У 1856 році неподалік Дюссельдорфу, в долині Неандерталь, було знайдено фрагмент черепа, який відрізнявся від черепів сучасних людей. Після восьми років дискусій його описали як рештки іншого виду людей — Homo neanderthalensis, також відомого під назвою «неандерталець». Це була знакова подія не лише для природничих наук, але й для сучасної культури. Впродовж тисячоліть люди з надією та острахом шукали довкола інших, «альтернативних людей». Піфагор оповідав про «антиподів», що живуть на протилежній стороні планети; середньовічні автори писали про острови кіноцефалів — людей із собачими головами; у ХХ столітті набули поширення історії про іншопланетні цивілізації. Згадані персонажі були витвором уяви, і згодом віра в них сходила нанівець. Неандертальці реальні — он, подивіться, який химерний череп лежить в музейній експозиції. Більш ніж півтора століття в культурі вони виконують роль альтернативного людства — схожі і водночас відмінні від сучасних людей. Відтоді було описано чимало інших, ще більш дивовижних знахідок стародавніх людей — древні ардіпітеки, крихітні люди із острова Флорес, винахідлива людина гейдельберзька та ще декілька десятків видів. Вони відомі зазвичай спеціалістам, у масовій культурі їх зазором не видати.
Також неандерталець проник в культуру як предок. Минуле зацікавлює, власне минуле зацікавлює в стократ. У 1856 році ще не було опубліковано праці Дарвіна «Походження видів» (1859) та «Походження людини і статевий добір» (1871), але було загальне розуміння, що наші предки відрізнялись від сучасних людей. Неандертальці чудово підійшли на цю роль — очевидно ближчі до людей, ніж до інших людиноподібних мавп. І очевидно відмінні від сучасних людей.
Тому неандертальці стали не лише об’єктом вивчення палеоантропологів, але й персонажами сучасного міфу. Таке положення сприяє обопільному впливу — наукові дослідження доповнюють міф, міфічні уявлення впливають на результати досліджень. Показова багаторічна суперечка між аматорами та науковцями щодо заселення Скандинавії — перші вважають, що неандертальці проникли на півострів, другі сумніваються. Обидва табори проводять розкопки і публікують результати в наукових журналах7. Збоку це може видаватися дискусією двох наукових шкіл, та насправді є конфліктом між наукою та сучасним міфом, між неупередженим дослідженням і спробою описати світ згідно з . За таких обставин не дивно, що кожному твердженню про неандертальців були висловлені заперечення. Та все ж 167 років досліджень були не марними, і дещо поступово прояснюється.
Поступово відходить у минуле давня суперечка — чи є неандертальці нашими предками. Спершу вважали, що так. Але до кінця ХХ століття було відомо не так вже й багато видів вимерлих людиноподібних мавп. Від часу відкриття впродовж 46 років неандертальці були єдиним відомим науці видом доісторичних людей. За відсутності альтернатив кожен описаний вид розглядали як претендента на наших предків. Молекулярні дослідження вказують, що сучасні люди мають гени, успадковані від неандертальців. Та все ж вони дістались нам не як від предків, а внаслідок змішаних «шлюбів». Сьогодні більшість науковців сходяться на думці, що Людина розумна (Homo sapiens) та неандертальці є двома різними еволюційними лініями, які мають спільного предка — Людину гейдельбергську (Homo heidelbergensis). Видоутворення відбулося в різних регіонах. Неандертальці еволюціонували від популяцій людини гейдельберзької, які замешкували Європу. Людина розумна сформувалася в Африці.
