Більшість людей, які коли-небудь цікавилися психологією, знають про Абрагама Маслоу та його теорію мотивації. На саму згадку про цього вченого в уяві постає різнокольорова піраміда з п’ятьма рівнями потреб — від фізіологічних до самоактуалізації. Вона зображена у безлічі підручників з психології та менеджменту. Проте насправді Маслоу не мав прямого стосунку до своєї знаменитої піраміди. Як так сталося?
Абрагама Маслоу вважають одним із засновників гуманістичної психології. Вона зародилася на початку 1960-х років у відповідь на домінування психоаналізу та біхевіоризму, отримавши назву «третьої сили». Гуманістична психологія сфокусована на вищих цінностях і сенсі життя, самоактуалізації, свободі тощо.
Абрагам Маслоу народився у 1908 році в Нью-Йорку1. Він був найстаршим із семи дітей в робітничій єврейській родині. Його батько, Самуїл Маслов, приїхав у чотирнадцятирічному віці до США з Києва. Дитинство Абрагама було складним через антисемітизм, бідність і жорстокість матері. Почуваючись чужим вдома і на нью-йоркських вулицях, здібний хлопець багато часу проводив у бібліотеці, поринаючи в навчання. Завдяки своїй наполегливості він зміг здобути вищу освіту і стати психологом.
На шляху до трансцендентності
Маслоу здобув ступінь доктора філософії в Університеті Вісконсину в Медісоні, де, зокрема, вивчав поведінку приматів. Проте згодом він розчарувався в біхевіоризмі, що розглядав людину як маріонетку зовнішнього середовища, яка діє за принципом «стимул-реакція». Маслоу розробив свою ієрархію потреб, яку описав у статті «Теорія людської мотивації», опублікованій у 1943 році2.
Психолог був переконаний, що люди мають вроджене прагнення до самоактуалізації — максимального розкриття власного потенціалу. Однак для досягнення цієї мети попередньо мають бути задоволені інші базові потреби. У статті «Теорія людської мотивації» Маслоу виокремив п’ять рівнів: фізіологічні потреби, безпека, любов, самооцінка, самоактуалізація. Психолог вважав, що лише невелика кількість людей може досягти найвищого щабля — самоактуалізації.
Абрагам Маслоу розвивав теорію протягом десятиліть — до самої смерті в 1970 році. Він помістив до переліку когнітивні та естетичні потреби, які розташовані між самооцінкою та самоактуалізацією. Наприкінці життєвого шляху Маслоу додав новий найвищий рівень — трансцендентність. Ієрархія потреб тепер мала вісім сходинок, де самоактуалізація була лише містком до трансцендентного стану.
Трансцендентність — складне поняття, яке можна описати як вихід за межі власного «я». До прикладу, це відчуття єдності з усім людством чи природою. Американський психолог Скотт Кауфман написав книгу про Маслоу і його бачення трансцендентності, яка вийшла в українському перекладі під назвою «За межами піраміди потреб: новий погляд на самореалізацію».
Хто придумав піраміду?
Піраміда Маслоу — одне з найбільш впізнаваних зображень у сфері психології та менеджменту. Вона стала мемом, який легко запам’ятати та передавати. До речі, як тут не згадати картинку з інтернету, де до піраміди Маслоу доданий рівень-фундамент — wi-fi. Вона стала зручним інструментом навчання, осівши на сторінках підручників та в презентаційних слайдах.
Проте Маслоу ніколи не використовував зображення піраміди у своїх публікаціях чи особистих записах. Звідки тоді вона взялася? Знайти відповідь на це питання вирішили Тодд Бріджмен і Стівен Каммінґс з новозеландського Університету Вікторії у Веллінґтоні та Джон Баллард з американського Університету Маунт-Сент-Джозеф3.
Виявилося, що ключову роль відіграв соціальний психолог Дуґлас Макґрегор, який популяризував ідеї Маслоу серед бізнес-спільноти. Він побачив потенціал ієрархії потреб для використання у менеджерській роботі. Для полегшення сприйняття Макґрегор навмисно відкинув нюанси теорії та деякі застереження, висловлені Маслоу. Зокрема, автор теорії зазначав, що деякі люди мають нестандартний порядок задоволення потреб. Також Маслоу писав, що можна переміститися на наступний рівень, навіть якщо попередній не є задоволеним повністю. Макґрегор на ці тонкощі не зважав, але саме його спрощена версія зрештою потрапила в підручники з менеджменту.
Однак він не використовував графічного відображення теорії потреб. Ілюстрація вперше з’явилася у популярному підручнику з менеджменту авторства Кіта Девіса 1957 року. Правда, тоді вона виглядала не як піраміда, а як прямокутний трикутник зі сходинками. На найвищій точці корпоративний співробітник у чорному костюмі переможно ставив прапор. Але ця картинка не «злетіла».
Дослідники віднайшли, що власне піраміду придумав психолог-консультант Чарлз Макдермід. Він зобразив її у статті 1960 року «Як гроші мотивують людей» в журналі Business Horizons. Автор стверджував, що теорія потреб може бути використана для того, щоб створити «максимум мотивації за мінімум витрат». Так піраміда розпочала свою довгу тріумфальну подорож сторінками презентацій та навчальних матеріалів.
