Шостого травня 2023 року Майк Фремонт — 101-річний пенсіонер, колишній механік-інженер та бігун-любитель — фінішував на дистанції в п’ять кілометрів у межах Flying Pig Marathon Weekend з часом 1 год 27 хв31. У одному зі своїх інтерв’ю Майк розповідав, що фізична активність відіграє важливу роль у його довголітті. Так, наприклад, у свої 96 років32 він пробігав 10 миль тричі на тиждень і займався веслуванням на каное в інші дні. Його тренувальний режим мало змінився за останні п’ять років33. Майку належала низка світових рекордів з бігу на різних дистанціях у вікових групах, зокрема найшвидший марафон у категорії 90+ (6:35:47), а в 99 років він був найстаршою людиною, яка брала участь у національних змаганнях з каное в США.
Але, на жаль, історія Майка Фремонта — швидше вийняток із загальної тенденції. На сьогодні відсутність фізичної активності та ожиріння є одними з основних причин поширення хвороб серцево-судинної системи та передчасної смертності. Тільки в США близько половини всіх дорослих мають певну форму серцево-судинних захворювань1. В Україні серцево-судинні захворювання є головною причиною смертності населення і становлять близько 64,3 % серед причин усіх смертей2. За цим показником наша країна залишається одним зі світових лідерів.
Багато досліджень показуть, що регулярні та силові тренування дають чимало переваг для здоров’я людини, знижуючи ризики появи діабету 2 типу, серцево-судинних захворювань, деяких форм раку та депресії3,4. Крім того, фізична активність підвищує кардіореспіраторну тренованість та м’язову силу; дозволяє підтримувати здорову вагу; покращує сон; покращує когнітивні функції5,6. І, навпаки, відсутність фізичної активності або малорухливий спосіб життя призводить до ожиріння та багатьох хронічних захворювань і сприяє ранній смертності6,7.
Учені розрахували, що на кожну одиницю збільшення максимального метаболічного еквіваленту (MET) ймовірність смертності від серцево-судинних захворювань знижується на 15%, а крім того на 37% знижується смертність від раку8.
Водночас оптимальна доза фізичної активності для отримання максимізації користі для здоров’я досі залишається предметом гарячих дискусій серед дослідників9,10.
Загалом для підтримки здоров’я Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) рекомендує таке11:
– діти та підлітки віком 5-17 років повинні отримувати в середньому 60 хвилин на день фізичних навантажень помірної та високої інтенсивності, переважно аеробних, але також з елементами силових вправ, вправ на гнучкість та координацію протягом тижня;
– дорослі віком 18–64 років повинні отримувати 150–300 хвилин аеробної фізичної активності помірної інтенсивності або принаймні 75–150 хвилин високої інтенсивності аеробної фізичної активності (або еквівалентну комбінацію того й іншого) на тиждень, а також силові навантаження два або й більше днів на тиждень.
Утім, сьогодні багато фахівців рекомендують, що нам потрібно значно більше фізичної активності. І, наприклад, згідно з оцінками багатьох , максимальна користь для здоров’я серцево-судинної системи людини досягається за обсягів навантажень, що в декілька разів перевищують поточні мінімальні рекомендації ВООЗ12,13. Яка ж «доза» фізичних навантажень є насправді оптимальною і чому? А що буде, якщо тренуватися більше «оптимуму»? Чи отримає при цьому людина більше переваг для здоров’я чи навпаки?
Епідеміологічні дослідження та зворотна J-крива
У 1980-х роках професорРальф Паффенбарґер вперше показав зв’язок між рівнем фізичної активності та смертністю від різних причин. Зокрема у , яке тривало 16 років, його команда спостерігала за 16 936 випускниками Гарвардського університету. Вчені помітили значне зниження рівня смертності серед тих учасників, які витрачали більше часу та енергії на фізичну активність. Зокрема, найнижчий рівень смертності спостерігався серед тих, хто витрачав за рахунок фізичних вправ від 500 до 3500 ккал/тиждень. Водночас дослідники відмітили, що серед учасників, які займалися фізичними вправами понад 3500 ккал/тиждень, ризик смертності знижувався всього на 38%. Це майже у 1,5 рази менше, ніж у попередньої групи, в якої ризик смертності знижувався аж на 54%14.