Опис неандертальців варто розпочати з часу їхнього існування — з’явилися приблизно 500-400 тисяч років тому, зникли 30-40 тисяч років тому. Вони існували щонайменше 400 тисячоліть. Для прикладу, історія нашого виду — людини розумної — почалася близько 300 тисяч років тому. Впродовж такого тривалого існування вони набували та втрачали ознаки, вони були різні. Спроба охарактеризувати всіх неандертальців неминуче призводить до спрощення і нехтування винятками. Тим паче, що вони тримались невеликими групами в декілька десятків осіб. Малочисельні спільноти відрізняються між собою більше, ніж великі. Коли в сучасному мегаполісі народжується дитина із певною корисною мутацією, то передати потрібний ген наступним поколінням буде важко, адже його носій є лише одним із декількох мільйонів жителів. Коли така дитина з’являється у племені із 30 осіб, то частка носіїв корисної мутації відразу вища за 3%. Неандертальці, як і мисливські племена людини розумної, тримались невеликими групами з 10-30 осіб5, відповідно, були різноманітними: рудоволосі, темноволосі, із більш світлою шкірою, менш світлою шкірою тощо. Популярні зображення світлошкірих рудоволосих неандертальців є узагальненням, яке має стосунок до реальності приблизно таке саме, як спроба намалювати «портрет українця» — дехто буде схожий, дехто ні. Те саме стосується культури. На перший погляд, вона здається одноманітною, оскільки то були часи палеоліту, коли що в неандертальців, що в кроманьойнців не було об’єктів, що їх археологи використовують для порівняння: кераміка, металеві прикраси, гроші тощо. І вибір матеріалів невеликий — камінь та кістка. Інколи можемо дізнатися про використання дерева та пер. Однак за такого малого різноманіття об’єктів культура в різних груп неандертальців суттєво відрізнялась. Наприклад, за деякими з них не виявлено ознак використання вогню10. Інші не лише вміли розпалювати вогнища, а ще й використовували мінерали із оксидом марганцю, що дозволяло зменшити температуру займання майже на 100 градусів12 (температура займання різних видів дерев в межах 240-300°С, неандертальці зменшували її на третину!).
Якщо спробувати узагальнити раціон неандертальців одним словом, то вони були м’ясоїдні. Повідомлення про неандертальців-веганів із Піренейського півострова не отримали підтвердження. Однак споживання м’яса було різним: дехто полював на мамонтів, інші на копитних тварин або дрібних ссавців та птахів. Деякі групи урізноманітнювали меню рослинами та грибами6. Інколи неандертальці могли вдатись до канібалізму через екстремальні умови6 або як до ритуальної практики4.
У сучасному міфі неандертальці населяють регіони із холодним кліматом, що також є спрощенням. Так, на відміну від Людини розумної, вони ніколи не жили в спекотних умовах африканської савани або й напівпустель. Хоча на півночі Африки неандертальці були, зокрема в місцинах, де середня температура спекотного місяця досягала 38°С, тобто більше, ніж зараз у Дубаї! Особливо добре вони почувались у Середземномор’ї. В Європі неандертальці проникали в місця, де середня температура найбільш холодного місяця досягала -19 градусів2. Це холодніше, ніж у сучасній Україні, але помітно тепліше за Аляску. Довгий час у будові черепа неандертальців намагались віднайти ознаки пристосування до холодів, більш сучасні дослідження спростовують ці припущення9.
Ззовні неандертальці відрізнялися від нас меншим зростом, округлою грудною кліткою, великими надбрівними дугами, більшим носом та відсутністю підборіддя. Останню ознаку прийнято інтерпретувати як свідчення гіршої роботи мовного апарату, однак це лише припущення. Спершу неандертальців зображали доволі недолугими, із нахиленим вперед тулубом. Проте вже в другій половині ХХ століття почали переважати реконструкції тіла, наближені до дійсності. Неандертальці впевнено стояли на ногах, загалом були нижчі за людину розумну — приблизно 150-165 см (для порівняння: кроманьйонці, тобто первісна форма людини розумної, в ті часи мали середній зріст 160-175 см), ймовірно, були фізично сильнішими, однак із менш вправними пальцями (тож їм було важче працювати з дрібними предметами).
Анатомія скелету неандертальців добре досліджена, включно із найменшими елементами — слуховими кісточками. На їхньому прикладі можна зробити висновок, що стосується загалом всієї тілобудови. За морфологією слухові кісточки неандертальців помітно відрізняються від наших. А за функціональними можливостями — ні. Це повязано з тим, що наші предки та неандертальці в процесі еволюції вирішували приблизно однакові завдання. В обох видів внаслідок збільшення об’єму мозку відбулася зміна форми слухових кісточок, і вони вирішили це кожен на свій штиб. Але вимоги до чутливості слуху були однакові, тому відмінності в морфології не призвели до відмінностей у функції12. З іншими кістками — та сама ситуація: вони інші скоріше за формою, ніж за можливостями. Хіба що кисті наших предків дозволяли більш вправно працювати з дрібними предметами. Це не означає, що в неандертальців були кострубаті пальці. Їхні руки були умілі й, можливо, з часом вони б досягнули нашого рівня. Якби не зникли.
