Деякі речі — спогади про перше кохання, народження дитини, випускний — залишаються з нами назавжди. Герпес теж належить до цієї категорії — він із нами на все життя.
Кожному знайомо слово «герпес» хоча б тому, що 64% населення планети до 50 років інфіковані герпесвірусом першого типу (HSV-1), який найчастіше викликає оральний герпес, і 13% планети мають герпесвірус другого типу (HSV-2), який найчастіше викликає 1,2.
Проте загалом вірусів герпесу дуже багато (на сьогодні відомо 130), і вони інфікують дуже різноманітні організми: від кажанів до коралів3, котів і собак. Серед людей можна знайти дев'ять із них. Це віруси середнього розміру, які містять у собі дволанцюгове ДНК (як і в нас!), що кодує 100-200 генів (у HSV-1-2 — до 80 генів). Для порівняння, в людини їх близько 20 тисяч. ДНК герпесвіруса загорнуте в білкову оболонку (капсид), поверх якого — об’ємний волокнистий шар, який також складається з білків (тегумент). Усе це все загорнуто в ліпідну оболонку з глікопротеїновими шипами.
Кожен із нас так чи так стикався з цим сімейством, оскільки до нього належать, окрім збудників орально-генітального герпесу, ще й такі зірки, як Varicella zoster, яка викликає вітрянку, та вірус Епштейна-Барр, який є у 90–95% населення планети і спричиняє багато захворювань, зокрема інфекційний мононуклеоз. Батьки можуть згадати дитячу розеолу (HHV-6). Хворі на ВІЛ можуть згадати саркому Капоші (HHV-8).
Утім зазвичай, коли ми говоримо герпес, то маємо на увазі простий — herpes simplex, те захворювання, яке найчастіше проявляється болючими пухирцевими висипаннями на шкірі, губах, слизових оболонках чи статевих органах, але має ще деякі цікаві локалізації, про які поговоримо далі. Вірус був із нами, ще до того, як наші предки віддлилися від предків шимпанзе: HSV-1 відділився від герпесвірусу шампанзе близько шести мільйонів років тому, а близько 1,6 мільйона років тому герпесвірус шампанзе «перескочив» на людину і утворив HSV-2. Відтоді вони тішать нас своєю присутністю, еволюціонуючи поруч із нами4,5. Інші примати теж хворіють на свій герпес, і, цілуючись із мавпами, ви цілком можете підхопити вірус (хоча шанси й низькі)6.
Але абсолютну більшість часу неписаної історії герпес був вертикальним — тобто передавався від матері до дитини. Лише близько п’яти тисяч років тому запанував штам HSV-1, як ми його знаємо. Імовірно, це сталося через міграції кочівників з євразійського степу, які принесли нову соціальну інтеракцію — поцілунок. Під час цікавого дослідження вчені з Кембриджу аналізували геном, знайдений на зубах людей минулого і позаминулого тисячоліття. Здавалось би, з огляду на поширеність герпесу зараз, знайти купу зразків з минулого буде легко, але з 300 тисяч зразків герпес виявили лише у чотирьох, хоча причин тому може бути багато (наприклад, генетичного матеріалу у вірусів менше, та й вони самі руйнуються швидше)7.
Як передається герпес
Отримати вірус герпесу достатньо легко під час близького контакту з інфікованою людиною (поцілунки, секс у всіх видах) — навіть якщо шкіра чи слизова візуально здорова (зрозуміло, що коли є висип, шансів набагато більше, бо пухирці повні активних вірусів). І так, можливо інфікуватись обома видами. Жінки інфікуються генітальним герпесом від чоловіків частіше, ніж навпаки, що цілком характерно для всіх захворювань, які передаються статевим шляхом (через жіночу анатомію8).
Під час першого інфікування вірус зі шкіри чи слизової потрапляє до ближчих нервових закінчень і нервових вузлів гангліїв, де знаходить своє постійне місце проживання й тероризує організм впродовж всіх наступних років, аж до смерті. І по них, він, до речі, мігрує, викликаючи іноді симптоми в інших місцях, віддалених від початкової локалізації.