Із середини 1980-х і до нашого часу, окрім дослідження Паффенбарґера, було проведено багато інших великих епідеміологічних досліджень, які охопили понад три мільйони людей. У більшості з них вчені отримали дуже схожі результати, що може вказувати на те, що може існувати свого роду «верхня межа» обсягів фізичних навантажень, корисних для здоров’я людини. Перевищення цієї межі за високих доз фізичних навантажень може призводити до втрати деяких переваг, сприятливих для довголіття.
Так, вчені відділення генетики Національного інституту раку в 2015 році15 вивчали фізичну активність та смертність загалом 661 137 чоловіків і жінок віком 21–98 років. Верхня межа користі фізичних навантажень задля зменшення ризиків смертності спостерігалася при 3–5-кратному перевищенні рекомендованого ВООЗ рівня фізичної активності. Примітно, що при цьому вчені не знайшли доказів шкоди для здоров’я при перевищенні рекомендованого мінімуму в 10 і більше разів.
В іншому експерименті, опублікованому канадськими вченими у 2017 році4, було зібрано дані про рівень фізичної активності понад 130 000 людей із 17 країн із високим, середнім та низьким доходом. Смертність і поява серцево-судинних захворювань реєструвалися протягом семи років спостереження. Порівняно з низькою фізичною активністю (<150 хвилин на тиждень фізичної активності помірної інтенсивності), помірна (150-750 хвилин на тиждень) і висока фізична активність (>750 хвилин на тиждень) асоціювалася з поступовим зниженням смертності та виникнення серйозних серцево-судинних захворювань. Вищий рівень фізичної активності корелював з меншим ризиком появи серцево-судинних захворювань і смертності в країнах як з високим, так і середнім та низьким доходом.
Цікаві дані також отримали у Дослідженні серця Копенгагена (Copenhagen City Heart Study), опублікованому в 2015 році16. Експеримент відбувався на випадковій вибірці, що становила 1098 бігунів, за якими спостерігали близько 14 років. Їхній стан здоров’я та рівень смертності порівнювали із 3950 не-бігунами. Вчені побачили, що біг підтюпцем (повільний біг) до 2,5 годин на тиждень у повільному або середньому темпі та частоті ≤3 разів на тиждень асоціювався з найнижчим рівнем смертності. Ті, хто бігав понад чотири години на тиждень, у швидкому темпі та більше ніж три рази на тиждень, здавалося, втрачали багато переваг довголіття, які спостерігалися за менших за тривалістю та інтенсивністю дозах бігу. Автори дійшли висновку, що зв’язок між смертністю від усіх причин і обсягами бігових навантажень (відкаліброваних за темпом, кількістю та частотою), має вигляд U-подібної кривої з найбільшими перевагами у групи із навантаженнями близько 2,5 год/тиждень, порівняно з тими, хто не бігає взагалі або ж бігає понад чотири години.
Важливо зазначити, що згадані дослідження збирали дані за допомогою різних типів анкет (наприклад, анкети, адаптовані з опитувальника Nurses’ Health Study15, Міжнародного опитувальника фізичної активності (IPQA)4, The Copenhagen City Heart Study, Leisure Time Physical Activity Questionnaire16 тощо).
Підсумовуючи, можемо констатувати, що на сьогодні майже всі великі оглядові дослідження продемонстрували, що ризики серцево-судинних захворювань (і багатьох інших) та передчасної смертності знижуються зі збільшенням дози фізичних навантажень, доки не буде перевищено певний поріг навантаження. Після цього додаткові тренування послаблюють позитивний ефект для здоров’я та тривалості життя. Тож зв’язок між рівнем фізичних навантажень та їхнім впливом на здоров’я і довголіття можна описати у вигляді зворотної J-кривої.
Чому відбувається зниження позитивних ефектів для організму від фізичних навантажень після перевищення певних обсягів та інтенсивності — питання також досить дискусійне. Серед можливих пояснень те, що тренування створюють стрес для різних систем організму. Відповідно, фізичні навантаження корисні доти, доки рівень цих навантажень (як обсяг, так й інтенсивність) не перевищують адаптивні можливості організму. Як, наприклад, вплив високих доз фізичної активності на імунну систему.
I’ll be back: як повернутися до спорту після ковіду
Коли ж рівень стресу від навантажень зависокий, це негативно позначається на метаболічних процесах та функціонуванні різних систем та органів людського тіла.
