У 2021 році в місто Полонне на Хмельниччині приїхала археологічна експедиція. У центрі міста планували збудувати готель, та перед тим ділянку оглянули експерти — і знайшли цілу низку артефактів різних періодів: від залізного віку до часів Івана Мазепи. Найважливішою знахідкою стала 800-річна свинцева грамота-послання, яку нещодавно розшифрували науковці. «Куншт» поговорив із керівником експедиції Павлом Нечитайлом про особливості артефактів та їхнє значення для майбутніх досліджень.
Полонне у багатьох публікаціях називають одним з найстаріших міст України. Які найдавніші пам’ятки вам доводилося там знаходити?
У контексті заселення Полонного як міста найраннішими в межах нашого розкопу були матеріали раннього залізного віку. Це були фрагменти кераміки милоградської археологічної культури, що існувала на території Полісся у VII–І століттях до нової ери. У межах розкопу також були виявлені крем’яні знаряддя енеоліту-бронзової доби. Очевидно, в цей час територія майбутнього Полонного використовувалась. Але містом у класичному розумінні тоді Полонне ще не було.
А ось до ранньої міської історії може відноситись фрагмент ями з посудом райковецької культури VIII–IX століття. Не вистачає тільки матеріалів Х століття, а в цей час, за новітньою історіографічною легендою, Полонне вже існувало. Хоча насправді ні. Красива легенда про існування Полонного у 996 році базується на згадці міста як «святої Богородиці град Десятинний». Десятинна церква справді заснована в цьому році, а ось Полонне літопис згадує місто під 1169 роком, і жодних переконливих свідчень існування Полонного у Х–ХІ столітті немає. Можливо, при подальших археологічних дослідженнях міста вони з’являться.
До вашого дослідження археологічні розвідки в Полонному проводили1 методом розвідкових траншей. Розкажіть, будь ласка, що це за метод і чому використовували саме його.
Траншеї — це традиційна археологічна практика. Археологи працюють закладаючи шурфи, які перетворюються на траншеї, а траншеї — на повноцінні розкопи. Іноді дослідження обмежуються розвідковими траншеями. Щоб взяти максимум інформації і мінімально пошкодити потенційні об’єкти, ширина траншеї становить не менше ніж два метри. І хоча зараз ми широко застосовуємо георадари та геомагнітну розвідку, без земляних робіт археологія неможлива, а вони завжди стартують з шурфа або траншеї. Рідше є можливість одразу закласти великий розкоп.
У 1992–1993 роках у Полонному проводив дослідження відомий подільський археолог Іон Ізраїлевич Винокур разом з Валерієм Пилиповичем Мегеєм. Кілька траншей було закладено в Полонному цією експедицією. Це дало свої великі, хороші результати. (Зокрема, завдяки їхнім розвідкам у Полонному виявили2 три : часів Київської Русі, ХІІ–ХІІІ століття та XVIII століття — прим. ред.)
На місці ваших великих розкопок мали побудувати готель, але спершу ділянку передали археологам. Як це сталося?
Це регламентує законодавство3 України. В усіх історичних містах, де виділений історичний центр, заборонені будь-які роботи без нагляду археолога. Полонне — саме таке місто, як і 25 інших міст Хмельницької області. Але, на відміну від обласного центру, Хмельницького, де жодного разу фахові археологічні розкопки не проводилися, в Полонному громада цікавиться минулим свого міста, з пошаною ставиться до збереження археологічного культурного шару і не проводить жодних земельних робіт без нагляду археолога, за що їм честь і хвала. На них, на Меджибіж, на Кам’янець-Подільський мають інші міста області, і не тільки області рівнятися.
Якщо бачите незаконні пошукові роботи, треба телефонувати в поліцію, запитувати наявність Відкритого листа і Дозволу Мінкульту. Як ні — здавати в поліцію.
Тобто така ситуація мала би бути і в багатьох інших містах, просто не завжди законодавство виконують?
На жаль, так. І така ситуація по всій Україні. Справа за відповідальними особами на місцях, які мають це контролювати. Скрізь при відділах культури є або інспекція, або інспектор охорони пам’яток. Просто через низку причин законодавства не дотримуються й археологічні роботи не проводяться.
Який наразі стан ділянки, яку ви досліджували?
Археологи завжди після себе залишають ділянку, позбавлену археологічних шарів і об’єктів. Тобто якщо там немає якихось монументальних споруд і об’єктів з каменю, археолог залишає після себе голий материк, як це в нас називають. Археологічні дослідження нашого розкопу в Полонному завершені.
Ви завершували4 дослідження якраз наприкінці лютого, коли починалося повномасштабне вторгнення. Як вплинула велика війна на вашу роботу?
Я нещодавно повернувся з армії. Десять місяців там відбув, у кінці грудня звільнився. Тому я тільки приходжу до цивільного стану. Звісно, абсолютно всі роботи були призупинені. Хоча в міру сил у час, вільний від несення служби, ми встигли з [археологом] Тимуром Бобровським видати статтю5 про нашу сенсаційну знахідку, і з іншими матеріалами попрацювати віддалено. В міру сил, в якихось гугл-документах на мобілці писалося.
