Зоологія розпочиналась із написання списків видів тварин, що наявні на певній території. Робота в цьому напрямку триває до сьогодні, але з’явилось нове завдання — простежити природничу історію фауни. Два століття тому здавалось очевидним, що тварини довкола існували споконвіків. Якщо з ними щось і траплялось, то хіба що когось могли потіснити люди. Значно пізніше сформувалося розуміння, що в кожного виду була своя історія поширення, і цей процес потребує окремого дослідження.
Впродовж останніх віків більшість тварин проникали на територію та в акваторію України завдяки людині. Когось навмисно завезли, як форель райдужну, плямистого оленя, ондатру тощо. Хтось проник випадково з баластними водами (як рапана) чи ікрою риб (як амурський чебачок). Декого, наприклад червоновуху черепаху, випустили безвідповідальні «любителі природи». Лише деякі види, зокрема шакал, проникли в наші краї самотужки внаслідок розширення природного ареалу.
Із птахами ситуація інакша. Вони не оглядаються на географічні бар’єри і летять туди, куди вважають за краще. Тому зміна вкрай динамічна і зазвичай обходиться без прямої участі людини. Так, у 2017 році вперше відмічено гніздування в Україні рожевого фламінго. Впродовж ХХ століття від західних кордонів почали залітати й поширюватись горлиця кільчаста, горихвістка чорна, щедрик, дятел сирійський. Сьогодні це звичайні мешканці міських екосистем, хоч сто років тому не було жодного. Навіть лелека, один із неофіційних символів України, ще за козацьких часів був невідомим у наших краях. Приблизно 2,5 тисячі років тому на північ Причорномор’я вперше прилетіли та бджолоїдки. Ще на декілька тисячоліть раніше з’явилися лебеді та журавлі. Сучасне видове різноманіття птаства України почало формуватись менше ніж 50 тисяч років тому. І витоки цієї історії потрібно шукати в горах Криму.
Допоки переважна більшість території Східної Європи була вкрита прохолодним тундростепом, екосистеми Криму були дещо іншими, більш теплими. Ймовірно дрозди, ластівки, горобці, сороки та інші звичні птахи розпочали розселення по Україні саме із Кримських гір. Палеонтологічні дослідження Криму принесли і ще можуть принести чимало важливих результатів, поміж яких розуміння ранніх етапів становлення сучасної авіфауни України.
Перші знахідки викопних птахів із Криму в 1930-ті роки передали до Ленінграду (сучасний Санкт-Петербург), де їх описав Аркадій Тугарінов. На цьому дослідження припинились, оскільки Крим не був пріоритетним у наукових інтересах Тугарінова.
Після Другої світової війни ініціативу перехопив український вчений Михайло Воїнственський. На декілька десятиліть — з 1950-х до 1970-х йому вдалося зробити Київ центром палеорнітологічних досліджень, куди передавали знахідки викопних птахів з усього СРСР. Особливу увагу Воїнственський приділяв вивченню природничої історії Криму. Також він підготував наукову зміну — талановиту дослідницю Аллу Уманську. На жаль, у 1985 році вона померла від хвороби, а професор був у поважних літах і відійшов від активної роботи. Відтоді Крим рідко потрапляв у поле інтересів українських палеорнітологів.
Натомість від кінця 1980-х і дотепер знахідки птахів з півострова не раз використовували для публікацій росіяни (зокрема в одній дисертації, захищеній в 1993 році). Більшість робіт написано на хибив-трафив. Якщо не приймати пари статей про давніх вимерлих птахів і зосередитись винятково на часах, коли формувалась сучасна фауна, то результати всіх палеорнітологічних досліджень росіян потребують коригування. Щоб помітити деякі помилки, не потрібно знатись на птахах, достатньо порівняти результати аналізу одних і тих самих знахідок різними науковцями. Вони відрізняються, і причини розбіжностей в статтях не вказано.
Чому росіяни наробили помилок? Велика спокуса пояснити насмішкою — тому що інакше не вміють. Цей чинник подекуди впливав, однак також далась взнаки різниця між палеорнітологією в Україні та Росії.