Гіпотеза екстремальних фізичних навантажень
Термін «фізичні навантаження» насправді охоплює дуже широкий спектр різних видів фізичної активності. У деяких випадках серед них є види фізичної активності досить екстремальні за об’ємами та/або інтенсивністю (наприклад, марафони, ультрамарафони, IRONMAN тощо). Такі фізичні навантаження можуть супроводжуватися ризиком появи низки травм, а також певними патологічними змінами в організмі. Однак і досі зв’язок між рівнем та інтенсивністю фізичних навантажень та появою захворювань залишається предметом дискусій9,12.
Нещодавно низка дослідників запропонувала «гіпотезу екстремальних фізичних навантажень», яка, власне, пов’язує наведені спостереження з негативними (тобто патологічними) адаптаціями організму та прискоренням фізіологічного «старіння»12. Загалом цю гіпотезу можна розглядати як логічне пояснення того, що відбувається у крайній правій частині моделі «зворотної J-кривої»: збільшення обсягу тренувань призводить до зниження ризиків для здоров’я, але всі ці переваги для здоров’я різко втрачаються, коли людина тренується більше за певний «оптимум».
Обмеження епідеміологічних досліджень
Епідеміологічні дослідження відіграють велику роль для нашого розуміння впливу фізичних навантажень на організм людини. Тим не менш, незважаючи на їхню значну тривалість та велике охоплення (близько трьох мільйонів осіб), вони мають обмеження, які необхідно враховувати в інтерпретації результатів.
По-перше, у багатьох дослідженнях (хоча й не в усіх17) поява ризиків для здоров’я при дуже високих дозах фізичних вправ не досягала статистичної значущості через малу кількість учасників, які підтримували високий рівень фізичних навантажень та/чи їхню інтенсивність. Маємо визнати, що людей, які тренуються багато, набагато менше, аніж тих, які не тренуються взагалі або ж тренуються менше за рекомендовані ВООЗ норми.
По-друге, дані, представлені в поточних епідеміологічних дослідженнях, було зібрано шляхом опитувань. Це означає, що реальну тривалість та інтенсивність тренувань важко точно оцінити, і вона може бути як значно завищена, так і значно занижена.
По-третє, опитування рідко містять дані щодо фізичної активності, не пов’язаної з фізичними тренуваннями (non-exercise physical activity). А цей тип активності, своєю чергою, може мати значний вплив на загальний стан здоров’я людини. Витрати калорій, не пов’язані з тренуваннями, — це частина щоденних витрат енергії внаслідок спонтанної фізичної активності, що коливається в широких межах, і різниця між двома людьми може сягати до 2000 кілокалорій на добу18!
І наостанок, розглянуті епідеміологічні дослідження здебільшого фокусуються на фізично малоактивній частині населення або ж спортсменах-любителях, і тільки зрідка можуть включати професійних спортсменів4. Однак важливо відзначити, що елітні спортсмени, на відміну від любителів (і тим паче нетренованих людей), тренуються за спеціальними програмами, аби вплинути на конкретні метаболічні та фізіологічні функції організму. А тому в більшості випадків у них розвиваються довгострокові адаптації, що відбивається на фізіології, психології та способі життя цих атлетів. За рахунок регулярних, дозованих і поступових фізичних навантажень, професійні атлети можуть витримувати багатогодинні тренування без негативного впливу на свій організм. Напевно, саме тому до 90% усіх раптових серцевих смертей, пов’язаних із фізичним навантаженням, трапляються саме у спортсменів-любителів, а не в професійних спортсменів9.
Через ці обмеження ми можемо розглядати елітних спортсменів не як маленьку когорту, що представляє крайню праву частину «зворотної J-кривої», а як кардинально відмінну когорту, яка повинна мати власні маркери користі та ризиків для здоров’я.
Насамперед аби впевнитися у висновках, зроблених на основі попередніх епідеміологічних досліджень, потрібно набагато більше довготривалих експериментів, які мають охопити більше людей різного віку, статі, способу життя та професійної підготовки.
