«Нічого не можна мудро описати в армії (…) без точного знання фундаментального інструменту, людини та її душевного стану, її морального духу в момент бою», – писав офіцер та військовий теоретик французької армії Ардант дю Пік1. Під час Другої світової війни американський генерал Джордж Паттон стверджував2: 80% ролі командира полягало в тому, щоб «пробудити бойовий дух у своїх людей».
Бойовий дух – це збірне поняття, що містить спектр елементів. Таке явище складно досліджувати, адже у нього немає єдиного сталого визначення. Дослідники досі мають питання щодо того, чи можна це поняття «виміряти» або точно оцінити. Проте есеї дослідників психології, антропології та соціології допомогли сучасним науковцям зібрати образ, який можна схарактеризувати та дослідити більш детально.
Поняття бойового духу
Історик Джонатан Феннел стверджує3,4, що поняття «бойовий дух» можна охарактеризувати як результат тонкої взаємозалежності та взаємозв’язку багатьох факторів, які впливають на військові процеси (наприклад, стратегію). Проаналізувавши низку визначень, Феннел пропонує таке: «Поняття “бойового духу” можна визначити як готовність індивіда чи групи брати участь у дії, яку вимагає людина, вища за рангом, чи установа; ця готовність може бути породжена позитивним бажанням діяти та/або дисципліною приймати накази виконувати такі дії. Ступінь морального духу особи чи армії залежить від ступеня їхньої готовності діяти чи дисципліни або їхньої рішучості довести дію до кінця».
Грубо кажучи, всі дії базуються на певній мотивації: мотивації щось робити через бажання/готовність/рішучість або наказ/дисципліну. Тобто мотивації, пов’язаній з внутрішніми переконаннями, чи мотивації, пов’язаній з дисципліною, повагою до авторитета або навіть страхом.
Група та спільна мета
З 1945 року переважним поясненням того, що підтримує моральний дух у сучасній війні була теорія первинної (власної) групи – primary group theory5 (до речі, про поняття групи пишу тут). Теорія первинної групи підкреслює6, що «люди борються не за вищу мету, а за своїх “товаришів” і “приятелів”, пов’язаних війною у стосунках, які можуть досягти великої інтенсивності». Якщо говорити з точки зору психології, то ми ставимося до власної групи краще, ніж до будь-якої «іншої», а поняття власної групи настільки плинне, що люди можуть об’єднуватись за абсолютно ілюзорними ознаками.
Наприклад, усіх людей з голубими учима дехто може об’єднати в одну групу, а людей з зеленими очима – в іншу. Ми більш схильні захищати свою групу, ставити її вище за будь-яку іншу та готові боротись за це. Якщо застосувати це до армії, то людей в одному підрозділі об’єднує багато факторів – від ненависті до спільного ворога до однакового одягу, який змиває кордони соціального статусу.
З іншого боку, без спільної мети згуртованість групи не гарантовано: «спільну мету можна розглядати як клей, що з’єднує бойову одиницю»7. У літературі зазвичай припускають, що важливість мети пов’язана з різними рівнями військової організації7,8. У той час як невеликий підрозділ має власну мету або мету в конкретному завданні чи місії, цей малий підрозділ є частиною вищої військової організації із загальною метою. Якщо первинна група розпадається, солдати все ще мають мету вищої організації.
Проте, як я вже зазначала, група ідентифікує себе своєю відмінністю від інших9. У контексті армії таке відчуття відмінності може означати відрив від колективних цілей вищої організації, якій група покликана служити. Солідарність невеликої групи може призвести до того, що вона відмовиться воювати, не підкорятиметься наказам.