Після публікації Макдерміда Маслоу прожив ще десять років. Незважаючи на те, що піраміда значно спрощувала його теорію, Маслоу ніколи її не критикував. Автори дослідження, вивчивши щоденники психолога, зробили висновок, що це було пов’язано з особистими чинниками. Маслоу почувався недооціненим в психологічній спільноті. Також він страждав через фінансові труднощі та слабке здоров’я. Тоді як у світі бізнесу він був гуру та міг отримати бажане визнання. Ба більше, виступи та консультації давали змогу добре заробити.
Критика теорії Маслоу: справедлива і не дуже
Захоплення експертів з менеджменту теорією потреб заклало фундамент її багаторічної популярності. Проте спрощене трактування ідей Маслоу, підкріплене малюнком піраміди, також створило хибне уявлення про неї у багатьох людей. Зокрема, психолог не створював теорію потреб, щоб менеджери могли краще мотивувати працівників для збільшення доходів компанії. Його цікавили ширші горизонти: креативність, свобода самовираження, особистий ріст та реалізація потенціалу.
Маслоу часто критикують за те, чого він насправді не писав у своїх роботах4. Можливо, це сталося тому, що багато людей знають його теорію не з першоджерел, а з підручників. Нібито він вважав, що людина не може піднятися на наступний рівень, доки не задовольнить стовідсотково попередній. Але Маслоу не був настільки категоричним і описував свою теорію інакше.
У статті 1943 року він зазначав, що людина може одночасно мати частково задоволені та частково незадоволені потреби. І здатна переміститися на наступний рівень, навіть коли на попередньому не має всього необхідного. Саме тому є багато прикладів, коли людина може діяти на вищих рівнях, незважаючи на те, що її фізіологічні потреби чи потреба у безпеці не повністю задоволені. Маслоу підкреслював, що будь-яка поведінка зазвичай служить одночасному задоволенню кількох різних потреб. До того ж він писав: «Теорія мотивації не є синонімом теорії поведінки». Деякі вчинки можуть мати інші причини — біологічні, культурні тощо.
Також Маслоу часто закидають те, що він вважав порядок розташування потреб фіксованим. Але знову ж таки, у своїх роботах Маслоу писав, що ієрархія потреб не є однаковою для всіх людей. Наприклад, для когось любов є вищою за самоактуалізацію. Інколи потяг до творчості важливіший за їжу чи прихисток. Ба більше, деякі люди здатні відмовитися від усього та обрати мученицький шлях заради високих ідеалів. Психолог писав: «Це сильні люди, які… можуть стати на захист правди, заплативши велику особисту ціну». Якби Маслоу був нашим сучасником, він би побачив такі приклади серед українців під час повномасштабної війни, коли цінності є важливішими за базові потреби чи саме життя. Напевно, він би погодився, що у цьому разі йдеться навіть не про самоактуалізацію, а про трансцендентність.
Проте є і слушні зауваження. Маслоу дорікають, що його теорія не обґрунтована науковим методом. Її часто критикують за суб’єктивність. Маслоу побудував свої ідеї на спостереженнях за знайомими людьми, а також на біографічному аналізі відомих особистостей. Серед них були переважно білі чоловіки, зокрема Альберт Айнштайн, Абрагам Лінкольн, Олдос Гакслі. У такий спосіб він сформулював поняття самоактуалізації, зосередившись лише на інтелектуальній еліті західного світу, залишивши поза увагою жінок, інші культури та соціальні групи.
Також Маслоу критикують за те, що він не перевіряв свою теорію емпіричними методами. Це справді так. Ба більше, Маслоу вважав, що його справа — створювати ідеї, а не тестувати їх. Проте він ніколи й не стверджував, що його теорія є доведеною. Він хотів, щоб вона стала поштовхом до нових досліджень мотивації. Але особисто не цікавився експериментальною психологією.
Насправді перевірити теорію Маслоу емпіричними методами досить складно, зокрема через розмитість понять5. Одне з наймасштабніших досліджень опублікували у 2011 році в Journal of Personality and Social Psychology6. Психологи з Університету Іллінойсу Луїс Тей та Ед Дінер проаналізували дані про майже 70 тисяч людей зі 123 країн, які були зібрані Інститутом Ґеллапа.
Респонденти відповідали на питання стосовно шести потреб, які нагадували ієрархію Маслоу. Це базові потреби (їжа та прихисток), безпека, любов, гордість та повага, майстерність, автономність. Також люди оцінювали своє життя загалом і щоденні переживання. Виявилося, що задоволення базових потреб корелює з оцінкою життя загалом, тоді як любов і повага — з позитивними переживаннями. Вчені спостерігали тенденцію до поетапного задоволення потреб, що збігається з припущеннями Маслоу. Проте деякі люди можуть «перестрибнути» через рівень. Наприклад, мають задоволену потребу в повазі, тоді як у безпеці — ні.
Маслоу випередив свій час на багато років. Позитивна психологія, сфокусована на добробуті та саморозвитку, виникла лише наприкінці ХХ століття. Коли більшість його колег зосереджувалися на відхиленнях від норми, він досліджував здорових і щасливих людей. Маслоу вважав, що більшістю з нас керує мотивація зростання, яка дозволяє проявити свій потенціал. Він описав характеристики самоактуалізованих людей і «пікового досвіду» — найвищого моменту особистої реалізації. Його ідеї є значно ширшими за спрощений малюнок піраміди, хоча саме через нього він став одним з найвідоміших психологів у масовій культурі.