Якщо говорити про локалізацію, первинний епізод герпесу може зачіпати різні місця. Класичний випадок — на губах у вигляді пухирців. Відповідно, генітальний герпес виникає на геніталіях. Герпетичний гінгвостоматит проявляється в роті у вигляді поодинокого пухирця або масивного ураження. Якщо ж ви займаєтеся боротьбою (особливо в тих видах спорту, де контакт «тіло-тіло» доволі тривалий, як-от реслінг чи греко-римська боротьба), то можете отримати випадок із цікавою назвою — Herpes gladiatorum, тобто гладіаторський герпес. Але за романтичною назвою приховується просто висип на тілі. Окрім цього, на пальці може виникати герпетичний панарицій, тобто запалення тканин кінчика пальця. Він здатен туди потрапити, наприклад, якщо ви стоматолог і торкаєтеся рота пацієнта пальцями без рукавичок. Або якщо ви хтиві й торкаєтеся пальцями інших місць. Зі слиною іншої людини вірус може потрапити навіть в очі, викликаючи запалення слизової (кон'юнктивіт) та\або запалення рогівки (кератит), часто із везикулами на повіках.
Ускладнення герпесу
Серйозні ускладнення, пов’язані з герпесом, можуть виникати:
— На шкірі як велика кількість висипу (герпетична екзема). Це дуже неприємний стан, зазвичай на обличчі, шиї, грудях та спині у людей із вже наявними хворобами шкіри, такими як атопічний дерматит.
— У голові як герпетичний енцефаліт, тобто запалення головного мозку. Вірус герпесу з обличчя по черепних нервах (трійчастому чи нюховому) потрапляє у мозок. У меню — розлади свідомості, вогнищеві неврологічні симптоми, парези, паралічі, гарячка. У такому разі є значний ризик померти: без лікування — 70%, з лікуванням — 30%, і тільки декілька відсотків тих, хто одужав, залишаться без ураження мозку.
— Так само дитина може заразитись герпесом, проходячи по інфікованих тканинах під час народження. Деяким дітям може не пощастити, і вони отримають не локальну форму герпесу, а десиміновану (на весь організм) або енцефаліт. В обох випадках є високий ризик померти без лікування або отримати серйозні наслідки в майбутньому.
— У людей з набутими чи вродженими імунодефіцитами герпес може рухатись по всьому тілу, наприклад, до стравоходу, трахей, бронхів, перетворюватися на герпетичну пневмонію; герпетичний гепатит теж існує. Це все спричиняє тяжкі наслідки.
Діагностують герпес стандартно: зачерпують матеріал, де передбачається наявність збудника (наприклад, вміст пухирця чи слина) і виконують ПЛР-тест. Можна тестувати й кров на антитіла.
Герпес із вами назавжди. Вилікувати його не можна, зате можна приглушити реактивацію, рецидиви, які будуть періодично виникати, особливо під впливом інших хвороб (застуди, пневмонії), прямих сонячних променів, стресу, травм, дегідратації, під час менструації та в імунокомпрометованих людей. Повторні епізоди зазвичай проходять через тиждень-два, з роками вони мають тенденцію виникати рідше. Частота і тяжкість повторних періодів доволі сильно відрізняється, хоча більшість людей може мати 5–6 випадків на рік.
Є ліки, якими можна боротись із герпесом, і вони непогано працюють, їх доволі добре переносить організм. Серед таких — ацикловір, винайдений в середині 1970-х (тобто авторських прав немає, і є дешеві генерики), хоча деякі віруси можуть мати резистентність до нього. Тактики лікування різноманітні, і краще звернутись до лікаря, хоча первинні епізоди генітального чи орального герпесу зазвичай рекомендують лікувати9,10, а менеджмент подальших епізодів дуже залежить від частоти та інтенсивності, тому, якщо у вас кілька разів виникає на рік один невеликий пухирець, то не обов’язково довго вживати ацикловір.
З іншого боку, при частих та сильних епізодах, потрібно використовувати супресивну терапію, де приймати ліки доведеться місяцями. У такому разі треба йти до інфекціоніста, а не шукати імунолога, як автор періодично чує від пацієнтів.
З герпесом можна жити — більшість планети живе. Треба пам’ятати, що, як і погані дні, епізоди герпесу — не вічні й минають.
