Як правильно зберігати сорочки, що залишилися від наших «пра»? Чи можна їх одягати й чому кожну варто берегти? Про це «Куншт» поговорив зі старшою науковою співробітницею Музею Івана Гончара Олександра Сторчай.
Яку сорочку можна вважати старовинною
Час летить дуже швидко. Те, що ми зараз вважаємо незначним, для наших дітей через 25 років буде надзвичайно важливим. Тому я не хочу знецінювати жодну категорію речей. Коли ми в музеї формуємо колекцію, в першу чергу зважаємо на вік і походження речей: коли вони були створені і де побутували. Також варто врахувати, скільки людина її носила, використовувала, адже дуже часто одяг зношується. Деякі окремі святкові речі зберігали ретельніше.
У різних регіонах ситуація розвивалася дуже по-різному. І тому, наприклад, речі, які в нашій колекції (одяг, сорочки) — це переважно кінець ХІХ — початок ХХ століть. Для них характерними є давні геометричні або рослинно-геометризовані орнаменти. Навіть якщо це рослинні орнаменти, вишиті гладдю, для них характерний високий ступінь стилізації.
На межі століть і в першій половині ХХ століття починає з’являтися нова стилістика сорочок, так звана брокарівська вишивка, яка має не традиційні геометричні візерунки, а рослинні натуралістичні мотиви завдяки рекламній кампанії француза Генріха Брокара. Звичайно, це дещо змінює нашу сорочку. Багато науковців і не тільки вважають, що брокарівська сорочка — це мода, а не традиція, вплив Європи на традиційну українську культуру. Хоча тут я би зауважила, що українські жінки, коли створювали предмет одягу, інтерпретували запозичені орнаменти та кольори з урахуванням місцевих традицій і власних естетичних уподобань. І тому ми маємо багато брокарівських сорочок, але вони також можуть вважатися частиною нашої традиції.
Звичайно, мені прикро, коли люди знають лише брокарівську вишивку і не знають про двісті інших технік вишивки, наші геометричні орнаменти. Але «брокар» також є важливою частиною нашої традиції. Уже 150 років в Україні вишивають брокар.
Проте це стосується саме сільської сорочки. У місті була дещо інша ситуація: жінки не носили довгу додільну сорочку традиційного крою, а чоловіки не носили сорочку до колін навипуск. Крій і матеріали були фабричні, уніфіковані, стандартні. Але дуже часто українці любили прикрашати такий одяг вигадливими вишитими орнаментами, які неможливо прив’язати до жодного регіону. Можливо, вони були намальовані професійними художниками в артілях, або тими, хто їх вишивав. Якщо жінка вміла гарно малювати, вона сама вигадувала рушники, сорочки й це все втілювала в життя. Такі речі ми схильні називати не вишитою сорочкою, а саме вишиванкою. Це будь-який предмет гардеробу, прикрашений вишитим орнаментом. І хоча він ніби не прив’язаний до етнографічного регіону, але це також частина нашої традиції.
Уже в другій половині ХХ століття вишита сорочка не побутувала в селі. Її вдягали лише в деяких виняткових випадках: наприклад, весілля, хрестини або смерть.
Натомість вона більше починає з’являтися в містах, особливо на подіях, коли українці хотіли підкреслити свою національну ідентичність. З’являється дуже багато стилізованого одягу: вже не традиційних сорочок, а вишиванок.
Тож коротко відповісти на питання, яка сорочка є частиною нашої традиції, неможливо. Сорочка завжди була невід’ємною частиною нашої традиції. І хоча в основі нашої колекції переважно справжні традиційні вишиті сорочки кінця ХІХ — початку ХХ століття. Але вже близько десяти років ми активно збираємо стилізовані вишиванки, які були створені в місті й значно пізніше, скажімо, в середині ХХ століття. Для нашого музею це також становить інтерес.
