося цікаво. Ще у 2016 році він зачинився на повномасштабну реконструкцію, 23 серпня 2021 року офіційно відкрився, попрацював рівно півроку – з урахуванням усіх ковідних обмежень, звісно, – і знову зачинився через повномасштабне вторгнення.
Якщо казати про Харківський зоопарк, він, мабуть, постраждав менше, ніж інші установи, як-от Екопарк, який фактично припинив функціонування. Територія зоопарку не була пошкоджена, окрім невеликих наслідків влучання ракети в площу Свободи. Тому, на щастя, ані наші тварини, ані співробітники не загинули внаслідок воєнних дій.
Але навіть якщо тварини не страждають безпосередньо, все одно щось відбувається. Наприклад, у деяких співробітників зоопарку були зруйновані або сильно пошкоджені оселі. Деякі з них жили на території Харківської області, яку навесні було тимчасово окуповано. Хтось із них був вимушений поїхати з міста чи з країни. Хтось просто не міг дістатися на роботу, тому що в місті перестав ходити абсолютно весь громадський транспорт. Хтось перебрався до зоопарку і жив там – чи й досі живе. Це все впливає на функціонування зоопарку, де існує певний розпорядок і розподіл обов’язків.
Тварини теж відчувають ці зміни. Деякі з них сильно звикають до людей, які про них дбають – ми називаємо таких людей кіперами (від англ. – keeper). Певні тварини погоджуються приймати їжу тільки від своїх кіперів, і до когось чужого не підуть. Тож коли змінюється персонал, тварини можуть голодувати тиждень чи більше.
Ми також знаємо, що працівники зоопарків – не тільки в Україні, а скрізь, – це соціально вразлива група населення. Вони не мають умовної фінансової подушки безпеки. Тож коли стається якийсь катаклізм, на них це відбивається насамперед. Треба пам’ятати, що зоопарк – це не лише тварини, але й штат, а от зі штатом у багатьох установах виникали складнощі.
«У сучасних зоопарках багато чого залежить від електроенергії»
Планово зоопарки не вимикають, але коли стається блекаут на рівні міста, то вимикається все. У цей момент зникає не тільки світло, але й вода та опалення. Тоді доводиться вмикати генератори та інші системи аварійного постачання, щоб усе це компенсувати. Це досить великий виклик, особливо взимку.
Сучасні зоопарки в цьому плані більш вразливі, ніж ті, що були раніше. У зоопарках старого зразка звірі просто сиділи в клітках – їм було все одно, чи там є світло, чи немає. А от у сучасних зоопарках багато чого залежить від електроенергії, при чому не тільки вентиляція, але й більш неочевидні речі. Наприклад, у вольєрах може стояти електрична огорожа. Тобто немає фізичного бар’єра, щоб затримати тварину. І от раптово ця електрична огорожа вимикається, а тварину не встигли перевести у закрите приміщення. Це проблема. Це дещо схоже на труднощі, з якими стикаються мешканці сучасних багатоповерхівок, звиклі до ліфтів, електричного опалення тощо. Ті люди, які живуть у старих хатах з дров’яними печами, зараз опинилися у більш вигідному становищі. Але це не означає, що старі будівлі, зокрема старі зоопарки, були кращі. Просто вони розраховані на мирний час, а наші реалії дещо корегують їхню можливість функціонувати.
«У нас, на щастя, немає жодної панди, яка їсть лише бамбук»
У зоопарках з кормами для тварин така сама ситуація, як із їжею в магазинах. У Харкові з нею були великі проблеми навесні. Те саме було з постачанням корму в зоопарках. Але ми мали досить великі запаси. Це врятувало, та й постачання якісь доходили. Тепер проблем майже немає, до того ж європейські зоопарки дуже підтримують зоопарки України. Так, наприклад, нам дуже допомогла Європейська Асоціація Зоопарків і Акваріумів.
Крім того, в нашій зооколекції немає таких примхливих видів тварин, яким необхідний особливий корм. У нас, на щастя, немає жодної панди, яка їсть лише бамбук, чи коали, яка харчується тільки листям евкаліпта. Тому проблеми з кормом – це здебільшого фінансові проблеми. Харківський зоопарк отримує фінансування з міського бюджету, але багато зоопарків частково або повністю залежать від продажів вхідних квитків. Особливо це стосується приватних зоопарків. Там ситуація взагалі була загрозлива, адже повномасштабне вторгнення почалося одразу після пандемії коронавірусу. Сильно постраждали зоопарки, що опинилися на окупованій території: «Дванадцять місяців» на Київщині, Менський зоопарк в Чернігівській області, «Асканія-Нова» на Херсонщині. Там іноді просто фізично неможливо було завезти корм тваринам. Зараз зоопарки Київщини та Чернігівщини вже перебувають на звільненій території, але проблеми залишаються, адже потрібно звідкись брати гроші, а люди не так охоче йдуть у зоопарки під час активної фази війни.