Чому вимерли сильні й досить кмітливі неандертальці? Існують десятки версій. В деяких гіпотезах вказують на кліматичні зміни — тема, яка сьогодні привертає увагу. Однак це ґрунтується на хибному уявлені про холодолюбивих неандертальців. Не забуваймо: вони витримували сніжні зими, та все ж м’який клімат Середземномор’я їм був до вподоби. Гіпотези про вимирання від якогось вірусу не витримують критики. Навіть якщо декілька родин через хворобу пішло землю їсти, неандертальці були розсіяні невеликими групами від Португалії до Алтаю. Інфекція не спроможна поширюватись на такі відстані без частих контактів між людьми.
Тому більшість дослідників вимирання неандертальців спрямовують погляди на конкуренцію із кроманьйонцями — ранніми представниками виду Людина розумна. Між двома видами траплялися сутички (можливо, що статеві зв’язки виникали після захоплення бранок). Однак сумнівно, що остаточну перемогу кроманьйонці здобули на полі бою за допомогою кращої зброї (наприклад луків). Якби одна сторона мала суттєву перевагу в технологіях, то досить скоро б знищила суперників. Наші предки мали іншу перевагу/переваги, яка проявлялась не відразу, і накопичували невеликі преференції з покоління в покоління.
Часом вказують на високий рівень агресивності в суспільствах неандертальців (як у межах групи, так і в конфліктах між групами). Справді, на багатьох знахідках, насамперед рештках чоловіків віком до 30 років, виявлено сліди травм. Частина із них, як-от переломи передпліччя біля ліктя та переломи щелепи, була отримана не на полюванні, а в сутичках із людьми. Однак на кістках кроманьйонців подібні травми трапляються із такою самою частотою. З однією відмінністю — наші предки частіше виживали після травми. У неандертальців після травми частіше слідувала загибель, ніж у кроманьйонців1. Окрім кращого виживання, вартий уваги факт вищої народжуваності кроманьйонців3.
І наостанок згадаємо про розумові здібності первісних людей. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття було звичним явищем ранжування навіть сучасних народів. Для цього не потрібно занурення в нацистську літературу, приклади можна віднайти навіть у художній. Професор Челенджер, персонаж «Утраченого світу» від Конан Дойла, спокійно висловлюється про вищі та нижчі раси як наукові дані. У такій картині світобудови неандертальцям дісталось місце нижче за нижчих. Тож художники зображували їх не надто кмітливими, і такий образ «недоумкуватого дикуна» міцно увійшов до сучасного міфу.
У нас немає методів, якими можна напряму оцінити розумові здібності неандертальців. Але можемо скористатись опосередкованим пошуком відповіді. Достатньо побіжного погляду, щоб пересвідчитись — неандертальці були одними із найбільш кмітливих істот, які коли-небудь існували на планеті. Вони 400 тисяч років успішно витримували боротьбу за існування. Без кігтів та великих ікол конкурувати із хижаками — у такій справі не обійтись без кебети в голові. Вони були розумні, але, ймовірно, трішки поступались нашим предкам — кроманьйонцям. Пів року тому було опубліковано дослідження, згідно з яким в Людини розумної наявна мутація гену TKTL1, що сприяє утворенню більшої кількості нервових клітин в неокортексі — частині кори головного мозку, відповідальній за мислення, мовлення та інші процеси вищої нервової діяльності8.
Важко сказати що саме було вирішальним у перемозі кроманьйонців: вища народжуваність, більший неокортекс, ширше розселення або все разом. Врешті-решт, коли в природі зустрічаються два види із схожими запитами, між ними неминуча конкурентна боротьба, в якій хтось мусить програти. Навіть якщо жоден не мав очевидних переваг, у кожного було 50% шансів на перемогу. І стільки ж шансів на програш.