Ви розповідали6, що ділянка, яку ви вивчали, використовувалася як міський цвинтар, і це дуже плідно для майбутніх досліджень. Чому?
Там дуже унікальний цвинтар XIII–XV століть. Це якраз той період, який дуже погано вивчали в радянський час. Тоді вважалося, що археологія закінчується на Київській Русі, XIII століттям. А після того вже йде історія. Але ми й історії не знали, бо було обмаль писемних джерел. І археологія була на дуже низькому рівні, спеціально не займалися цим пізнім періодом. Це комплексна проблема. По-перше, такий був науковий тренд. По-друге, це було невигідно. За колискою трьох братніх народів офіційно йшла руїна, феодальна роздробленість, Велике князівство Литовське й Річ Посполита, аж до щасливого воз’єднання України з Росією. Хоча тишком-нишком вивчали.
Ці цвинтарі дають нам унікальний антропологічний матеріал. Хоча в Україні антропології мало, але ці кісткові рештки можуть дати багато інформації про зовнішній вигляд, харчування, хвороби, генетику. На порівняно невеликій ділянці було понад 10 поховань цього часу, зокрема жінок, дітей, чоловіків. Зараз вони передані у відділ біоархеології [інституту археології НАН]. З ними буде працювати наша визначна антропологиня Олександра Козак. І ми отримаємо дуже цінні дані.
Вони цінні зокрема тим, що від XIII століття можна говорити про якесь осіле населення, умовних предків українців. Якими вони були? Чи були вони на нас схожі? Чим вони хворіли? Як виглядали? Всю цю безцінну інформацію нам дає антропологія і дослідження таких цвинтарів.
Також у вас були значні знахідки козацької доби.
О, так. Знахідок козацької доби було найбільше, оскільки ще в XVII столітті власники перетворювали Полонне на фортецю бастіонного типу у вигляді п’ятикутної зірки. У XVII-XVIIІ століттях було безліч подій навколо тієї фортеці (зокрема, саме тут на певний час облаштувався Іван Мазепа — прим. ред.). І археологи, як то кажуть, сіли на льох, достатньо великий, понад три метри глибиною. Він був увесь забитий матеріалом XVII-XVIIІ століть: підкови для чобіт, фрагменти зброї, кахлі посуду — безліч. Також ми виявили кілька господарських ям, які теж були доверху забиті матеріалом фортеці XVII-XVIIІ століть.
Полонський краєзнавчий музей з часом потоне в цьому козацькому матеріалі, коли ми все їм здамо. Ми все опрацьовуємо, міряємо, записуємо, розділяємо по категоріях матеріалу. Це дуже велика робота — ще більша, ніж польові дослідження. Тому що ми змушені кожну знахідку поміряти, датувати, вписати її в інвентарний опис. Це каторжна робота.
Найбільш відомою знахідкою стала свинцева грамота. У чому саме ?
Вчені завжди з особливою увагою ставляться до речей з написами і текстів, оскільки їх дуже мало виявлено. Корпус цих текстів обмежений, особливо на території України. Скажімо, у Новгороді знайдено понад тисячу берестяних грамот. Через специфічні ґрунти в Києві їх взагалі не знаходять, а в Звенигороді Львівської області знайшли лише дві. Щодо свинцевої, то до цього було відомо лише дві грамоти давньоруського часу з території Новгорода на свинці. Ця перша в Україні й третя у світі. Навіть якби вона була перша, головне — текст і носій, звичайно. Це абсолютна сенсація, знахідка століття, можна сказати. І навколо неї ще довго точитимуться суперечки та інтерпретації. Але вона вже в історії.
Цей текст унікальний, тому що він взагалі є. І він показує багато чого. Наприклад, те, що була масова грамотність, і грамотними були люди далеко за межами освітніх центрів того часу, таких як Київ.
Крім того, важливо що ці люди писали самі про себе і для себе. Це унікальний наратив, оскільки в основному ми читаємо те, що писали про цей період історики чи пізніші автори, а світських текстів того часу дуже мало, і кожен безцінний.
Більше про грамоту і її значення можна прочитати, зокрема, у дописах Тимура Бобровського.
Ви також розповідали, що на місці розкопок є ймовірність знайти підземний тунель. Чи знайшли ви його, і якщо так, то для чого його використовували?
Ні. Хоча всі дуже хотіли, і місцеві нам багато розповідали, що він там має бути.
У Полонному є багато інших підземних тунелів. У 2019 році ми дослідили склади, скоріш за все, сучасні Івану Мазепі, який перебував теж в Полонному, і під час Північної війни навколо фортеці будувалися склади провіанту і зброї. Ми знайшли цілу мережу підземних споруд кінця XVII — початку XVIII століття. Зараз вони розташовані на території приватної власності, двох садиб. Але це історія у стилі «Алібаба і 40 розбійників»: там і тунелі, і кімнати. Потім усе це переробили під господарські споруди, підвали. Половина галерей завалені, але це фантастика. Довгі підземні ходи з нішами, де зберігалися всілякі штуки для армії. Міська влада просто не може домовитися з власниками ділянки про музеєфікацію споруд. Це приватна власність, а культура в нас фінансується за залишковим принципом. Не можуть знайти грошей, щоб людей кудись перевезти, а там зробити якийсь туристичний комплекс.