Чому сорочки перестали побутувати в селі в середині ХХ століття
У кожному регіоні ситуація відрізняється. Наприклад, на заході України подекуди місцеве населення навіть не розуміє, що таке переривання традиції. В деяких селах вони і досі на будь-які свята, наприклад на Великдень, одягаються в повний стрій. Але інші регіони України свого часу більше постраждали від Голодомору, Другої світової війни, геноциду. Там фізично були знищені люди, які були носіями традиції. Традиція зникала і через зрівняння села та міста, коли вилучалися коштовні речі, створені власноруч або на замовлення.
Значної шкоди завдав період НЕПу (нової економічної політики). В традиції одяг вкрай рідко змінював власника, і в людини був свій повноцінний гардероб. Купували чи продавали тільки нові речі. Натомість у період НЕПу людина була змушена продавати власні коштовності, дорогі кожухи, вишиті сорочки, щоб купити їжу, зерно для посіву або певні засоби для виживання. І, звичайно, це призводило до поширення дешевих зразків одягу низької якості.
У часи СРСР створили уніфікований образ «дівчини у віночку й червоних чобітках», «хлопця у блакитних шароварах». Ці фольклорно-сценічні образи були неживі, пластмасові й не мали жодного зв’язку з традицією.
Чи кожну сорочку з родинної колекції можна передавати до музею
Варто зберігати всі ці речі. Якщо немає потреби тримати сорочку вдома, звичайно, її можна передавати в музей. Ми вже оцінюємо, чи сорочка надходить в основний фонд зберігання, чи в науково-допоміжний, де перебувають, наприклад, сильно зношені речі, які все одно для нас є цікавими. У кожній сорочці, в кожній вишиванці можна знайти щось особливе: колір, орнаменти, крій, гаптування. Що більше наша традиція буде мати складових частинок, то колоритнішим і цікавішим буде цей пазл. Тому ми намагаємося зберігати все. І навіть якщо річ була настільки зношена і знищена, що зберігаються лише фрагменти, ми також їх приймаємо. В нашому музеї близько 1200 фрагментів вишитих речей. Переважно це частини сорочок: збережені або лише манжети, або комірець чи половина рукава. Але навіть невеликі фрагменти показують варіативність нашої традиції. Це дуже цікаво порівнювати.
Як правильно зберігати спадщину
Насамперед речі повинні бути чистими. Сорочка має бути випрана. Якщо вона з вишивкою вовною, то її потрібно обробити від молі.
У музеї ми зберігаємо речі у фондових приміщення, де підтримується необхідна температура, вологість, рівень освітлення, режим провітрювання тощо. Удома ж навряд чи хтось буде ізолювати одну або кілька таких сорочок або взагалі предметів одягу від решти свого гардеробу. Однак зазвичай вологість і температура, потрібні для збереження речей, відповідають нашим побутовим нормам. Також важливо, щоб ці речі не піддавалися сильному тиску. У фондах ми не складаємо сорочки в стос понад 10 штук. Тобто на нижні сорочки не має нічого тиснути. Тож не варто такі речі засовувати в низ шафи, а зверху складати інші речі. Звичайно, потрібно, щоб на речі не потрапляло пряме сонячне світло, оскільки вони вигорають, нитки втрачають колір.
Також сорочки не повинні лежати «вантажем» без руху. Час від часу їх варто діставати, провітрювати, милуватися.
Варто також зважати, що сорочки часто бувають з домотканого полотна: це льон, коноплі або полотно з бавовняних ниток, але все ж таки домашнього ткання. Або це може бути вовняна тканина, якщо йдеться про інші види одягу. Такі текстильні волокна легко піддаються розтягуванню, тому не варто такі речі зберігати на вішаках, щоб не витягувалися плечі, не деформувалася тканина. Краще їх складати. І лише верхній одяг, такий як свити або кожухи, можна вішати.
Обробляти речі краще неагресивними мийними засобами залежно від того, це полотно, сукно, вовна чи щось інше. Треба оцінювати, чи є ризик, що нитки полиняють.
