Часом відірватися від смачненького важко. А деколи стає соромно, що було складно зупинитися. Однак булімія ‒ це набагато більша і складніша проблема, ніж звична тяга до їжі.
На початку 1970-х років лондонський психіатр Джеральд Расселл помітив серед своїх пацієнтів незвичну поведінку. Він лікував жінок і чоловіків з нервовою анорексією. Це були змарнілі, надзвичайно худі люди, які уникали їжі. Проте деякі пацієнти не відповідали діагностичним критеріям нервової анорексії. По-перше, вони мали нормальну масу тіла. По-друге, ці пацієнти могли з’їсти дуже багато за короткий час, але після цього викликали у себе блювання або вживали проносний засіб.
У 1979 році Рассел опублікував статтю «Нервова булімія: зловісний варіант нервової анорексії»1 у журналі Psychological Medicine. «Булімія» походить від грецьких слів, які означають «бик» і «голод». В українській мові ми використовуємо схоже словосполучення – «вовчий голод». Рассел описав тридцять клінічних випадків (28 жінок та 2 чоловіків).
Ці люди протягом місяців та навіть років щодня переїдали. Після цього вони одразу викликали у себе блювання або приймали проносне. Один із пацієнтів додатково влаштовував інтенсивну пробіжку. Вони надмірно переймалися своєю вагою і намагалися позбутися отриманих калорій, щоб не погладшати.
Всі пацієнти страждали від гострого сорому, який охоплював їх після харчової «оргії» та подальшого спорожнення шлунку або кишечника. Вони розуміли шкідливі наслідки такої поведінки. Але зупинитися не могли.
Одна з пацієнток Рассела розповідала, що тільки-но вона дозволяла собі вуглеводні продукти, то продовжувала їсти, доки не вживала 15–20 тисяч кілокалорій. Вона пояснювала: «Всередині мене є самотність і порожнеча, які зазвичай можна полегшити їжею». Після переїдання жінка відчувала огиду до себе та ковтала 10–20 проносних таблеток.
Інша пацієнтка могла з’їсти близько трьох кілограмів їжі за один раз, зокрема пів хлібини, чимало тістечок та йогуртів. Після цього засовувала собі в горло ручку зубної щітки, щоб викликати блювання. Цей цикл міг повторюватися до чотирьох разів на день. Завдяки статті Расселла нервова булімія стала окремим психічним захворюванням.
Портрет булімії
На сьогодні за даними Національної асоціації розладів харчової поведінки США (NEDA) на булімію страждає 1% жінок і 0,1% чоловіків2. Середній вік пацієнта під час встановлення діагнозу зазвичай становить 15–20 років. Хоча булімія – захворювання не тільки молодих людей. Згідно з дослідженням, яке охопило дані про 5,7 тисячі британських жінок 40–50 років, на булімію у цій віковій групі страждає 0,4%3.
Булімія внесена в Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів (DSM), який розробляє і публікує Американська психіатрична асоціація. Згідно з діагностичними критеріями DSM, при булімії епізоди переїдання та наступної компенсаторної поведінки трапляються принаймні раз на тиждень протягом трьох місяців.
Компенсаторна поведінка – це намагання якнайшвидше позбутися отриманих калорій для запобігання набору ваги. У 9 з 10 випадків це блювання або зловживання проносним4. Але пацієнти використовують й інші способи: надмірне фізичне навантаження, голодування, прийом сечогінних препаратів.
Люди, які страждають на булімію, відчувають сильний страх набрати вагу5. Проте в більшості випадків їм не вдається досягти своєї мети – худорлявості. Пацієнти з булімією зазвичай мають нормальну або надмірну масу тіла. Наприклад, згідно з дослідженням норвезьких вчених 2018 року недостатню вагу мали 5,8% зі 103 учасників з булімією, нормальну – 61,2%, надмірну – 28,2%. А 4,9% з них навіть хворіли на ожиріння6.
За короткий час, коли триває напад переїдання, люди з булімією з’їдають тисячі кілокалорій, не контролюючи себе. Частина з них все одно засвоюється, незважаючи на компенсаторну поведінку. Через нормальну або надмірну вагу людини родичі та друзі можуть не здогадуватися, що вона має булімію, оскільки розлади харчової поведінки у багатьох людей асоціюються з нервовою анорексією та, відповідно, худорлявістю.
Ба більше, пацієнти відчувають гострий сором і роблять все можливе, щоб приховати свою проблему. Епізоди переїдання відбуваються на самоті, коли ніхто не бачить. Здогадатися про захворювання можна випадково – наприклад, виявивши під ліжком безліч упаковок від солодощів. Також має насторожити звичка людини одразу йти до туалету після їжі.
Булімію потрібно відрізняти від інших розладів харчової поведінки, також занесених до DSM. Люди, які страждають на нервову анорексію, інколи також потрапляють в цикл «переїдання – очищення». Але переважно вони їдять дуже мало та мають критично низьку масу тіла.
Також існує розлад компульсивного переїдання – можна сказати, булімія без очищення. Людина за короткий час з’їдає багато їжі, але не використовує компенсаторну поведінку. Такі пацієнти зазвичай страждають на ожиріння.
