Днем народження сучасної анестезіології вважається 16 жовтня 1846 року. Тоді стоматолог Вільям Мортон провів перший успішний ефірний наркоз під час видалення пухлини з шиї пацієнта. На диво, пацієнту не боліло, а світ запам’ятав Мортона як винахідника анестезії.
Та в цієї історії є темні плями у вигляді Гораціо Веллса, який насправді першим відкрив анестезію за допомогою закису азоту (звеселяючого газу). І було б йому щастя, та одного разу, коли він намагався продемонструвати ефект свого винаходу назагал, у нього нічого не вийшло: пацієнт кричав, Гораціо трошки побили, і на цьому його шлях до успіху закінчився. Достеменно сказати важко, що саме тоді пішло не так, але ймовірно проблема полягала в неправильно обраній концентрації закису азоту, до того ж тогочасному лікарю було не відомо, що різні гази можуть по-різному розподілятися в легенях і організмі, від чого можна отримати різні ефекти. Втім це надихнуло Мортона на його дослідження.
А ще був лікар Лонґ, який ще в 1842 році почав використовувати ефір, але лише у 1849 публікував свої дослідження. А ще був Джон Сноу – ні, не той, що ледь не відморозив собі дупу на стіні, а той, що в Англії в ті роки вже широко проводив анестезію і навіть власноруч знеболював роди королеви Вікторії хлороформом.
Словом, досі точиться багато дискусій про те, хто був першим, але ми отримали змогу позбавляти пацієнтів страждань під час хірургічних втручань та інших маніпуляцій. На жаль, тоді лікарі не завжди поспішали публікувати результати своїх досліджень вчасно.
І хоча анестезіології вже майже два століття, міфів навколо неї, як і раніше, багато.
Існує декілька видів анестезії: загальна анестезія, регіонарна (спінальна, епідуральна, провідникова тощо), седація, місцева. Кожен з цих методів має свої покази, протипокази і можливі ускладнення. У чому між ними різниця?
З назви загальної анестезії зрозуміло, що ви будете не просто спати. Загальна анестезія – це стан, який полягає у вимкненні свідомості, всіх видів чутливості, пригніченні рефлексів і міорелаксації. Ми вимикаємо свідомість, дихання, рефлекси, чутливість і робимо м’язи м’якенькими та нерухомими. І аби людина не тільки заснула, а й безпечно прокинулася, пацієнта підключають до низки апаратів, що підтримують життєві функції організму (наприклад, апарат штучного дихання дихає за пацієнта). Звучить лячно, але в сучасному світі загальна анестезія – більш ніж безпечна процедура. Насамперед тому, що поруч завжди стоїть анестезіолог, який все це контролює. І хоча ви рідко його пам’ятаєте, він за час операції робить купу дій, аби ви потім прокинулись, ніби нічого й не було.
Регіонарна анестезія – це коли анестезіолог «вимикає» якусь певну частину тіла. Наприклад, можна знеболити лише мізинчик правої руки чи всю руку або ногу, а можна і пів тіла. Наприклад, все, що нижче за груди, під час спінальної анестезії. Ідея регіонарної анестезії полягає в тому, що ми не вимикаємо свідомість (це не значить, що вам не зроблять трошки снодійного, якщо ви цього забажаєте), не вводимо опіатні знеболювальні, а лише вимикаємо чутливість у потрібній нам ділянці. Достатньо зробити укол у потрібному місці й ввести місцевий анестетик (препарат блокує передання нервового імпульсу по нервових закінченнях) біля нерва, який відповідає за чутливість, наприклад, того самого мізинчика руки. Для цього анестезіолог насамперед використовує знання з анатомії, а також апарат УЗД або апарат для стимуляції нервів, або і те, і те одночасно (частіше зараз все-таки УЗД). У випадку зі спінальною анестезією ми блокуємо частину спинного мозку.
Місцева анестезія відрізняється від загальної тим, що анестетик вводиться безпосередньо в ділянку, в якій збираються працювати хірурги. Наприклад, пацієнт порізав палець, і його треба зашити. І щоб пацієнта не чула вся лікарня, хірург може обколоти анестетиком ділянку порізу. Це і буде місцева анестезія.
Седація ж чимось нагадує загальну анестезію, але це лише неглибокий сон. Наприклад, вам таки знеболили мізинчик лівої руки, на якому хочуть працювати хірурги, але ви не хочете нічого чути і взагалі боїтесь. Анестезіолог робить вам спеціальні препарати, аби ви трохи поспали. Це і є седація. Якщо ви воліли б нічого не відчувати у стоматолога чи під час різних інших процедур, завжди на допомогу прийде анестезіолог і зробить так, аби вам наснилось щось приємне (або не наснилось) – головне, щоб ви не пам’ятали процесу і не відчували болю.
На цьому етапі багато хто скаже: «Круто, чому б у всіх випадках не робити седацію? Це ж простіше. Або місцеву анестезію, а не цю страхітливу загальну анестезію». Головна проблема анестезіології в тому, що не існує ідеального методу анестезії, існує найбільш слушний конкретно для вас і вашої клінічної ситуації, але не ідеальний для всіх.