Найкраща форма зберігання цих речей — коли до них найменше втручаються. Якщо ми бачимо пошкодження — випадання вишивки, дірочка, втрата ґудзика, розірвана петелька — не варто поспішати відновлювати вишивку або ставити латку на дірочку. Можливо, в найбільш критичних моментах варто закріпити це пошкодження. У реставрації є термін «консервація»: ми не відновлюємо тканину, не втручаємося в неї. Тому що так вона втрачає свою історичну і мистецьку вартість. Але ми закріплюємо, щоб тканина не руйнувалася далі. І ось, власне, хочеться, щоб речі були з мінімумом втручання.
Чому не варто одягати старовинні сорочки
Текстиль, зокрема, вбирає вологу від тіла людини, нагрівається. Ми завжди рекомендуємо, якщо дуже хочеться одягнути автентичну сорочку, одягати її на натуральну білизну, яка повністю закриває тіло, щоб не було безпосереднього контакту зі шкірою, щоб річ не зазнавала впливу парфумерних, косметичних засобів.
Я розумію, що є велике бажання одягати такі сорочки, але ми в музеї закликаємо робити копії. Зараз є майстри та дизайнери, які відтворюють ці речі. Хоч би як акуратно людина одягала автентичну річ, варто враховувати, що з кожним одяганням вона зношується. Рано чи пізно цю сорочку доведеться попрати. А кожне прання скорочує життя таких речей.
Звичайно, ми не маємо права забороняти людям робити щось із їхньою приватною власністю. Але ми закликаємо максимально дбайливо ставитися до цих речей, щоби подовжити їм життя.
Щоразу, коли ми одягаємо автентику, ми, на жаль, зменшуємо життя цієї речі. Але щоразу, коли ми створюємо нову річ або робимо копію, ми збільшуємо нашу культурну спадщину, посилюємо її. Традиційний костюм і вишита сорочка — це справді дуже дорого. Але варто вкладати кошти, щоб розвивати нашу традицію. І тоді у нас не буде такого запиту, як одягання автентики та проблеми зменшення культурної спадщини.
Чому не варто нашивати стару вишивку на нову тканину
Люди, які так роблять, беруть вишивку з автентичної сорочки, що зносилася, і пришивають на нову річ. Але так втрачається історична й мистецька цінність оригінального предмета.
У деяких регіонах України була така місцева традиція. Наприклад, на Гуцульщині уставки жіночих сорочок інколи мали більше ніж 20 кольорів. І звичайно, що виворіт такої вишивки мав дуже багато вузликів або перетяжок. Цю вишивку не хотіли пошкодити, і щоб сорочка була акуратна, вони нашивали уставку (плечову частину) на готову сорочку. Або в деяких регіонах нашивали на чоловічу сорочку візерунок, який розташовувався на маніжці. Чоловічий одяг дуже швидко зношувався, і це робили для міцності та для довшого життя цієї вишивки.
Але зараз не варто брати речі з попередньої сорочки і просто переносити їх на новий предмет. Краще відтворити вишивку, яка сподобалась, і пошити нову річ. А фрагменти, які є історичною і культурною спадщиною, варто зберігати вдома, або передавати в музей.
Чому кожна сорочка цінна
Не існує двох однакових сорочок. Кожна людина вишивала і шила сама для себе. Уявіть: напрясти ниток, наткати полотна, вишити всі ці орнаменти. Це не масмаркет, як зараз у багатьох магазинах. Кожна із цих речей унікальна. Така варіативність неймовірно збагачує традицію, а сорочка є основою традиційного костюма. Решта елементів, які додаються зверху, підкреслюють її колір та орнаментику. Це була основа гардеробу й те, що найбільш конкретно прив’язувало людину до певної локації. Тому що решта елементів могла бути пошита з фабричної тканини або шилась на замовлення. А саме сорочка була сильно прив’язана до місцевості. І тому, це одна із найголовніших речей в традиційному гардеробі.