Тіло і булімія
Булімія шкодить не тільки психічному, але і фізичному здоров’ю. Першим ознаки цього розладу харчової поведінки може помітити стоматолог. Частий контакт внутрішньої поверхні зубів з кислотним вмістом шлунку призводить до ерозії емалі. Вона розвивається приблизно через пів року після початку булімії.
Також у 10–50% пацієнтів, які викликають у себе блювання, виникає гіпертрофія (збільшення) слинних залоз. Причина цього явища невідома. Існує кілька гіпотез: гіпертрофія слинних залоз може бути наслідком дії кислотного вмісту шлунку, вживання вуглеводної їжі протягом короткого періоду часу або потрапляння ферментів підшлункової залози до рота.
Щоб викликати блювання, люди часто вводять пальці в горло. З часом на кісточках пальців, які труться об зуби, ущільнюється шкіра. Це називають «ознака Расселла». Інші дерматологічні прояви пов’язані з дефіцитом поживних речовин: суха шкіра, випадіння волосся, ламкі нігті.
Кислий шлунковий вміст пошкоджує стравохід, гортань, горло і голосові зв’язки. Регулярне блювання викликає зневоднення та порушення електролітного балансу. Це може призвести до ниркової недостатності або небезпечних серцевих аритмій.
Рідкісні, але потенційно смертельні ускладнення булімії – це розрив шлунку або стравоходу. Коли пацієнт з’їдає багато їжі, шлунок різко розтягується, порушується його кровопостачання, і тканини органу починають відмирати. Це може призвести до утворення отвору в шлунку – перфорації, – яка без своєчасного хірургічного лікування загрожує життю. Розрив стравоходу може відбуватися через різке підвищення тиску в органі під час інтенсивного блювання.
Смертність серед людей з булімією майже вдвічі вища, ніж загалом серед населення у відповідних вікових групах7. Вчені з Міннесотського університету виявили, що за 19 років спостереження померло 3,9% пацієнтів з булімією. У 23% випадків причиною смерті був суїцид8. Булімія часто супроводжується депресивним і тривожним розладами, зловживанням психоактивними речовинами, що може пояснити такі невтішні цифри.
Причини булімії
Досі точно не відомо, чому виникає булімія. Ймовірно, причиною є поєднання генетичних, біологічних, психологічних, соціальних і поведінкових факторів. Одержимість сучасного світу худорлявістю має значний вплив, але це лише один камінець у мозаїці. Булімію не можна звести тільки до надмірного прагнення стрункості.
Багато пацієнтів описують свою поведінку як намагання контролювати тривогу, сором, пригнічений настрій. Думка про те, що булімія – це вибір людини, заснований на марнославстві, є неправильною. Не можна стверджувати, що пацієнти самі винні і просто прагнуть за будь-яку ціну стати схожими на моделей з обкладинок модного журналу. Таке ставлення тільки підкріплює стигму, перешкоджаючи людям з булімією звернутися за допомогою.
В інтерв’ю BBC 1995 року британська принцеса Діана, яка страждала на булімію, так описала свої переживання: «Це таємна хвороба. Ви чините так з собою, тому що у вас низька самооцінка, і ви не вважаєте себе гідними або вартісними. Ви заповнюєте шлунок 4 чи 5 разів на день – деякі частіше – і це дає вам відчуття комфорту. Ніби хтось обійняв вас, але це тимчасово, тимчасово. Потім вам стає огидно від роздутості живота, і ви знову блюєте»9.
У 2017 році в журналі Journal of Abnormal Psychology було опубліковане дослідження активності мозку жінок з булімією після пережитого стресу10. Функціональна магнітно-резонансна томографія показала, що в них зменшується кровотік у частині мозку, яка називається передклинням, під час перегляду зображень їжі. Передклиння пов’язане з самосприйняттям і пам’яттю. Це означає, що люди з булімією можуть використовувати їжу, щоб відволіктися від думок про власні недоліки та помилки. Багато з нас «заїдають» свої переживання: сум, нудьгу, самотність, втому. Але у людей з булімією ця звичка виходить з-під контролю і пов’язана передусім з самозвинуваченням у недосконалості.
Деякі дослідження показують, що сексуальне насильство в дитинстві може бути фактором ризику розвитку булімії11. Розлади харчової поведінки, зокрема булімія, часто трапляються у кількох членів родини, що вказує на роль спадковості. Інші гіпотези пов’язані з порушенням рівнів статевих гормонів і нейромедіаторів, а також такими рисами характеру, як імпульсивність і нарцисизм.
Від булімії можна одужати. Проте відновлення вимагає часу та є непростим завданням. А стресові життєві події можуть спровокувати рецидиви. Хороші результати дає когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Вона допомагає змінити негативні думки про себе і, відповідно, харчову поведінку. Також додатково можуть бути призначені антидепресанти. Не варто боятися звертатися за допомогою. Головне – знайти кваліфікованого психотерапевта, який має досвід роботи з розладами харчової поведінки.