Зовнішні фактори
Воєнний журналіст Семюел Маршал був впевнений10, що певні зовнішні чинники мають неабиякий вплив на стан бойового духу. Він виокремлював:
– політичні (пропаганда, ідеологія, розмір мобілізованих сил);
– економічні (кількість та якість доступних технологій для озброєння та обладнання: ті Джавеліни, які в нас були на початку війни, неабияк допомагали, думаю, що не тільки фізично, але й морально);
– культурні (основні військові закони/правила ведення бойових дій, цінності/етика та погляд на ворога);
– екологічні (тип місцевості, на якій ведуться бої, і клімат; це велика проблема: місцевість в Україні нерівномірна, клімат дуже швидко змінюється, це призводить до проблем, скажімо, з кількістю зимової/літньої форми);
– ситуаційні (кількість і якість доступної інформації, чутки, міжособистісні конфлікти і нещодавні успіхи чи невдачі в бою).
Психологічний аспект
У 1990-х НАТО почало обговорювати важливість підтримки психологічного стану задля забезпечення військового бойового духу. Так, розуміння того, що соціально-психологічні аспекти мають вкрай великий вплив на загальний стан змінило підходи до роботи з військовими (хоча не впевнена, що всюди).
За часів Другої світової психіатр Джон Шпіґель12 спостерігав за військовими в Північній Африці. Він помітив, що рушійною силою ведення бою була не ненависть до ворога, а радше хороші стосунки в батальйоні, ідеологія, повага до лідерів та бажання зберегти свою репутацію на високому рівні. Ба більше, Шпіґель стверджує, що ті, в кого був високий бойовий дух, були менш схильні до психічних розладів (і хоча це помічав не лише він, назвати такі висновки науковими доволі складно, адже це просто спостереження, а не дані).
Шпіґель був одним із перших, хто припустив: люди з вищим рівнем стресу та переживань матимуть проблему з виконанням військового завдання. Це твердження поставило під сумнів думку про те, що бойова втома та інші симптоми, пов’язані з війною, можуть належати до недоліків характеру. Така думка була поширена за часів Першої світової війни. Тому було створено багато тестів, на кшталт тесту на рівень інтелекту13 або особистісні тести14, щоб визначити, чи підходить людина для армії.
Ба більше, дослідження серед ветеранів війн в Іраку та Афганістані показало, що вищий рівень бойового духу був пов’язаний з нижчим рівнем симптомів ПТСР. Молодший вік і вищий моральний стан також були пов’язані з нижчим загальним психологічним стресом15. Дослідники використовували своє визначення бойового духу, схоже на ті, що я наводила вище. Звісно, одна з проблем в тому, що в різних дослідження використовують ті визначення, які обирають самі дослідники, або формулюють власні. Це призводить до проблем з можливістю пов’язати та порівняти між собою результати, коректно інтерпретувати їх.
З іншого боку, теоретики пропонують тренування як одну з практик, яка допомагає з підтримкою психологічного стану. Цю практику було впроваджено за часів Другої світової. Саме тренування, а не бій9, було панівним досвідом армій у двадцятому столітті: цінність тренувань значною мірою є психологічною. Це сприятливий процес, форма розширення можливостей, яка додає впевненості в собі. Історик Шелфорд Бідвелл писав16: «Найвірнішою причиною почуття невідповідності є те, що солдата просять зробити щось, чого він не розуміє». Несподіванка може зруйнувати колективну згуртованість на полі бою, а тренування є найкращою «протиотрутою». Так, американське дослідження17 під час Другої світової війни показало, що чоловіки діяли з максимальною ефективністю між десятим і тридцятим днями бою – тоді, коли вже мали певну уяву, як реагувати та поводитися.
Робота над підтримкою рівня бойового духу
У 1981 році серед великої вибірки ізраїльських бойових військових підрозділів (приблизно 1200 людей) провели18 опитування, щоб проаналізувати структуру поняття бойового духу. Хоча взаємні кореляції виявили кілька основних змінних, тісно пов’язаних з моральним духом, подальший аналіз показав, що можна виокремити вісім основних факторів:
1. Довіра до вищого командування (ті, хто відповідають за широку картину та рішення).
2. Упевненість у собі, команді та зброї (що краща зброя в солдата, то вища у нього самооцінка та впевненість у власних силах).
3. Згуртованість підрозділу – це один з найголовніших факторів, які ми бачимо майже в усіх есеях та роботах щодо воєнної стратегії. Героїзм та довіра до своїх побратимів йдуть нога в ногу.