По-друге, важливо проводити такі довготривалі дослідження, де збір даних відбувається за допомогою натільних пристроїв(wearables; wearable devices). Ринок таких пристроїв різко зростає протягом останніх років, а крім того, вдосконалюються алгоритми, які вони використовують для збору даних. Усе це означає, що можна значно точніше вимірювати реальний час виконання вправ та їхній вплив на організм і працездатність людини, враховуючи й активність, не пов’язану з виконанням вправ.
І нарешті вартує більш докладно розглянути вплив фізичних навантажень на фізіологію професійних спортсменів, аби зрозуміти, скільки часу і якої специфічності тренування потрібні, щоб дуже точково впливати на певні фізіологічні параметри нашого тіла і водночас мінімізуватимуть ризик перетренувань чи появи травм. Адже, наприклад, підтримка високого рівня (англ. VO2max), м’язової маси та деяких ін. показників — є ключовими для здорового довголіття.
Елітні спортсмени та довголіття
Елітні спортсмени тренуються значно більше, аніж рекомендують ВООЗ чи, навіть, вчені на основі епідеміологічних досліджень. Під «спортивною елітою» найчастіше розуміють спортсменів рівня призерів Олімпійських ігор та/або чемпіонів світу. Але чи справді від таких виснажливих тренувань ці атлети отримують користь для здоров’я в довготривалій перспективі? Чи, навпаки, у них підвищується ризик появи деяких захворювань (серцево-судинні, рак тощо) і передчасної смертності? Існує чимало досліджень (в основному ретроспективних), в яких вчені намагалися проаналізувати наявні дані.
Насамперед треба зазначити, що більшість таких спостережень показують, що елітні спортсмени мають довшу тривалість життя порівняно з населенням у цілому.
Наприклад, у великому дослідженні, опублікованому в 2012 році в Британському журналі спортивної медицини, проаналізували очікувану тривалість життя 15 174 олімпійських спортсменів із понад дев’яти груп країн: Сполучені Штати, Німеччина (Німецька імперія, міжвоєнна Німеччина, НДР і ФРН), Скандинавські країни (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Ісландія, Данія), Росія (Російська імперія, СРСР, Росія), Велика Британія, Франція, Італія, Канада, Австралія та Нова Зеландія), які виграли медалі між 1896 і 2010 роками на Олімпійських іграх, що проходили в цих роках19. Дослідники виявили, що олімпійські медалісти у восьми з дев’яти груп країн (крім Канади) мали значні переваги щодо уникнення появи багатьох хвороб порівняно з відповідними когортами в загальній популяції (за країною, віком, статтю та роком народження) та жили в середньому на 2,8 року довше. При цьому, переваги не залежали від типу медалі (золото, срібло чи бронза). Але медалісти у видах спорту на витривалість і змішаних видах спорту мали менші ризики смертності порівняно з контрольною групою, ніж медалісти у силових видах спорту. Дослідження також показало, що спортсмени мали менший ризик смертності від серцево-судинних захворювань і раку, які є двома основними причинами смертності в усьому світі.
У іншому великому системному огляді, опублікованому у 2015 році, що охопив 57 статей з 1980 по 2014 рік вчені проаналізували смертність/довголіття 465 575 елітних спортсменів із 13 різних країн (США, Франція, Італія, Бельгія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Нова Зеландія, Нідерланди, Німеччини, Японії, Польщі та Великобританії)20. Науковці дійшли висновку, що заняття спортом на елітному рівні загалом сприятливо позначаються на тривалості життя, й елітні спортсмени, як правило, живуть від чотирьох до восьми років довше. Утім, автори відзначили, що бракує даних щодо спортсменок елітного рівня, оскільки серед понад 450 000 проаналізованих атлетів, було лише 5610 (1,2 %) жінок. Крім того, бракувало даних для деяких видів спорту.
У ще одному метааналізі, опублікованому в 2021 році, було проаналізовано дані для понад 165 000 спортсменів21. Автори дійшли висновку, що загалом спортсмени живуть довше та мають меншу захворюваність як на серцево-судинні хвороби, так і на рак, порівняно із загальною популяцією. Однак вони також зазначили, що певні ризики для здоров’я можуть з’являтися залежно від виду спорту та статі, а тому ці питання потребують подальших досліджень. Автори дослідження також стверджували, що отримані дані спростовують гіпотезу «зворотної J-кривої», і чоловіки та жінки мали на 31% і 49% відповідно нижчий ризик смертності від усіх причин, ніж загальна популяція відповідно21.
