Навколо нас повно інформації, яка у прямому сенсі лежить у нас під ногами, але залишається непомітною. Ми ходимо по книзі, котру не можемо прочитати через те, що не звертаємо на неї уваги. До цього ще додається незнання мови.
Йдеться про мову слідів. Її досконало знали наші предки. Саме по слідах мисливці вистежували й досі вистежують звірів на полюванні. А козаки визначали, скільки пройшло ворогів, як вони озброєні, куди і в якому темпі вони йшли. Сучасні військові розвідники «читають» сліди не тільки людей, а й бойової техніки – зйомка з дрона покаже не все. Тож навички вистежування потрібні й сьогодні. Також розвідники вчаться заплутувати свої сліди так, щоб було неможливо не тільки визначити кількість людей у групі, а й взагалі простежити її маршрут.
Для науковців сліди – справжня книга життя. Дослідники тваринної поведінки (Лев Капланов, Джой Адамсон та інші) могли тижнями ходити по слідах, з абсолютною достовірністю, наче по фотографіях, визначаючи, що робили звірі. Методики обліків тварин по слідах використовують у мисливських господарствах і заповідниках. Так визначають видовий склад і чисельність звірів, розміри територій, які належать окремому звіру чи зграї. За рештками здобичі вивчають раціон тварин.
Сліди можна побачити біля дому, в лісі, в парку, на березі річки – де завгодно. Вони дозволяють дізнатися про те, що робили тварини, скільки їх було, коли вони перебували у певному місці. Вони дозволяють виявити присутність певних видів, побачити яких складно через їх нічний спосіб життя, потайливість, низьку чисельність.
Кожен може й сам спробувати стати слідопитом, як герої Фенімора Купера або Сат-Ока. Для цього не потрібно нічого надзвичайного – проста уважність і вміння бачити.
Поруч з нами
Помітити сліди на снігу, сирій землі або вологому піску найлегше. Тому тренуватися читати сліди варто під час першого снігу.
Насамперед привертають увагу сліди добре знайомих тварин, які ми постійно бачимо. Це свійські коти й собаки.
Кіт залишає невеликий округлий слід. Подушечка має трикутний відбиток, а пальці – округлі чотирикутні відбитки. Навколо цих відбитків можна побачити невелику заглибину у снігу, оскільки котяча лапка опушена. Кіт ховає кігті, тому відбитків немає.
Розпізнати сліди собаки легко, коли це великі відбитки. Але якщо йдеться про породи, які більші за кота, треба звертати увагу на типові риси собачих слідів. Кігті собак залишають більш витягнуті відбитки. Інколи на свіжому снігу навіть у місті є сліди, подібні до собачих, але більш вузенькі й елегантні, з відбитками кігтиків двох внутрішніх пальців. Їх залишає непомітна для більшості жителів міста мешканка – лисиця, яка живе біля сміттєзвалищ, масивів гаражної забудови, неподалік від кварталів одноповерхових будинків.
Тонкі ниточки дрібних слідів, де між відбитками лапок тягнеться смужка від хвоста, належать мишам і пацюкам.
У місті безліч слідів птахів. Сліди синиць і горобців дрібні та завжди розташовані парами, оскільки ці птахи не ходять по землі, а стрибають. Це ознака птахів, що здебільшого живуть на деревах. Ті, які більше перебувають на землі, наприклад, сіра ворона, крокують.
Ворона залишає сліди трьох пальців. Два з них наближені один до одного, один відставлений убік. А у голуба всі три пальці розташовані на приблизно однаковій відстані один від одного. Якщо годівницю на балконі припорошить снігом, ви побачите, хто навідувався до неї, поки нікого не було вдома.
У лісі й на річці
Ви знайдете у лісі будь-якого звіра, якщо вам пощастить. Для цього поводьтеся обережно й ходіть тихо. Декого з нічних мешканців зустріти можна лише дивом.
Сліди, які нагадують сердечко з двох половинок, належать козулі.
Слід оленя є більшим за слід козулі та має ширші половинки.
Кабан залишає чотири чітких відбитки. Копитця розділені й направлені в різні боки, а не сходяться «сердечком».
Борсук – обережний звір, і зустріти його можна рідко. А сліди його нічних мандрівок знайти легко. Відбитки лап досить широкі, з чіткими «пальчиками» і добре помітними кігтями. Хоч він лягає у сплячку на зиму, але під час довгих відлиг іноді виходить з нори, і тоді на снігу можна знайти його сліди.
Розгорнутою книгою є й піщаний берег. Тут безліч слідів тварин, що мешкають коло води. Видра, бобер, ондатра… А ще більше пташиних відбитків. Водоплавних птахів впізнають за перетинками між пальцями.
На сліду крижня видно задній кігтик, зміщений набік, а між пальцями є плавальна перетинка.
Коли і що вони робили?
Кожний слід – джерело інформації. За його формою, особливостями та розмірами. визначають вид, стать і вік тварини. Дитинчата мають менші сліди. Відбитки самок і самців також різні за розміром. Але перш ніж визначати розміри, слід пам’ятати, що на різних ґрунтах сліди однієї особини матимуть різний вигляд.
Ось такі сліди залишає ворона на різних поверхнях. Її відбиток фаланг пальців і кігтів на щільному вологому піску – чіткий. Коли птаха зачіпляється кігтями, залишає подряпини. Сухий пісок не дає чіткої картини, слід має розмитий вигляд і здається більшим, ніж він є насправді.
Також за відбитками визначають, коли тварини їх залишили. Свіжі сліди чітко окреслені, краї різкі, часточки ґрунту ще не засохли або не розповзлися через вологу. Старіші виглядають розмитими, їхні краї втрачають чіткість, на сухій поверхні – обсипаються.
Сліди дають більше інформації, якщо розглядати не окремий відбиток, а доріжку слідів.
На фото доріжка слідів собаки, який ішов по піску. Відстань між лапами приблизно однакова. Якби він біг, сліди були б віддаленіші.