З постачанням певних ветеринарних засобів є труднощі. Я не ветеринар, не можу сказати конкретно, але це не ті самі засоби та пристрої, які підходять собакам і котам. Навіть у мирний час зоопарки мали вкрай вузенькі струмочки постачання цих засобів, а під час війни вони опинилися в ситуації, коли якийсь препарат просто взагалі ніде не можна дістати.
Тварини постійно хворіють, а також потребують певних регулярних медичних процедур: вакцинацій, ревакцинацій чи оглядів. Тому в зоопарків завжди є велика потреба в медичних препаратах.
«Вибухи сприймаються як частина буденного життя»
Реакції тварин у зоопарках відрізняються від поведінки диких тварин, адже в зоопарку тварини більше звикають до всіляких зовнішніх стимулів. У Харківському зоопарку деякі звірі пережили реконструкцію, коли теж було доволі гучно. А потім вони пережили відкриття зоопарку, коли з’явилася купа відвідувачів, від яких вони встигли відвикнути. Та й взагалі наш зоопарк розташований поруч із центральною площею. Тут були і концерти, і феєрверки – чого тільки не було. Тварини поступово до цього звикають. Тому зараз суттєвого впливу гучні звуки на них не мають, до того ж інтенсивність обстрілів у Харкові знизилася. У перші рази, коли десь поруч вмикали сирени чи ставався потужний вибух, звірі, звісно, реагували. А зараз вибухи сприймаються як частина буденного життя. Ми всі – і люди, і тварини – вже пройшли стадію адаптації.
Сама реакція тварин залежить від їхнього способу життя. Якщо тварина у дикій природі звикла постійно стежити, де щось стукнуло чи хруснуло, то і тут їхня нервова система реагувала дуже активно. А ті звірі, яким у природі мало що загрожує, сприймали вибухи спокійніше.
«Ми вирішили проводити евакуацію тільки в найгіршому випадку»
Для більшості наших зоопарків евакуація була проблематичним процесом. По-перше, саме транспортування тварин було вкрай складно організувати. На дорогах, блокпостах та державному кордоні була жахлива ситуація і далеко не кожна тварина могла це витримати. Пригадайте, як люди евакуювалися з котами та собаками. Було важко, але все ж таки, домашні тварини мають певний зв’язок зі своїми господарями, їх можна заспокоїти, посадити у переноску та повезти. Тепер уявіть, що вам треба перевозити бегемота. У чому його везти? Його не можна просто завантажити в автобус. Для нього потрібен спеціальний контейнер, якого, до речі, у зоопарку може просто не бути.
Друга проблема – це місце призначення. Тварин мають десь прийняти, надати їм вольєри, створити для них умови. А в Україні з цим проблеми. Якби ми вирішили вивозити слона, куди б ми його повезли з Харківського зоопарку? До Києва? На момент початку повномасштабного вторгнення це не видавалося хорошою ідеєю. До Одеси чи Миколаєва? Ще гірше. А на заході України немає таких великих зоопарків, які можуть прийняти слона. Щоб вивезти велику тварину за кордон, потрібен водій, що має сертифікацію на певному транспорті, а у нас в країні таких водіїв немає. Тому евакуація – це дуже складний процес.
У Харківському зоопарку ми вирішили проводити евакуацію тільки в найгіршому випадку. Наприклад, як це було в Екопарку – його просто фізично знищили, і тварин довелося перевозити. На жаль, евакуація пройшла не без жертв. Тому ми поки що тримаємо звірів на їхніх звичних місцях, але готуємо план на випадок повного відключення опалення чи руйнування критичних приміщень. Згідно з цим планом частину тварин будемо вивозити за кордон, а частину – в інші міста України. Так, деякі західні зоопарки, як-от Волинський і Рівненський, зараз активно будують нові вольєри, щоб прийняти тварин зі сходу та півдня.