Важливою проблемою для дослідження смертності елітних спортсменів є практична відсутність даних про їхній спосіб життя після того, як вони залишають «великий спорт». Можна знайти дуже обмежену кількість таких даних. Наприклад, дослідження, які вивчали тривалість життя колишніх елітних спортсменів видів спорту на витривалість, а також командних і силових видів спорту, які представляли Фінляндію між 1920 і 1965 роками на міжнародних змаганнях22.
Зокрема, у дослідженні фінських елітних спортсменів середня очікувана тривалість життя була вищою у тих, які займаються спортом на витривалість (79,1 рік) і командним (78,8 років), ніж у контрольній групі (72,9 роки). Загалом, у елітних спортсменів середня очікувана тривалість життя становила на 5–6 років більше порівняно із загальною популяцією. Крім того, ризики смертності з поправкою на соціально-економічний статус були нижчими у спортсменів, які займалися видами спорту на витривалість та командними видами спорту, і трохи нижчими у спортсменів, які займалися силовими видами спорту. Автори припускають, що нижча смертність від серцево-судинних захворювань була частково зумовлена нижчими показниками куріння, оскільки смертність від раку, пов’язана з курінням, була особливо низькою серед елітних фінських атлетів23.
У сукупності всі ці огляди свідчать про те, що елітні спортсмени живуть довше, ніж загальне населення, і мають нижчий рівень смертності як від серцево-судинних захворювань, так і від раку20
Однак важливо зазначити, що ці дослідження мають обмеження і не обов’язково доводять причинно-наслідковий зв’язок між заняттям спортом на елітному рівні й більшою тривалістю життя.
Крім того, є ряд досліджень, які показують різні тенденції щодо смертності елітних спортсменів. Наприклад, дослідження 3381 японських олімпійців (з 1952 по 2017 роки), опубліковане в 2019 році, показало, що олімпійці жили довше, ніж загальне населення, але більш часта участь в Олімпійських іграх та більша інтенсивність у самих спортивних дисциплінах асоціювалася з вищою смертністю24.
В іншому дослідженні, опублікованому в 2020 році, з порівнянням 6066 німецьких спортсменів-учасників Олімпійських ігор (з ФРН і НДР) між 1956 і 2016 роками та загальною німецькою популяцією було виявлено, що рівень ризиків смертності серед німецьких олімпійців вищий порівняно із загальною популяцією25.
А тому, хоча є деякі докази того, що елітні спортсмени можуть мати більшу очікувану тривалість життя, необхідні подальші дослідження, щоб повністю зрозуміти зв’язок між довголіттям і професійним заняттям спортом.
Обмеження досліджень на елітних атлетах
Є кілька важливих обмежень, пов’язаних із дослідженнями елітних спортсменів.
По-перше, багато з таких досліджень не диференційовані за типом спорту (аеробні, силові, командні види спорту), що є важливою характеристикою, яка визначає траєкторії адаптації організму атлета в довгостроковій перспективі. Наприклад, спортсмени силових видів спорту мають підвищений індекс маси тіла (ІМТ), порівняно зі спортсменами видів спорту на витривалість26. ІМТ є окремим фактором ризику появи серцево-судинних хвороб. В той же час, було показано, що тренування на витривалість знижують декілька ключових маркерів запалення, що, у довгостроковій перспективі, навпаки, може знизити ризики виникнення серцево-судинних захворювань27.
По-друге, схоже, що не дуже коректно порівнювати когорти елітних спортсменів (які розвинули різні фізіологічні адаптації) зі спортсменами-любителями (чи тим паче нетренованими людьми). Незважаючи на те, що обидві категорії використовують вправи як інструмент впливу на фізіологію організму, у більшості випадків вони це роблять дуже по-різному. Для спортсменів-аматорів фізичні навантаження це мінімальні зміщення адаптаційних можливостей різних систем організму, що тим не менш, приносять чимало користі для стану здоров’я. Для атлетів елітного рівня це значний і часто дуже специфічний вплив на певні фізіологічні параметри організму. Втім, професійним спортсменам потрібно інвестувати значно більше часу, щоб підвищити свої фізіологічні здібності до таких меж, а також аби відновитися після навантажень та уникнути травм. На сьогодні через велику різноманітність видів спорту, методів тренувань та індивідуальних траєкторій спортсменів поки важко зробити висновок, чи такі фізіологічні зміни можуть бути корисними в довгостроковій перспективі. Утім, навіть з досліджень, які стосуються максимального споживання кисню (VO2max), можна побачити, що досягнення індивідуального максимуму цього показника та його підтримка протягом життя є значною перевагою для здорового довголіття28.