Для дослідження викопних кісток добре мати порівняльну колекцію кісток сучасних тварин. Вона стане у пригоді науковцям, що вивчають риб, амфібій, рептилій, ссавців. Утім, за відсутності колекції більшу частину роботи можна зробити за допомогою наукової літератури. У справі дослідження птахів кайнозойської ери ситуація інакша. Колекція не просто корисна, а вкрай необхідна. Порівняльних колекцій пташиних скелетів не так вже й багато (для прикладу, в Китаї немає жодної). У колишньому СРСР більш-менш великих колекцій було три: в Києві, Москві та Ленінграді. Звісно, в Москві була найбільша — над її поповненням працювало чимало людей. Проте колекція в Києві випереджала за іншим показником — кількістю особин кожного виду. Із невідомих причин росіяни тримались переконання, що в птахів внутрішньовидова мінливість невелика, одного-двох скелетів цілком вистачить (це не припущення, а пояснення безпосередньо від кураторів колекцій). У птахів справді мінливість виражена менше, ніж у інших хребетних, але вона існує. Це врахував професор Воїнственський, який створив порівняльну колекцію в Києві (робота над поповненням триває досі). Хоч перелік видів у колекції менший, ніж у Москві, більшість видів має велику кількість особин, що дає переваги в роботі. Прикладом є нещодавнє дослідження птахів роду Альпійська галка (Pyrrhocorax), які мешкали в Кримських горах наприкінці Льодовикового періоду.
До складу роду належить два види: (Pyrrhocorax graculus) та клушиця (Pyrrhocorax pyrrhocorax). Обидва види сьогодні відсутні не лише в Криму, але й на решті території України. Лише галка альпійська зрідка залітає в західні області.
У 1930-х роках Тугарінов дійшов висновку, що наприкінці Льодовикового періоду обидва види були навіть не чисельними, а домінантними пернатими Кримських гір. Така думка утвердилась майже на століття й була багаторазово повторена в подальших публікаціях. Зокрема вона є в роботах Воїнственського, який не ставив за мету перевірити висновок попередника. А якби й захотів, то для цього йому довелось би рушати в Ленінград — місце збереження більшості решток птахів Криму. Знахідки після Другої світової війни надходили до Києва, але не такі численні.
Кістки галки альпійської та клушиці дуже схожі. Щоб їх розрізнити, потрібно багато викопних решток та велика порівняльна колекція сучасних скелетів. Росіянам потрапило багато викопних кісток, однак було мало сучасних. Аналіз публікацій вказує, що їхній підхід до визначення був простим: що побільше — клушиця, що поменше — галка альпійська. В Україні, в Національному науково-природничому музеї наявна якісна порівняльна колекція, але було обмаль викопних.
Ситуація змінилась завдяки професору Чернівецького національного університету Богдану Рідушу, який до окупації Криму проводив розкопки в печері Еміне-Баїр-Хосар, що неподалік Сімферополя. Науковий інтерес професора Рідуша становлять звірі, але разом з тим було знайдено понад дві тисячі пташиних кісток, з яких 722 є рештками птахів роду Альпійська галка (Pyrrhocorax). Матеріал передано до Києва, що дозволило провести повторне дослідження.
Виявилося, що наприкінці Льодовикового періоду в Криму був лише один вид — галка альпійська. Це були представники вимерлого підвиду Pyrrhocorax graculus vetus, який в минулому населяв гори Європи від Франції до Криму. Жодних ознак присутності клушиці не виявлено ні в Еміне-Баїр-Хосар, ні в інших місцях Криму. Схоже, цього виду ніколи не було на території України.
Отриманий висновок має більше значення, ніж просте уточнення видових списків фауни. Попри те, що галка альпійська та клушиця зовні схожі, їхні екологічні ніші доволі різні. Галка альпійська шукає прохолодних умов — таких, що за нинішнього клімату наявні на висоті понад 1500 метрів над рівнем моря. Клушиця витривала до холоду, але тримається місцин, в яких можна впродовж цілого року ловити комах. Цей вид часто трапляється в низовинах, що немислимо для галки альпійської. Тому встановити, скільки ж саме видів альпійських галок було в Криму, важливо для реконструкції древніх екосистем регіону. У ХХ столітті інформація про наявність Клушиці давала підстави говорити про відносно теплий клімат. Поточні дослідження вказують, що наприкінці Льодовикового періоду, принаймні на декілька тисячоліть на схилах Чатир-Дагу панували умови, холодніші ніж сьогодні в Альпах на висоті 1500–2000 метрів (для орієнтиру: на цій висоті розташовані більшість гірськолижних альпійських курортів).
Окрім наукового значення, не оминути політичного. Як показала історія, принцип «наука поза політикою» не діє. Наукові методи (якщо вони наукові) дійсно поза політикою. Однак науковий процес залежить від політики. Більшість українських вчених були змушені припинити свої дослідження в Криму, Луганській та Донецькій областях. Ретельне дотримання наукових методів не принесе результатів, коли в інститут вриваються озброєні злочинці, а світова спільнота висловлює «глибоку стурбованість». Наука, як і будь-яка інша форма людської діяльності, залежить від політики. Сподіваюся, що альпійська галка стала «першою ластівкою» повернення українських вчених до вивчення природничої історії птахів Криму. Далі буде!