По-перше, відіграють роль покази і протипокази. Кожен вид анестезії має і те, і те. Погодьтесь, що було б дивно, якби під час порізу пальця анестезіолог проводив би вам загальну анестезію (хоча в далекому ХІХ столітті десь так приблизно і було – єдиним методом анестезії була загальна, втім без ШВЛ апаратів та купи обладнання, тож правильніше було б називати це седацією). Чи навпаки, пацієнту треба провести складну операцію на легенях, а анестезіолог проводить місцеву анестезію (це, до речі, можливо і певний час практикувалось, але задоволення для пацієнта і лікарів мало). А от вже при операціях на органах малого тазу можуть бути варіанти. Можна провести регіонарну анестезію і знеболити лише нижню частину тулуба, а можна провести загальну. Яку проводити? Залежить від показів та протипоказів, а також бажання пацієнта. Так, ваше бажання – це один з головних показів, якщо воно, звісно, не суперечить здоровому глузду і не шкодить вашому здоров’ю. Все індивідуально, і завдання анестезіолога – підібрати найбільш оптимальний варіант для пацієнта. Головне правило – ризики анестезії не мають переважати ризики самого втручання, як в прикладі з порізом пальця і загальною анестезією.
Найчастіші міфи, пов’язані з загальною анестезією, – це страх не прокинутись або, навпаки, прокинутись під час операції. Насправді, якщо ми не говоримо про якісь невідкладні стани й критичні ситуації, то загальна анестезія – доволі безпечна штука в сучасному світі. Для порівняння, в 1940 році було1 в середньому 64 випадки смерті на тисяч наркозів. Зараз це число – 0,4 на тисяч наркозів, і в більшості випадків йдеться про важких та літніх пацієнтів. Якщо порівняти, наприклад, з ризиком померти від вживання звичайного анальгіну або модного в Україні розчину сорбітолу, який полюбляють призначати і крапати (препарат не має доказової бази і більше є маркетинговим продуктом фармкопанії), то наркоз – дуже навіть безпечна штука. Бо від сорбітолу потенційно померти може 1 з 20 тисяч людей.
Нагадую про існування анестезіолога. Саме тому він ставить вам купу питань, цікавиться, чи ви їли, коли їли, що і скільки (тому що повний шлунок їжі може стати причиною блювання під час анестезії, що, своєю чергою, може призвести до потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи і, як результат, навіть смерті). Анестезіологи – ще ті фуд-терористи (жартую, вони просто, як ваша мама, і їм завжди цікаво, чи ви поїли і в шапці). Тому ніколи і нічого не приховуйте від анестезіолога. Це вкрай важливо, і це буде впливати на вибір анестезії. Анестезіолог однаково довідається правду, але наслідки можуть бути сумними. Тому – як на сповіді.
А от прокинутись під час наркозу дійсно можливо приблизно в одному випадку на тисячу. Водночас варто зауважити, що зазвичай це не «прокинутись» в звичайному розумінні. Пацієнт може чути діалоги в операційній або нібито бачити, що відбувається. Але зазвичай люди не відчувають болю. Причин у пробудження може бути багато – від індивідуальних особливостей метаболізму, до, наприклад, куріння або вживання наркотичних речовин, що може призводити до необхідності в більших дозах препаратів. Так чи так, це справді рідкісне явище. Але є і хороші новини. Сучасне обладнання дозволяє фіксувати моменти, коли ви не «спите», і додати відповідних препаратів.
А от що точно неможливо, так це те, що загальна анестезія забирає здоров’я чи роки життя. На жаль, є маленькі діти, які мають до десятка оперативних втручань і, відповідно, загальних анестезій, але вони виростають абсолютно повноцінними людьми і живуть стільки ж, як і решта. Не існує достовірних даних, які б підтверджували міф, що загальна анестезія якось впливає на тривалість життя. Те саме стосується і твердження про декілька анестезій поспіль, або того, що через анестезію страждає мозок, серце і інші органи. Найчастіше ті ускладнення, які приписують анестезії, пов’язані не з самою анестезією, а з основним захворюванням, з яким пацієнт прийшов. Те саме стосується і міфів, пов’язаних з регіонарною анестезією. Найпоширеніший – що після спінальної анестезії «відмовлять ноги». Якби це було так, навряд чи ми би використовували цей метод, а тим більше він би не став «золотим стандартом» в акушерстві під час кесаревого розтину. Так, проводити загальну анестезію під час кесаревого розтину всім підряд – це так само дико, як продовжувати слухати російську попсу на дев’ятому місяці повномасштабного вторгнення. Загальна анестезія при кесаревому залишилась лише у виняткових випадках, коли є протипокази до регіонарної. Що ж стосується твердження «відмовлять ноги», то є тимчасові ускладнення – слабкість в ногах, яка протягом декількох днів минає. У більшості випадків біль у спині, слабкість в ногах пов’язана не з анестезією, а з проблемами хребта.
Частіше ж після спінальної анестезії можливий так званий постпункційний головний біль. Штука неприємна, але минає сама, а якщо не минає, то для цього є анестезіолог, який все вирішить однією простенькою маніпуляцією.
То що ж обрати – регіонарну чи загальну анестезію? Уважний читач відповість, що все індивідуально. У випадку з кесаревим розтином краще спінальна або епідуральна анестезія, а у випадку видалення жовчного міхура – загальна анестезія. Все залежить від того, що саме будуть робити, кому і з якою метою та як довго триватиме процедура.
Справді в багатьох випадках регіонарні методи безпечніші, але не завжди ми можемо обійтись лише ними. У цьому разі вам теж на допомогу прийде анестезіолог і запропонує варіанти, розповівши про всі мінуси і плюси. А ви вже зможете обрати те, що буде краще для вас.
Головне, довіртесь своєму анестезіологу і все буде добре. Бо без довіри завжди все з пригодами. Так чи так, пацієнт не має відчувати болю і страждати, для всього іншого є лікар.
Ця публікація створена за підтримки Європейського фонду підтримки демократії (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну думку EED. Відповідальність за інформацію та погляди, висловлені в цій публікації, повністю несе автор(и).