Ба більше, за останні десятиліття сформувалася нова підкатегорія спортсменів, які тренуються та виступають на змаганнях на рівні професіоналів (борються за місця на чемпіонатах світу та Європи, національних першостях) але не є спортивною елітою у «вузькому» значенні цього терміну (олімпійці). Як слід розглядати цю категорію? Чи отримують вони більше переваг від великого обсягу тренувань та цілеспрямованого впливу на фізіологію тіла? Чи обмежують вони ризики, загальні для професіоналів, чи ні? Наразі ми не маємо достатньо даних, щоб дати якусь відповідь.
І, нарешті, інші фактори, такі як генетика, вибір способу життя, а також фінансова забезпеченість (що дає доступ до сучасної медицини, якісного харчування, проживання в екологічно сприятливих умовах тощо), також можуть відігравати велику (а, можливо, і ключову) роль у довголітті елітних спортсменів. Когорта елітних спортсменів, ймовірно, складається з людей, які вже є одними з найздоровіших і найпридатніших у популяції, а тому в їхньому випадку внесок високого рівня фізичних навантажень у довге і здорове життя важко оцінити29.
Чи можна уникнути або принаймні пом’якшити вплив усіх цих обмежень?
Насамперед необхідно мати дуже точні дані, отримані протягом усього життя, про тренувальний режим елітних спортсменів. Завдяки використанню різноманітних натільних пристроїв, акумулюванню та аналізі великих обсягів отриманих даних ми зараз дуже близькі до цієї мети.
Далі необхідно диференціювати вплив різних видів спорту на довголіття, а отже — зібрати достатньо даних для аналізу ситуації по кожному окремому виду спорту. Адже, як показують результати багатьох досліджень, існує величезна різниця між фізіологічним впливом видів спорту на витривалість, силовими та змішаними.
І, по-третє, саме визначення «елітності» спортсменів також потребує перегляду. Є велика кількість атлетів, які брали участь в Олімпійських іграх, але не завоювали медалі, є спортсмени з топ-рейтингу з неолімпійських видів спорту та спортсмени, які успішно змагалися на міжнародному та національному рівнях (у загальному заліку чи у вікових групах). Це великі когорти професіоналів та напівпрофесіоналів, тренування яких за часом і режимом набагато більше схожі на олімпійців, ніж на любителів. Можливо, ця когорта може бути своєрідним контролем для порівняння з елітними спортсменами, але не із загальною популяцією, що є переважно фізично малоактивною.
***
Що ж, якщо ви бажаєте жити довго і бути здоровими — достатній рівень фізичної активності це один із фундаментальних компонентів. Чи потрібно вам для цього бігати по 50 кілометрів на тиждень та веслувати на байдарці, як 101-річний Майк Фремонт? Можливо, ні. Але, як показують численні дослідження, інвестиції у тренування 450-750 хвилин на тиждень (що у 3–5 разів вище за рекомендації ВООЗ) може суттєво знизити ризики появи серцево-судинних та інших захворювань.
При цьому, важливо не просто використовувати цей час аби, скажімо, набирати 10000 чи 20000 кроків. Слід впливати на ключові для довголіття параметри організму, такі як максимальне споживання кисню, м’язова маса, щільність кісток та інші, як це роблять у своїх тренуваннях елітні спортсмени.
І, нарешті, застосування натільних технологій може дати чимало корисної зворотньої інформації. Як про функціональний стан окремих систем організму чи його параметрів, так і про динаміку змін у часі — наскільки тренування дають потрібний ефект.
Здорове довголіття — це не лише хороша генетика чи ефективна медична система. Дослідження показують, що лише 20% здоров’я є результатом доступу до медичних послуг, а решта 80% пов’язані з немедичними факторами, такими як поведінка щодо здоров’я, соціально-економічні умови та фізичне середовище30. А тому здоровий спосіб життя (фізична активність, сон, дієта тощо) — це основа і один із основних інструментів для тих, хто хоче жити довго.