4. Розуміння місії та ситуації на лінії фронту. Тривога пов’язана з невідомим. Що більше солдат знає про ситуацію, стан лінії фронту, ґрунт тощо, то меншою буде тривога, отже, і готовність виконувати роботу буде вищою.
5. Довіра до безпосередніх командирів (ті, хто безпосередньо в бригаді/підрозділі – авторитет, на якого можна покластися).
6. Оцінка противника, тобто реальне розуміння сильних та слабких сторін. Знову йдеться про зниження тривоги та підвищення впевненості у своїх спроможностях, розуміння, на що звертати увагу та як вести бій.
7. Легітимність війни, тобто розуміння, для чого все це, що це не даремно.
8. Турботи та занепокоєння. Цей пункт про те, чи може солдат поділитися своїми переживаннями, страхами та занепокоєнням. За даними дослідження, рівень переживань напряму впливає на впевненість в собі та мораль.
В одному новішому дослідженні19 серед військових з Данії, які були в Афганістані, вчені виявили, що лідерство, згуртованість і спільна мета є трьома найважливішими детермінантами формування сприйняття бойового духу.
Тож те що, ми бачимо за результатами досліджень, доволі схоже на тези Маршала та інших теоретиків.
Атака моралі та деморалізація
Розуміння впливу психологічної атаки з’явилося доволі рано. Наприклад, якщо вірити нарисам Полієна, воєнного письменника Римської імперії, в битві при Пелузії (це 525 рік до н.е.) перські війська використовували кішок та інших тварин як психологічну тактику проти єгиптян, які через релігійні переконання не могли шкодити котам, адже ці тварини вважалися священними. У цьому бої перемогли перси. Правда це чи ні, нам достеменно не відомо, проте стратегія доволі цікава.
Уже за часів Першої світової з’явилось стале розуміння, що необхідно підтримувати мораль в армії та мотивувати солдатів. З іншого боку, намагались знизити рівень мотивації у ворога. Вдавалися до різних стратегій – наприклад, скидання листівок з літаків-бомбардувальників. Так, італійський поет та політичний діяч Габріеле д’Аннунціо скинув 50 тисяч листівок з погрозами над Віднем20. За часів Другої світової це відбувалось багато де – наприклад, американці скидали подібні листівки в Японії21. Листівки мали тези про капітуляцію або повідомлення про те, що будуть скинуті бомби на Хіросіму. З іншого боку, деякі листівки містили зображення та гасла щодо того, як жінки будуть зраджувати солдатів ворога. Це мало обурити та нагадати чоловіку про його родину, адже тема дуже болюча. Росія використовує листівки і досі22.
Так само під час війни у В’єтнамі США задля пригнічення морального духу використовували звуковий пристрій, який імітував звуки «душ померлих» (так звана операція «Блудні душі»23). Адже, у в’єтнамській культурі є переконання: якщо не буде належного поховання померлого, його душа блукатиме і стане привидом. Використовуючи це, інженери американських військ тижнями записували моторошне аудіо за допомогою південнов’єтнамських солдатів як акторів, які імітували полеглих військових.
Проблема з дослідженнями бойового духу
Більшість тверджень та висновків вчені робили на базі своїх спостережень та аналізу доступних даних. Дослідження є, але не так багато, як хотілось би: здебільшого це все-таки теоретичні праці та аналіз вже наявних документів та спостережень. Як я зазначала вище, спостереження – це непогано, проте їх не завжди можна екстраполювати, вони мають свої недоліки через відсутність контрольованого середовища та неможливості порівнювати різні групи (це було б складно й дорого організувати). Наприклад, для розуміння моралі в армії можна було б зробити дослідження порівняння двох різних підрозділів з різних країн.
На майбутнє, якщо проводити подібні дослідження в Україні, я хоча б брала різні підрозділи, з різними профілями роботи, з різних територій. Це дозволить побачити повну картину того, чи залежить рівень бойового духу від завдань, наявної техніки та території, чи справді спільна мета, стосунки з командиром та згуртованість групи перемагає всі зовнішні фактори.