Частину тварин Екопарку перевезли в Харківський зоопарк. До нас переправили доволі багато людиноподібних мавп – шимпанзе та орангутанів. Під час реконструкції в Харківському зоопарку було побудовано великий комплекс вольєрів саме для людиноподібних мавп, і в ньому жили лише два орагутани, бо інших тварин просто не встигли завезти. Тому ми прийняли мавп з Екопарку. Але через те, що вольєри довгий час стояли пусті, там було не все дороблено й залишалися «слабкі місця» в огорожі. Тоді ж сталася історія, яка потрапила у світові ЗМІ – одна з шимпанзе Екопарку втекла. На тлі обстрілів Харкова це сприймалося радше як щось комічне, але це було надзвичайно серйозно. Адже шимпанзе – це одні з найнебезпечніших тварин, які можуть утримуватися в зоопарках. Краще б втік лев або тигр. Бо то майже як кицьки, їхня психологія більш-менш зрозуміла. А шимпанзе дуже сильні – можуть завдати людині велику шкоду, якщо їм щось не сподобається. При цьому вони дуже розумні – це ж наші родичі. Тож нам пощастило, що ця шимпанзе була звиклою до людей і до своєї кіперки. До того ж у місті на той момент було мало людей, тому все завершилося добре.
Певну частину тварин з Екопарку просто випустили на волю. Те, що у нас є навколо Харкова, – це, так би мовити, не зовсім дика природа. Там все одно є дороги та людські поселення. Деякі тварини певний час можуть прожити самостійно у нашому лісі. Наприклад, була історія з буйволами з Екопарку. Не знаю, чи їх спеціально випустили, чи вони просто вийшли, бо були зруйновані їхні вольєри, але вони опинилися в лісі. І ось тільки недавно їх знайшли й повернули назад. Але не всі тварини, які опинилися за межами Екопарку, змогли вижити. І річ не стільки в тому, що вони не адаптовані до самостійного життя, як у тому, що на околицях Харкова було дуже небезпечно – там були й обстріли, й міни, і ще багато чого.
Але якщо говорити не в контексті війни, то навіть певні екзотичні види теоретично могли б жити в українській природі. От, наприклад, нещодавно з’явилися повідомлення, що в Чернівцях помічають папуг. І це не домашні папуги, які вилетіли з клітки і скоро помруть. Це вже почалася акліматизація диких папуг у Чернівецькій області. До цього вони обжилися у Німеччині та Нідерландах. Тобто, екзотика потроху приходить в Україну, й це насамперед пов’язано зі змінами клімату.
«Легше побудувати новий зоопарк, ніж оновити старий»
Ми точно не зможемо підготуватися до того, що колись зоопарк можуть обстріляти чи атакувати танками – неможливо бути готовими до всього. Але, за великим рахунком, зоопарки мають оновлюватися. Втім це дуже складно – легше побудувати новий зоопарк, ніж оновити старий. А реконструкція Харківського зоопарку – це просто приклад того, що дуже рідко вдається зробити. Війна може відкрити певні можливості повністю перебудувати те, що було зруйновано. Але цей бонус можливостей сильно нівелюється відсутністю ресурсів, зокрема фінансування. Після перемоги нашим містам потрібні будуть колосальні ресурси, і зоопарки, вочевидь, не є пріоритетом.
Ще одна річ, про яку рідко замислюються, – як нам уже зараз налагоджувати процеси обміну тваринами. Зоопарк не може існувати ізольовано – всі тварини рано чи пізно помирають. Потрібні нові тварини, а у сучасному світі їх майже ніколи не беруть з природи. Тобто беруть з інших зоопарків. І всередині України у нас для цього недостатньо зоопарків, ми маємо бути частиною якоїсь більшої екосистеми. Треба сказати, що раніше українські зоопарки чимало обмінювалися тваринами зокрема з російськими зоопарками. Тепер ми, звісно, не зможемо вести з ними справ, але ми ще недостатньо інтегровані у європейську систему. Ми маємо багато місць, де утримують диких тварин, але дуже мало зоопарків, які відповідали б європейським стандартам. Кандидатами на вступ до Європейської Асоціації є тільки Київський, Харківський і Миколаївський зоопарки. Зараз перед Асоціацією Зоопарків України стоятимуть великі виклики, як привести наші зоопарки до спільних стандартів з Європою.
Європейських стандартів багато. По-перше, це, звісно, вимоги до утримання тварин, годування, стандартизація вольєрів – вони мають бути не занадто малі, тварини повинні мати змогу здійснювати свої природні форми поведінки. Але є й інші вимоги. Зоопарк не повинен бути просто місцем, де показують тварин. Там має проходити наукова, просвітницька та природоохоронна робота. Зоопарк має бути доступний, а в нас із цим проблеми. У Харківському зоопарку тільки після реконструкції з’явилися туалети, якими зручно користуватися людям з інвалідністю. Додайте до цього вимоги безпеки та ветеринарного контролю. Вийде сучасний зоопарк, такий, який має бути в Україні після перемоги.
